Постанова

Іменем України

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 639/2981/19

провадження № 61-9537св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

треті особи: прокуратура Харківської області, Харківська місцева прокуратура № 5, Головне Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 березня 2020 року у складі судді Єрмоленко В. Б. та постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2020 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи: прокуратура Харківської області, Харківська місцева прокуратура № 5, Головне Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії (далі - ГУ МВС України в Харківській області), про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством та судом, і втраченого у зв`язку з цим заробітку.

Позовна заява мотивована тим, що 25 жовтня 2013 року старшим слідчим слідчого відділу Харківського міського управління ГУ МВС України в Харківській області Корнєвим О. В. складено повідомлення про підозру у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 191, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366 КК України, яка пред`явлена йому 13 травня 2014 року.

Позивач зазначав, що під час досудового розслідування щодо нього застосовувався запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. 18 червня 2014 року відносно нього складено та затверджено старшим прокурором прокуратури м. Харкова Удовіченко В. В. обвинувальний акт та передано матеріали до суду.

Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 червня 2016 року (справа № 639/6213/14-к) його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України і призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки та застосовано штраф в розмірі 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 6 800, 00 грн у дохід держави. На підставі статті 75 КК України його звільнено від відбуття основного покарання у виді позбавлення волі із іспитовим строком на 2 роки. Покладено на нього обов`язки, передбачені статтею 76 КК України. Відповідно до статті 49, частини п`ятої статті 74 КК України його звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності. Визнано його невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною другою статті 366 КК України та виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України. Запобіжний захід відносно нього у вигляді особистого зобов`язання скасовано. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 червня 2016 року в частині його засудження за частиною другою статтею 367 КК України скасовано, справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. У решті вирок суду залишено без змін.

Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 червня 2018 року, що набрав законної сили, який залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, його визнано невинуватим у пред`явленому обвинувачені у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України та на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України виправдано у зв`язку з недоведенням, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, скасовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання і поновлено його в правах, обмежених під час кримінального провадження.

ОСОБА_1 зазначав, що унаслідок незаконних дій та рішень органу досудового слідства та суду йому завдано моральну шкоду. Крім того, дізнавшись про порушення кримінального провадження, він змушений був припинити трудову діяльність в Російській Федерації, повернутися для відновлення своєї репутації, не мав постійної роботи та доходу, оскільки витрачав час на численні судові засідання.

Враховуючи викладене та посилаючись на статтю 56 Конституції України, статті 1167 1176 ЦК України, положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь 2 млн. грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством та судом; втрачений заробіток за 61 календарний місяць (з часу складення повідомлення про підозру 25 жовтня 2013 року по день набрання вироку суду законної сили 20 листопада 2018 року), з розрахунку середньої заробітної плати на місяць у розмірі 20 207,00 грн, яку він отримував, працюючи начальником виробничо-технічного відділу товариства з обмеженою відповідальністю «Ямалспецстрой», у розмірі 1 232 627,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством та судом у розмірі 300 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , якого було виправдано вироком суду, набув право на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди, незалежно від протиправності чи законності дій посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду та від їх вини.

З урахуванням конкретних обставин у справі, у тому числі тривалості перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, а також характеру пред`явленого обвинувачення, часу та зусиль, які необхідно було вжити для відновлення попереднього стану, врахувавши засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості необхідним і достатнім розміром відшкодування визначено у сумі 300 000,00 грн. При цьому враховано характер і обсяг душевних страждань позивача, про які він зазначив у позові та які знайшли своє підтвердження.

Суд посилався на правові позиції, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

У задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення втраченого заробітку відмовлено, оскільки позивач не довів своїх позовних вимог, що є його процесуальним обов`язком. Зокрема, установлено, що позивач ще у квітні 2014 року звільнився із власної ініціативи і перешкод у працевлаштуванні не мав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 09 червня 2020 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України, прокуратури Харківської області залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 березня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позивачем факту, що незаконними діями органів досудового слідства та судовими органами він був позбавлений конституційного права на свободу і особисту недоторканість, у зв`язку з чим йому заподіяно моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню.

При визначенні розміру моральної шкоди, суд першої інстанції вірно виходив із того, що відшкодування моральної шкоди не може бути менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Проте приймаючи до уваги встановлені обставини, зокрема обсяг моральних страждань, перенесений позивачем за період перебування під слідством та судом, районний суд обґрунтовано визначив остаточну суму на відшкодування моральної шкоди в розмірі 300 000,00 грн.

Визначення часу, з якого позивач знаходився під слідством, відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Доводи ОСОБА_1 про те, що він вимушений був звільнитися, оскільки дізнався про проведення в Україні досудового розслідування та повернувся задля відновлення своєї репутації належними та допустимими доказами не підтверджені.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

25 червня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2020 року (надійшла до суду 30 червня 2020 року), в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення в частині задоволених позовних вимог змінити, збільшивши суму відшкодування до рівня суми заявлених позовних вимог, в частині відмови в решті позовних вимог судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про їх задоволення.

30 червня 2020 року Державна казначейська служба України засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2020 року (надійшла до суду 02 липня 2020 року), в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2020 року у зв`язку з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 (провадження № 61-6127св19), від 16 квітня 2020 року у справі № 487/4332/16-ц (провадження № 61-42581св18), від 19 червня 2019 року у справі № 213/1217/16-ц (провадження № 61-19007св18), від 26 березня 2020 року у справі № 755/3197/17 (провадження № 61-8873св19), від 10 січня 2020 року у справі № 615/448/17 (провадження № 61-14772св18), від 08 травня 2019 року у справі № 484/3423/15-ц (провадження № 61-4136св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 296/834/19 (провадження № 61-15825св19), від 26 червня 2019 року у справі № 314/3982/14-ц (провадження № 61-13711св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 554/2184/17 (провадження № 61-11626св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Витребувано з Жовтневого районного суду м. Харкова вищевказану цивільну справу (№ 639/2981/19). Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу.

30 червня 2020 року Державна казначейська служба України засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2020 року (надійшла до суду 02 липня 2020 року).

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2020 року в задоволенні клопотання Державної казначейської служби України про звільнення від сплати судового збору відмовлено, касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без руху для усунення недоліків, а саме запропоновано сплатити судовий збір за подання касаційної скарги та надати документ, що підтверджує його сплату. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 13 липня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2020 року у зв`язку з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 202/6457/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). У задоволенні клопотанняДержавної казначейської служби України про зупинення виконання рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 березня 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 09 червня 2020 року відмовлено.Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: прокуратура Харківської області, Харківська місцева прокуратура № 5, Головне Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії, про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним перебуванням під слідством та судом і втраченого у зв`язку з цим заробітку призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, яка подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, щовизнаючи справедливим та співмірним розмір відшкодування спричиненої йому моральної шкоди, суд виходив з доведеності факту перебування його під слідством та судом повних 54 місяці та 8 днів, з 13 травня 2014 року по 20 листопада 2018 року, тобто з часу вручення повідомлення про підозру та обрання запобіжного заходу. Проте судами не враховано час складання повідомлення про підозру (з 25 жовтня 2013 року). Саме 25 жовтня 2013 року він набув статус підозрюваного у кримінальному провадженні, тому час перебування його під слідством та судом складає 60 місяців та 27 днів. Крім того необґрунтовано стягнуто на його користь моральну шкоду лише у сумі 300 000,00 грн. Таким чином цінність людської свободи, честі та гідності, позбавлення права та вільне пересування, інші обмеження, пов`язані із кримінальним переслідуванням, оцінені судом в 125,70 грн на день. Визначена судом сума відшкодування шкоди за день перебування його під слідством менша від тієї, яка є необхідною для задоволення найнеобхідніших потреб для існування людини як біологічної істоти. Вказане не узгоджується із положеннями статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суперечить статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, вимогам Конституції України. Крім того, безпідставною є відмова у задоволенні позову в частині відшкодування суми втраченого заробітку за час перебування під слідством та судом.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що суди неправильно визначили розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 у зв`язку з його перебуванням під слідством, та не встановили дійсного причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленими моральними стражданнями. Кошти Державного бюджету України належить на праві власності державі, тому боржником у зобов`язанні зі сплати коштів Державного бюджету є держава Україна, як учасник цивільних відносин. Державна казначейська служба України не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача та не може бути єдиним відповідачем у справі за вищевказаним позовом. Крім того розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися з урахуванням вимог розумності та справедливості і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У серпні 2020 року до Верховного Суду від представника ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що рішення судів є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

ОСОБА_1 не надано доказів щодо необхідності стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі, що значно перевищує встановлений законом розмір відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_1 обґрунтував заподіяну йому моральну шкоду виключно положеннями, які містяться в позовній заяві, не надавши на підтвердження належних, допустимих та достатніх доказів, які підтверджують заподіяння моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями заподіювача, та розмір компенсації.

У серпні 2020 року прокуратура Харківської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , зазначивши, що рішення судів є законними і обґрунтованими а доводи касаційної скаргиє безпідставними. Визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди, що є більшим, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 213/1217/16-ц, від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 554/2184/17, від 26 березня 2020 року у справі № 755/3197/17, від 16 квітня 2020 року у справі № 487/4332/16. Суди обґрунтовано не враховували час з дня складення 25 жовтня 2013 року повідомлення про підозру відносно ОСОБА_1 до дня її вручення 13 травня 2014 року, оскільки останній в той час перебував за межами України, працював там до 21 квітня 2014 року та не надав належних доказів того, що йому було відомо про такі обставини.

У вересні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргуДержавної казначейської служби України,в якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 грудня 2013 року слідчим Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань було зареєстроване кримінальне провадження № 12013220010000351 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України (т. 1, а.с. 27).

24 квітня 2014 року слідчим Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження № 12014220010000110 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України.

Постановою старшого прокурора прокуратури м. Харкова від 24 квітня 2014 року матеріали зазначених вище кримінальних проваджень об`єднані в одне провадження № 12013220010000351, про що внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і досудове розслідування доручено слідчому відділу Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області.

25 жовтня 2013 року старшим слідчим слідчого відділу Харківського міського управління ГУ МВС України в Харківській області Корнєвим О. В. складено повідомлення про підозру у вчиненні ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 191, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366 КК України, яка пред`явлена ОСОБА_1 13 травня 2014 року (т. 1, а.с. 21-26).

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2013 року надано дозвіл на затримання ОСОБА_1 із метою його приводу для участі у розгляді клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

18 червня 2014 року слідчим відділу Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області складено обвинувальний акт, затверджений старшим прокурором прокуратури м. Харкова та передано матеріали до суду (т. 1, а.с. 28-38).

Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 червня 2016 року (справа № 639/6213/14-к) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України і призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки та застосовано штраф в розмірі 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 6 800, 00 грн у дохід держави. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбуття основного покарання у виді позбавлення волі із іспитовим строком на 2 роки. Покладено на нього обов`язки, передбачені статтею 76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи, періодично з`являтись для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію. Відповідно до статті 49, частини п`ятої статті 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності. Визнано ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною другою статті 366 КК України та виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України. Запобіжний захід відносно нього у вигляді особистого зобов`язання скасовано. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 червня 2016 року в частині його засудження за частиною другою статті 367 КК України скасовано, справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. У решті вирок суду залишено без змін(т. 1, а.с. 39-73).

Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 червня 2018 року, що набрав законної сили та залишений без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України, та на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України виправдано, у зв`язку з недоведенням, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Скасовано запобіжний захід, ОСОБА_1 поновлено в правах, обмежених під час кримінального провадження (т.1, а.с. 74-95, 96-109).

ОСОБА_1 працював на території Російської Федерації начальником виробничо-технічного відділу товариства з обмеженою відповідальністю «Ямалспецстрой», 21 квітня 2014 року звільнений з товариства за власним бажанням (т. 1, а.с.127, 129).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Згідно з положенням абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають частково.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У пункті 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України висловленою у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у тому числі у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.

Оскільки внаслідок незаконних дій органів досудового слідства та суду ОСОБА_1 перебував під слідством та судом, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Позивач незаконно перебував під слідством і судом з 13 травня 2014 року по 20 листопада 2018 року, тобто 54 місяці і 8 днів, чим йому завдано моральної шкоди, розмір якої судами визначено у розмірі 300 000,00 грн з урахуванням доведеності позивачем, заявлених ним вимог та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості із розрахунку мінімальної заробітної плати на час ухвалення судового рішення, тобто на 2020 рік, яка становила 4 723,00 грн.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» з 01 січня 2020 року мінімальну заробітну плату встановлено у розмірі 4 723,00 грн.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (частина третя статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відшкодування моральної шкоди не може бути менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, однак приймаючи до уваги встановлені обставини, зокрема обсяг моральних страждань, перенесений позивачем за період перебування під слідством та судом суд обґрунтовано визначив суму на відшкодування моральної шкоди в розмірі 300 000,00 грн.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Указане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Таким чином законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що визначена судом сума відшкодування шкоди за день перебування його під слідством майже вдвічі менша від тієї, яка є необхідною, не відповідає вимогам закону, про що зазначено вище.

Посилання Державної казначейської служби України на те, що сума відшкодування моральної шкоди повинна бути меншою є безпідставними, оскільки у суду, у розумінні статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є право застосувати й більший розмір відшкодування, ніж мінімально визначений, при цьому суди навели для цього відповідні мотиви.

Визначення часу, з якого ОСОБА_1 знаходився під слідством, відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності підстав для стягнення на його користь суми втраченого заробітку у розмірі 1 232 627,00 грн, є безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки право на відшкодування втраченого заробітку має особа, яка попередньо втратила такий заробіток, тобто мала його на час незаконного засудження.

Доказів, які свідчили б про отримання ОСОБА_1 тих чи інших сум заробітку на час незаконного засудження позивачем не надано та судами не встановлено.

13 травня 2014 року ОСОБА_1 повернувся на територію України після звільнення 21 квітня 2014 року за власним бажанням з товариства з обмеженою відповідальністю «Ямалспецстрой», обмежень щодо можливості працевлаштуватись не мав.

Посилання на те, що ОСОБА_1 вимушений був звільнитися, оскільки дізнався про проведення в Україні досудового розслідування та повернувся задля відновлення своєї репутації позивачем не доведено.

Доводи ОСОБА_1 про відокремлення моральної шкоди, спричиненої органами слідства, прокуратури від збитків, спричинених засудженням, не впливають на висновки судів щодо суми відшкодування, оскільки законодавством визначається загальний строк перебування під слідством і судом при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди на підставі положень статей 1167 1176 ЦК України.

Водночас обґрунтованими є доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про те, що вона не є юридичною особою, яка особисто відповідає за зобов`язаннями держави Україна з огляду на таке.

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів Державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 1, підпункту 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів та здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв`язку з цим, Верховний Суд дійшов висновку, що резолютивна частина оскаржуваних судових рішень підлягає зміні та зазначенні, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2020 рокузмінити, виклавши резолютивну частину у такій редакції:

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 300 000,00 (триста тисяч) гривень.

У решті рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець