Постанова

Іменем України

16 березня 2020 року

м. Київ

справа № 640/14428/17

провадження № 61-8711св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Бурлакова С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Поліс», публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бєлокрицьким Артемом Олександровичем, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року в складі судді Піхур О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 рокув складі колегії суддів: Кулішенка Ю. М., Ігнатченко Н. В., Олійника В. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду міста Харкова з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (далі - ТОВ «ФК «Поліс»), публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк») про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Позовна заява, мотивована тим, що 18 листопада 2015 року між ТОВ «ФК «Поліс» та ПАТ «ВТБ Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21МБ та додаткову угоду № 1 до відповідного договору від 27 листопада 2017 року.

Вважає, що вказані правочини складені з порушенням вимог, передбачених законодавством України, оскільки договір містить ознаки саме договору факторингу, проте відсутні відомості про отримання ТОВ «ФК «Поліс» ліцензії на здійснення фінансових послуг та ліцензії на здійснення валютних операцій щодо отримання заборгованості в доларах США, а також в тексті спірного договору відсутні відомості щодо якого саме боржника відбувається відступлення права вимоги.

Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог в частині зміни предмету позову, позивач просив суд визнати частково недійсним договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами від 18 листопада 2015 року № 21МБ в частині відступлення ПАТ «ВТБ Банк» права вимоги до позивача ТОВ «ФК «Поліс», а також визнати частково недійсною додаткову угоду до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21МБ від 18 листопада 2015 року в частині відступлення ПАТ «ВТБ Банк» права вимоги до позивача ТОВ «ФК «Поліс».

Ухвалою судді Київського районного суду міста Харкова від 27 вересня 2017 року було відкрито провадження у справі.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2018 року скасовано ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 27 вересня 2017 року про відкриття провадження у справі та встановлено підсудність даної цивільної справи Шевченківському районному суду міста Києва та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачами під час укладення оспорюваного договору та угоди до нього було дотримано вимог цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а доводи позивача про визнання оспорюваного правочину недійсним не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

26 квітня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Белокриницький А. О. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що пункт 2.2 спірного договору не узгоджується з пунктом 3.1.3 договору в частині визнання моменту переходу права вимоги до нового кредитора, оскільки фактично договір не передбачає необхідності передачі первісним кредитором новому кредиторові документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, для переходу права вимоги до нового кредитора, що суперечить вимогам статті 517 ЦК України. Дані обставини не були досліджено судами, та не було спростовано відповідачами.

Спірним договором встановлено, що оплата ціни договору здійснюється чотирма траншами, при цьому, дата сплати останнього траншу - 28 лютого 2016 року. Однак додаткова угода № 1 до договору датується 27 листопада 2015 року. Судами не надано належної оцінки доводам позивача про те, що згідно з платіжним дорученням № 99 від 26 лютого 2016 року призначення платежу є плата згідно додаткової угоди № 4 від 26 лютого 2016 року до договору про відступлення прав вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21МБ, згідно платіжних доручень № 91 від 24 грудня 2015 року та № 40 від 27 листопада 2015 року призначення платежу є плата за договором про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21 від 18 листопада 2015 року. Тому дані платіжні доручення не можуть вважатись підтвердженням оплати за договором відступлення права вимоги до ОСОБА_2 ТОВ «ФК «Поліс», оскільки не стосується оплати за додатком 1 до додаткової угоди № 1 від 27 листопада 2015 року.

Крім того заявник зазначає, що спірний договір є договором факторингу, оскільки укладаючи спірний договір відступлення прав вимоги банк отримав відповідне фінансування, а ТОВ «ФК «Поліс», в свою чергу, укладаючи вказаний договір набуло право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги.

Крім того, укладаючи даний договір ТОВ «ФК «Поліс» не мало ліцензії на здійснення фінансових послуг та ліцензія на здійснення валютних операцій щодо отримання заборгованості в доларах США.

Доводи інших учасників справи

27 червня 2019 року АТ «ВТБ Банк» від імені, якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк», подано до Верховного Суду відзивна касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

04 липня 2019 року ТОВ «ФК «Поліс» подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного суду від 05 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Шевченківського районного суду міста Києва.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Бєлокрицьким А. О., на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що на підставі Генеральної угоди № 14 від 24 жовтня 2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитні договори № 15.3-14/07- СК від 24 жовтня 2007 року, № 15.55-00/07- СК від 24 грудня 2007 року, № 15.17-00/08-ск від 27 березня 2008 року, № 15.18-00/08- СК від 28 березня 2008 року та № 15.19-00/08- СК від 28 березня 2008 року.

18 листопада 2015 року між ТОВ «ФК «Поліс» та ПАТ «ВТБ Банк» укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21 МБ, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває право вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.

27 листопада 2015 року між ТОВ «ФК «Поліс» та ПАТ «ВТБ Банк» укладено додаткову угоду № 1 до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21 МБ від 18 листопада 2015 року.

Відповідно до п. 3.1.3. договору право вимоги переходить до ТОВ «ФК «Поліс» з моменту підписання сторонами відповідної додаткової угоди до даного договору та реєстру прав вимог та зарахування коштів у розмірі ціни додаткової угоди до договору на рахунок ПАТ «ВТБ Банк», після чого ТОВ «ФК «Поліс» стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей по кредитним договорам, зазначеним у відповідному реєстрі прав вимоги, а також їх зобов`язань по договорам забезпечення. Відступлення права вимоги за договорами застави/іпотеки, що засвідчені нотаріально та укладені у забезпечення зобов`язань боржників за кредитними договорами, здійснюється шляхом укладення сторонами нотаріально засвідчених договорів про відступлення права вимоги за такими договорами.

Відповідно до платіжних доручень № 40 від 27 листопада 2015 року, № 91 від 24 грудня 2015 року, № 99 від 26 лютого 2016 року ТОВ «ФК «Поліс» здійснено оплату за договором у повному обсязі.

В додатку 1 до додаткової угоди № 1 від 27 листопада 2015 року до договору міститься реєстр прав вимог № 1/3, відповідно до якого одним з боржників, право вимоги до яких було відступлено, є ОСОБА_1 .

Таким чином, на підставі договору та додаткової угоди № 1 від 27 листопада 2015 року до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21 МБ від 18 листопада 2015 року до ТОВ «ФК «Поліс» перейшли права вимоги за кредитними договорами: № 15.35-14/07- СК від 24 жовтня 2007 року, № 15.55-00/07- СК від 24 грудня 2007 року, № 15.17-00/08- СК від 27 березня 2008 року, № 15.18-00/08- СК від 27 березня 2008 року, № 15.19-00/08- СК від 27 березня 2008 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до статей 512 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Таким чином, у ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу (статті 512 1077 ЦК України).

З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити висновок, що учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах визначений у статті 1054 ЦК України. Такими є банк або інша фінансова установа.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

Відповідно до частини першої, другої статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), у постанові Верховного суду від 22 січня 2020 року у справі № 761/40407/17 (провадження № 61-48995св18).

Судами встановлено, що під час укладення оспорюваного договору сторонами були дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання заявника в касаційній скарзі про те, що ТОВ «ФК «Поліс» не мало ліцензії на здійснення фінансової діяльності виданих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, а тому не мало права укладати оспорюваний правочин, є безпідставними, оскільки ліцензія на здійснення фінансової діяльності необхідна при укладенні кредитного валютного договору, тоді як між відповідачами був укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором у національній валюті (цесії).

Доводи касаційної скарги, що пункт 2.2 спірного договору не узгоджується з пунктом 3.1.3 договору в частині визнання моменту переходу права вимоги до нового кредитора, а також те, що надані відповідачем платіжні доручення не можуть вважатись підтвердженням оплати за договором відступлення права вимоги до ОСОБА_2 ТОВ «ФК «Поліс», оскільки не стосується оплати за додатком 1 до додаткової угоди № 1 від 27 листопада 2015 року, не можуть бути прийняті колегією до уваги, оскільки є необґрунтованими, та спростовуються матеріалами справи.

Під час укладення договору про відступлення права вимоги сторони, відповідно до положень статей 512 513 514 ЦК України, дійшли згоди щодо укладання договору на зазначених у ньому умовах, а отже з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки. Відповідачами під час укладання оспорюваного договору про відступлення права вимоги дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором. Позивач не є стороною зазначеного договору, за умовами якого відбулося відступлення права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора, і згода боржника на укладення такого договору законодавством не передбачена. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги порушені його права, заявник не надав, а тому суди дійшли правильних висновків про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним.

Доводи касаційної скарги, що ТОВ «ФК «Поліс» не мало ліцензії на здійснення валютних операцій щодо отримання заборгованості в доларах США є необґрунтованими, оскільки укладений між відповідачами договір не містить ознак здійснення валютних операцій, а тому для придбання права вимоги за кредитними договорами ТОВ «ФК «Поліс» не потрібно було отримувати ліцензії.

Установивши, що оспорюваний правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, та не порушує прав і законних інтересів позивача, оскільки за цим договором мало місце відступлення права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора, на укладення якого згода боржника не вимагається, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки апеляційного суду, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи, надали належну правову оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бєлокрицьким Артемом Олександровичем, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков