№ 640/15421/15-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

29 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 640/15421/15-ц

провадження № 61-11329св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - Кредитна спілка «Самопоміч»,

відповідачі за первісним позовом(позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Кредитної спілки «Самопоміч» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року у складі судді Лях М. Ю. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 травня 2021 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Котелевець А. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року Кредитна спілка «Самопоміч» (далі - КС «Самопоміч», кредитна спілка) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

03 липня 2012 року між кредитною спілкою та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як солідарними позичальниками укладено договір про іпотечний кредит № ДКД-00118, за яким кредитна спілка зобов`язалась надати відповідачам кредит у формі кредитної лінії в сумі 140 000,00 грн, а позичальники щомісяця сплачувати відсотки, розраховані від суми наданого кредиту за фіксованою відсотковою ставкою 36 % річних, а у разі прострочення сплати відсотків на строк понад п`ять днів, - відсотки, що розраховуються поденно від суми наданого кредиту та заборгованості зі сплати відсотків за подвоєною ставкою, до повного погашення заборгованості.

Пунктом 2 зазначеного договору передбачено, що позичальники зобов`язані повернути кредит до 03 липня 2015 року.

На забезпечення зобов`язань за кредитним договором між сторонами укладено іпотечний договір від 04 липня 2012 року, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Загальна сума кредитних коштів, що надавалися в межах кредитної лінії без її перевищення, склала 170 025,00 грн.

Відповідачі частково повернули кредит, сплативши 30 044,76 грн.

Отже, з урахуванням сплачених коштів, сума неповерненого кредиту склала 139 980,24 грн.

Оскільки відповідачі відсотки не сплачували з вересня 2014 року, їх заборгованість збільшено на підставі пункту 4 укладеного договору, яким передбачено сплату відсотків за подвоєною ставкою у разі прострочення.

03 лютого 2015 року між кредитною спілкою та відповідачами укладено кредитний договір № ДКД-00019, за умовами якого кредитна спілка зобов`язалась надати позичальникам кредит у формі кредитної лінії у сумі 69 300,00 грн зі строком повернення до 03 травня 2015 року та сплатою відсотків у розмірі 36 % річних та за подвоєною ставкою у разі прострочення на строк понад п`ять днів.

Свої зобов`язання кредитна спілка виконала, надавши відповідачам вказану суму коштів. Проте всупереч умовам договору до цього часу позичальники суму кредиту за кредитним договором № ДКД-00019 не повернули, відсотки за користування кредитом не сплатили.

Відповідачі порушили та продовжують порушувати умови підписаного договору, у зв`язку з чим їх заборгованість збільшено на підставі пункту 4 зазначеного договору, яким передбачено сплату відсотків за подвоєною ставкою у разі прострочення.

Нарахування відсотків після закінчення строків дії договорів є правомірним, оскільки ці відсотки заздалегідь узгоджені сторонами, тобто у договорах встановлено розмір відсотків за неправомірне користування коштами, що відповідає вимогам статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

З урахуванням уточнень та доповнень, КС «Самопоміч» просила стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість, визначену (розраховану) станом на 14 грудня 2016 року в загальному розмірі 937 135,81 грн, яка складається із заборгованості за договором про іпотечний кредит від 03 липня 2012 року № ДКД-00118 у розмірі 693 542,85 грн, з яких 139 980,24 грн - сума заборгованості за кредитом (сума неповерненого кредиту) та 553 562,61 грн - заборгованість зі сплати відсотків; а також заборгованості за договором про іпотечний кредит від 03 лютого 2015 року № ДКД-00019 у розмірі 243 592,96 грн, з яких 69 300,00 грн - заборгованість за кредитом (сума неповерненого кредиту) та 174 292,96 грн - заборгованість зі сплати відсотків.

У грудні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися із зустрічним позовом до КС «Самопоміч» про визнання кредитного договору, іпотечного договору, договору іпотечного кредитування недійсними, повернення правовстановлюючих документів та відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позову посилалися на таке.

Укладені кредитні договори від 03 липня 2012 року № ДКД-00118 та від 03 лютого 2015 року № ДКД-00019 не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки їх зміст не містить сукупної вартості кредиту для позичальників ні в відсотковому, ні в грошовому значенні.

Договори не містять порядку надання коштів у кредит у формі кредитної лінії (повністю або частинами, розміри частин кредиту та строки їх надання).

Договорами не передбачено графіка погашення кредитів, який відображав би кількість платежів, їх періодичність, розмір відсотків та повернення самого кредиту, які необхідно сплачувати щомісяця або їх обов`язкові мінімальні розміри, яка частина з внесених позичальниками коштів буде направлена на погашення кредиту, а яка на погашення відсотків за користування ним.

До позичальників не доведена інформація про суми нарахованих відповідно до умов договорів до кінця кожного місяця відсотків. Також договорами не передбачено конкретної дати місяця, до якої позичальники повинні сплатити відсотки.

Відсутність у кредитних договорах умов про сукупну вартість кредиту, у тому числі за кожним платіжним періодом, включаючи реальну відсоткову ставку й абсолютне значення подорожчання кредиту, про частки платежів на погашення основного боргу та відсотків викликано бездіяльністю кредитної спілки, яка не узгодила з ними відповідні умови договору.

Подорожчання кредитного продукту щодо його вартості на момент прийняття на себе кредитних зобов`язань вносить істотний дисбаланс між договірними зобов`язаннями на шкоду споживачів.

Кредитним договором від 03 липня 2012 року № ДКД-00118 передбачено надання кредиту у розмірі 140 000,00 грн, проте фактично видано 170 025,00 грн.

Квитанції, які підтверджують факт внесення ними коштів до каси кредитної спілки, містять лише загальну суму коштів без призначення платежу, з них не відомо, яка частка направлена на погашення кредиту, а яка на погашення відсотків.

Їхні права як споживачів фінансової послуги порушені в момент укладення кредитних договорів, їх волевиявлення не можна розцінювати як вільне, вони були позбавлені реальної можливості на підставі достовірної інформації обрати порівняно з іншими саме ту послугу, яка відповідає їх інтересам, здійснити свідомий і вільний вибір.

Всі інші договори, крім договору від 03 липня 2012 року № ДКД-00118, є штучними договорами, за якими вони не отримували грошових коштів. Нібито отримані кошти насправді направлялись самою кредитною спілкою на погашення заборгованості за раніше укладеними договорами.

Кредитодавець шляхом введення їх в оману спонукав підписувати нові кредитні договори, не надаючи їм кошти. Дії кредитної спілки є шахрайськими, спрямованими на заволодіння квартирою, що передана в іпотеку.

Крім того, діями КС «Самопоміч» їм завдано моральної шкоди, оскільки вони тривалий час перебувають у стресовому стані, що пов`язаний з протиправними діями відповідача, відчуттям безправного становища, виснаженістю нервової системи, приниженням, страхом позбавлення житла. Перебування у постійному стресі призвело до інфаркту у ОСОБА_1 .

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили: визнати недійсним договір кредитування від 03 липня 2012 року № ДКД-00118, укладений між КС «Самопоміч» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; визнати недійним іпотечний договір від 04 липня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та КС «Самопоміч», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палевою О. М. та зареєстрований у реєстрі за № 2445; визнати недійсним договір іпотечного кредитування від 03 лютого 2015 року

№ ДКД-00019, укладений між КС «Самопоміч» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; зобов`язати КС «Самопоміч» повернути ОСОБА_1 правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на свою користь по 20 000,00 грн кожному на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року позов КС «Самопоміч» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КС «Самопоміч» суму заборгованості (суму неповернутого кредиту) за договором про іпотечний кредит від 03 липня 2012 року № ДКД-00118, яка станом на 14 грудня 2016 року становить 139 980,24 грн, та суму заборгованості (суму неповернутого кредиту) за договором про іпотечний кредит від 03 лютого 2015 року № ДКД-00119, яка станом на 14 грудня 2016 року становить 69 300,00 грн.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Задовольняючи частково первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не виконали зобов`язання за кредитними договорами у повному обсязі у передбачені ними строки, тому є правові підстави для стягнення з них на користь КС «Самопоміч» суми не повернутих кредитних коштів.

Вимоги позивача про стягнення відсотків необхідно залишити без задоволення, оскільки відсотки можуть бути нараховані лише в межах строку кредитування.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 не спростовано правомірності оспорюваних правочинів (кредитних договорів) та не доведено їх недійсності з урахуванням наведених у зустрічному позові підстав.

Постановою Харківського апеляційного суду від 24 травня 2021 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року щодо відмови у задоволенні позову КС «Самопоміч» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення відсотків скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КС «Самопоміч» заборгованість за відсотками за договором про іпотечний кредит від 03 липня 2012 року № ДКД-00118 у розмірі 104 601,19 грн та договором про іпотечний кредит від 03 лютого 2015 року № ДКД-00019 у розмірі 6 002,35 грн, нарахованих у межах строку кредитування. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позичальники належним чином не виконували взятих на себе зобов`язань за кредитними договорами, у зв`язку з чим у них утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з боржників з врахуванням наданого позивачем розрахунку, правильність якого щодо нарахування боргу за тілом кредиту відповідачами не спростовано, а також підтверджується висновком експертизи.

Відмовляючи у задоволенні вимог КС «Самопоміч» в частині стягнення відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції обґрунтовано послався на те, що після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється, однак не взяв до уваги, що позивачем заявлено вимоги про стягнення відсотків, зокрема, нарахованих у межах строку кредитування, на отримання яких він має право.

Також, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки при укладенні кредитних договорів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 були відомі всі викладені в них умови та не існувало інших обставин, які б змусили їх прийняти невигідні для них умови договору, порушень закону з боку КС «Самопоміч» не виявлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2021 року КС «Самопоміч» звернулася до Верховного Судуіз касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 травня 2021 року в частині відмови у стягненні відсотків з відповідачів скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на таке.

Суд першої інстанції відмовив у стягненні відсотків, а суд апеляційної інстанції, змінивши рішення суду першої інстанції, стягнув їх, проте лише за період до строків, вказаних у договорах.

Водночас суд апеляційної інстанції мав стягнути всі відсотки до повного погашення заборгованості. Закінчення строку дії договорів не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, що залишились невиконаними.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18 та ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 (провадження № 12-289гс18).

У грудні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому вони просять касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалити нове рішення, яким рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КС «Самопоміч» суми заборгованості (суми неповернутого кредиту) за договором про іпотечний кредит від 03 липня 2012 року

№ ДКД-00118 станом на 14 грудня 2016 року в розмірі 139 98024 грн; солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КС «Самопоміч» суми заборгованості (суми неповернутого кредиту) за кредитним договором від 03 лютого 2015 року № ДКД-00019 станом на 14 грудня 2016 року в розмірі 69 300,00 грн, відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до КС «Самопоміч» про визнання кредитного договору, іпотечного договору, договору іпотечного кредитування недійсними, повернення правовстановлюючих документів та відшкодування моральної шкоди,постанову Харківського апеляційного суду від 24 травня 2021 року в частині відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у задоволенні апеляційної скарги та часткового задоволення апеляційної скарги КС «Самопоміч» про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КС «Самопоміч» заборгованості за відсотками за договором про іпотечний кредит від 03 липня 2012 року

№ ДКД-00118 у розмірі 104 601,19 грн та кредитним договором від 03 лютого 2015 року № ДКД-00019 у розмірі 6 002,35 грн скасувати.

У задоволенні позову КС «Самопоміч» про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КС «Самопоміч» суми заборгованості (суми неповернутого кредиту) за договором про іпотечний кредит від 03 липня 2012 року № ДКД-00118 станом на 14 грудня 2016 року в розмірі 139 980,24 грн, солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КС «Самопоміч» суми заборгованості (суми неповернутого кредиту) за кредитним договором від 03 лютого 2015 року станом на 14 грудня 2016 року у розмірі 69 300,00 грн відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до КС «Самопоміч» про визнання кредитного договору, іпотечного договору, договору іпотечного кредитування недійсними, повернення правовстановлюючих документів та відшкодування моральної шкоди задовольнити.

У задоволенні апеляційної скарги КС «Самопоміч» в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КС «Самопоміч» заборгованості за відсотками за договором про іпотечний кредит від 03 липня 2012 року № ДКД-00118 у розмірі 104 601,19 грн та кредитним договором від 03 лютого 2015 року № ДКД-00019 у розмірі 6 002,35 грн відмовити.

На обґрунтування відзиву посилаються на те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється.

Суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні заявлених позовних вимог КС «Самопоміч» в частині стягнення відсотків за вказаними вище договорами поза межами строку дії договору, оскільки підстави для стягнення відсотків після закінчення зазначених договорів відсутні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині відмови у стягненні відсотків з відповідачів поза межами строку дії договорів, тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КС «Самопоміч» на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що 27 червня 2012 року ОСОБА_1 та 03 липня 2012 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали заяви голові спостережної ради КС «Самопоміч» щодо прийняття їх до членів кредитної спілки.

Протоколами засідання спостережної ради кредитної спілки від 27 червня 2012 року № Д СР-00027, від 03 липня 2012 року № Д СР-00029, № Д СР-00030 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийнято у члени кредитної спілки (т. 1, а. с. 136-141).

03 липня 2012 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали заяву про надання кредиту у розмірі 140 000,00 грн на строк 36 місяців. На забезпечення кредиту та сплати відсотків запропонували прийняти квартиру АДРЕСА_1 (т. 5, а. с. 100).

03 липня 2012 року між КС «Самопоміч» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як солідарними позичальниками укладено договір про іпотечний кредит № ДКД-00118, за яким кредитор зобов`язався надати позичальникам кредит у формі кредитної лінії у сумі 140 000,00 грн на умовах платності, строковості та забезпеченості (т. 1, а. с. 3).

Пунктами 2 та 3 зазначеного договору передбачено, що позичальники зобов`язані до 03 липня 2015 року повернути кредит та щомісяця сплачувати відсотки, розраховані від суми наданого кредиту за фіксованою ставкою 36 % річних.

Згідно з пунктом 4 вказаного договору у разі прострочки сплати відсотків на строк більше п`яти днів, позичальники зобов`язані до повного погашення заборгованості зі сплати відсотків сплачувати кредитору відсотки за фіксованою подвоєною ставкою.

Відповідно до пункту 6 договору грошові кошти від імені всіх позичальників отримує ОСОБА_1 .

На забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит 04 липня 2012 року № ДКД-00118 ОСОБА_1 та КС «Самопоміч» уклали іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець у забезпечення основного зобов`язання передає іпотекодержателю в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 4).

Як випливає з копій видаткових касових ордерів ОСОБА_1 за період з 04 липня 2012 року до 03 квітня 2013 року отримав кредитні кошти у загальному розмірі 170 025,00 грн (04 липня 2012 року - 80 000,00 грн, 20 вересня 2012 року - 30 000,00 грн, 29 листопада 2012 року - 20 000,00 грн, 11 січня 2013 року - 20 000,00 грн, 04 березня 2013 року - 16 000,00 грн, 03 квітня 2013 року - 4 025,00 грн), що також не заперечується відповідачами (т. 1, а. с. 5-7).

У період з серпня 2012 року до серпня 2014 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 сплачували грошові кошти за користування кредитом за договором № ДКД-00118, що підтверджується копіями квитанцій (т. 1, а. с. 37-44, 83-90).

03 лютого 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали заяву про надання кредиту в розмірі 69 300,00 грн на строк 3 місяці (т. 5, а. с. 100).

03 лютого 2015 року між КС «Самопоміч» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як солідарними позичальниками укладено кредитний договір № ДКД-00019, за яким кредитор зобов`язався надати позичальникам кредит у формі кредитної лінії в сумі 69 300,00 грн на умовах платності, строковості та забезпеченості (т. 1, а. с. 8).

Позичальники зобов`язались до 03 липня 2015 року повернути кредит, а також щомісяця сплачувати кредитору відсотки за фіксованою ставкою 36 % річних, що розраховуються поденно від наданої суми кредиту (пункти 2, 3 договору).

Пунктом 4 зазначеного договору визначено, що у разі прострочки сплати відсотків на строк більше п`яти днів, позичальники зобов`язані до повного погашення заборгованості зі сплати відсотків сплачувати кредитору відсотки за фіксованою подвоєною ставкою, що розраховується поденно від наданої суми кредиту та заборгованості зі сплати відсотків.

Умовами договору передбачено, що грошові кошти від імені всіх позичальників отримує ОСОБА_2 (пункт 5 договору).

03 лютого 2015 року ОСОБА_2 отримала кредитні кошти у розмірі 69 300,00 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером (т. 1, а. с. 9).

З роздруківок операцій за кредитами випливає, що борг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за договором про іпотечний кредит

№ ДКД-00019 станом на 01 вересня 2015 року становить 99 629,81 грн, з яких: 69 300,00 грн - сума кредиту; 30 329,81 грн - сума заборгованості зі сплати відсотків (т. 1, а. с. 11). Борг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за договором про іпотечний кредит № ДКД-00118 станом на 05 квітня 2016 року становить 427 267,64 грн, з яких: 139 980,24 грн - сума кредиту; 287 287,40 грн - сума заборгованості зі сплати відсотків (т. 1, а. с. 124).

Станом на 03 липня 2015 року (термін закінчення кредитування) заборгованість ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за договором про іпотечний кредит від 03 липня 2012 року № ДКД-00118 становить 139 980,24 грн, заборгованість за відсотками - 104 601,19 грн (т. 1, а. с. 176-177, т. 4, а. с. 71-72).

Станом на 03 травня 2015 року (термін закінчення кредитування) заборгованість ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за договором про іпотечний кредит від 03 лютого 2015 року № ДКД-00019 становить 69 300,00 грн, заборгованість за відсотками - 6 002,35 грн (т. 4, а. с. 73).

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів щодо неправомірних дій КС «Самопоміч». За матеріалами його заяви відкрито кримінальне провадження (т. 1, а. с. 26-29).

Відповідно до висновку судової економічної експертизи № 13825, складеного судовим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. Бокаріуса 20 липня 2017 року, розмір заборгованості ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 перед КС «Самопоміч» станом на 14 грудня 2016 року за договором про іпотечний кредит від 03 липня 2012 року № ДКД-00118 становить 693 542,85 грн, за кредитним договором від 03 лютого 2015 року № ДКД-00019 - 243 592,96 грн. Загальна сума заборгованості станом на 03 січня 2021 року становить 937 135,81 грн (т. 4, а. с. 28-37, 201-211).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У контексті статей 524 533-535 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі

№ 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованості за відсотками після спливу визначеного договором строку кредитування, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надане КС «Самопоміч» обґрунтування вимог в цій частині та проведений розрахунок відсотків за договором про іпотечний кредит від 03 липня 2012 року № ДКД-00118 за період з 03 липня 2015 року до 30 червня 2017 року, та за договором про іпотечний кредит від 03 лютого 2015 року № ДКД-00019 за період з 03 травня 2015 року до 30 червня 2017 року не узгоджується з положеннями статті 625 ЦК України.

Фактично КС «Самопоміч»продовжила надалі нараховувати передбачені договорами про іпотечний кредит від 03 липня 2012 року № ДКД-00118 та від 03 лютого 2015 року № ДКД-00019відсотки за користування кредитом за визначеною договором процентною ставкою за користування кредитом.

КС «Самопоміч» не позбавлена права захисту своїх інтересів на своєчасне виконання грошового зобов`язання зверненням до суду в порядку статті 625 ЦК України.

У цій справі КС «Самопоміч» хоч і послалася на вказану норму матеріального права, проте відсотки розрахувала не із розрахунку трьох відсотків річних від простроченої суми, а із розрахунку розміру відсотків, вказаних у договорах, безпідставно при цьому вважаючи, що положення договорів про іпотечний кредит необхідно розглядати як передбачене частиною другою статті 625 ЦК України положення «якщо інший розмір процентів не встановлений договором».

Незважаючи на посилання на статтю 625 ЦК України, КС «Самопоміч» по суті заявила вимоги про стягнення саме відсотків, як плати за користування кредитом, а не в порядку застосування відповідальності за статтею 625 ЦК України.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, виходячи з фактично заявленого предмету позову в указаній частині.

Посилання у касаційній скарзі КС «Самопоміч»на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У зазначеній постанові зроблено висновок про те, що сторони у кредитному договорі з урахуванням принципу свободи договору (статей 6 627 ЦК України) можуть передбачити іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначивши, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Таким чином, висновок, зроблений у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, не підлягає врахуванню, оскільки наявна постанова Великої Палати Верховного Суду про відступлення від зазначеного висновку.

Верховний Суд звертає увагу, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору від 03 липня 2012 року про іпотечний кредит

№ ДКД-00118 щодо наслідків порушення позичальниками строків повернення позичених коштів (пункт 4) у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, дає підстави зробити висновок, що положення пункту 4 вказаного договору стосуються сплати відсотків за користування кредитом, а не відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як про це стверджує заявник.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 (провадження № 12-289гс18), Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 (провадження № 12-289гс18) зазначено, що «відповідно до пункту 91 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України».

Водночас суди встановили, що посилаючись у позовній заяві на статтю 625 ЦК України, КС «Самопоміч» по суті заявила вимоги про стягнення саме відсотків, як плати за користування кредитом, оскільки норма кредитного договору, на підставі якої позивач просив стягнути відсотки стосується саме відсотків за користування кредитними коштами.

Таким чином, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях попередніх інстанцій у цій справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у справі № 5017/1987/2012.

Посилання заявника на рішення Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland) від 23 жовтня 1991 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року, у яких зазначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності, є необґрунтованими.

Суди попередніх інстанцій внаслідок правильного застосування статті 625 ЦК України, змісту умов договору дійшли правильного висновку про відсутність підстав про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків поза межами договору, а відповідно нарахована позивачем сума відсотків не є «виправданими очікуваннями», на чому наполягає заявник.

Отже, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до власного тлумачення норм права, а також незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі та стосуються переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кредитної спілки «Самопоміч» залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

Г. І. Усик