ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 639/5267/23

провадження № 61-15796св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного суду

від 29 жовтня 2024 року у складі колегії судді: Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна.

Позовна заява мотивована тим, що з 2003 року він з ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу, а 01 вересня 2006 року зареєстровали шлюб. Увесь цей час вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, проводили разом дозвілля, мали взаємні права та обов`язки. ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу у них народилася донька ОСОБА_4 .

За час перебування у фактичних шлюбних відносин вони на підставі

договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2004 року придбали квартиру

АДРЕСА_1 , яка була оформлена на відповідача. Вони зареєстрували своє місце проживання у спірній квартирі та проживали разом до початку введення в Україні воєнного стану.

ОСОБА_1 зазначав, що спірна квартира придбана частково за спільні кошти, а інша частина за кредитні кошти, кредитний договір був оформлений на ОСОБА_2 .

Борг сплачувався ними за спільні кошти та був погашений у 2008 році, тому, вважав, що майно належить їм на праві спільної сумісної власності, їхні частки у майні є рівними.

У березні 2022 року відповідач разом з їх спільною дитиною виїхали за межі України, а влітку 2023 року повідомила, що хоче розлучитися і попросила звільнити спірну квартиру. Оскільки ОСОБА_2 не визнає його право на 1/2 частину спірної квартири він вимушений звернутися до суду з цим позовом.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя трикімнатну квартиру

АДРЕСА_1 ;

- у порядку поділу спільного сумісного майна визнати за нам право власності

на 1/2 частину зазначеної квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 листопада 2023 року

у складі судді Єрмоленко В. Б. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

У порядку поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 65,2 кв. м.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, встановивши факт спільного проживання позивача та відповідача, як чоловіка та жінки без шлюбу однією сім`єю, пов`язаність їх спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків до реєстрації їх шлюбу, спільне планування майбутнього, придбання майна в інтересах сім`ї за їх спільні кошти та отриманий кредит, який після реєстрації шлюбу погасили спільно, а тому частки у спільному нерухомому майні відповідно до частини першої статті 70 СК України є рівними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

25 липня 2024 року, не погоджуючись із вказаним судовим рішенням,

ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі,оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 серпня 2024 року ОСОБА_3 поновлення строк на апеляційне оскарження, задовольнивши його заяву.

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 листопада 2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що висновок суду про наявність підстав для задоволення позову відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Після розірвання між сторонами шлюбу, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання майна, зареєстрованого на відповідача, об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на його частку, так як це єдине житло, яке є у позивача. Наявність цивільно-правових зобов`язань відповідачки не позбавляє позивача права вимагати поділу спільного майна при розлученні. Ініціювання зазначеного позову з метою уникнення виконання цивільно-правового зобов`язання відповідачки перед ОСОБА_3 ,

не відповідають фактичним обставинам справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої і постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 з підстав, передбачених пунктами 1, 4, частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі. У задоволенні клопотання про зупинення дії судового рішення відмовлено.

У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 січня 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суди ухвалили незаконні судові рішення по суті спору, вирішили питання про його права та обов`язки, проте він не був залучений до участі у справі.

Він є стягувачем за виконавчим листом, виданим Червонозаводським районним судом м. Харкова від 30 листопада 2023 року, у справі № 646/2210/18 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь грошової суми у розмірі 453 744,89 грн - майнова; 25 000 грн - моральна на відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. У порядку виконавчого провадження з виконання вищевказаного судового рішення приватним виконавцем накладено арешт на спірне майно у цій справі, а саме на трикімнатну квартиру

АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 . Позивач ініціював вказаний позов після цих подій, знаючи про них.

Вважає, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна з метою ускладнення або унеможливлення ефективного виконання судового рішення про стягнення коштів з ОСОБА_2 на його користь. Отже, в діях сторін у справі відсутня добросовісність. При цьому посилався на відповідну практику Верховного Суду.

Апеляційний суд вказані доводи його апеляційної скарги взагалі не досліджував і оцінки їм не надав.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу.

У грудні 2024 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , подано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що постанова суду апеляційної інстанції

є законною та обґрунтованою, ухваленою відповідно до вимог чинного законодавства України, права та обовязки ОСОБА_3 рішенням суду першої інстанції не порушено.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

З 2003 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах, проживали однією сім`єю без шлюбу, обидва працювали, мали спільний побут та сімейний бюджет. У подальшому вони зареєстрували шлюб.

Згідно з договором купівлі-продажу від 21 жовтня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т. В. та зареєстрованого у реєстрі за № 2451, ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 39,8 кв. м, загальною площею 68,1 кв. м, за суму, еквівалентну

17 000 доларів США. До Державного реєстру правочинів внесено відповідний реєстраційний запис (а. с. 28-32).

Перед укладанням договору купівлі-продажу нерухомого майна, ОСОБА_2 своєю письмовою заявою від 21 жовтня 2004 року на підставі статті 74 СК України повідомила, що проживає однією сім`єю з ОСОБА_1 і квартиру

АДРЕСА_1 купує на спільні кошти. Аналогічна заява надана ОСОБА_1 про свою згоду на підставі статті 74 СК України на купівлю спірної квартири ОСОБА_2 , з подальшим укладанням іпотечного договору, з умовами якого він ознайомлений. Заява нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т. В. (а. с. 39-40).

Як вбачається з іпотечного договору від 21 жовтня 2004 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 , остання передала у іпотеку в якості забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором від 21 жовтня 2004 року, за яким є позичальником, квартиру з повернення кредиту у сумі 10 800 доларів США до 10 жовтня 2011 року, сплати процентів за користування кредитом у розмірі 14,5% річних, комісії, можливої неустойки. За договором поруки, укладеним між банком і ОСОБА_2 , ОСОБА_1 від 21 жовтня 2004 року поручитель - ОСОБА_1 зобов`язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язання щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбаченим договором кредиту (а. с. 88-39).

01 вересня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у міському відділі реєстрації актів цивільного стану № 2 Харківського обласного управління юстиції. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін від шлюбу народилася донька- ОСОБА_8

(а. с. 26-27).

Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, Реєстру територіальної громади міста Харкова у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх малолітня донька - ОСОБА_8 (а. с. 49).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (справа №639/5227/23).

30 листопада 2023 року приватним виконавцем Кудряшовим Д. В. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого 23 листопада 2020 року Червонозаводським районним судом міста Харкова, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів (а. с. 137-140).

30 листопада 2023 року приватним виконавцем накладено арешт на все нерухоме й рухоме майно, що належить ОСОБА_2 . Стягувач - ОСОБА_3 (а. с. 133), а також на її грошові кошти (а. с. 134).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити

у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

ОСОБА_3 оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, як особа, яка не брала участі у справі, проте, суд, на його думку, вирішив питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Мотивуючи це тим, що він

є стягувачем за виконавчим листом, виданим Червонозаводським районним судом м. Харкова від 30 листопада 2023 року, у справі № 646/2210/18 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь грошової суми у розмірі у розмірі 453 744,89 грн - майнової шкоди; 25 000 грн - моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. У порядку виконавчого провадження з виконання вищевказаного судового рішення, приватним виконавцем накладено арешт на спірне майно у цій справі, а саме на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 . Зазначав, що поділ майна сторін у цій справі ускладнить або унеможливить ефективне виконання судового рішення про стягнення коштів з ОСОБА_2 на його користь і саме на це направлено ініційований позов.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Статтею 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Установлена процесуальним законом можливість здійснення апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не була залучена до участі у справі, лише у разі підтвердження та встановлення наявності порушення оскаржуваним судовим рішенням її прав, інтересів та (або) обов`язків ґрунтується на принципі

res judicata, тобто поваги до остаточного судового рішення, дія якого передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов`язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності.

У свою чергу, засада обов`язковості судових рішень буде нівелюватися, якщо судове рішення могло б переглядатися за ініціативою особи, яка не брала участі у справі та не має безпосереднього правового зв`язку з оскаржуваним судовим рішенням, яке не впливає на її права та обов`язки. У такому випадку процедура апеляційного перегляду та скасування остаточного судового рішення несумісна з принципом визначеності правовідносин та верховенством права.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Тобто у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі,

і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Тобто судове рішення, що оскаржується особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи (див: постанови Верховного Суду: від 04 листопада 2019 року у справі

№ 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі

№ 757/66808/19-ц (провадження № 61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20)) та інші.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції повинен був надати оцінку доводам особи, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції і подала апеляційну скаргу, щодо наявності у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням. Тобто слід було з`ясувати, чи вирішено судом питання про право, інтерес, обов`язок заявника, і чи такий зв`язок є очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому ОСОБА_3 навів суттєві обґрунтування щодо необхідності його залучення до участі у спорі й порушення його прав та інтересів рішенням суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки цим доводам і не з`ясував, чи порушуються права вказаної особи судовим рішення районного суду.

Суд апеляційної інстанції у порушення підпункту в) пункту 3 частини першої

статті 382 ЦПК України зазначених вимог процесуального закону здійснив фактично розгляд справи по суті й не надав оцінки у частині аргументів особи, яка подала апеляційну скаргу.

При цьому суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні апеляційної скарги особи, яка не брала участі у розгляді справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).

При цьому, здійснюючи касаційний перегляд судового рішення,

а) Верховний Суд у силу статті 400 ЦПК України позбавлений можливості визначитися, за чиєю апеляційною скаргою апеляційний суд здійснив апеляційний перегляд справи по суті, підтвердити законність судового рішення, якщо

б) сторони у справі рішення суду не оскаржували, а щодо особи, яка не брала участі у справі і подала апеляційну скаргу,

в) суд апеляційної інстанції не вказав, чим саме порушуються її права оскарженим судовим рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд із урахуванням вищевказаних висновків зазначає, що він не надає оцінку доводом касаційної скарги щодо вирішення спору по суті (право позивача на пред`явлення позову, обґрунтованість такого позову тощо), так як вони є передчасними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400 411 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець