№ 639/86/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 639/86/17

провадження № 61-5039 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Осіяна О. М. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»;

треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Янова Оксана Євгенівна, ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 січня 2018 року у складі судді Труханович В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 15 березня 2021 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Кругової С. С., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Янова О. Є., ОСОБА_3 , про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 02 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») укладено договір невідновлювальної кредитної лінії від 02 квітня 2007 року для задоволення споживчих потреб для проведення поточного ремонту в помешканні (квартирі) позивача.

В забезпечення вказаного кредитного договору між сторонами 02 квітня 2007 року укладено договір іпотеки.

Без відома та ініціативи позичальника та майнового поручителя ОСОБА_1 між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 11 березня 2015 року в забезпечення кредитного договору.

11 березня 2015 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яновою О. Є.

Про існування договору поруки та договору про відступлення права вимоги позивач дізнався з тексту заяви ОСОБА_2 від 16 березня 2015 року та з тексту заяви ОСОБА_2 від 28 жовтня 2016 року про погашення заборгованості, яку направлено ОСОБА_2 позивачу - ОСОБА_1 .

Вважав, що договір про відступлення права вимоги укладений з грубим порушенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», адже зобов`язання позивача за кредитним договором підпадає під дію вказаного Закону, яким передбачається імперативна заборона на відступлення боргу.

В розумінні пункту 1 та пункту 3 вказаного Закону, мораторій - це є заборона на укладення угод про відступлення права вимоги за кредитом/іпотекою будь-яким особам з метою захисту прав позичальників в умовах зміцнення гривні, глибокої фінансової кризи та забезпечення їх конституційних гарантій на житло.

Таким чином, на думку позивача, оспорюваний договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором був укладений відповідачем з порушенням пунктів 1, 3 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки під час дії заборони банком був переданий борг, забезпечений іпотекою третій особі, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладений 11 березня 2015 року між ПАТ «Укрсоцбанк» (первісний іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (новий іпотекодержатель), посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Яновою О. Є., в забезпечення договору невідновлювальної кредитної лінії від 02 квітня 2007 року.

У червні 2017 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зустрічний позов мотивовано тим, що 02 квітня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено договір невідновлювальної кредитної лінії, за умовами якого останній отримав кредит окремими траншами зі сплатою 13 % річних в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 19 000 доларів США.

З урахуванням змін, що були внесені договором про внесення змін № 3 від 26 листопада 2014 року сума кредиту та валюта кредиту становить 218 111,25 грн.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 02 квітня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та позичальником укладено іпотечний договір від 02 квітня 2007 року.

Також в забезпечення виконання зобов`язання відповідача за кредитним договором 11 березня 2015 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

Внаслідок невиконання позичальником обов`язків, встановлених пунктом 3.3.12. кредитного договору в частині надання відомостей про претензії та позови з боку третіх осіб до позичальника, ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до ОСОБА_2 з повідомленням про вимогу виконати зобов`язання за договором поруки та терміново погасити заборгованість за кредитним договором.

У зв`язку з задоволенням 11 березня 2015 року поручителем ОСОБА_2 вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» шляхом повернення грошових коштів за зобов`язанням ОСОБА_1 , між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором.

16 березня 2015 року ОСОБА_2 , як іпотекодержатель направив через приватного нотаріуса на адресу відповідача лист з вимогою про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Вимога про усунення порушення забезпеченою іпотекою зобов`язання залишилася без задоволення.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 у сумі 249 337,66 грн, що складається з суми основного боргу - 189 470,25 грн, інфляційних витрат - 46 988,62 грн, трьох відсотків річних - 12 878,79 грн, який є майновим поручителем за договором невідновлювальної кредитної лінії від 02 квітня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк», перед ОСОБА_2 , який є іпотекодержателем на підставі договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 02 квітня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою О. Д., - звернути стягнення на предмет іпотеки - належне ОСОБА_1 нерухоме майно - квартиру за АДРЕСА_1 - шляхом продажу з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з урахуванням ціни предмету іпотеки визначеного звітом про незалежну оцінку від 11 вересня 2017 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , яка становить 1 296 000 грн без ПДВ; за рахунок продажу предмету іпотеки задовольнити вимоги ОСОБА_2 та всі витрати, пов`язані з реалізацією предмету іпотеки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 січня 2018 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 02 квітня 2007 року, укладеним між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , право вимоги за яким перейшло до поручителя ОСОБА_2 , у сумі 249 337,66 грн, що складається з: суми основного боргу 189 470,25 грн, інфляційних витрат - 46 988,62 грн, трьох відсотків річних - 12 878,79 грн, звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 02 квітня 2007 року з наступними змінами, укладеним між ПАТ «Укрсоцбанк», право вимоги за яким перейшло до ОСОБА_2 , як до нового іпотекодержателя на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 березня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яновою О. Є, та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою О. Д., а саме трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 74, 1 кв. м, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16 березня 2007 року, шляхом продажу з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид предмету іпотеки визначеної на підставі оцінки, у звіті про незалежну оцінку об`єкта нерухомого майна від 11 вересня 2017 року, складеного ФОП ОСОБА_4 , у розмірі 1 296 000 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки згідно умов договору про внесення змін № 3, 26 листопада 2014 року, був змінений предмет договору кредиту від 02 квітня 2007 року, кредит з урахуванням внесених змін, був наданий в гривні, таким чином, договір іпотеки забезпечує виконання зобов`язання позивача за кредитом, наданим в національній валюті - гривні, а отже відсутні правові підстави для задоволення первісного позову.

Задовольняючи вимоги зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконав вимогу ПАТ «Укрсоцбанк» про дострокове повернення коштів, що порушило майнові права банку, а отже і пред`явлення вимоги про погашення боргу до поручителя ОСОБА_2 здійснено у відповідності до закону.

Поручителем ОСОБА_2 виконано зобов`язання ОСОБА_1 щодо повернення боргу перед ПАТ «Укрсоцбанк» у повному обсязі, у зв`язку з чим 11 березня 2015 року між ПАТ «Укрсоцбанк» (первісним іпотекодержателем) та ОСОБА_2 (новим іпотекодержателем) укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 02 квітня 2007 року, про що повідомлено іпотекодавця.

16 березня 2015 року на адресу ОСОБА_1 направлено заяву ОСОБА_2 , в якій міститься вимога, в тому числі, про виконання порушеного зобов`язання по сплаті заборгованості за кредитним договором від 02 квітня 2007 року у розмірі 187 470, 25 грн, в тридцятиденний строк. Вказану вимогу позичальник, який одночасно є іпотекодавцем, не виконав у зв`язку з чим у ОСОБА_2 виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу.

Короткий зміст постанов суду апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 січня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Постанову апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 січня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення зустрічного позову та зазначив, що ОСОБА_2 на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 березня 2015 року, укладеним з ПАТ «Укрсоцбанк», набув право вимоги за іпотечним договором від 02 квітня 2007 року № 811-4/27/3/7/7-019, укладеними між первісним іпотекодержателем та ОСОБА_1 , тому у нього, як нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту та інших передбачених договором платежів у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 січня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 березня 2021 року й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначала неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 712/18543/12, від 03 липня 2020 року у справі № 640/15122/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 405/1873/14, від 13 січня 2021 року у справі № 404/596/18, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказувала на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 639/86/17 із Жовтневого районного суду м. Харкова.

Зупинено виконання рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 січня 2018 року та постанови Харківського апеляційного суду від 15 березня 2021 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, а саме статей 51 197 ЦПК України, невірно визначили суб`єктний склад по справі, оскільки не залучили її, ОСОБА_3 , співвідповідачем у справі за зустрічним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказувала, що вона є титульним власником 1/2 частини іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1 в результаті поділу спільного майна подружжя (рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 квітня 2017 року у справі 639/5472/16-ц), до участі у розгляді справі була залучена судом як третя особа без самостійних вимог, тому незалучення її співвідповідачем у справі позбавило її гарантованих законом процесуальних прав як під час розгляду справи, так і на стадії примусового виконання рішення. Суди попередніх інстанцій не усунули вказане процесуальне порушення, не забезпечили справедливе правосуддя відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ухвалили незаконні судові рішення, які підлягають скасуванню судом касаційної інстанції.

Також судами не застосовано статті 517 613 ЦК України до спірних правовідносин.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 02 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладено договір невідновлюваної кредитної лінії № 811-3/27/3/7/7-007 для задоволення споживчих потреб для проведення поточного ремонту в помешканні (квартирі) ОСОБА_1 , відповідно до умов якого надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами зі сплатою 13 % річних та комісій в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 19 000 доларів США з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 30 березня 2012 року (а. с. 9-12, т. 1).

Додатковою угодою № 2 від 21 жовтня 2014 року до договору невідновлюваної кредитної лінії від 02 квітня 2007 року № 811-3/27/3/7/7-007 внесено зміни до підпункту 1 пункту 1 статті 1, а саме замість слів та цифр «зі сплатою 13 % річних та комісій» вказано «14,5 % річних та комісій» (а. с. 13, т. 1).

Договором про внесення змін № 2 від 26 листопада 2014 року до договору невідновлюваної кредитної лінії від 02 квітня 2007 року № 811-3/27/3/7/7-007 сторони, зокрема узгодили, що погашення заборгованості в сумі 199,82 доларів США здійснюється позичальником не пізніше 26 листопада 2014 року в наступній черговості: прострочена заборгованість за кредитом, строкова заборгованість за кредитом (а. с. 15, т. 1).

Договором про внесення змін № 3 від 26 листопада 2014 року до договору невідновлюваної кредитної лінії від 02 квітня 2007 року № 811-3/27/3/7/7-007 сторони змінили валюту кредиту шляхом видачі нового траншу в сумі 218 111,25 грн та форму кредитування з невідновлюваної кредитної лінії на разовий кредит, а також узгодили процентну ставку за користування кредитом в розмірі 9,9 % річних (а. с. 16-17, т. 1).

Додатком № 1 до договору про внесення змін № 3 до договору невідновлюваної кредитної лінії від 02 квітня 2007 року № 811-3/27/3/7/7-007 сторони узгодили новий графік погашення кредиту (а. с. 18, т. 1).

Судами також встановлено, що у забезпечення вказаного кредитного договору між сторонами 02 квітня 2007 року укладено договір іпотеки, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 (а. с. 19-24, т. 1).

11 березня 2015 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій у межах суми заборгованості 189 470,25 грн (а. с. 136-138, т. 1).

Листом від 11 березня 2015 року № 081-186/4393 банк повідомив боржника про необхідність сплати заборгованості за договором невідновлюваної кредитної лінії від 02 квітня 2007 року № 811-3/27/3/7/7-007 в загальному розмірі 189 470,25 грн (із яких сума заборгованості за кредитом - 188 898,83 грн, сума заборгованості за простроченими відсотками - 571,42 грн) протягом одного календарного дня з дати одержання цього повідомлення (а. с. 142, т. 1).

Сплата ОСОБА_2 суми основного боргу в розмірі 189 470,25 грн підтверджується заявою останнього та довідкою банку (а. с. 143, 144, т. 1).

11 березня 2015 року між ПАТ «Укрсоцбанк» (первісний іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яновою О.Є. за реєстровим № 863, за яким первісний іпотекодержатель відповідно до договору поруки, укладеного 11 березня 2015 року з ОСОБА_2 , до кредитного договору від 02 квітня 2007 року № 81103/27/3/7/7-007 передає (відступає), а новий іпотекодержатель приймає (набуває) належне первісному іпотекодержателю право вимоги за іпотечним договором від 02 квітня 2007 року № 811-4/27/3/7/7-019, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою О. Д. 02 квітня 2007 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1391 з усіма змінами та доповненнями, укладеними між первісним іпотекодержателем та ОСОБА_1 (а. с. 139-141, т. 1).

Згідно з пунктами 1.3., 1.7., 6.1. договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 02 квітня 2007 року № 811-4/27/3/7/7-019 до нового іпотекодержателя переходять всі без винятку права та обов`язки первісного іпотекодержателя за основним договором. Право вимоги за основним договором переходить від первісного іпотекодержателя до нового іпотекодержателя з моменту підписання цього договору. Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення та діє до повного належного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором або до його припинення з інших підстав, передбачених чинним законодавством України або цим договором.

Таким чином ОСОБА_2 на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 березня 2015 року, укладеним з ПАТ «Укрсоцбанк», набув право вимоги за іпотечним договором від 02 квітня 2007 року № 811-4/27/3/7/7-019, укладеними між первісним іпотекодержателем та ОСОБА_1 , тому у нього, як нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту та інших передбачених договором платежів у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань

16 березня 2015 року ОСОБА_2 звернувся через приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахову Г. І. із заявою до ОСОБА_1 , в якій містилася вимога, в тому числі, про виконання порушеного зобов`язання по сплаті заборгованості за кредитним договором від 02 квітня 2007 року у розмірі 187 470, 25 грн (а. с. 145, 148, т. 1).

Вказану вимогу ОСОБА_1 отримав 28 березня 2015 року, про що зазначив в заяві, поданій до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г. І., у якій також просив надати йому належним чином завірені копії договорів поруки та відступлення права вимоги, укладені між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 (а. с. 145, 146-147, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним не оскаржуються, отже не є предметом перегляду у касаційному порядку.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням (стаття 11 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19)).

Отже, застосування такого способу захисту права, як звернення стягнення на предмет іпотеки, пов`язане виключно з невиконанням основного зобов`язання у встановлений строк (термін).

У цій справі позивач за зустрічним позовом обґрунтовував своє звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки тим, що позичальник ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за кредитним договором належним чином та допустив утворення заборгованості.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позичальник ОСОБА_1 неналежним чином виконував зобов`язання за кредитним договором від 02 квітня 2007 року № 811-3/27/3/7/7-007, у зв`язку з чим виникла заборгованість, розмір якої позичальником не спростовано, а також визнано доведеним факт переведення прав вимоги до ОСОБА_2 за іпотечним договором від 02 квітня 2007 року № 811-4/27/3/7/7-019, укладеним між банком та ОСОБА_1

ОСОБА_1 не надав свого розрахунку чи інших доказів, які б давали суду підстави для встановлення іншого розміру заборгованості позичальника, тобто не спростовав факт наявності та розміру заборгованості чи порядок її нарахування, що є її процесуальним обов`язком (статті 12 81 ЦПК України).

Суди також зауважили що норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки договором про внесення змін № 3 від 26 листопада 2014 року до договору невідновлюваної кредитної лінії від 02 квітня 2007 року № 811-3/27/3/7/7-007 сторони змінили валюту кредиту шляхом видачі нового траншу в сумі 218 111,25 грн та форму кредитування з невідновлюваної кредитної лінії на разовий кредит, а також узгодили розмір нової процентної ставки за користування кредитом.

Наведене свідчить про те, що зустрічні позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 517 ЦК України мав право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні, є безпідставним, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 березня 2015 року між ПАТ «Укрсоцбанк» (первісний іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, за яким первісний іпотекодержатель відповідно до договору поруки, укладеного 11 березня 2015 року з ОСОБА_2 , до кредитного договору від 02 квітня 2007 року № 81103/27/3/7/7-007 передав (відступив), а новий іпотекодержатель прийняв (набув) належне первісному іпотекодержателю право вимоги за іпотечним договором від 02 квітня 2007 року № 811-4/27/3/7/7-019, з усіма змінами та доповненнями, укладеними між первісним іпотекодержателем та ОСОБА_1 .

Встановивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_2 на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 березня 2015 року набув право вимоги за іпотечним договором від 02 квітня 2007 року № 811-4/27/3/7/7-019, укладеним між первісним іпотекодержателем та ОСОБА_1 , тому у нього, як нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту та інших передбачених договором платежів у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу.

Доказів про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним матеріали справи не містять.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Доводи ОСОБА_3 , наведені у касаційній скарзі про те, що вона, як власник 1/2 частини іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1 в результаті поділу спільного майна подружжя (рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 квітня 2017 року у справі 639/5472/16-ц), не була залучена співвідповідачем до участі у справі за зустрічним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з чим була позбавлена можливості реалізувати надані їй процесуальним законом права, - не можуть бути підставою для скасування правильних по суті судових рішень.

Колегія суддів звертає увагу на те, що судові рішення у справі № 639/5472/16-ц про встановлення факту проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та поділ майна подружжя, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, були ухвалені вже після укладення між банком та ОСОБА_1 іпотечного договору від 02 квітня 2007 року № 811-4/27/3/7/7-019, вказаний іпотечний договір ОСОБА_3 не оспорювала, він не визнавався недійсним в судовому порядку.

Отже, посилання касаційної скарги на неврахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 712/18543/12, від 03 липня 2020 року у справі № 640/15122/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 405/1873/14, від 13 січня 2021 року у справі № 404/596/18, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

За змістом частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Вирішуючи спір, взявши до уваги вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 жовтня 2019 року, суд апеляційної інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 січня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 березня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 січня 2018 року та постанови Харківського апеляційного суду від 15 березня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. М. Осіян

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

О. В. Ступак

С. Ф. Хопта