Постанова

Іменем України

09 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 638/8040/18

провадження № 61-3005св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Східно-Український Банк «Грант»,

відповідач - ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 ,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фермерське господарство «Добробут-2003»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 06 травня 2019 року у складі судді Штих Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2018 року Акціонерне товариство «Східно-Український Банк «Грант» (далі - АТ «Східно-Український Банк «Грант») звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фермерське господарство «Добробут-2003» (далі - ФГ «Добробут-2003»), про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 28 липня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Східно-Український Банк «Грант» (далі - ПАТ «Східно-Український Банк «Грант»), яке змінило назву на АТ «Східно-Український Банк «Грант», та ФГ «Добробут-2003» було укладено кредитний договір № 10 (далі - Кредитний договір) з додатковими угодами до нього від 27 липня 2012 року № 1, від 10 вересня 2012 року № 2, від 10 вересня 2013 року № 3, від 10 вересня 2014 року № 4, від 3 липня 2015 року № 5, від 29 липня 2016 року № 6, за умовами якого банк відкрив ФГ «Добробут-2003» відновлювальну кредитну лінію з максимальним загальним лімітом 90 000 євро на строк до 30 грудня 2017 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі, передбаченому договором. В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 31 липня 2015 року між банком та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір нерухомого майна № 10/1юр (далі - Іпотечний договір), за яким ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1 . ФГ «Добробут-2003» не виконувало належним чином взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого станом на 01 червня 2018 року в нього утворилася заборгованість за Кредитним договором в розмірі 103 208,86 євро, з яких: 83 152,59 євро - за кредитом; 8 228,19 євро - за процентами; 11 828,08 євро - пеня. Враховуючи викладене, АТ «Східно-Український Банк «Грант» просило в рахунок погашення заборгованості ФГ «Добробут-2003» перед ним за Кредитним договором в розмірі 103 208,86 євро звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 56,8 кв. м, житловою площею 41,8 кв. м, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, шляхом продажу її на прилюдних торгах за ціною, визначеною на стадії виконавчого провадження при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

06 листопада 2018 року представник ОСОБА_2 - адвокат Денисенко Ольга Вікторівна подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач не дотримався обов`язкового порядку досудового врегулювання спору між сторонами Кредитного договору і передчасно подав позов до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 06 травня 2019 року позов задоволено. В рахунок часткового погашення заборгованості ФГ «Добробут-2003» перед АТ «Східно-Український Банк «Грант» за кредитним договором від 28 липня 2011 року № 10 та додатковими угодами до нього № 1 від 27 липня 2012 року, № 2 від 10 вересня 2012 року, № 3 від 10 вересня 2013 року, № 4 від 10 вересня 2014 року, № 5 від 30 липня 2015 року та № 6 від 29 липня 2016 року в загальному розмірі 103 208,86 євро, з яких: 83 152,59 євро - заборгованість за кредитом, 8 228,19 євро - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом, 11 828,08 євро - пеня за прострочення строків повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, на користь АТ «Східно-Український Банк «Грант» звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 56,8 кв. м, житловою площею 41,8 кв. м, належну на праві приватної особистої власності ОСОБА_2 : 1/2 частки - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 липня 2001 року, виданого державним нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори Вєтровою Л. О. 16 липня 2001 року за реєстровим № 1-1791. Право власності на цю частку нерухомого майна зареєстроване за ОСОБА_2 у Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 19 липня 2001 року та записано в реєстрову книгу за реєстровим № П-1-33545; та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29 травня 2013 року, номер запису про право власності: 1098116, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 69879263101, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 4087294, виданого державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Онищенко С. В.; 1/2 частки - на підставі договору дарування від 13 квітня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малік О. В. за реєстровим № 620. Право власності на цю частку нерухомого майна зареєстроване за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 квітня 2015 року, номер запису про право власності: 9542628, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 69879263101, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 37023270, виданим державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малік О. В., за іпотечним договором нерухомого майна від 31 липня 2015 року № 10/1юр, посвідченим 31 липня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мірошниченко Т. П., за реєстровим № 4038; договором № 1 від 10 серпня 2016 року про зміну умов іпотечного договору нерухомого майна від 31 липня 2015 року № 10/1юр, посвідченим 10 серпня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мірошниченко Т. П., за реєстровим № 4308, шляхом її продажу на прилюдних торгах за ціною, визначеною на стадії виконавчого провадження при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що 30 грудня 2017 року настав строк повернення кредиту в повному обсязі, однак ФГ «Добробут-2003» не виконало належним чином своїх зобов`язань за Кредитним договором, внаслідок чого станом на 01 червня 2018 року в нього утворилася заборгованість в розмірі 103 208,86 євро, з яких: 83 152,59 євро - за кредитом; 8 228,19 євро - проценти за користування кредитними коштами за період з 01 лютого 2018 року по 31 травня 2018 року включно; 11 828,08 євро - пеня за прострочення повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами за період з 01 лютого 2018 року по 31 травня 2018 року. Згідно з висновком про вартість об`єкта оцінки (трикімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 56,8 кв. м, житловою площею 41,8 кв. м), складеним 21 травня 2018 року суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «УСК-Консалтинг», ринкова вартість об`єкта оцінки без урахування ПДВ станом на 18 травня 2018 року складає 825 000 грн, що еквівалентно 27 929,22 євро (за офіційним курсом Національного банку України станом на 06 травня 2019 року за 100 євро - 2 953,8954 грн) та не перевищує загального розміру кредитної заборгованості ФГ «Добробут-2003» в сумі 103 208,86 євро. Наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку. Тому АТ «Східно-Український Банк «Грант» як іпотекодержатель набуло право звернути стягнення на належний ОСОБА_2 як іпотекодавцю предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Крім того, на виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» та пункту 15 Іпотечного договору позивач направив позичальнику - ФГ «ДОБРОБУТ-2003» та відповідачу як іпотекодавцю письмову вимогу від 23 січня 2018 року за вих. № 157/03-1-01 про усунення порушення. Вказана вимога отримана боржником, що підтверджується підписом уповноваженого представника на повідомленні про вручення поштового відправлення, а від відповідача (іпотекодавця) ця вимога повернулася позивачу з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання». Тобто позивач в повному обсязі виконав вимоги Закону України «Про іпотеку» та умови Іпотечного договору щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому неотримання відповідачем зазначеної вимоги обумовлено виключно ігноруванням листа останнім та не може бути доказом порушення позивачем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 06 травня 2019 року змінено в частині визначення розміру заборгованості ФГ «Добробут-2003» за кредитним договором від 28 липня 2011 року. В рахунок погашення заборгованості ФГ «Добробут-2003» за укладеним 28 липня 2011 року з АТ «Східно-Український Банк «Грант» договором кредиту № 10 та додатковими угодами до нього від 27 липня 2012 року № 1, від 10 вересня 2012 року № 2, від 10 вересня 2013 року № 3, від 10 вересня 2014 року № 4, від 30 липня 2015 року № 5 та від 29 липня 2016 року № 6 в загальному розмірі 84 301 ,90 євро, з яких: 83 152,59 євро - заборгованість за кредитом, 1 114,89 євро - заборгованість за процентами за користування кредитом, 34,42 євро - пеня за порушення виконання зобов`язань, звернено стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 56,8 кв. м, житловою площею 41,8 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 липня 2001 року, виданого державним нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори Вєтровою Л. О. та на підставі договору дарування від 30 квітня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малік О. В., шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах за ціною, визначеною на стадії виконавчого провадження при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки ФГ «Добробут-2003» не виконало належним чином своїх зобов`язань за Кредитним договором, то місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Однак після закінчення строку дії Кредитного договору 30 грудня 2017 року право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та неустойку припинилося. Тому станом на вказану дату заборгованість ФГ «Добробут-2003» за Кредитним договором складає 84 301,90 євро, з яких: 83 152,59 євро - за кредитом, 1 114,89 євро - за процентами, 34,42 євро - пеня. За таких обставин рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині розміру заборгованості за Кредитним договором, в рахунок якої звернено стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.

11 лютого 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 06 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди не врахували правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 754/4727/16-ц, від 18 грудня 2018 року у справі № 355/689/16-ц, та Верховного Суду України, викладених у постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 21 жовтня 2015 року у справах № 6-1484цс15 і № 6-1033цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1469цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3064цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, згідно з якими за положеннями частини другої статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) громадянам України, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. У разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК УРСР. У такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення. Крім того, місцевий суд не врахував правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 06 березня 2019 року у справі № 286/1693/17, згідно з якою після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

У квітні 2020 року АТ «Східно-Український Банк «Грант» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2020 року клопотання ОСОБА_2 задоволено частково, відстрочено йому сплату судового збору в сумі 24 750 грн до ухвалення судового рішення у справі, відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду міста Харкова та зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

01 квітня 2020 року справа № 638/8040/18 надійшла до Верховного Суду.

06 квітня 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій він повідомив про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер відповідач у справі його батько ОСОБА_2 . На підтвердження факту його смерті заявник надав копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків).

07 квітня 2020 року до Верховного Суду надійшло повідомлення аналогічного змісту від іншого сина відповідача - ОСОБА_4 .

13 квітня 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання ФГ «Добробут-2003» про зупинення провадження у справі, мотивоване тим, що 02 квітня 2020 року йому надійшло повідомлення від ОСОБА_4 про смерть його батька ОСОБА_2 , який є відповідачем в цій справі. До вказаного повідомлення було додане свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , згідно з яким останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спірні правовідносини допускають правонаступництво, тому провадження у справі необхідно зупинити до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року клопотання ФГ «Добробут-2003» про зупинення провадження у справі задоволено. Провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_2 .

У жовтні 2020 року АТ «Східно-Український Банк «Грант» подало до Верховного Суду клопотання про заміну сторони правонаступником, посилаючись на те, що з часу смерті ОСОБА_2 минув шестимісячний строк для прийняття спадщини, однак спадкоємці померлого не з`явилися до нотаріуса для прийняття чи відмови від спадщини, в тому числі й предмета іпотеки - спірної квартири. Спадкоємцем першої черги, який постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , є його син - ОСОБА_1 . Частинами третьою, п`ятою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Таким чином, ОСОБА_1 , який постійно проживав зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини та у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини не заявив нотаріусу про свою відмову від спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину. Враховуючи наведене, АТ «Східно-Український Банк «Грант» просило відновити провадження в цій справі та залучити до участі у справі як відповідача правонаступника померлого ОСОБА_2 , його спадкоємця - ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року поновлено провадження у справі, клопотання АТ «Східно-Український Банк «Грант» про заміну сторони правонаступником задоволено та залучено до участі у справі правонаступника відповідача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 28 липня 2011 року між ПАТ «Східно-Український Банк «Грант», яке змінило назву наАТ «Східно-Український Банк «Грант», та ФГ «Добробут-2003» було укладено Кредитний договір з додатковими угодами до нього від 27 липня 2012 року № 1, від 10 вересня 2012 року № 2, від 10 вересня 2013 року № 3, від 10 вересня 2014 року № 4, від 3 липня 2015 року № 5, від 29 липня 2016 року № 6, за умовами якого банк відкрив ФГ «Добробут-2003» відновлювальну кредитну лінію з максимальним загальним лімітом 110 000 євро на строк до 27 липня 2012 року на поточні господарські потреби зі сплатою 14 % річних за користування кредитними коштами, а при простроченні повернення кредиту - 28 % річних.

27 липня 2012 року між банком та ФГ «Добробут-2003» було укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, якою було подовжено кінцевий строк повернення кредиту до 10 вересня 2012 року.

10 вересня 2012 року між банком та ФГ «Добробут-2003» було укладено додаткову угоду № 2 до Кредитного договору, за умовами якої позичальнику було зменшено суму максимального загального ліміту відновлювальної кредитної лінії до 90 000 євро, встановлено новий розмір процентів за користування кредитом - 15 % річних, а при простроченні повернення кредиту - 30 % річних, та подовжено кінцевий строк повернення кредиту до 10 вересня 2013 року.

10 вересня 2013 року між банком та ФГ «Добробут-2003» було укладено додаткову угоду № 3 до Кредитного договору, якою було подовжено кінцевий строк повернення кредиту до 10 вересня 2014 року.

10 вересня 2014 року між банком та ФГ «Добробут-2003» було укладено додаткову угоду № 4 до Кредитного договору, якою було подовжено кінцевий строк повернення кредиту до 10 вересня 2015 року.

30 липня 2015 року між банком та ФГ «Добробут-2003» було укладено додаткову угоду № 5 до Кредитного договору, якою було подовжено кінцевий строк повернення кредиту до 29 липня 2016 року.

29 липня 2016 року між банком та ФГ «Добробут-2003» було укладено додаткову угоду № 6 до Кредитного договору, за умовами якої було встановлено такий порядок повернення кредиту: до 29 грудня 2017 року повернути кредит в сумі 22 000 євро, а залишок кредиту - 30 грудня 2017 року.

Отже, з урахуванням змін, внесених до Кредитного договору, кінцевий строк повернення кредиту для ФГ «Добробут-2003» було встановлено 30 грудня 2017 року.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 31 липня 2015 року між ПАТ «Східно-Український Банк «Грант» та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належну йому трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 56,8 кв. м, житловою площею 41,8 кв. м.

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ФГ «Добробут-2003» за Кредитним договором станом на 01 червня 2018 року становила 103 208,86 євро, з яких: 83 152,59 євро - за кредитом; 8 228,19 євро - за процентами; 11 828,08 євро - пеня.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що позичальник ФГ «Добробут-2003» порушило свої зобов`язання за Кредитним договором, виконання яких забезпечене Іпотечним договором, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що АТ «Східно-Український Банк «Грант» як іпотекодержатель набуло право звернути стягнення на передане ОСОБА_2 в іпотеку майно шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку».

В цій справі АТ «Східно-Український Банк «Грант» не заявляло позовних вимог про виселення мешканців з квартири АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, і суди попередніх інстанцій не вирішували цього питання, тому безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 754/4727/16-ц, від 18 грудня 2018 року у справі № 355/689/16-ц, та Верховного Суду України, викладених у постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 21 жовтня 2015 року у справах № 6-1484цс15 і № 6-1033цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1469цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3064цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, згідно з якими за положеннями частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам України, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. У разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК УРСР. У такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку та змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості ФГ «Добробут-2003» за Кредитним договором, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та неустойку припинилося після закінчення строку дії Кредитного договору, тобто 30 грудня 2017 року. При цьому в резолютивній частині оскаржуваної постанови апеляційним судом зазначено про звернення стягнення на передмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 56,8 кв. м, житловою площею 41,8 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , в рахунок погашення заборгованості ФГ «Добробут-2003» за Кредитним договором та додатковими угодами до нього від 27 липня 2012 року № 1, від 10 вересня 2012 року № 2, від 10 вересня 2013 року № 3, від 10 вересня 2014 року № 4, від 30 липня 2015 року № 5 та від 29 липня 2016 року № 6 в загальному розмірі 84 301 ,90 євро, з яких: 83 152,59 євро - заборгованість за кредитом, 1 114,89 євро - заборгованість за процентами за користування кредитом, 34,42 євро - пеня за порушення виконання зобов`язань. Тобто апеляційним судом правильно визначений період, за який підлягають нарахуванню проценти за кредитом та неустойка (пеня).

За таких обставин аргументи касаційної скарги про те, що місцевий суд не врахував правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 06 березня 2019 року у справі № 286/1693/17, згідно з якою після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки апеляційний суд виправив допущені місцевим судом помилки та змінив рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості ФГ «Добробут-2003» за Кредитним договором.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що під час вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки суди попередніх інстанцій повинні були взяти до уваги рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2019 року у справі № 635/9319/18, яким було задоволено позов АТ «Східно-Український Банк «Грант» до ОСОБА_5 (поручителя за Кредитним договором), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ФГ «Добробут-2003», про стягнення заборгованості, та стягнуто з ОСОБА_5 на користь АТ «Східно-Український Банк «Грант» заборгованість за Кредитним договором та додатковими угодами до нього від 27 липня 2012 року № 1, від 10 вересня 2012 року № 2, від 10 вересня 2013 року № 3, від 10 вересня 2014 року № 4, від 30 липня 2015 року № 5 та від 29 липня 2016 року № 6 в загальному розмірі 87 680,76 євро та 29 934,27 грн, є неспроможними з огляду на таке.

Оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки, та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне, а тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.

Саме такого висновку щодо можливості одночасного задоволення вимог про стягнення боргу за основним зобов`язанням зі зверненням стягнення на предмет іпотеки дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступу від нього, у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, оскільки відповідач не надав доказів на підтвердження погашення заборгованості за Кредитним договором, то відсутні підстави для висновку про припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення судів першої (у незміненій частині) та апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання постанови Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2020 року, то у зв`язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити її виконання.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Вищезгаданою ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2020 року було відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору в сумі 24 750 грн до ухвалення судового рішення в цій справі.

Оскільки Верховним Судом касаційну скаргу залишено без задоволення, то з ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 , до спеціального фонду Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 24 750 грн.

Керуючись статтями 141, 400 401 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 06 травня 2019 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року.

Стягнути з ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 , до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання касаційної скарги на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 06 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року в розмірі 24 750 (двадцять чотири тисячі сімсот п`ятдесят) грн 00 коп. за такими реквізитами: Отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007, Код класифікації доходів бюджету - 22030102, Найменування податку, збору, платежу - Судовий збір (Верховний Суд, 055).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко