Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 638/637/17

провадження № 61-22172св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року у складі колегії суддів:

Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що згідно із розпискою від 12 вересня

2011 року ОСОБА_2 отримав у борг 900 000,00 доларів США від

ОСОБА_1 на будівництво житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Вказану суму ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 12 вересня

2016 року. Згідно із свідоцтвом про право власності від 22 листопада 2013 року ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок літ. «А-2», загальною площею 349,40 кв.м, житловою площею 104,70 кв.м з господарськими будівлями та спорудами: літня кухня літ. «Б», більярдна літ. «Г», літня кухня літ. «В», сауна

літ. «Д», альтанка літ. «Е», погріб літ. «Ж», басейн літ. «З», місцеві очисні споруди

літ. «И», «Л», «М», свердловина літ. «К», свердловина літ. «К1», огорожа № 1-4, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з 19 лютого 1993 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. Житловий будинок з господарськими будівлями був побудований в період перебування у шлюбних відносинах, тому є спільним майном подружжя, використовується в інтересах сім`ї. Враховуючи, що ОСОБА_2 позичені кошти не повернув, заборгованість за договором позики має бути визнана спільним боргом подружжя.

ОСОБА_1 просив визнати борг в розмірі 900 000,00 доларів США, що складає 23 786 429,40 грн за офіційним курсом Національного банку України станом на 22 грудня 2016 року, що виник у ОСОБА_2 перед ним за розпискою від 12 вересня 2011 року, спільним боргом подружжя ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 ; стягнути з відповідачів на свою користь по 450 000,00 доларів США, що еквівалентно 11 893 214,70 грн, з кожного.

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 мотивовано тим, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір позики від 12 вересня 2011 року, за умовами якого останній отримав у борг 900 000,00 доларів США є фіктивним у відповідності до вимог статті 234 ЦК України. Дії сторін під час його укладання не були направлені на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором. Договір був укладений вже після виникнення спору про поділ майна подружжя у зв`язку з розірванням шлюбу. Договір було укладено не в інтересах сім`ї. Письмової згоди на укладання договору від 12 вересня 2011 року ОСОБА_3 не надавала.

ОСОБА_3 просила визнати недійсним укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір позики від 12 вересня 2011 року, за умовами якого останній отримав у борг 900 000,00 доларів США - недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 06 листопада

2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позикизадоволено.

Визнано борг в розмірі 900 000,00 доларів США , що складає 23 786 429,40 грн за офіційним курсом Національного банку України станом на 22 грудня 2016 року, що виник у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за розпискою від 12 вересня

2011 року, спільним боргом подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину суми боргу, що виникла за розпискою від 12 вересня 2011 року в розмірі 450 000,00 доларів США, що складає 11 893 214,70 грн за офіційним курсом Національного банку України станом на 22 грудня 2016 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частину суми боргу, що виникла за розпискою від 12 вересня 2011 року в розмірі 450 000,00 доларів США, що складає 11 893 214,70 грн за офіційним курсом Національного банку України станом на 22 грудня 2016 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірів 6 890,00 грн пропорційно розміру задоволених вимог, в сумі по 3 445,00 грн з кожного.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним залишено без задоволення.

Рішення суду мотивовано тим, що розписка від 12 вересня 2011 року є належним та допустимим доказом отримання ОСОБА_2 у борг 900 000,00 доларів США від ОСОБА_1 на будівництво житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 . Відповідач та її представник не довели будівництва будинку за інші, крім позичених, коштів, наявності у подружжя коштів, достатніх для проведення будівельних робіт. ОСОБА_2 визнав отримання у ОСОБА_1 вказаної суми грошей у борг. Кошти, позичені ОСОБА_1 ОСОБА_2 , - це спільні кошти позивача та його батька ОСОБА_4 , їх збереження та доходи. На ім`я батька позивача зареєстрований готельний комплекс в курортній зоні відпочинку, від надання в оренду приміщень у яких позивач та його батько отримують значні прибутки. Вказане не спростовано ОСОБА_3 та її представниками. Договір позики укладався в інтересах сім`ї ОСОБА_2 , позичені кошти не повернуті, тому позов ОСОБА_1 задоволено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено у зв`язку із його недоведеністю.

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 06 листопада 2018 року в частині визнання боргу за розпискою від 12 вересня 2011 року спільним боргом подружжя та в частині стягнення 1/2 частини боргу з ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині відмовлено.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 06 листопада 2018 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_3 3 445,00 грн судового збору на користь ОСОБА_1 .

В частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 рішення суду не переглядалося.

В частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 06 листопада 2018 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5 167,50 грн судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.

Заходи забезпечення позову у вигляді заборони відчуження житлового будинку

літ. «А-2», загальною площею 349,40 кв.м, житловою площею 104,70 кв.м з господарськими будівлями та спорудами: літня кухня літ. «Б», більярдна літ. «Г», літня кухня літ. «В», сауна літ. «Д», альтанка літ. «Е», погріб літ. «Ж», басейн літ. «З», місцеві очисні споруди літ. «И», «Л», «М», свердловина літ. «К», свердловина

літ. «К1», огорожа № 1-4, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та квартири загальною площею 116,5 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_3 , застосовані ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 лютого 2017 року, зміненою ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2017 року, скасовано.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання боргу за розпискою від 12 вересня 2011 року спільним боргом подружжя та в частині стягнення 1/2 частини боргу з ОСОБА_3 , апеляційний суд виходив із того, що відсутні підстави для визнання боргу за розпискою від 12 вересня

2011 року спільним боргом подружжя та для стягнення 1/2 частини боргу з ОСОБА_3 , оскільки із змісту розписки від 12 вересня 2011 року вбачається, що ОСОБА_3 її не підписувала, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що остання у будь-якому вигляді надавала згоду на отримання позики у розмірі, що виходить за межі дрібного побутового та взагалі була обізнана про зазначені обставини.

Матеріали справи не містять доказів того, що вказаний будинок був побудований подружжям саме за спірні кошти, отримані ОСОБА_2 у позику, а відтак і того, що ці кошти використані ним в інтересах сім`ї. При цьому, ОСОБА_3 наполягала, що будинок будувався за їхні, подружжя, власні кошти, заощадження та кошти від продажу майна. Зазначені твердження не спростовані належними та допустимими доказами під час розгляду справи апеляційним судом.

Залишаючи без змін рішення Дзержинського районного суду міста Харкова

від 06 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

07 грудня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року та залишити в силі рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 06 листопада 2018 року, яким визнано борг в розмірі 900 000,00 доларів США, що складає 23 786 429,40 грн за офіційним курсом Національного банку України станом на 22 грудня 2016 року, що виник у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за розпискою від 12 вересня

2011 року, спільним боргом подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину суми боргу, що виникла за розпискою від 12 вересня 2011 року в розмірі 450 000,00 доларів США, що складає 11 893 214,70 грн за офіційним курсом Національного банку України станом

на 22 грудня 2016 року; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частину суми боргу, що виникла за розпискою від 12 вересня 2011 року в розмірі 450 000,00 доларів США, що складає 11 893 214,70 грн за офіційним курсом Національного банку України станом на 22 грудня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки договір позики був укладений одним з подружжя в інтересах сім`ї, він створює обов`язки для другого з подружжя, тому обов`язок по повернення боргу перед кредитором слід покласти на кожного з подружжя у рівних частках.

Доводи інших учасників справи

20 лютого 2020 року представник ОСОБА_3 - адвокат Качмар В. О. через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дзержинського районного суду міста Харкова.

У березні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з постановою Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання боргу спільним боргом подружжя та в частині стягнення 1/2 частини боргу з ОСОБА_3 .

В іншій частині постанова Харківського апеляційного суду від 07 листопада

2019 року не оскаржується, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не перевіряється.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 лютого 1993 року.

Згідно з розпискою від 12 вересня 2011 року ОСОБА_2 позичив у

ОСОБА_1 900 000,00 доларів США на будівництво житлового будинку з надвірними спорудами за адресою:

АДРЕСА_1 , які зобов`язався повернути

до 12 вересня 2016 року.

ОСОБА_3 розписку від 12 вересня 2011 року разом із чоловіком

ОСОБА_2 не підписувала.

Відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 22 листопада

2013 року ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок літ. «А-2», загальною площею 349,40 кв.м, житловою площею 104,70 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами: літня кухня літ. «Б», більярдна літ. «Г», літня кухня літ. «В», сауна літ. «Д», альтанка літ. «Е», погріб літ. «Ж», басейн літ. «З», місцеві очисні споруди літ. «И», «Л», «М», свердловина літ. «К», свердловина літ. «К1», огорожа

№ 1-4, за адресою:

АДРЕСА_1 .

Згідно з Договором дарування № 441 від 07 липня 2015 року ОСОБА_2 подарував вказаний житловий будинок доньці - ОСОБА_6 , оцінивши дар в 1 261 700,00 гривень, що на той час було еквівалентно

59 329,73 доларів США.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов`язанням їх повернення.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем не надано належних і допустимих доказів про укладення договору позики в інтересах сім`ї та використання отриманих ОСОБА_2 у борг грошових коштів за цим договором для задоволення потреб сім`ї, а саме для будівництва житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , а також, що ОСОБА_3 давала згоду на укладення такого договору і знала про будівництво вказаного житлового будинку саме за ці грошові кошти. Під час розгляду справи, ОСОБА_3 наполягала на тому, що вказаний житловий будинок будувався за їхні, подружжя, власні кошти, заощадження та кошти від продажу майна, про що надавала відповідні докази. Вказані доводи та докази, на які посилалась відповідач на їх підтвердження, під час розгляду справи позивачем не спростовані.

На підставі належної оцінки наданих сторонами доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав кваліфікувати ОСОБА_3 , як зобов`язану особу (боржника) за укладеним ОСОБА_2 договором позики у формі розписки, оскільки згоди на його укладення ОСОБА_3 не надавала, а факт укладення цього правочину в інтересах сім`ї та використання отриманих за ним коштів саме в інтересах сім`ї у цій справі є недоведеним, належними і допустимими доказами не підтверджується.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що позовні вимоги про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_3 , як з другого з подружжя, задоволенню не підлягають.

Посилання у касаційній скарзі на визнання позову ОСОБА_2 не спростовують правильність висновків апеляційного суду, оскільки визнання позову одним із відповідачів не звільняє позивача від обов`язку доведення своїх вимог щодо другого з подружжя, зокрема доведення факту укладення договору позики в інтересах сім`ї та витрачання отриманих на підставі цього правочину коштів в інтересах сім`ї, у даному випадку, як встановлено апеляційним судом не підтверджується належними і допустимими доказами.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Щодо заявлених клопотань

Одночасно у відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 просить постановити окрему ухвалу щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за фактом вчинення дій, що можуть містити у собі склад злочину, передбачений частинами першою, другою, четвертою статті 190, частинами першою, другою статті 384 КК України, та направити таку окрему ухвалу прокурору чи органу досудового розслідування.

Відповідно до частини першої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

Вимоги заявника про постановлення окремої ухвали не підлягають задоволенню, оскільки судом касаційної інстанції не виявлено порушень законодавства та недоліків під час розгляду цієї справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, апостанову Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання боргу спільним боргом подружжя та в частині стягнення 1/2 частини боргу з

ОСОБА_3 - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення в цій частині відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання боргу спільним боргом подружжя та в частині стягнення 1/2 частини боргу з ОСОБА_3 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська