ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 640/12812/19

адміністративне провадження № К/9901/30960/19

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2019 (суддя - Вовк П.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2019 (головуючий суддя - Бужак Н.П., судді: Костюк Л.О., Файдюк В.В.) у справі №640/12812/19.

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративному суду міста Києва з адміністративним позов до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.04.2019 №3160369-1305-2615.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2019, позов задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДФС у м. Києві оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2019, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2019 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

У доводах касаційної скарги Головне управління ДФС у м. Києві відображає норми права, які регулюють спірні правовідносини та зазначає про правильність здійсненого контролюючим органом розрахунку земельного податку.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Крім того, Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві заявлено клопотання про заміну відповідача правонаступником, яке згідно із статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець згідно з наявною в матеріалах справи випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, дата на номер запису - 04.09.2012 № 20740000000021206.

Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку позивач з 04.09.2012 є платником єдиного податку третьої групи, ставка єдиного податку 5%, за видами господарської діяльності - діяльність у сфері права (код КВЕД 69.10); діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (код КВЕД 56.10); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20).

Позивач є власником нежитлового приміщення № 63 (в літ. А) загальною площею 52, 60 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

01.04.2017 між ФОП ОСОБА_1 (наймодавець) та ПП «Буду Позже» (наймач) було укладено договір найму нежитлового приміщення № 1/4/17, згідно з умовами якого наймодавець зобов`язується передати наймачеві в строкове платне користування приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52, 60 кв.м. (об`єкт найму), що належить наймодавцю на праві власності, згідно витягу про державну реєстрацію прав № 35058799 від 03.08.2012, а наймач зобов`язується прийняти зазначений об`єкт найму, своєчасно сплачувати орендну плату та після припинення цього договору повернути об`єкт найму наймодавцю в належному стані. Об`єкт найму надається наймачеві для організації закладу громадського харчування (бар).

Відповідно до додаткових договорів № 1 від 07.03.2018 та № 2 від 07.03.2019 до договору найму нежитлового приміщення № 1/4/17, умови договору були змінені в частині визначення об`єкту найму - приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52, 60 кв.м., разом із земельною ділянкою, на якій розміщена зазначена нерухомість, а також в частині розміру орендної плати та терміну дії договору.

Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2019 № 3160369-1305-2615, згідно з яким ОСОБА_1 нараховано суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за податковий період - 2019 рік у розмірі 6360,78 грн.

Зазначене рішення прийнято контролюючим органом з огляду на те, що суб`єкт господарювання, який є власником земельної ділянки та перебуває на спрощеній системі оподаткування, не використовує цю землю для здійснення господарської діяльності, а тому зобов`язаний сплачувати земельний податок.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, виходили з протиправності нарахування земельного податку згідно з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача з тих підстав, що розрахунок податкового зобов`язання зі сплати земельного податку здійснювався контролюючим органом на підставі інформації, викладеної в листі Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського район м. Києва», а не відомостей державного земельного кадастру.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Земельним кодексом України та Податковим кодексом України.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України встановлено, що Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 120 Податкового кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі

Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Пунктом 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Згідно з пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки .

У відповідності до вимог пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Пунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу України встановлено, що платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, у тому числі, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.

Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24.11.2015 (справа №21-2352а15), а також Верховним Судом у постановах від 13.06.2018 у справі №826/14615/16, від 15.02.2019 у справі №826/9948/16.

Вирішуючи даний спір судами враховано, що позивач не підлягає звільненню від сплати земельного податку відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, як платник єдиного податку, оскільки земельна ділянка, яка є об`єктом оподаткування, не використовується ОСОБА_1 для провадження господарської діяльності.

При цьому, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 Податкового кодексу України).

Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною статті 193 Земельного кодексу України, Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до положень статті 194 Земельного кодексу України призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

В ході розгляду справи відповідач доказів на підтвердження існування у Державному земельному кадастрі відомостей щодо земельної ділянки та нормативно-грошової оцінки останньої, на якій розташоване належне позивачу на праві власності нерухоме майно відповідачем, не надав.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Контролюючим органом всупереч вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено та не надано належних доказів (документів), які б свідчили про обґрунтованість і правомірність проведеного розрахунку грошового зобов`язання з земельного податку, оскільки підставою з якою податкове законодавство пов`язує нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність нарахування земельного податку з наведених підстав згідно спірного податкового повідомлення-рішення, а відтак про задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341 344 349 350 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Клопотання Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про заміну відповідача правонаступником задовольнити.

Замінити Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на його правонаступника Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2019 у справі №640/12812/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова