ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року

м. Київ

справа № 640/12697/21

адміністративне провадження № К/990/36761/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 03.11.2022 (колегія суддів: Аліменко В.О., Бєлова Л.В., Лічевецький І.О.) у справі №640/12697/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України про невиконання постанови Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 753/8237/15;

- скасувати незаконно прийнятий пункт 17 протоколу № 24 від 17 березня 2017 року комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, як такий, що переглянув висновки постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року у справі № 753/8237/15, та статтею 124 Конституції України, є обов`язковими до виконання на всій території України;

- зобов`язати Міністерство оборони України виконати постанову суду № 753/8237/15 та здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової допомоги в разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 у редакції станом на 22 червня 2011 року, з урахуванням раніше здійснених виплат;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2022 року скасовано.

Ухвалено постанову, якою провадження у справі № 640/12697/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності закрито.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та справу направити на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

В касаційній скарзі позивач вказує, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року у справі № 753/8237/15 зобов`язано Міністерство оброни України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, відповідно до пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчання (або перевірочні) та спеціалізовані збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 у редакції станом на 22 червня 2011 року, з урахуванням раніше здійснених виплат. Проте відповідач вказаного рішення суду не виконав, натомість відповідно до пункту 17 протоколу № 24 від 17 березня 2017 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку одноразової грошової допомоги.

Вказує, що закриваючи провадження у справі апеляційний суд фактично не допустив позивача до захисту порушеного права щодо отримання належного розміру одноразової грошової допомоги.

Ухвалою Верховного Суду від 31.01.2023 відкрито касаційне провадження.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 у червні 2014 року звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості з виплати одноразової грошової допомоги в сумі 163165,44 грн., що утворилась за рахунок різниці між виплаченою одноразовою грошовою допомогою в розмірі 30 місячного грошового забезпечення та тією, на яку мав право у розмірі 54 місячного грошового забезпечення.

Дарницьким районним судом міста Києва постановою від 21 жовтня 2014 року адміністративний позов у справі № 753/8237/15 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 30 серпня 2011 року в частині встановлення ОСОБА_1 розміру одноразової грошової допомоги, призначеної на підставі частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ та стягнути з Міністерства оборони України на користь позивача 163165,44 гривень.

Однак, Київським апеляційним адміністративним судом постановою від 10 грудня 2014 року скасовано постанову Дарницького районного суду міста Києва від 21 жовтня 2014 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за виплату одноразової грошової допомоги у сумі 163165,44 гривень та відмовлено у задоволенні даних вимог. Водночас зобов`язано Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів), осіб, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2008 року № 499, у редакції станом на 22 червня 2011 року з урахуванням раніше здійснених виплат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 квітня 2015 року у справі № 753/8237/15 постанови суду першої та апеляційної інстанцій скасовано з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд у зв`язку із необхідністю дослідження питання про поважність причин пропуску позивачем строку на звернення до суду.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18 вересня 2015 року у справі № 753/8237/15 визнано поважною причину пропущення позивачем строку звернення до суду.

Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року адміністративний позов позивача у справі № 753/8237/15 задоволено частково. Зобов`язано Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2008 року № 499, у редакції станом на 22 червня 2011 року з урахуванням раніше здійснених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року вступну та резолютивну частини постанови Дарницького районного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року скасовано та прийнято ухвалу, якою позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2016 року ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постановою від 10 листопада 2016 року Київським апеляційним адміністративним судом скасовано вступну та резолютивну частини Дарницького районного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року та зобов`язано Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів), осіб, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2008 року № 499, у редакції станом на 22 червня 2011 року з урахуванням раніше здійснених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 753/8237/15 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року залишено без змін.

На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року (справа № 753/8237/15) пунктом 17 протоколу № 24 засідання комісії з розгляду питань пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17 березня 2017 року, який затверджено Міністром оборони України 21 березня 2017 року, генерал-майору ОСОБА_1 , якого 23 листопада 2008 року звільнено з військової служби та 22 червня 2011 року під час первинного огляду органами Київської медико-соціальної експертної групи визнано інвалідом ІІ групи внаслідок травми пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, відмовлено в перерахунку одноразової грошової допомоги. Відповідачем зазначено про те, що 30 серпня 2011 року позивачу призначено і виплачено одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби у розмірі 30-місячного грошового забезпечення в сумі 172 344,00 гривень.

Позивачем отримано виконавчий лист у справі № 753/8237/15 від 18 жовтня 2019 року, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 60485812 від 04 листопада 2019 року.

28 січня 2021 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

В постанові зазначено, що рішеннями відповідача від 30 серпня 2011 року та 12 квітня 2012 року, позивачу виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 203956,80 грн. (30 х 6798,56 грн. - грошове забезпечення).

При цьому грошове забезпечення визначено, виходячи із його складових, зазначених у Порядку №499 в редакції, яка діяла з 11 серпня 2011 року.

За результатами здійснення розрахунку одноразової грошової допомоги на підставі положень Порядка №499 у редакції станом на 22 червня 2011 року, Міноборони України встановило, що така допомога складає 174711,60 грн. (54 х 3235,40 грн. грошового забезпечення).

Оскільки розрахована на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року сума є меншою за ту, яка вже сплачена, підстави для здійснення будь-яких виплат відсутні.

Однак позивач вважає, що прийнятий відповідачем пункт 17 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17 березня 2017 року № 24 не відповідає вимогам чинного законодавства.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача та прийнятим рішенням, що є підставами для звернення до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення Міноборони є правомірним, а решта позовних вимог зводиться до контролю за виконанням судового рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі апеляційний суд дійшов висновку, що предметом спору у цій справі є саме невиконання/неналежне виконання відповідачем судового рішення у справі № 753/8237/15. У разі невиконання судового рішення позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України або звернутись із відповідною заявою в порядку судового контролю за виконанням рішення суду. Суд вказав, що наявні підстави для закриття провадження у справі, оскільки спір у даній справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що уже були предметом розгляду судів у інших провадженнях, проте, на стадії виконання таких судових рішень.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись із цим позовом, фактично просить суд зобов`язати відповідача виконати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 у справі № 753/8237/15 з правильним, на думку позивача, обрахуванням розміру одноразової грошової допомоги

Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною п`ятою статті 372 КАС України визначено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).

За частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та 16.02.2019 у справі № 816/2016/17.

Згідно статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Верховний Суд звертає увагу, що вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Верховний Суд звертає увагу, що у разі незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю, вчиненими відповідачами на виконання судового рішення у справі № 260/3115/21 позивач може скористатися процесуальним механізмом судового контролю та звернутися до суду першої інстанції із відповідною заявою про визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а не подавати новий адміністративний позов.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 21.08.2019 у справі № 295/13613/16, від 22.028.2019 у справі № 522/10140/17 та від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а, від 24.09.2020 у справі № 640/15623/19, від 28.02.2023 у справі № 260/1898/22.

Відтак, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, обґрунтовано виходив з того, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У постанові від 22.03.2018 у справі № П/9901/135/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття "спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Водночас, суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України, згідно якої суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відтак, постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині мотивів.

Колегія суддів не приймає доводи позивача, що скасування пункту 17 протоколу № 24 від 17 березня 2017 року комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат є окремою позовною вимогою, оскільки судами встановлено, що це рішення відповідачем прийнято на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 у справі № 753/8237/15. При цьому позивач не погоджується з розміром отриманої одноразової грошової допомоги, що підтверджує попередні висновки, що спір у цій справі по суті зводиться до невиконання, на думку позивача, судового рішення у справі № 753/8237/15.

Відповідно до частин першої статті 351 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись ст.ст. 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 03.11.2022 змінити в частині мотивів.

В решті постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2022 залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук