№ 640/13376/15-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 640/13376/15-ц

провадження № 61-2117св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 17 травня 2018 року у складі судді Нев?ядомського Д. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2018 рокуу складі колегії суддів: Кіся П. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив, та просив стягнути з ФОП ОСОБА_2 на його користь основну заборгованість за Договором

№ 26/01-1 в розмірі 7 272 480,00 грн; інфляційні втрати в розмірі 5 832 528,96 грн;

3 % річних в розмірі 719 150,82 грн; пеню в розмірі 1 309 046,40 грн; стягнути заборгованість за договором № 01/06-2 у сумі 886 200,00 грн; інфляційні втрати в розмірі 710 732,40 грн; 3 % річних в розмірі 87 487,61 грн; пеню в розмірі

159 516,00 грн, враховуючи сплачену ОСОБА_4 суму в розмірі 5 000,00 грн та сплачену ОСОБА_5 суму в розмірі 10 000,00 грн, а всього стягнути

16 962 142,19 грн; стягнути понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 19 листопада 2015 року провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів за договором поставки - закрито.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 , правонаступником якого є

ОСОБА_1 зазначав, що 26 січня 2012 року між ФОП ОСОБА_2 та

ТОВ «ЛБЛ» укладено договір поставки № 26/01-1, згідно якого ФОП ОСОБА_2 , за умови 100 % предополати, зобов`язався виготовити та поставити корм для тварин (свиней), а ТОВ «ЛБЛ» зобов`язався оплатити та прийняти цей корм, за ціною 6 540,00 грн (з врахуванням ПДВ) за одну тону корму, на загальну суму

7 272 480,00 грн, що становить 1 112 тон корму. ТОВ «ЛБЛ» умови договору виконало у повному обсязі, а саме сплатило ФОП ОСОБА_2 7 272 480,00 грн. Згідно пункту 4.4. Договору № 26/01-1, відвантаження корму виконується шляхом самовивозу зі складу відповідача на протязі 10 календарних днів після 100 % передплати за корм. Однак, на протязі вищевказаних 10 календарних днів, а саме з 19 липня 2012 року по 28 липня 2012 року включно, ФОП ОСОБА_2 не відвантажив корм для ТОВ «ЛБЛ».

Умовами договору передбачено, що у випадку не поставки корму на протязі

10 календарних днів після 100 % передплати за корм, ФОП ОСОБА_2 зобов`язаний повернути всю отриману передплату на рахунок ТОВ «ЛБЛ» на протязі 5 календарних днів, тобто, в період з 29 липня 2012 року по 02 серпня

2012 року включно, але останній у вказаний період передплату ТОВ «ЛБЛ» не повернув. Отже, з 03 серпня 2012 року ФОП ОСОБА_2 є таким, який прострочив виконання грошового зобов`язання щодо повернення ТОВ «ЛБЛ» грошових коштів в розмірі 7 272 480,00 грн. 20 липня 2012 року між ТОВ «ЛБЛ» та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого, в тому числі, ТОВ «ЛБЛ» відступило ОСОБА_3 свої права кредитора по Договору № 26/01-1 в обсязі та на умовах, що існують на час укладення цього договору.

01 червня 2012 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ЛБЛ» укладено договір поставки № 01/06-2, згідно якого ФОП ОСОБА_2 , за умови 100 % предоплати, зобов`язався виготовити та поставити корм для тварин (собак), а ТОВ «ЛБЛ» зобов`язався оплатити та прийняти цей корм за ціною 4 200,00 грн

(з врахуванням ПДВ) за одну тону корму на загальну суму 886 200,00 грн, що складає 211 тон корму. ТОВ «ЛБЛ» умови договору виконало у повному обсязі, а саме сплатило ФОП ОСОБА_2 886 200,00 грн. Згідно пункту 4.4. Договору

№ 26/01-1, відвантаження корму виконується шляхом самовивозу зі складу відповідача на протязі 10 календарних днів після 100 % передплати за корм. Однак, на протязі вищевказаних 10 календарних днів, а саме з 21 липня

2012 року по 30 липня 2012 року включно, відповідач не відвантажив корм

ТОВ «ЛБЛ». Умовами договору передбачено, що у випадку не поставки корму на протязі 10 календарних днів після 100 % передплати за корм, ФОП ОСОБА_2 зобов`язаний повернути всю отриману передплату на рахунок ТОВ «ЛБЛ» на протязі 5 календарних днів, тобто, в період з 31 липня 2012 року по 04 серпня 2012 року включно, але останній у вказаний період передплату ТОВ «ЛБЛ» не повернув. Отже, з 05 серпня 2012 року відповідач є таким, який прострочив виконання грошового зобов`язання щодо повернення ТОВ «ЛБЛ» грошових коштів в розмірі 886 200,00 грн. 20 липня 2012 року між ТОВ «ЛБЛ» та

ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого, в тому числі, ТОВ «ЛБЛ» відступило ОСОБА_3 свої права кредитора по Договору № 01/06-2 в обсязі та на умовах, що існують на час укладення цього договору.

28 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого ОСОБА_3 відступив на користь ОСОБА_1 свої права кредитора за вищевказаними договору поставки в обсязі та на умовах, що існують на час укладення цього договору.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 19 листопада 2015 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів закрито.

Ухвала мотивована тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено.

Ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 19 листопада 2015 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 19 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2015 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що оскільки переуступка права вимоги відбулася на підставі укладеного 20 липня 2012 року між ТОВ «ЛБЛ» та ОСОБА_3 , як фізичною особою, договору про відступлення права вимоги, відповідно до якого первинний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первинному кредиторові, і стає кредитором, зокрема, за договором від 26 січня 2012 року, висновок судів попередніх інстанцій про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства є помилковим.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 17 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що існує судове рішення, яке набрало законної сили про визнання недійсним договорів поставки № 26/01-1 від 26 січня 2012 року та № 01/06-2 від 01 червня 2012 року і оскільки згідно статті 216 ЦК України недійсний правочин не породжує юридичних насідків, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Постановою Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 залишено без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 17 травня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

21 січня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Київського районного суду міста Харкова від 17 травня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не виконали приписи законодавства щодо винесення законних та обґрунтованих рішень по цій справі, оскільки в процесі розгляду цієї справи судом першої інстанції під час судового засідання, відповідач надав до суду постанову Вищого господарського суду України від 31 жовтня 2017 року у справі № 922/307/17, роздруковану з мережі Інтернет, яка не може вважатися копією судового рішення. Заявник вказує, що судами у цій справі надано неповну юридичну оцінку обставинам справи.

Доводи інших учасників справи

03 березня 2019 року представник ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_7 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Харкова від 17 травня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Київського районного суду міста Харкова.

12 березня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 17 травня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 січня 2012 року між

ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ЛБЛ» було укладено договір поставки № 26/01-1, згідно з пунктом 1.1 якого ФОП ОСОБА_2 зобов`язалося виготовити та поставити корм для тварин (свиней), а ТОВ «ЛБЛ» зобов`язався оплатити та прийняти цей корм. 20 липня 2012 року між ТОВ «ЛБЛ» та ОСОБА_3 було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого, в тому числі, ТОВ «ЛБЛ» відступило ОСОБА_3 свої права кредитора по Договору

№ 26/01-1 в обсязі та на умовах, що існують на час укладення цього договору.

01 червня 2012 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ЛБЛ» було укладено договір поставки № 01/06-2, згідно з пунктом 1.1. якого ФОП ОСОБА_2 зобов`язався виготовити та поставити корм для тварин (собак), а ТОВ «ЛБЛ» зобов`язалося оплатити та прийняти цей корм.

20 липня 2012 року між ТОВ «ЛБЛ» та позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого, в тому числі, ТОВ «ЛБЛ» відступило ОСОБА_3 свої права кредитора по Договору № 01/06-2 в обсязі та на умовах, що існують на час укладення цього договору.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29 березня 2017 року у справі № 922/307/17 за позовом ФОП ОСОБА_2 до ТОВ «ЛБЛ» про визнання договорів поставки недійсними задоволено в повному обсязі та визнано недійсним договір поставки № 26/01-1 від 26 січня 2012 року укладений між

ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір поставки № 01/06-2 від 01 червня 2012 року, укладений між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_2 . Стягнуто з ТОВ «ЛБЛ» на користь ФОП ОСОБА_2 судові витрати.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19 липня

2017 року апеляційну скаргу ТОВ «ЛБЛ» залишено без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 29 березня 2017 року у справі

№ 922/307/17 залишено без змін.

Постановою Вищого Господарського суду України від 31 жовтня 2017 року у справі № 922/307/17 залишено без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19 липня 2017 року та рішення Господарського суду Харківської області від 29 березня 2017 року, а касаційну скаргу без задоволення.

Крім того, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10 грудня

2018 року апеляційне провадження за апеляційними скаргами особи, яка не брала участі у справі і вважає, що суд вирішив питання про її права та (або) обов`язки - ОСОБА_3 на рішення господарського суду Харківської області від 29 березня 2017 року у справі № 922/307/17 - закрито.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити в рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Аналіз наведеного свідчить про те, що предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curiа («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору.

Необхідність цього принципу підтверджена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/4-ц (провадження № 14-473цс18), в якій зазначено, що «згідно з принципом jura novit curiа («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм».

З аналізу наведених норм процесуального права убачається, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом при ухваленні рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

ОСОБА_1 заявлені вимоги про стягнення коштів у зв`язку з невиконанням укладених договорів поставки з посиланням на статті 610 629 ЦК України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій виходили з того, що між сторонами виникли договірні зобов`язання, що унеможливлює задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.

У частині третій статті 651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.

З матеріалів справи відомо, що рішенням Господарського суду Харківської області від 29 березня 2017 року у справі № 922/307/17 за позовом

ФОП ОСОБА_2 до ТОВ «ЛБЛ» визнано недійсним договір поставки № 26/01-1 від 26 січня 2012 року укладений між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір поставки № 01/06-2 від 01 червня 2012 року, укладений між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_2 .

За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ухвалюючи судове рішення у справі, суд апеляційної інстанції встановивши, що договір поставки № 26/01-1 від 26 січня 2012 року укладений між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_2 та договір поставки № 01/06-2 від 01 червня 2012 року, укладений між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_2 визнано недійсними, зробив передчасний висновок про недоведеність заявлених вимог, оскільки якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати докази, з`ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення.

За таких обставин апеляційний суд не встановив усіх фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не надав оцінку всім зібраним у справі доказам, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 410 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун