№ 640/15422/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 640/15422/19

провадження № К/9901/43746/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ключковича В.Ю., Беспалова О.О., Грибан І.О. від 05 листопада 2021 року,

УСТАНОВИВ:

Вступ

Позивач з 01 січня 2019 року перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Розмір пенсії позивача складає 25585,99 грн, проте відповідач обмежив пенсію 14970,00 грн. Уважаючи обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.

Зважаючи на встановлені обставини справи, доводи учасників справи, вирішуючи спір у цій справі, Суду слід відповісти на таке питання: чи підлягає обмеженню десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність розмір пенсії призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», встановленому Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016?

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром з 01 січня 2019 року;

- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01 січня 2019 року;

- здійснити виплату позивачу суму недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01 січня 2019 року однією сумою, з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу, розрахувати її розмір за методикою відповідно статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з 01 січня 2019 pоку.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 01 січня 2019 року із врахуванням проведених виплат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

3. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що норма щодо обмеження максимального розміру пенсії військовослужбовців у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнана неконституційною, тобто Конституційний Суд України визнав неконституційним обмеження пенсій військовослужбовців максимальним розміром, а тому відповідач не може застосовувати положення статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI при призначенні/перерахунку пенсії позивача.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 червня 2021 року у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з 01 січня 2019 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 01 січня 2019 року, із врахуванням проведених виплат скасовано, та ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог в цій частині.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 червня 2021 року залишено без змін.

7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію щодо застосування норм Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, сформовану Верховним Судом у постанові від 10 вересня 2020 року у справі № 280/5154/19, виходив з того, що на осіб, яким пенсія перерахована або призначена відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

5. Оскільки позивач отримує пенсію призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і перевищення розміру пенсії (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність) стало результатом призначення пенсії позивача в період дії частини першої статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії, установленими для осіб, які втратили працездатність. Зазначені положення Закону перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність та частин третьої статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов`язкові для застосування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в частині відмови.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 01 січня 2019 року отримує пенсію за вислугу років призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

8. Розмір пенсії позивача визначений із грошового забезпечення 35959,63 грн. Відповідно до протоколу за пенсійною справою підсумок пенсії з 01 січня 2019 року складає 25 585,99 грн. Однак, відповідач обмежив ОСОБА_1 пенсію в розмірі 14970,00 грн.

9. Уважаючи обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

10. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування правових позицій Верховного Суду, які висловлені у постановах від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17, від 10 вересня 2021 року у справі № 300/633/19, від 24 вересня 2021 року у справі № 370/2610/17.

11. Скаржник зазначає, що частина сьома статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016.

12. Буквальне розуміння змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VШ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.

Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VШ до частини сьомої статті 43, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) є повторним запровадженням регулювання, яке Конституційний Суд визнав неконституційним, а тому, ці зміни самі по собі не створюють підстав для обмеження максимального розміру пенсії. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

13. Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не подано.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, який набрав законної сили 01 жовтня 2011 року.

15. Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

16. Водночас Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

17. Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

18. Згідно із пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.

19. Конституційний Суд України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

20. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», шляхом викладення її в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI.

21. Конституційним Судом України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

22. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.

23. Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016, у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

24. Поміж іншим, Суд вказує, що, положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положення частини першої статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб») та є однаковими за змістом.

25. Положення статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»), дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

26. Тобто на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

27. При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI.

28. Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що вони суперечать одна одній.

29. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

30. Водночас положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

31. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

32. У постанові від 13 лютого 2019 року, ухваленою Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1 8 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

33. Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а не норми Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI.

34. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17, від 10 вересня 2021 року у справі № 300/633/19, від 24 вересня 2021 року у справі № 370/2610/17, від 27 січня 2022 року у справі № 240/7087/20, від 17 лютого 2022 року у справі № 640/11168/20, від 11 липня 2022 року у справі № 620/613/21 та від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21.

35. З огляду на встановлені обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин, обмеження відповідачем максимального розміру пенсії ОСОБА_1 право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», є протиправним.

36. Колегія суддів зазначає, що посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію щодо застосування норм Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, сформовану Верховним Судом у постанові від 10 вересня 2020 року у справі № 280/5154/19 є помилковим, оскільки правовідносини у справі № 280/5154/19 та у справі, яка розглядається (№ 640/15422/19) не є подібними.

37. Подібність правовідносин, за висновками Великої Палати Верховного Суду, означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.

38. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц).

39. Так, предметом розгляду у справі № 280/5154/19 є оскарження правомірності дій відповідача щодо обмеження граничного розміру пенсії призначеної відповідно до пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 року № 418.

40. Натомість, у справі № 640/15422/19 предметом розгляду є правомірність дій відповідача щодо обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

41. Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

52. Виходячи з викладеного та ураховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів доходить висновку про те, що у зв`язку із неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року підлягає скасуванню, а рішенням Окружного кружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року скасувати.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 червня 2021 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді Я.О. Берназюк

Т.Г. Стрелець