Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 639/4467/18

провадження № 61-6431св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з позовом про стягнення суми позики.

Позов мотивований тим, що 22 червня 2018 року вона надала у власність ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 150 000 грн, а відповідач зобов`язався повернути таку ж суму грошових коштів в строк до 22 липня 2018 року. На підтвердження укладення договору позики (усного) та його умов відповідач надав розписку.

Крім того, 23 липня 2018 року позивач передала відповідачу у власність 20 000,00 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути позивачу суму позики в гривневому еквіваленті доларів США за курсом НБУ протягом трьох років частинами (в еквіваленті 555,00 доларів США), починаючи з 23 вересня 2018 року та кожного 23 числа наступного місяця. На підтвердження укладення договору позики (усного) та його умов відповідач надав розписку.

У порушення умов договору від 22 червня 2018 року свої зобов`язання з повернення боргу відповідач не виконав, а за договором позики від 22 липня 2018 року не почав виконувати зобов`язання щодо щомісячного внесення платежу у розмірі 555 доларів США в еквіваленті за курсом НБУ на день повернення.

З урахуванням збільшених позовних вимог позивач просила стягнути з відповідача суму позики у розмірі 798 363, 24 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 22 червня 2018 року суму боргу 150 000 грн, за договором позики від 23 липня 2018 року суму боргу 20 000 доларів США, що еквівалентно 558 363,24 грн, а також понесені витрати - 7 740,68 грн, а всього 716 103,92 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладені договори позики, умови яких позичальником не виконано. Отримані у борг кошти не повернуто, у зв`язку з чим позикодавець має право на стягнення з позичальника суми боргу, зокрема, й на дострокове стягнення всієї суми позики за розпискою від 23 липня 2018 року, яку позичальник мав повертати частинами, але не приступив до виконання зобов`язання.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 липня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 листопада 2019 року у цивільній справі №639/4467/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено.

Короткий зміст оскарженої постанови суду першої апеляційної інстанцій

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики залишено без задоволення.

Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 надав оригінали розписок ОСОБА_1 від 23 липня 2018 року та 27 серпня 2018 року, з яких вбачається, що ОСОБА_2 повернув борг ОСОБА_1 повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявність оригіналів розписок про повернення боргу у ОСОБА_2 , що не спростовано позивачем та її представником, є підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 листопада 2019 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції ухвалив законне рішення. Суд апеляційної інстанції грубо порушив норми частин третьої, восьмої статті 83 ЦПК України, згідно яких відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву, а докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадків, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Строк на подання відзиву відповідачу встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження від 25 жовтня 2018 року, однак, відповідач ані після її отримання, ані після ознайомлення з матеріалами справи відзив з доказами не подав. При цьому, навіть в самій оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції підкреслює належне отримання відповідачем повісток протягом розгляду справи в суді першої інстанції та безпідставність його посилань на вручення повісток його матері, яка нібито повідомила його про це. В подальшому в жодних процесуальних документах (заява про перегляд заочного рішення, апеляційна скарга) відповідач не заявляв про поважність причин неподання відзиву та доказів на підтвердження. Позивач наполягала на недостовірності і підробленості розписок, нібито наданих нею відповідачу. Однак, суд апеляційної інстанції зробив висновок про неповажність причини подання клопотання про експертизу в суді апеляційної інстанції, але при цьому проігнорував неподання відповідачем доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції у встановлені судом строки та до ухвалення рішення по справі. На думку позивача, «докази» у вигляді її розписок про отримання грошових коштів від відповідача не існували під час всього періоду розгляду справи у 2018-2019 роках, а були вигадані і штучно створені для мети їх пред`явлення разом із заявою про перегляд заочного рішення. Про недостовірність та підробленість «розписок» свідчить, зокрема, той факт, що вони не написані власноручно та, крім того, містять на підписі позивача печатку ТОВ «Агро Капітал» - товариства, у якому позивач є директором. Відповідач протягом 2017 року - серпня 2018 року був також директором одного з товариств, належних позивачу як бенефіціарному власнику (ТОВ «Атлас Фармінг»). При цьому, відповідач часто бував в офісі позивача, де знаходились чисті листи паперу з підписами позивача і печатками ТОВ «Агро Капітал», підготовлені для оформлення супровідних документів на продукцію товариства за місцезнаходженням потужностей (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області та м. Каховка Херсонської області) за умови постійного знаходження позивача (як керівника) у м. Харкові. Очевидно, відповідач привласнив декілька з таких листів, а зараз використав їх в своїх цілях. В правовідносинах з відповідачем позивач виступала саме як фізична особа, а не як засновник ТОВ «Агро Капітал», у зв`язку з чим наявність печаток на підписах є безглуздим. «Розписки», на думку позивача, є недопустимими в розумінні частини другої статті 78 ЦПК України та недостатніми в розумінні частини першої статті 80 ЦПК України. Відповідно до частини третьої статті 545 ЦК України виконання боржником свого обов`язку підтверджується наявністю в нього боргового документа. Відповідач посилається на те, що його розписки нібито не були повернуті йому під час повернення позики. Але в такому випадку, в порядку частини другої статті 545 ЦК України позивач мала б вказати про неможливість повернення боргового документа в своїх розписках. В протилежному випадку в порядку частини четвертої статті 545 ЦК України відповідач мав затримати повернення боргу з посиланням на прострочення кредиту. Відмова суду у задоволенні клопотання про призначення експертизи не ґрунтувалась на нормах процесуального права, оскільки позивач обґрунтувала поважність причин заявленням клопотання саме на стадії апеляційного провадження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 639/4467/18 та витребувано справу з суду першої інстанції.

У травні 2021 року матеріали цивільної справи № № 639/4467/18 надійшли до Верховного Суду та 11 березня 2021 року передані судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 22 червня 2018 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн, які зобов`язався повернути до 22 липня 2018 року у повному обсязі, про що власноруч склав розписку.

23 липня 2018 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 20 000,00 доларів США строком на 3 роки з щомісячними виплатами, починаючи з 23 вересня 2019 року і в подальшому 23 числа кожного місяця до повного повернення з сумою кожного траншу в гривні, еквівалентному 555,00 доларів США за курсом Національного банку України на день повернення, про що власноруч склав розписку.

На підтвердження своїх доводів про повернення ОСОБА_1 боргу ОСОБА_2 надав копії розписок від 23 липня 2018 року та 27 серпня 2018 року за підписом ОСОБА_1 , за змістом яких вона підтвердила, що отримала від ОСОБА_2 суму коштів згідно розписки від 22 червня 2018 року у розмірі 150 000,00 грн та суму коштів згідно договору позики від 23 липня 2018 року у розмірі 20 000,00 доларів США та будь-яких претензій до ОСОБА_2 не має. Текст розписок надрукований на комп`ютері. Підпис ОСОБА_1 скріплено печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Капітал».

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не збігатися з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передання коштів у борг.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Позивач на підтвердження позовних вимог надала суду першої інстанції оригінали та копії розписок від 22 червня 2018 року та від 23 липня 2018 року (т. 1 а. с. 6, 25, 58).

У липні 2020 року відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення, до якої долучив копії розписок від 23 липня 2018 року та від 27 серпня 2018 року про отримання ОСОБА_1 грошових коштів за договорами позики від 22 червня 2018 року та від 23 липня 2018 року (т. 1 а. с. 145, 146).

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 09 лютого 2021 року представником відповідача ОСОБА_3 долучено до матеріалів справи оригінали розписок від 23 липня 2018 року та від 27 серпня 2018 року про отримання ОСОБА_1 грошових коштів за договорами позики (т. 2 а. с. 241-244).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявність оригіналів розписок про повернення боргу у ОСОБА_2 , наявність яких не спростовано позивачем та її представником, є підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Проте такий висновок є передчасними.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно положень частин третьої, четвертої, восьмої, дев`ятої статті 83 ЦПК відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно частини сьомої, восьмої статті 178 ЦПК відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми позики; вирішено розгляд справи провести в порядку спрощеного провадження 23 листопада 2018 року о 16-00 годині в приміщенні Жовтневого районного суду м. Харкова; повідомлено учасників процесу про розгляд справи; запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення даної ухвали надіслати одночасно: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів (т. 1 а. с. 16).

30 жовтня 2018 року копію ухвали про відкриття провадження у справі отримала мати відповідача (т. 1 а. с. 20).

Відповідач відзив та докази у встановлений законом строк до суду першої інстанції не надав.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої - третьої 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Водночас, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи без належного обґрунтування виняткових випадків для цього прийняв докази, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а були долучені лише до заяви про скасування заочного рішення; не перевірив та не надав належної оцінки доводам позивача стосовно того, що вона розписки про отримання грошових коштів не складала та не надавала відповідачу, для з`ясування чого просила призначити експертизу.

Отже, апеляційний суд належним чином не встановив обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не дослідив зібраних доказів, належним чином не мотивував відхилення доводів позивача щодо розписок про отримання грошових коштів та дійшов передчасного висновку про скасування рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 16 березня 2021 року скасувати.

Справу № 639/4467/18 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 16 березня 2021 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук