ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 640/15100/19
адміністративне провадження № К/9901/28638/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 (судді: Ключкович В.Ю. (головуючий), Грибан І.О., Парінов А.Б.) у справі №640/15100/19 за позовом Офісу великих платників податків ДПС (правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків) до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення коштів за податковим боргом,
У С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Офіс великих платників податків ДПС (далі - позивач, контролюючий орган) звернувся суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - відповідач, Товариство) у якому, з урахуванням уточнень, просив стягнути з наявних банківських рахунків Товариства податковий борг перед бюджетом в сумі 83 715 040,55 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2019 відкрито провадження у справі.
В підготовчому судовому засіданні 20.04.2021 представник позивача подав заяву про відмову від позову. Заява вмотивована тим, що протягом серпня-вересня 2019 року відповідачем здійснено сплату податкового зобов`язання з податку на додану вартість, в тому числі відбулось погашення заявленого в позові податкового боргу.
Також контролюючий орган з посиланням на статтю 140 Кодексу адміністративного судочинства України просив стягнути з Товариства на свою користь судовий збір в розмірі 19 210 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 заяву представника позивача Офісу великих платників податків ДПС про відмову від позову в адміністративній справі №640/15100/19 задоволено частково. Прийнято відмову Офісу великих платників податків ДПС від адміністративного позову, закрито провадження у справі №640/15100/19 за позовом Офісу великих платників податків ДПС до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення коштів за податковим боргом, в частині стягнення судового збору відмовлено.
3. Відмовляючи в стягненні судового збору, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема в разі задоволення вимог позивача, витрати на користь такого суб`єкта можуть відшкодовуватись лише в разі залучення свідків та проведення експертиз, а позивач є суб`єктом владних повноважень, відтак, витрати щодо повернення судового збору у передбаченому статтею 142 Кодексу адміністративного судочинства України випадку не підлягають відшкодуванню.
4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 скасовано в частині відмови в стягненні судового збору та в цій частині прийнято нову постанову, якою з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Офісу великих платників ДПС стягнуто сплачений у справі №640/15100/19 судовий збір у сумі 19 210,00 грн.
5. Рішення суду апеляційної інстанції вмотивовано тим, що позивач відмовився від позову внаслідок його задоволення відповідачем після подання позовної заяви, у зв`язку з чим цілком обґрунтованим є покладення на відповідача обов`язку відшкодувати понесені позивачем витрати як міра відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин має бути застосовано приписи саме статті 140 Кодексу адміністративного судочинства України, а не статті 139, оскільки розгляд справи по суті не відбувся.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
6. Не погодившись з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 в частині стягненні судового збору, Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 та залишити в силі ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 в частині відмови у стягненні судового збору.
6. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Судами встановлено, що Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом 12.08.2019. Заява позивача про відмову від позову була подана у підготовчому судовому засіданні 20.04.2021.
Матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечувалось, що погашення боргу відбулось на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 17.11.2020 №1006-ІХ та Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для реалізації заходів, визначених пунктами 31 - 33 статті 14 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2020 №1195.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
8. Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі відповідачем зазначено неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування норм статті 140 Кодексу адміністративного судочинства України.
В обґрунтування касаційної скарги Товариство зазначило, що судом апеляційної інстанції порушені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України та не враховано, що погашення податкового боргу відбулось не за рахунок власних коштів Товариства, а на підставі та в порядку законодавчих норм, що не може розцінюватись як задоволення відповідачем вимог позивача в значенні, як це передбачено статтею 140 Кодексу адміністративного судочинства України.
Тобто, на думку відповідача, у спірних правовідносинах відсутня така підстава як задоволення вимог позивача відповідачем, передбачена в статті 140 Кодексу адміністративного судочинства України, як передумова розподілу судових витрат у визначений цією статтею спосіб.
Крім того, відповідач вважає, що у випадку відмови позивача від позову на стадії апеляційного та касаційного провадження, повернення позивачу судового збору, сплаченого ним при поданні позовної заяви, нормами Кодексу адміністративного судочинства України також не передбачено і, крім того, прямо заборонено пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».
ПАТ «Укрнафта» просить також врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10.09.2020 у справі №804/2923/16, за змістом якої сплачений позивачем судовий збір при зверненні із позовом до суду може бути розподілений лише судом першої інстанції. Враховуючи, що суд першої інстанції такого розподілу не здійснював, то відповідно суд апеляційної інстанції не мав права розподіляти витрати зі сплати позивачем у цій справі судового збору за подання позовної заяви на підставі статті 140 Кодексу адміністративного судочинства України.
9. Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків подано відзив на касаційну скаргу Товариства, в якому вказує на безпідставність доводів відповідача та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції просить залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій
10. Надаючи оцінку доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.
11. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження адміністративних судів та порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено Кодексом адміністративного судочинства України.
У справі, яка розглядається доводи касаційної скарги стосуються правових підстав стягнення з відповідача судових витрат в порядку, передбаченому статтею 140 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Засади розподілу судових витрат визначені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною першою вказаної статті встановлено загальні правила, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз (частина друга статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень щодо розподілу судових витрат свідчить про те, що положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України є загальними правилами компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення. Водночас, процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Тобто витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи.
Суд вважає, що такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов`язаним із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
При цьому у статтях 140-142 Кодексу адміністративного судочинства України законодавцем визначено спеціальні (окремі) обставини за яких здійснюється розподіл чи повернення судового збору.
Зокрема статтею 140 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
Таким чином стаття 140 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані в статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що в цій статті не зазначено правового статусу позивача (суб`єкт владних повноважень чи особа), на думку Суду, не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (стаття 139 Кодексу адміністративного судочинства України) про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, наведене вище дає підстави для висновку, що передбачене статтею 140 Кодексу адміністративного судочинства України правило щодо присудження витрат застосовується, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, тоді незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не підлягають розподілу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 29.08.2022 у справі №826/16473/15.
Таким чином, враховуючи вказане правове регулювання, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана відповідачем постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 підлягає скасуванню, з залишенням в силі ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021, якою відмовлено в стягненні судового збору.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
12. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України).
13. Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені у касаційні скарзі, дають підстави для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело до ухвалення незаконного судового рішення в частині розподілу судових витрат та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, а тому касаційна скарга Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задовольнити.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 у справі №640/15100/19 скасувати, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 в даній справі залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіІ.Я.Олендер І.А. Гончарова Р.Ф. Ханова