ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 639/8254/19

провадження № 61-1585св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна .О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції»,

треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 квітня 2021 року під головуванням судді Єрмоленко В. Б. та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Одринської Т. В,, Панченка О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна, про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на квартиру,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому просила визнати протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г. І. від 20 липня 2016 року № 30555455, відповідно до якого зареєстровано право власності на трикімнатну квартиру загальною площею 65,5 кв. м, житловою площею 38,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (далі - ТОВ «ФК «Приватні інвестиції»).

Позовна заява мотивована тим, що 25 липня 2007 року позивач та ВАТ «Кредобанк» уклали кредитний договір № Ф2176/11-06, відповідно до умов якого банк надав, а позичальник отримала кредит у сумі 237 350 грн, який зобов`язалася повернути в строк до 24 липня 2027 року. Цього ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за укладеним кредитним договором банк та позивач уклали договір Іпотеки, предметом якого є спірна квартира.

29 листопада 2011 року до ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» перейшло право вимоги на підставі договорів факторингу та про відступлення права вимоги.

У жовтні 2014 відповідач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, але під час розгляду справи,

20 липня 2016 року, державний реєстратор в особі приватного нотаріуса

Малахової Г. І. зареєстрував за ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» право власності на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому квартира була відчужена відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_2 , про що позивачу стало відомо 15 серпня 2016 року.

Вважає, що рішення державного реєстратора від 20 липня 2016 року № 30555455 протиправне, оскільки всупереч статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор не перевірив документи на наявність підстав для зупинення розгляду справи про державну реєстрацію прав, не подані документи, визначені пунктом 57 постанови Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», а саме: кредитний договір, договір іпотеки, факторингу, відступлення прав, звіт про оцінку майна на момент набуття права власності, докази наявності заборгованості у розмірі вартості предмета іпотеки, копія письмової вимоги про усунення порушень, документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання вимоги. Крім того, не з`ясовано наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, що потягло прийняття державним реєстратором, на думку позивача, протиправного рішення.

Позивач стверджує, що на письмову вимогу боржника до ТОВ «ФК «Приватні інвестиції», доказів підтвердження переходу права вимоги до нового кредитора, надано не було, як і договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір іпотеки не містить іпотечного застереження, яке б відповідало вимогам частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку». За відсутності іпотечного застереження правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути тільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Позивач своєї згоди на вибуття спірного майна з її власності не надавала.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Жовтневий районний суд м. Харкова рішенням від 08 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції вказував, що приватний нотаріус Малахова Г. І. при вчиненні 20 липня 2016 року реєстраційної дії № 30555455 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру

АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» не порушила норм матеріального права.

Полтавський апеляційний суд постановою від 13 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 квітня 2021 року скасував.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Приймаючи постанову про відмову у задоволенні позову апеляційний суд зазначав, що на час звернення позивача до суду титульним власником спірної квартири є ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу квартири від 21 липня 2016 року, укладеним між ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» та ОСОБА_2 .

Власник квартири залучений до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а вирішення заявлених позовних вимог, спрямованих на втручання у право особи, яку визначено як третю особу у справі, не відповідає процесуальному статусу сторін цивільного процесу.

Вказав, що позивач у справі обрала неефективний спосіб захисту, оскільки визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса не відновить порушеного права позивача, адже якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за іншою особою, то належний спосіб захисту права відповідає вимогам про витребування майна від цієї особи.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Орлов О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник заявника у поданій касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі

№ 306/2053/16-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, Верховного Суду від 03 лютого 2022 року у справі № 295/8285/19-ц.

Крім того, в обґрунтування доводів касаційної скарги представник заявника зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача помилкові та посилається на постанову Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 639/6447/16-ц, якою вже вирішувався спір за участі ОСОБА_1 . Вказує, що у наведеній справі касаційний суд вказав, що належним відповідачем є саме ТОВ «ФК «Приватні інвестиції».

Вказуючи на помилковість висновків місцевого суду зазначає, що під час ухвалення рішення суд не звернув належної уваги на відповідність заявлених прав та наданих документів внаслідок чого приватний нотаріус прийняла незаконне рішення

№ 30555455.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у березні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» адвокат Полетаєва Т. Ю. просила у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Представник відповідача зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції правильні, оскільки за обставин цієї справи ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» не може бути відповідачем у цій справі, адже право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_2 про що позивач знала з 15 серпня 2016 року.

Додатково представник заявника також вказує на ту обставину, що ОСОБА_1 обрала неефективний спосіб захисту, оскільки скасування рішення про державну реєстрацію прав за відповідачем не відновить її порушеного права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Жовтневого районного суду м. Харкова.

09 травня 2023 року цивільна справа № 639/8254/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

На підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 липня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1599, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хащіною Н. В., трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належала позивачу ОСОБА_1

25 липня 2007 року ОСОБА_1 та ВАТ «Кредобанк» уклали кредитний договір

№ Ф2176/07-07 (А020149), відповідно до якого банк видав кредит у сумі 237 350 грн на строк до 24 липня 2017 року. Кредит був виданий на придбання нерухомості - спірної квартири (а. с. 16-21, том 1).

Цього ж дня, 25 липня 2007 року, з метою забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця та вимог іпотекодержателя за кредитним договором банк та

ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно: трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 22-26, том 1).

У пункті 5.1 іпотечного договору від 25 липня 2007 року сторони погодили, що право звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває якщо у момент настання терміну виконання зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений кредитним договором термін суми кредиту та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строк суми відсотків, комісій; неустойки (пені, штрафних санкцій).

Відповідно до пункту 5.2. договору іпотеки від 25 липня 2007 року № 1603 іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, забезпеченим цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена протягом 30-ти днів, звернути стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, в тому числі при відсутності страхування предмету іпотеки.

29 листопада 2011 року, 16 грудня 2011 року ПАТ «Кредобанк» та ТОВ ФК «Приватні інвестиції» уклали договори факторингу та відступлення прав вимоги (а. с. 27-35,

том 1).

ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» 12 січня 2012 року за вихідним № 10-120112 направило ОСОБА_1 повідомлення-вимогу № 240, якою проінформувало про укладення з ПАТ «Кредобанк» договору факторингу, за яким відбулося відступлення права вимоги всіх грошових зобов`язань за кредитним договором від 25 липня 2007 року

№ А020149, а також через невиконання позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором, відповідач вимагав достроково повністю повернути кредитну заборгованість станом на 11 січня 2012 року в сумі 254 739,28 грн протягом 30 календарних днів з дати одержання цього повідомлення, але не пізніше 45 календарних днів з дня направлення новим кредитором повідомлення. Попередив боржника, що у випадку непогашення у встановлений строк заборгованості новий кредитор зверне стягнення на майно шляхом оформлення права власності на нового кредитора згідно з умовами іпотечного застереження та/або ініціюватиме стягнення заборгованості у судовому порядку (а. с. 39, том 1).

Як зазначено у листі ОСОБА_1 , надісланого на адресу ТОВ «ФК «Приватні інвестиції», від 17 березня 2012 року вона отримала лист (повідомлення-вимогу

№ 388) № 10-120112 від 12 січня 2012 року за підписом представника відповідача Гарковської А. 22 лютого 2012 року і просила надати їй докази відступлення ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» права грошової вимоги, а саме: витягу з договору факторингу з обов`язковим позначенням дати укладення договору, сторін договору, предмета договору, терміну дії договору, прав та обов`язків ТОВ «ФК «Приватні інвестиції», ціни договору. ОСОБА_1 визнала готовність при дійсності набуття права грошової вимоги погасити заборгованість станом на 01 березня 2012 року (а. с. 38, том 1).

У відповідь на звернення, ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» від 01 жовтня 2014 року за вих. № 168 направило ОСОБА_1 належним чином завірену копію договору факторингу, договору про відступлення прав за договорами іпотеки, повідомило про наявність заборгованості за кредитним договором станом на 01 жовтня 2014 року в сумі 254 739,27 грн без врахування штрафних санкцій, вимагало погасити заборгованість протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення і попередило про можливість ініціювання примусового стягнення боргу в судовому порядку або звернути стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений статтями 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку».

Вказаний лист був повернутий з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

07 червня 2016 року ОСОБА_1 отримала від ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» повідомлення про намір звернення стягнення на предмет іпотеки від 30 травня

2016 року за вих. № б14, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення відправлення.

З повідомлення про намір звернення стягнення на предмет іпотеки від 30 травня

2016 року за вих. № б14 місцевий суд встановив, що ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» прийнято таке рішення через порушення позивачем умов кредитного договору. Кредитор сповістив про звернення стягнення шляхом продажу предмета іпотеки від імені кредитора будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною продажу не меншою ніж його заставна вартість, яка визначена у п. 1.6 Договору іпотеки

від 25 липня 2007 року шляхом експертної оцінки. ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» просило також позивача та осіб, що зареєстровані та проживають у встановлений законом місячний строк з дати отримання цього листа-повідомлення звільнити вказане житлове приміщення, яке є предметом іпотеки.

На підставі договору іпотеки від 25 липня 2007 року та договору про відступлення прав за договорами іпотеки від 16 грудня 2011 року право власності на квартиру

АДРЕСА_1 , зареєстроване приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18 липня 2016 року, номер запису про право власності 15495673, за ТОВ «ФК «Приватні інвестиції».

Згідно з договором купівлі-продажу від 21 липня 2016 року ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» вказану квартиру передало у власність ОСОБА_2 .

Апеляційний суд встановив, що з матеріалів справи вбачається, що в серпні 2016 року позивач ОСОБА_1 пред`являла аналогічний позов (справа № 639/6447/16-ц), де відповідачем було визначено приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахову Г. І.

Верховний Суд постановою від 04 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовив з тих підстав, що приватний нотаріус не може бути належним відповідачем у справі. В цій же постанові зазначено, що оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивача та належним виконанням умов договірних зобов`язань (кредитного договору та договору іпотеки), належним відповідачем у такій справі має бути особа, право на майно якої оспорюється, та щодо якої прийнято оскаржене рішення про реєстрацію права власності.

Суди встановили, що на час звернення позивача до суду, власником спірної квартири є ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу від 21 липня 2016 року, укладеним між ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» та ОСОБА_2

Власник квартири ОСОБА_2 залучений до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Предметом спору у справі, що переглядається, є визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса, яким було зареєстроване право власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Приватні інвестиції».

Власником спірної квартири є ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу

від 21 липня 2016 року, укладеним між ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» та

ОСОБА_2

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 травня 2020 року у справі

№ 644/3116/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 виклала правові висновки за обставин коли предмет іпотеки не був відчужений третій особі, а питання ставилось про скасування первинного рішення про державну реєстрацію на нерухоме майно за іпотекодержателем, що було в цих випадках ефективним способом захисту відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи, що за обстави цієї справи право власності за відплатним договором

21 липня 2016 року перейшло від ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» до ОСОБА_2 пред`явлення вимоги до ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» про скасування державної реєстрації прав позивача не відновить, адже відбувся перехід права власності до нового власника.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги відносно того, що висновки суду апеляційної інстанції щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача помилкові з посиланням на постанову Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 639/6447/16-ц, якою вже вирішувався спір за участі ОСОБА_1 , оскільки у наведеній справі касаційний суд вказав, що належним відповідачем є саме ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» з огляду на таке.

У вказаній справі касаційний суд зазначив, що належним відповідачем у такій справі має бути особа, право на майно якої оспорюється, та щодо якої прийнято оскаржене рішення про реєстрацію права власності, належним відповідачем у справі, за встановлених фактичних обставин на той час було ТОВ «ФК «Приватні інвестиції», тобто особа, право власності якого на іпотечне майно оспорюється, а не приватний нотаріус.

Натомість у справі, яка є предметом касаційного перегляду, на час звернення позивача до суду, право власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» зареєстроване вже не було, а як встановили суди власником квартири був

ОСОБА_2 , а тому наведений аргумент касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовує.

Колегія суддів зазначає, що касаційний суд, приймаючи постанову від 04 вересня 2019 року дійшов висновку про відмову у задоволення позову з процесуальних підстав - пред`явлення позову до неналежного відповідача. Питання обрання позивачем ефективного способу захисту суд касаційної інстанції не вирішував.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Установивши, що станом на час розгляду справи, ТОВ ФК «Приватні інвестиції» на підставі договору купівлі-продажу відчужило спірне нерухоме майно ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що заявлені позивачем вимоги про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г. І. від 20 липня 2016 року № 30555455, відповідно до якого зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», не забезпечують відновлення ііпорушених прав, а тому не є ефективним способом захисту.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14.

Пред`явлення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому захисту порушених прав та є ефективним способом захисту порушених прав власника. Застосування вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, виключає застосування інших вимог власника.

Верховний Суд зазначає, що релевантною для застосування до спірних правовідносин в цьому випадку буде постанова Великої Палати Верховного Суду

від 13 липня 2022 року справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) та постанови Верховного Суду від 25 листопада 2020 року № 359/6391/17-ц (провадження № 61-3177св19), від 20 грудня 2023 року у справі № 359/1379/21 (провадження № 61-10321св23) де суд вказував, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Враховуючи, що за обставинами цієї справи відбувся перехід права власності від ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» до ОСОБА_2 з яким у позивача договірні відносини відсутні, а тому колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 20 березня

2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 29 вересня 2020 року у справі

№ 757/13243/17, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, Верховного Суду

від 03 лютого 2022 року у справі № 295/8285/19-ц колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У постановах від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16(провадження

№ 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16 (провадження

№ 14-22цс19) Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, яка впливає на визначення правомірності державної реєстрації переходу права власності на іпотечне майно при позасудовому врегулюванні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі

№ 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) вказано, що за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

У постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження

№ 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне.

Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2022 року у справі № 295/8285/19-ц вказував, що до правовідносин з реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем на підставі іпотечного застереження застосовуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо тимчасової заборони відчуження.

Таким чином, установивши, що обраний позивачем спосіб захисту не забезпечує ефективного відновлення порушеного права власності позивача на нерухоме майно, новим власником якого є ОСОБА_2 , який не був залучений до участі у справі як відповідач, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимог позивача з підстав неефективно обраного ним способу захисту.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції правильно вказував, що підставою для відмови у задоволенні позову у цій справі стало те, що позивач обрала неефективний спосіб захисту своїх прав, Верховний Суд відхиляє наведений аргумент касаційної скарги.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову, якою правильно скасоване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко О. В. Білоконь О. М. Осіян