ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 639/280/23

провадження № 61-15989св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 червня 2023 року, ухвалене у складі суддіЄрмоленко В. Б., та постанову Харківського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щоу 1984 році її батько ОСОБА_5 вселився до квартири АДРЕСА_1 на підставі ордера, до якого були вписані його дружина ОСОБА_6 і вона як дочка. Вказана квартира не приватизована. Вона як дочка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , має права її наймача, утримує квартиру та сплачує комунальні послуги.

Вказала, що у зазначеній квартирі зареєстровано її місце проживання, а також її дочки ОСОБА_2 та онуків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Однак, фактично її дочка ОСОБА_2 у 2006 році разом з онуком ОСОБА_3 виїхали з квартири та вселились до чоловіка ОСОБА_2 і з того часу вони припинили спілкування з нею, не підтримують сімейних зв`язків, не ведуть спільного господарства.

Відповідачі понад п`ятнадцять років добровільно не мешкають за місцем реєстрації, не з`являлись у квартирі, не зберігають у ній речі, не виходять на контакт, не сплачують комунальні послуги, не знімаються добровільно з реєстрації, що перешкоджає їй в отриманні субсидії. Зазначене підтверджується актами огляду та обстеження житлового приміщення, складеними мешканцями будинку. Перешкод у користуванні житлом відповідачам не чиниться. Вони не є внутрішньо переміщеними особами та не проживають у квартирі з власної волі без поважних причин.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права користування житлом - квартирою за їх зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_2 ,

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факт не проживання відповідачів у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопада 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не врахували, що факт не проживання відповідачів у спірній квартирі підтверджується актами огляду житлового приміщення, які складені мешканцями будинку, а також показаннями свідків, а тому дійшли помилкового висновку про те, що вона не надана доказів на підтвердження того, що відповідачі не проживають у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 643/11611/16-ц (провадження № 61-27411св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2023 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилався на те, що відповідачі дійсно не проживають у спірній квартирі більше п`ятнадцяти років та він не вбачає жодної поважної причини для їх не проживання у цій квартирі.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 жовтня 1984 року на ім`я ОСОБА_5 з дружиною ОСОБА_6 , дочкою ОСОБА_7 видано ордер № 50 на зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Батьки ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 померли ІНФОРМАЦІЯ_1 та 23 липня 2012 року відповідно.

Зазначена квартира не приватизована. Її наймачем станом на 2017 рік зазначена ОСОБА_6 , що підтверджується довідкою Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради від 23 грудня 2022 року № 4394.

Згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 13 січня 2023 року в цій квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , її дочка ОСОБА_2 , онуки ОСОБА_4 , 1999 року народження, та ОСОБА_3 , 2003 року народження.

Відповідно до актів огляду житлового приміщення від 07 травня 2020 року та 07 травня 2021 року, що складені мешканцями будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , оглядом квартири № 29 встановлено, що ОСОБА_1 проживає у квартирі одна. Її дочка ОСОБА_2 та онук ОСОБА_3 не проживають у зазначеній квартирі близько п`ятнадцяти років, та їх не бачили весь цей час жодного разу, оглядом квартири в жодній із кімнат речей не виявлено. Інший онук ОСОБА_4 проживав з народження разом із ОСОБА_1 , після досягнення повноліття з 2017 році виїхав з квартири, його особисті речі в квартирі відсутні. Зі слів ОСОБА_1 її дочка ОСОБА_2 років п`ятнадцять тому забрала старшого сина ОСОБА_3 та проживає у цивільному шлюбі з чоловіком в районі Нової Баварії, точної адреси своїй матері не надавала, зв`язок не підтримує. До вибуття з квартири зловживала алкогольними напоями, не приділяла належної уваги утриманню та вихованню дітей. До вибуття у 2017 році ОСОБА_4 , він говорив ОСОБА_1 , що мати проживає у великому будинку у цивільному шлюбі. На прохання баби він їй передав про можливість переїзду у квартиру для її проживання, де є дві вільні кімнати, проте відповідач відмовилась.

30 жовтня 2022 року ОСОБА_4 , сусідами ОСОБА_11 , ОСОБА_12 складено акт обстеження житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 . Оглядом квартири встановлено, що відповідачі не проживають за місцем реєстрації останні сімнадцять років.

Згідно з листом Департаменту адміністрування проблем соціальної підтримки від 10 січня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до виписки за рахунком Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк»ОСОБА_1 сплачує за комунальні послуги у спірній квартирі.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 підтвердили зазначені обставини, але причини не проживання відповідачів їм не відомі. Свідок ОСОБА_13 стверджувала, що у 2018 році ОСОБА_2 приходила та говорила, що буде добиватись квартири, однак що саме вона мала на увазі, невідомо.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 червня 2017 року у справі № 639/278/17 задоволено позов Управління служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав.

ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За неповнолітнім ОСОБА_4 закріплено житло за адресою: АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку.

Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Відповідно до статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Частина перша статті 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц (провадження № 61-15204св20), від 02 грудні 2020 року у справі № 760/11141/19 (провадження № 61-23066св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 619/40/17 (провадження № 61-10243св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 645/7374/18 (провадження № 61-10094св20).

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Указана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Такий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19).

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що позивач не надала належних доказів непроживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за місцем реєстрації, а саме: акта, складеного балансоутримувачем будинку, який містить інформацію про осіб, які не проживають за місцем реєстрації без поважних причин більше ніж шість місяців, особистої заяви відповідачів про вибуття з місця реєстрації на інше постійне місце проживання та/або інших належних доказів такого непроживання останніх у спірному житлі.

Установивши, що позивач не надала належних доказів на підтвердження непроживання відповідачів у спірній квартирі більше шести місяців без поважних причин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням.

Також суд апеляційної інстанції врахував, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 призведе до порушення права відповідачів на житло, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже доказів того, що вони мають інше житло, суду не надано.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково визнали акти про непроживання відповідачів без поважних причин неналежними доказами, зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 червня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник