ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року

м. Київ

справа № 640/14787/21

адміністративне провадження № К/990/8574/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №640/14787/21

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2021 року (суддя Аверкова В.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року (головуючий суддя Федотов І.В., судді: Єгорова Н.М., Сорочко Є.О.),

В С Т А Н О В И В :

У травні 2021 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі також- відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 28 квітня 2017 року № 206834-1305.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючий орган, нараховуючи земельний податок, не використав офіційні дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, які є єдиною підставою для його нарахування в розумінні Податкового кодексу України (далі також - ПК України) та Закону України «Про Державний земельний кадастр», зробивши розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки самостійно, що суперечить чинному законодавству.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2021 року змінено в частині мотивів задоволення позову; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником наступних нежилих приміщень в багатоквартирному будинку за адресою АДРЕСА_1 :

- нежилі приміщення підвалу (в літері А) №1 по №7 групи приміщень № 161 загальною площею 155,9 кв.м.;

- нежиле приміщення підвалу (в літері А) № 172 загальною площею 17,2 кв.м.;

- нежилі приміщення підвалу (в літері А) №2, №3 групи приміщень № 172 загальною площею 5,80 кв.м. та 23,00 кв.м.

Право власності належить позивачеві на підставі договору дарування нежилих приміщень від 15.07.2009, який зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петріцькою А.П. за № в реєстрі 3583.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 28 квітня 2017 року №206834-1305 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 13350,43 грн.

Не погоджуюсь із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували, що за позивачем зареєстровано право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , та відповідно виникнення обов`язку зі сплати земельного податку.

Також, з урахуванням того, що позивач є платником єдиного податку і використовує нежилі приміщення для провадження господарської діяльності (надання в оренду), суд першої інстанції дійшов висновку, що визначення суми податкового зобов`язання із земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під такими приміщеннями, є протиправним та не узгоджується з пунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу України.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів, апеляційний суд зазначив, що перебування позивача у статусі платника єдиного податку не є підставою вважати його звільненим від обов`язку сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій розміщена належна йому на праві власності нерухомість, а тому у податкового органу були наявні повноваження щодо нарахування такого податкового зобов`язання в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні. Надання в найм (оренду) нежилих приміщень, своєю чергою, не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване. Однак, встановивши, що розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено контролюючим органом за відсутності відомостей, обов`язкова наявність яких обумовлена нормами ПК України, й відповідачем не надано суду оригінал чи засвідчений витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, на якій розташована будівля з нежитловими приміщеннями, власником яких є позивач, виданий відповідним органом виконавчої влади у сфері земельних відносин, та/або офіційні відомості про вказану земельну ділянку з Державного земельного кадастру, на підставі яких відповідач повинен був обчислювати суму податкового зобов`язання позивача по земельному податку, що позбавило суд перевірити правомірність нарахування контролюючим органом суми грошового зобов`язання із земельного податку, суд дійшов висновку про незаконність спірного податкового повідомлення-рішення.

З такими рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився контролюючий орган та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій жодним чином не спростовали доводи контролюючого органу щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом чим, на думку останнього, грубо порушили норми процесуального права та ухвалили незаконні рішення.

Також контролюючий орган вказує, що земельний податок було розраховано з дотриманням вимог законодавства; використання ж положень нормативно-правових актів, прийнятих Київською міською радою при здійсненні розрахунку спірного податку, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, а також даних Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, не може свідчити про помилковість здійсненого розрахунку та протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Верховний Суд ухвалою від 11 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження за поданою скаргою на підставі підпункту в) пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а також дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Так, виходячи із порушених в касаційній скарзі питань, які поставлені перед судом касаційної інстанції, першочерговим є перевірка доводів контролюючого органу щодо порушення судами норм процесуального права, яке, як стверджує відповідач, полягає у неналежному дослідженні доказів та обставин справи, які свідчать про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки (стаття 49 Кодексу адміністративного судочинства України).

За змістом частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

За загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла та повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поряд з цим суд повинен гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Предметом оскарження у цій справі є податкове повідомлення-рішення від 28 квітня 2017 року № 206834-1305.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду, мотивоване тим, що про оскаржуване податкове повідомлення-рішення йому стало відомо лише у листопаді 2020 року із відповіді на адвокатський запит; вказане рішення не було йому вручене та повернулося на адресу контролюючого органу з відміткою про невручення (інші причини).

Задовольняючи клопотання позивача та поновлюючи строк звернення до суду, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доказів вручення позивачеві спірного податкового повідомлення-рішення не надано. При цьому, суд зазначив, що строк для оскарження податкових повідомлень-рішень обраховується з урахуванням вимог пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, тобто протягом 1095 днів з моменту отримання таких рішень.

Колегія судді вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим.

При цьому, постанова суду апеляційної інстанції взагалі не містить оцінки доводів контролюючого органу щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, хоча такі були наведені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом першочергово слід визначитись із строком, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та моментом початку його перебігу. Лише після встановлення зазначених обставин суд переходить до оцінки поважності причин пропуску такого строку, якщо він дійсно був пропущений.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 06.07.2023 (справа № 380/7418/22).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 160/11673/20 (постанова від 27.01.2022) сформував правовий висновок, що процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас, у вказаній постанові наголошено, що новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26 листопада 2020 року (у справі № 500/2486/19), однак, при вирішенні питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання.

Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (без використання процедури досудового вирішення спору) становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що строк оскарження податкового повідомлення-рішення складає 1095 днів з моменту його отримання є помилковим.

Відповідно до пункту 45.1 статті 45 Податкового кодексу України платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

За приписами підпункту 70.2.4 пункту 70.2 статті 70 Податкового кодексу України, до облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення вноситься інформація про місце проживання.

Відповідно до пункту 70.7 статті 70 Податкового кодексу України фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення, протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до положень пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику), (пункт 42.2 статті 42 Податкового кодексу України).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення (пункт 42.4 статті 42 Податкового кодексу України).

Зазначена норма кореспондується і з абзацом третім пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, яким передбачено, що у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

З положення наведених норм чинного законодавства вбачається, що надіслане контролюючим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків (за зареєстрованим місцем проживання) вважається врученим у тому числі і у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення.

Враховуючи викладені вище обставини, аналізуючи норми чинного законодавства та використовуючи логічно-змістовне тлумачення пункту 56.18 статті 56, пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає, що контролюючий орган, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов`язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 12.02.2020 у справі №826/17798/18, від 23.09.2021 у справі №640/8096/19.

Також слід зазначити, що Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23.05.2022 у справі №810/3116/18 зазначено, що відповідно до пункту 42.2. статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Колегія суддів зауважує, що питання направлення позивачу спірного податкового повідомлення-рішення за його податковою адресою, дата направлення такого рішення, докази отримання/неотримання позивачем вказаного рішення судами попередніх інстанцій не досліджувалося.

При цьому суд першої інстанції, вказуючи на наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду, не зазначив жодної поважної причини, яка б зумовила пропущення строку, а тому висновки цього суду про поновлення пропущеного строку звернення до суду є передчасними.

Постанова ж суду апеляційної інстанції взагалі не містить жодної правової оцінки доводів контролюючого органу про порушення позивачем стоку звернення до суду.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи оскаржуване у цій справі податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом 28 квітня 2017 року. З позовом до суду про визнання його протиправним та скасування позивач звернувся 26 травня 2021 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячного строку звернення до суду.

Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Так, за правилами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Слід ураховувати, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та яка з обставин, незалежних від сторони, унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Таким чином, доводи відповідача щодо порушення позивачем строку звернення до суду з цим позовом помилково були проігноровані судами попередніх інстанцій. При цьому колегія суддів уважає, що оцінка таким доводам відповідача є необхідною та першочерговою для вирішення справи.

Ураховуючи, що допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, оскаржувані судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року у та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року скасувати, а справу №640/14787/21 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева І.А. Васильєва