№ 640/11506/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 640/11506/21

адміністративне провадження № К/9901/43057/21, К/9901/43067/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року та на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у справі №640/11506/21, прийнятими у складі колегії суддів: головуючого судді - Файдюка В.В., суддів: Мєзєнцева Є.І., Собківа Я.М.,

ВСТАНОВИВ:

І. Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, Відділ), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 16.02.2021 НОМЕР_2 в сумі 296 015,11 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постанова про стягнення виконавчого збору прийнята з порушенням положень Закону України «Про виконавче провадження», оскільки стягнення виконавчого збору відбулось без здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2021 відмовлено у задоволенні позову.

4. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем оскаржувану постанову винесено 16.02.2021, тобто вже в період дії Закону №1404-VІІІ, а тому державний виконавець, приймаючи дану постанову, повинен був керуватись нормами Закону №1404-VІІІ, якими прямо передбачено, що виконавчий збір не стягується лише у тому випадку, коли рішення суду боржником виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження; у випадку, коли державним виконавцем було відкрито виконавче провадження за виконавчим документом, вимоги якого станом на час відкриття виконавчого провадження не виконані, та в подальшому закінчено виконавче провадження, нормами законодавства чинними станом на час прийняття оскаржуваної постанови, прямо передбачено обов`язок державного виконавця стягнути з боржника виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.

5. Суд першої інстанції критично оцінив твердження позивача про те, що відповідачем незаконно винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 16.02.2021, оскільки не відбулось фактичного стягнення коштів за виконавчим документом, з підстав того, що на час прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови діяла нова редакція Закону (від 28.08.2018), з аналізу правових норм якого вбачається, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби і розмір якого становить 10 відсотків суми, що підлягала примусовому стягненню.

6. Суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.05.2018 у справі №808/3791/16, відповідно до яких частини перша та друга статті 27 Закону № 1404-VI11 установлює загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем; частина третя статті 40 Закону № 1404-VІІІ є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила, встановлені частинами першою та другою статті 27 цього Закону, не можуть застосовуватися; Верховний Суд звернув увагу на те, що стягувач звернувся з заявою про повернення виконавчого документу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, у зв`язку з чим настають наслідки, які передбачені частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII - якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

7. Отже, оскільки оскаржувана постанова прийнята після набрання чинності змін до Закону №1404-VІІІ (від 28.08.2018), суд першої інстанції вважав, що до даних правовідносин підлягає застосуванню саме норми Закону №1404-VІІІ, в редакції, чинній з 28.08.2018, у зв`язку з чим державний виконавець при прийнятті оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом.

8. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2021, а позов - задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) НОМЕР_2 від 16.02.2021 про стягнення виконавчого збору в сумі 296 015,11 грн.

Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3 189 (три тисячі сто вісімдесят дев`ять) грн. 15 коп.

9. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду; наведене, на переконання суду апеляційної інстанції, узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №400/4023/19, відповідно до якої обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

10. Суд апеляційної інстанції зазначив, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення; між тим, головним державним виконавцем Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерсва юстиції (м.Київ) повернуто виконавчий лист №757/5067/13-ц стягувачу ТОВ «Кей колект», на підставі його заяви відповідно до пункту 1 статті 37 Закону №1404-VIII; при цьому, як на час винесення постанови про повернення виконавчого листа від 16.02.2021, так і на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 16.02.2021, державним виконавцем не стягнуто в примусовому порядку сум згідно виконавчого листа №757/5067/13-ц, виданого 28 листопада 2013 року Печерським районним судом міста Києва.

11. Тобто, як зауважив суд апеляційної інстанції, на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору у відповідача була відсутня обов`язкова умова для стягнення виконавчого збору - наявність стягненої в примусовому порядку суми згідно виконавчого листа.

12. Суд апеляційної інстанції погодився з доводами позивача про те, що постанова про стягнення виконавчого збору від 16.02.2021 в межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 винесена відповідачем необґрунтовано, з порушенням норм законодавства України, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, як протиправна.

13. Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2021 задоволено частково заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 2 000 грн витрат на оплату правничої допомоги.

14. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи містяться платіжні доручення, якими підтверджується сплата позивачем 30 000 грн.на користь адвокатського об`єднання за надання правової допомоги; разом з тим, жодних інших документів, які б підтвердили понесення позивачем витрат на оплату правової допомоги, як-то додаткової угоди до Договору від 06.04.2021 №06/04, в якій визначена вартість правової допомоги, актів наданих послуг, актів здачі-прийняття робіт, детального опису виконаних робіт тощо, матеріали справи не містять; відтак, з наявних матеріалів справи не видається за можливе встановити вид та обсяг правової допомоги, що була надана АО «Клочков та партнери» позивачу ОСОБА_1 .

15. Суд апеляційної інстанції погодився із запереченнями відповідача щодо стягнення судових витрат на користь позивача, в той же час, зауважив та врахував, що апеляційну скаргу підписано адвокатом - Старостою І.І. на підставі ордеру серії АА №1122624, виданого АО «Клочков та партнери» для представлення інтересів ОСОБА_1 ; тобто, щонайменше, позивач отримав правову допомогу від адвоката у вигляді складання апеляційної скарги.

16. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 2 000,00 грн., понесення позивачем яких підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а їх розмір видається пропорційним та обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

17. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою (провадження №К/9901/43057/21), в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 та залишити без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2021 у справі №640/11506/21.

18. Підставою касаційного оскарження відповідач визначив пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначив, що задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції помилково застосував до даних правовідносин висновки Верховного Суду, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке неможливо виконати, оскільки відсутня можливість скасувати постанову, якої фактично не існує.

19. Скаржник акцентує увагу, що оскільки відповідачем не виносилась оскаржувана позивачем постанова НОМЕР_2 від 16.02.2021 про стягнення виконавчого збору, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин правових позицій, які викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18, в постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №400/4023/19 та існує необхідність для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних постановах.

20. Відповідач також зазначає, що в даній справі відбувся юридичний колапс з огляду на наявність вимоги до державного виконавця вчинити дії, які від нього вимагає Закон України «Про виконавче провадження», проте судом ці дії визнаються незаконними та неправомірними. Скаржник указує на правильності висновків суду першої інстанції у цій справі та зазначає, що Законом України «Про виконавче провадження» прямо передбачено обов`язок державного виконавця стягнути з боржника виконавчий збір в розмірі 10% від суми, що підлягала примусовому стягненню.

21. Окрім наведеного, відповідач звертає увагу на помилкове стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат в розмірі 3189,15 грн. (2052,15 грн. + 1137 грн).

22. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

23. Окрім цього, не погодившись із додатковою постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою (провадження №К/9901/43067/21), в якій просить скасувати додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2021 та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2021 у справі №640/11506/21.

24. Скаржник зазначає, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин.

25. На переконання відповідача, Верховний Суд повинен скасувати оскаржувану додаткову постанову, оскільки у справі відсутній детальний опис проведеної роботи, що саме було зроблено, натомість наявні лише платіжні доручення на перерахування коштів; відсутні докази фактично потрачених витрат, а також обґрунтованість таких сум; не враховано критерій реальності адвокатських витрат.

26. Відзиву на указану касаційну скаргу від сторони позивача до Суду не надходило, що не перешкоджає перегляду оскаржуваної додаткової постанови в силу положень частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

27. Касаційні скарги Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до Верховного Суту надійшли 26 листопад 2021 року.

28. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2021 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.11.2021 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

29. Ухвалою Верховного Суду від 15.12.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі №640/11506/21 (№К/9901/43057/21).

30. Ухвалою Верховного Суду від 15.12.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2021 у справі №640/11506/21 (№К/9901/43067/21).

31. Ухвалою Верховного Суду від 31.07.2024 касаційні скарги об`єднано в одне касаційне провадження, підготовчі дії у справі закінчено та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

32. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконанні у Печерському РВ ДВС у місті Києві перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №757/5067/13-ц від 28.11.2013, виданого Печерським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей колект» заборгованості по кредитному договору в розмірі 185 099,07 доларів США, що еквівалентно 1 479 502,06 грн.

33. Печерським РВ ДВС у місті Києві 28 листопада 2015 року було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.

34. В подальшому стягувач у виконавчому провадженні НОМЕР_1 - ТОВ «Кей колект» - направив до Печерського РВ ДВС міста Києва ЦМУ МЮ (м. Київ) заяву про повернення виконавчого документа стягувачу.

35. 16 лютого 2021 року державним виконавцем Печерського РВ ДВС міста Києва ЦМУ МЮ (м. Київ) на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову ВП НОМЕР_1 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі заяви останнього про повернення виконавчого документа.

36. В цей же день, 16.02.2021 державним виконавцем Печерського РВ ДВС міста Києва ЦМУ МЮ (м. Київ) винесено постанову ВП НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору у розмірі 296 015,11 грн.

37. 18 лютого 2021 року державним виконавцем Печерського РВ ДВС міста Києва ЦМУ МЮ (м. Київ) винесено постанову ВП НОМЕР_2 про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови НОМЕР_1 від 16.02.2021 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Печерського РВ ДВС міста Києва ЦМУ МЮ (м. Київ) виконавчого збору у розмірі 296 015,11 грн.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

38. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

39. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

40. Колегія суддів зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

41. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

42. Як видно зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції дійшов висновків про те, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Суд апеляційної інстанції посилався також на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №400/4023/19, відповідно до яких обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

43. В контексті обґрунтування відступу від указаного висновку, викладеного в наведених судових рішеннях Верховного Суду, відповідач зазначає те, що ним ніколи не виносилась оскаржувана позивачем постанова № НОМЕР_2 від 16.02.2021 про стягнення виконавчого збору, а отже вона не може бути скасована. На переконання скаржника, задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції неправильно застосував висновки Верховного Суду та норми матеріального і процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення суду яке неможливо виконати, адже неможливо скасувати постанову, якої не існує.

44. Водночас, відповідач указує, що у Відділі є виконавче провадження НОМЕР_2, є постанова про відкриття виконавчого провадження, яка винесена 18.02.2021, та винесена вона на підставі постанови про стягнення виконавчого збору від 16.02.2021 № 48131521; постанова Відділу про стягнення виконавчого збору НОМЕР_2 ніколи не виносилася.

45. Колегія суддів Верховного Суду критично оцінює указані доводи та зазначає, що вони не можуть вважатися обґрунтуванням необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, оскільки стосуються фактичних обставин у справі та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, пов`язаними із неповним їх з`ясуванням та дослідження доказів.

46. Касаційна скарга в частині доводів, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, жодним чином не мотивована, а лише містить цитування номерів судових рішень Верховного Суду, які були застосовані судом апеляційної інстанції, і від висновків яких відповідач вважає за необхідне відступити, без належного на це обґрунтування.

47. Отже, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, є необґрунтованими та відхиляються.

48. Водночас, колегія суддів Верховного Суду враховує, що відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

49. Відтак, перевіряючи за матеріалами справи та доводами касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, беручи за основу межі касаційного оскарження вимоги частини третьої статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить з такого.

50. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, зокрема, зазначала, що відповідачем не було вчинено дій, направлених на примусове виконання рішення суду у виконавчому провадженні НОМЕР_1, а тому він не мав законних підстав на відкриття нового виконавчого провадження НОМЕР_2 від 16.02.2021 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.

51. Водночас, предметом оскарження позивач визначила саме постанову Відділу про стягнення виконавчого збору від 16.02.2021 НОМЕР_2 в сумі 296 015,11 грн., яку, як зазначає відповідач, він не виносив, і якої не існує взагалі.

52. В матеріалах справи наявна ж копія постанови Відділу від 16.02.2021 НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору у розмірі 296 015,11 грн та копія постанови від 18.02.2021 про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови НОМЕР_1 від 16.02.2021 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Печерського РВ ДВС міста Києва ЦМУ МЮ (м. Київ) виконавчого збору у розмірі 296 015,11 грн. Отже, предметом оскарження у цій справі є постанова Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) НОМЕР_1 від 16.02.2021 про стягнення виконавчого збору в сумі 296 015,11 грн.

53. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

54. Законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є Закон України «Про виконавче провадження».

55. Аналізуючи норми матеріального права, що регулювали порядок вчинення окремих виконавчих дій в різні періоди, Верховний Суд у справі №640/4599/21 (постанова від 24.12.2021) зазначав, що 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), а Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон №606-XIV), у свою чергу, втратив чинність (крім статті четвертої, яка втрачала чинність через три місяці з дня набрання чинності Законом №1404-VIII).

56. Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

57. Отже, аналіз наведеної норми свідчить про те, що виконавче провадження у даній справі було розпочато на підставі Закону №606-ХІV, який був чинний на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 (28.11.2015). Втім, постанова Відділу від 16.02.2021 НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору у розмірі 296 015,11 грн (яка, згідно доводів позивача фактично оскаржується) державним виконавцем прийнята на підставі Закону №1404-VІІІ, прикінцевими та перехідними положеннями якого встановлено, що після набрання чинності цього Закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до цього Закону.

58. Отже, відповідачем оскаржувану постанову у ВП НОМЕР_1 винесено 16 лютого 2021 року, тобто в період дії Закону №1404-VІІІ, при цьому, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» №2475-VIII, який набрав чинності з 28 серпня 2018 року (далі - Закон № 2475-VIII).

59. Так, указаним Законом №2475-VIII у статті 27 Закону №1404-VІІІ у частині другій слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».

60. Таким чином, відповідно до статті 27 Закону №1404-VIII (в редакції Закону №2475-VIII та станом на дату винесення оскаржуваної постанови ВП НОМЕР_1 від 16.02.2021) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

61. В контексті наведеного доцільно звернути увагу на те, що аналогічне правове регулювання діяло і станом на час відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 (28.11.2015).

62. Так, відповідно до вимог статті 28 Закону № 606-XIV (в редакції, чинній станом на момент відкриття ВП НОМЕР_1), у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

63. Тобто, норми Закону №1404-VIII (у редакції Закону №2475-VIII) не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

64. Більше того, на це вказує і та обставина, що розмір виконавчого збору законодавчо поставлений у залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від суми, яка є фактично стягнутою в межах виконавчого провадження.

65. Таким чином, Закон №606-XIV (в редакції, чинній на момент відкриття ВП НОМЕР_1), так само як і Закон №1404-VIII (у редакції Закону №2475-VIII), не ставлять можливість застосування санкцій у вигляді стягнення виконавчого збору в залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду або іншого виконавчого документу.

66. Відповідно до частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII (у редакції Закону №2475-VIII) виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

67. Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина дев`ята статті 27 Закону № 1404-VIII (у редакції Закону №2475-VIII)).

68. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

69. Відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

70. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16 лютого 2021 року державним виконавцем Печерського РВ ДВС міста Києва ЦМУ МЮ (м. Київ) на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII винесено постанову ВП НОМЕР_1 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документа. В цей же день, 16.02.2021 державним виконавцем Відділу винесено постанову ВП НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору у розмірі 296 015,11 грн.

71. Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог чинного законодавства прийнято наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» від 02.04.2012 №512/5 затверджено Інструкцію №512/5.

72. За змістом пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

73. Відтак, у випадках передбачених чинним законодавством, після повернення виконавчого документа або закриття виконавчого провадження, якщо виконавчий збір не було стягнуто, відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору є обов`язком, а не правом державного виконавця.

74. Наведений висновок узгоджується із позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 30.06.2021 у справі №460/2478/19, та був підтриманий у вже згаданій постанові Верховного Суду від 24.12.2021 у справі №640/4599/21, а також у постанові від 25.05.2023 у справі №420/1233/19.

75. Отже, стягнення виконавчого збору не залежить від здійснення державним виконавцем виконавчих дій в межах відповідного виконавчого провадження. Натомість, навіть за відсутності заходів з примусового виконання після завершення виконавчого провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у державного виконавця наявний обов`язок винести постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10% від суми стягнення за виконавчим документом.

76. Відтак, висновок суду апеляційної інстанції про те, що виконавчий збір може бути стягнено лише за умов фактичного виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, та про те, що розмір виконавчого збору має обраховуватися з фактично стягнутої суми, не ґрунтується на положеннях закону.

77. При цьому, помилковими є посилання суду апеляційної інстанції на висновки, викладені у судових рішеннях, від яких просив відступити скаржник, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними до спірних правовідносин, а отже не підлягали врахуванню під час вирішення цієї справи.

78. Так, у справах №2540/3203/18 та №400/4023/19 Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом застосовано норми Закону України «Про виконавче провадження», які передбачали стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, тобто до внесення змін Законом №2475-VIII.

79. Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що на час прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови діяла нова редакція Закону №1404-VIII (у редакції Закону №2475-VIII від 28.08.2018), з аналізу правових норм якого вбачається, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби та розмір якого становить 10 відсотків суми, що підлягала примусовому стягненню.

80. При цьому, безпідставними є доводи позивача, наведені у відзиві на касаційну скаргу про необхідність застосування до спірних правовідносин статті 58 Конституції України, а також висновків, висловлених Верховним Судом у постанові від 20.05.2021 у справі №640/32814/20, так як становище позивача не погіршилось, а фактично було однаковим (стягнення збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню), як під час відкриття виконавчого провадження (28 листопада 2015 року), так і під час винесення постанови про стягнення виконавчого збору (16 лютого 2021 року) у ВП НОМЕР_1.

81. Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги щодо правильності висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову.

82. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

83. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

84. Відповідно до частин першої-третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

85. Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

86. Підсумовуючи наведене, оцінивши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновків, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

87. Щодо касаційної скарги на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2021 слід зазначити, що оскільки наявні підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції по суті спору, а додаткова постанова є невід`ємною частиною основного судового рішення, то оскаржуване додаткове судове рішення також підлягає скасуванню.

88. У зв`язку із чим, надання оцінки правильності застосування норм матеріального та процесуального права під час ухвалення додаткової постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2021 у цій справі, не матиме юридичного змісту.

89. Отже, касаційна скарга відповідача на додаткову постанову також підлягає задоволенню, а оскаржуване додаткове судове рішення - скасуванню.

90. Колегія суддів вважає, що в Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.

91. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 2 341 345 349 351 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити.

2. Скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року скасувати та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2021 року у справі №640/11506/21 - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

..........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду