Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 693/6578/18

провадження № 61-16286св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 листопада 2019 року в складі судді Баркової Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про відновлення права помешкання.

Позовна заява обґрунтована тим, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2014 року вирішено питання про виділ у натурі частини домоволодіння АДРЕСА_1 , перерозподілено між сторонами ідеальні частки домоволодіння. Разом з тим, несплата відповідачем компенсації за рішенням суду від 12 березня 2014 року є підставою для примусового виконання обов`язку в натурі, а залишення без припинення спільної часткової власності її та ОСОБА_3 є підставою для відновлення її прав на безвідплатну передачу ОСОБА_3 її прав на неподільну частку. Позивач зазначає, що згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 829

від 01 жовтня 2008 року ОСОБА_2 мав компенсувати їй 3 056,00 грн, проте ОСОБА_1 вважає, що при встановленні прав відповідача

на помешкання 2-6 ОСОБА_2 мав би сплатити їй суму вартості 9,2 кв. м помешкання 2-6 та вартості 1/2 льоху Е, що складає 5056+2091=7147,00 грн,

а не 3 056,00 грн. Саме ці вимоги, на думку позивача, не були предметом розгляду при ухваленні судом рішення від 12 березня 2014 року.

Відповідач ніколи не проживав у спірному домоволодінні, не утримує його,

що призводить до пошкодження помешкання 2-6, відновлення якого потребує реальних витрат.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 просила суд примусовим виконання обов`язку

в натурі відновити її права на помешкання 2-6, її права на 9,4 кв. м, якого

не припинилися за несплатою відповідачем компенсації, вартість інших 5,4 кв. м майже дорівнює 1/2 вартості льоху Е, права на який рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2014 року встановлені за відповідачем,

що відповідає матеріальним правам позивачки на розподіл у рівних долях між нею та ОСОБА_2 спадкової частини домоволодіння, які не припинилися за несплатою відповідачем компенсації.

Крім того, ОСОБА_1 просила суд на підставі того, що рішенням Апеляційного суду від 12 березня 2014 року не розподілені у натурі частки

зі ОСОБА_3 , тому не припинена їхня спільна часткова власність, для припинення якої було проведено експертизу, на підставі висновків рішення Апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2013 року, яким встановлена неправосудність невизнання існування у позивача прав

на підписання мирової угоди, відновити її права на безвідплатну передачу ОСОБА_3 прав на неподільну частку позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду

від 06 жовтня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позовні вимоги фактично стосуються невиконання відповідачем рішення Апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2014 року, яке набрало законної сили, в частині стягнення грошової компенсації 3 056,00 грн

з відповідача на користь позивача. Проте виділ в натурі частин домоволодіння

і перерозподіл ідеальних часток проведено рішенням суду, яке набрало законної сили і є чинним. Крім того позовні вимоги в частині відновлення її прав

на безвідплатну передачу ОСОБА_3 прав на неподільну частку майна позивача також задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не визначено ОСОБА_3 як відповідача у даній справі і не доведено наявності спору між ними з цього приводу, а також не доведено, що будь-ким і у будь-який спосіб порушено право позивача на безвідплатну передачу її власності у передбаченому законом порядку, в тому числі шляхом укладення цивільно-правових угод.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд

до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції

не застосовано до спірних правовідносин статтю 321 ЦК України та статті 41 Конституції України та залишено поза увагою, що позивач заявила про незгоду на отримання компенсації від відповідача, а незгода позивача на отримання компенсації позбавила позивача можливості отримати права на ту власність,

за яку було встановлено компенсацію. Тому суд апеляційної інстанції мав вирішити питання прав на домоволодіння згідно частини четвертої статті 357 ЦК України та мав дослідити висновок експертизи.

ОСОБА_1 зазначає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, та підставою касаційного оскарження судових рішень вказує пункт 7 частини першої статті 411 ЦПК України (справу розглянуто

у порядку спрощеного позовного провадження, що підлягала розгляду

за правилами загального позовного провадження).

Доводи інших учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, разом з тим зазначений відзив підлягає залишенню без розгляду.

Відповідно до частини п`ятої статті 178 ЦПК України до відзиву додаються:

1) докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи,

що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду (частина четверта статті 178 ЦПК України )

Частиною четвертій статті 183 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Ураховуючи наведене, а також те, що до відзиву ОСОБА_3 не долучено документів про надіслання (надання) його копії та копії долучених до нього доказів іншим учасникам справи, поданий відзив підлягає поверненню заявникам без розгляду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 693/6578/18, витребувано її з Жовтневого районного суду м. Харкова.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

У березні 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до суду

з позовом до ОСОБА_2 про виділ у натурі частки домоволодіння

АДРЕСА_1 , визнання дійсним усного договору про перехід прав на частину домоволодіння, припинення спільної часткової власності та визнання права власності.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 січня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про виділення в натурі частини домоволодіння АДРЕСА_1 зі спільної часткової власності.

Рішенням Жовтневого районного суду від 06 березня 2013 року у задоволенні позову відмолено. Вказане рішення скасоване рішенням суду апеляційної інстанції від 22 травня 2013 року та у задоволенні позову ОСОБА_3 відмолено з інших підстав.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом

до ОСОБА_2 про перерозподіл ідеальних часток, перехід права власності на частину спірного домоволодіння, припинення спільної часткової власності.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2014 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 листопада 2013 року змінено в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виділ у натурі частини домоволодіння, перерозподіл ідеальних часток задоволено частково.

У спільну часткову власність позивачів на їх ідеальні частки відповідно 43/100

та 18/100 у праві власності на домоволодіння АДРЕСА_1 виділено в натурі у житловому будинку літ «А-1» приміщення І площею 4,8 кв. м, приміщення 1-1 площею 12,9 кв. м, приміщення 1-2 площею 3 кв. м, приміщення 1-3 площею 1,1 кв. м, приміщення 1-4 площею 6,3 кв. м, приміщення 1-5 площею 15,7 кв. м, приміщення 1-6 площею 7,1 кв. м, приміщення 1-7 площею 9 кв. м; надвірні будівлі сарай літ. «З», гараж літ. «В», ґанок літ. «а2», навіс

літ. «в1», альтанку літ. «И», ворота № 5, льох літ. «Ж», частину огорожі № 1,

а всього будівель, приміщень та споруд на загальну суму 86 163,00 грн,

що в ідеальній долі становить загалом 65/100 частини домоволодіння, з яких 52/100 ідеальна частка ОСОБА_4 , а 13/100 ідеальна частка ОСОБА_1 .

У власність ОСОБА_2 на його ідеальну частку 39/100 у праві власності

на домоволодіння АДРЕСА_1 виділено в натурі

у житловому будинку літ «А- 1» приміщення II площею 3,6 кв. м, приміщення

2-1 площею 12 кв. м, приміщення 2-2 площею 5,2 кв. м, приміщення 2-3 площею 6,4 кв. м, приміщення 2-4 площею 4,8 кв. м, приміщення 2-5 площею 7,2 кв. м, приміщення 2-6 площею 14,6 кв. м; надвірні будівлі сарай літ. «Г», вбиральню

літ. «К», ворота № 4, льох літ. «Е», частину огорожі № 1, а всього будівель, приміщень та споруд на загальну суму 46 782 грн, що в ідеальній долі буде становити 35/100 частини домоволодіння. У зв`язку з виділом у натурі часток

із нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, перерозподілено частки у праві власності на домоволодіння АДРЕСА_1 визначивши ОСОБА_4 ідеальну частку 52/100 частин замість раніше належних їй 43/100, ОСОБА_1 - 13/100 частин замість раніше належної

їй 18/100, ОСОБА_2 - 35/100 частин замість раніше належних йому 39/100. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто грошову компенсацію 3 056,00 грн. В решті рішення суду залишено без змін. Зазначене рішення апеляційного суду набрало законної сили.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2014 року, зокрема, встановлено, що відповідно до довідки Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 18 листопада 2011 року житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано:

- 39/100 частин за ОСОБА_2 ;

- 43/100 частин за ОСОБА_4 ;

- 18/100 частин не зареєстровано на ім`я ОСОБА_1 .

Разом з тим відсутність реєстрації права власності ОСОБА_1

на 18/100 частин спірного домоволодіння не є підставою для відмови

у задоволенні її позовних вимог про виділ в натурі належної їй частки домоволодіння.

Крім того, під час ухвалення рішення від 12 березня 2014 року судова колегія прийняла як письмовий доказ висновок судової будівельно-технічної експертизи від 01 жовтня 2008 року № 829 і вважала прийнятним перший варіант запропонований експертом, оскільки він враховує фактичний порядок користування, що склався між сторонами протягом більш ніж 25 років та,

на відміну від другого варіанту, не потребує переобладнань будинку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Згідно з частиною третьою статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно з частинами першою, другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явила позовні вимоги про відновлення її прав на про виділ належної їй частки в праві спільної часткової власності на домоволодіння за правилами статті 364 ЦК України у зв`язку

із невиконанням відповідачем рішення Апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2014 року, яке набрало законної сили, в частині стягнення грошової компенсації 3 056,00 грн з нього на користь ОСОБА_1 , а тому

на думку позивача є підстави для припинення спільної часткової власності

на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду від 12 березня 2014 року

у спільну часткову власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на їх ідеальні частки відповідно 43/100 та 18/100 у праві власності на спірне домоволодіння виділено в натурі у житловому будинку будівель, приміщень та споруд,

що в ідеальній долі становить загалом 65/100 частини домоволодіння, з яких 52/100 ідеальна частка ОСОБА_3 , а 13/100 ідеальна частка ОСОБА_1 .

У власність ОСОБА_2 на його ідеальну частку 39/100 у праві власності

на домоволодіння виділено в натурі у житловому будинку будівель, приміщень

та споруд, що в ідеальній долі буде становити 35/100 частини домоволодіння.

У зв`язку із перерозподіленням часток у праві власності на домоволодіння АДРЕСА_1

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто грошову компенсацію 3 056,00 грн.

Установивши, що зазначене рішення вступило в законну силу, суди дійшли обґрунтованого висновку, що невиконання ОСОБА_2 цього рішення

в частині не є підставою для припинення частки відповідача у спірному домоволодінні.

Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, натомість наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 178 183 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відзив ОСОБА_3 у справі № 693/6578/18 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, повернути заявникам без розгляду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська