ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2024 року

м. Київ

справа № 640/15973/20

адміністративне провадження № К/990/1951/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Бевзенка В.М. Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2021 (головуючий суддя: Вєкуа Н.Г., судді: Васильченко І.П., Мазур А.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2021 (головуючий суддя: Собків Я.М., судді: Глущенко Я.Б., Черпіцька Л.Т.) у справі №640/15973/20 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправної постанови в частині,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), в якому просив визнати нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 27.07.2011 № 855 «Деякі питання передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою» в частині безоплатної передачі Маріупольській міській раді квартир АДРЕСА_1 , придбаних сім`ї інваліда 1 групи Великої Вітчизняної війни ОСОБА_2 .

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 15.09.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2021, у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нову постанову про задоволення позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 22.02.2022 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09.07.2024 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позов обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова є незаконною та такою, що порушує права позивача на отримання безоплатно у власність квартир АДРЕСА_1 , придбаних для його сім`ї Державною іпотечною установою.

Зазначив, що після прийняття оскаржуваної постанови, позивача та членів його сім`ї в примусовому порядку було висилено зі спірних квартир у зв`язку із тим, що зазначене житло відповідно до Порядку безоплатної передачі квартир, затвердженим цією постановою Уряду, передано з державної власності у комунальну власність територіальної громади, а саме: Маріупольській міській раді.

На підставі наведеного позивач вважає незаконним підпункт 2 пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Уряду № 855, щодо передачі квартир з державної власності у комунальну власність територіальної громади м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради.

Відповідач позов не визнав. Наполягає, що оскаржувана постанова видана Кабінетом Міністрів України у межах визначених законом повноважень.

Також відповідач вважає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, оскільки спірні квартири передані у комунальну власність територіальної громади м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради. Відповідно, для реалізації права на отримання цих квартир у власність, позивач у встановленому порядку повинен звернутися до Маріупольської міської ради. Проте, позивач до Маріупольської міської ради не звертався.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є інвалідом І групи та має право на пільги.

Згідно із рішенням виконкому Маріупольської міської ради від 20.01.2010 № 19 «Про виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.01.2010 № 42-р «Питання надання громадянам квартир, що придбані Державною іпотечною установою, у м. Маріуполі», родині ОСОБА_1 були видані ордери від 22.01.2010 № 006277 та № 006278 на квартири АДРЕСА_1 .

Зазначені квартири були придбані Державною іпотечною установою на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.08.2009 № 962-р «Про придбання квартир для забезпечення житлом громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов» за квотою Маріупольської міської ради.

В подальшому, 27.07.2011 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 855 «Про деякі питання передачі квартир, придбаних державною іпотечною установою», якою затвердив Порядок безоплатної передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою.

Відповідно до цього Порядку, квартири передаються безоплатно відповідно до актів Кабінету Міністрів України з державної власності у комунальну власність територіальних громад.

Вважаючи постанову № 855 від 27.07.2011 «Про деякі питання передачі квартир, придбаних державною іпотечною установою» частково протиправною (підпункт 2 пункту 2 Порядку), а свої права порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуваною постановою відповідач лише затвердив Порядок безоплатної передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою.

Оскаржувана постанова видана Урядом із додержанням процедури та у межах визначених законом повноважень.

Суди попередніх інстанцій також констатували, що фактично спірні правовідносини виникли виключно між позивачем та Маріупольською міською радою.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 9901/21/19, та постановах Верховного Суду, а саме: від 06.03.2019 у справі № 571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 у справі № 235/499/17, від 17.07.2019 у справі № 523/3612/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі № 642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі № 760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі № 642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі № 390/131/18, від 06.11.2019 у справі № 464/4574/15-ц, від 06.11.2019 у справі №756/17180/14-ц, від 13.11.2019 у справі № 697/2368/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 686/24003/18, від 01.07.2020 у справі №287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі № 287/587/16-ц.

У контексті приведеної вище судової практики скаржник наголосив, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується із обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

Скаржник наголосив, що звернення із цим позовом до суду було обумовлено тим, щоб судом була надана оцінка законності передачі Маріупольській міський раді квартир 124 та 125 у власність, які були придбані його родині.

Водночас на переконання позивача, суди обох інстанцій не досліджували питання законності передачі Маріупольській міський раді квартир 124 та 125 у власність на підставі оскаржуваної постанови № 855.

На думку скаржника суди обох інстанцій у порушення вимог статті 9 КАС України змінили правову підставу позову, чим вийшли за межі позовних вимог.

Від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому із посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій відповідач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідач зазначив, що оскаржувана постанова Уряду є нормативно-правовим актом, на підставі та керуючись яким Державна іпотечна установа здійснює безоплатну передачу квартир, зокрема, у комунальну власність, для подальшої передачі вже з комунальної власності кінцевим власникам.

Водночас оскаржений акт визначає загальну процедуру передачі квартир та не містить будь-яких індивідуальних рішень щодо передачі спірних квартир у комунальну власність Маріупольської міської ради.

Передача цього нерухомого майна відбулася на підставі акту прийому-передачі квартир від 12.12.2011, який був укладений між Державною іпотечною установою та Маріупольською міською радою.

У цих правовідносинах постанова Кабінету Міністрів України № 855 фігурує виключно як акт, яким затверджено Порядок безоплатної передачі квартир, який власне було застосовано при передачі відповідних квартир від Державної іпотечної установи до Маріупольської міської ради.

Разом з цим, постанова Кабінету Міністрів України від 27.07.2011 № 855 жодним чином самостійно не може впливати на передачу відповідного житлового фонду, зокрема, у комунальну власність, оскільки оскаржувана постанова визначає виключно порядок відповідно до якого уповноважені органи здійснюють передачу нерухомого майна, що й породжує необхідність її перевірки виключно на питання того, чи прийнята така на підставі, у межах та у спосіб визначений законодавством України.

Отже, постанова Кабінету Міністрів України № 855 підлягала перевірці на предмет чи прийнята така суб`єктом владних повноважень на підставі, у межах та у спосіб визначений законодавством України.

Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили питання відповідності оскаржуваної постанови Уряду законам України та дійшли до обґрунтованих висновків, що відповідач діяв у межах та у спосіб визначених законом повноважень.

Водночас, твердження скаржника, щодо виходу судами попередніх інстанцій за межі позовних вимог та недослідження питання стосовно законності передачі відповідних квартир є безпідставними та такими, що сформовані без належного дослідження позивачем сутності та завдань адміністративного судочинства.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Так, 27.07.2011 Кабінет Міністрів України постановою № 855 «Деякі питання передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою» затвердив Порядок безоплатної передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою (далі - Порядок).

Цей Порядок визначає механізм безоплатної передачі квартир, що придбані Державною іпотечною установою відповідно до актів Кабінету Міністрів України, закріплені за нею на праві повного господарського відання та перебувають на її балансі (далі - квартири), визначеним у таких актах органам (пункт 1).

Згідно із підпунктом 2 пункту 2 Порядку квартири передаються безоплатно відповідно до актів Кабінету Міністрів України з державної власності у комунальну власність територіальних громад.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно констатували, що оскаржуваною постановою відповідач урегулював загальний механізм безоплатної передачі квартир, що придбані Державною іпотечною установою відповідно до актів Кабінету Міністрів України, та не вирішував питання індивідуальної передачі квартир позивача у комунальну власність територіальної громади м. Маріуполь, а тому Постанова № 855 в оскаржуваній частині обґрунтовано оцінена судами на предмет відповідності її положень актам вищої юридичної сили.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та ограни місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах регламентовано Конституцією України, Законом України від 07.10.2010 № 2591-VI «Про Кабінет Міністрів України» (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови; втратив чинність 02.03.2014; далі - Закон № 2591-VI), та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Частиною першою статті 113, частиною першою статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до приписів статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сферах соціального захисту.

Закон № 2591-VI відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України.

Стаття 19 Закону № 2591-VI визначає, що діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Відповідно до положень статті 41 цього Закону Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону.

Приписами статті 50 Закону № 2591-VI унормовано, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до положень статті 51 Закону № 2591-VI проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), місцевими державними адміністраціями.

Статтею 52 Закону № 2591-VI визначено, що постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

Після підписання акта Кабінету Міністрів України внесення до його тексту будь-яких змін, у тому числі виправлення орфографічних і стилістичних помилок, здійснюється в порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

Судами попередніх інстанцій установлено, що проєкт постанови був розроблений Міністерством фінансів України на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 77429/1/1-10 до пункту 7 Плану організації підготовки проектів актів необхідних для забезпечення реалізації статті 30 розділу VI Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік».

З пояснювальної записки Міністра фінансів України від 23.06.2011 суди попередніх інстанцій установили, що метою прийняття оскаржуваної постанови було те, що протягом 2009 року згідно із актами Кабінету Міністрів України Державній іпотечній установі було надано право спрямовувати кошти, отримані від запозичень, здійснених шляхом випуску облігацій під державні гарантії, на фінансування заходів щодо забезпечення житлом окремих категорій громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов та перебувають на квартирному обліку, зокрема на придбання квартир за переліками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Актами Кабінету Міністрів України був визначений перелік квартир для придбання Державною іпотечною установою на загальну суму близько 1,58 млрд. грн., здійснений розподіл квартир між головними розпорядниками бюджетних коштів та органами місцевого самоврядування, а також рішеннями Уряду визначений список громадян, яким передані квартири.

Проєктом постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.2011 № 855 «Деякі питання передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою» було запропоновано затвердити Порядок безоплатної передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою, який визначає механізм передачі квартир, які були придбані Державною іпотечною установою, відповідно до актів Кабінету Міністрів України, що знаходяться на її балансі, а саме: у разі здійснення передачі квартир головним розпорядникам бюджетних коштів - до сфери управління відповідного державного органу та виконавчим органам влади - шляхом передачі квартир із державної до комунальної власності.

Відповідно до довідки про погодження проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про безоплатну передачу квартир, придбаних Державною іпотечною установою» від 26.07.2011 зазначений проєкт було погоджено без зауважень Міністерством регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства, Головою комісії з проведення реорганізації Міністерства економіки України, Головою правління Державної іпотечної установи, Головою Головного контрольно-ревізійного управління, Головою ліквідаційної комісії - першим заступником Голови Державного казначейства України.

Отже, із встановлених судами обставин вбачається, що відповідачем дотримано порядок та процедуру прийняття оскаржуваної постанови, що підтверджується наданими до матеріалів справи, зокрема, пояснювальною запискою, довідкою щодо погодження її змісту.

Водночас оскаржуваним актом Кабінету Міністрів України безпосередньо не здійснювалася передача спірних квартир у комунальну власність Маріупольської міської ради.

Цей акт вищого органу у системі органів виконавчої влади тільки застосований при передачі відповідних квартир від Державної іпотечної установи до Маріупольської міської ради, а отже суди попередніх інстанцій обґрунтовано оцінили його на предмет того, чи прийнятий такий на підставі, у межах та у спосіб визначений законодавством України.

Відповідно колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги позивача про те, що суди попередніх інстанцій вийшли за межі позовних вимог змінивши правову підставу позову.

Відтак колегія суддів виключає можливість застосування висновків, на які посилається скаржник, до справи, що розглядається, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними, ухвалені за інших фактичних обставин справи та правового регулювання, що у своїй сукупності не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та, відповідно, правову позицію у справі, що розглядається.

Також судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних судових рішень додатково досліджено ряд законодавчих актів, зокрема Житловий кодекс Української РСР, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно із статтею 9 Житлового кодексу Української РСР, громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 58 Житлового кодексу Української РСР визначено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського жилого фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Із Поіменного списку громадян, яким надаються квартири, що придбані державною іпотечною установою у м. Маріуполі, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України 13.01.2010 № 42, судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 на сім`ю з п`яти осіб на підставі рішення колегії Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради від 26.04.2000 № 98/2 надано у користування квартири АДРЕСА_1 .

22.01.2010 родині позивача були видані ордери № 006277 та № 006278 на квартири АДРЕСА_1 .

Згідно із статтею 65-1 Житлового кодексу Української РСР наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Частинами першою, п`ятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із пунктом 5 Порядку № 855, безоплатна передача квартир здійснюється відповідною комісією, що утворюється: органом, уповноваженим управляти державним майном, якому передаються квартири; виконавчим органом сільської, селищної, міської ради - у разі передачі квартир з державної власності у комунальну власність відповідних територіальних громад.

Безоплатна передача квартир оформляється актом приймання-передачі, складеним на підставі актів Кабінету Міністрів України щодо надання громадянам квартир.

Акт приймання-передачі квартир складається у п`яти примірниках за формою, встановленою Мінрегіоном, підписується головою та членами комісії з питань безоплатної передачі квартир та затверджується органом, який утворив таку комісію.

Відповідно до пункту 8 Порядку Державна іпотечна установа та органи, яким передані квартири, відображають в установленому порядку факт здійснення операції з передачі квартир у бухгалтерському обліку.

Акт приймання-передачі квартир ураховується під час прийняття в установленому порядку рішення про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно (пункт 9 Порядку).

Судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання вимог Постанови №855 між Державною іпотечною установою та Маріупольською міською радою було складено та підписано акт прийому-передачі квартир від 12.12.2011, згідно із яким квартири АДРЕСА_1 , які належать на праві власності держави та знаходяться у господарському віданні ДІУ, безоплатно передані у комунальну власність територіальної громади м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради.

На підставі інформації, зазначеній в листах Державної іпотечної установи від 16.03.2020, від 22.05.2020, 24.04.2020, 15.06.2020 суди попередніх інстанцій встановили, що Маріупольській міській раді були передані свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно, технічні паспорти та витяг з бухгалтерського балансового рахунку, зокрема, на квартири АДРЕСА_1 для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Також, судами попередніх інстанцій, на підставі інформації, зазначеній в листі від 15.06.2020 №2566/15/1, встановлено що Державна іпотечна установа рекомендувала позивачу звернутися до Маріупольської міської ради з вимогою зареєструвати право власності за собою на такі квартири шляхом внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі отриманих від установи оригіналів правовстановлюючих документів.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів погоджується із позицією судів попередніх інстанцій, що виходячи з предметного регулювання спірних правовідносин, відносини фактично виникли виключно між позивачем та Маріупольською міською радою щодо наслідків реалізації цієї постанови, які є окремим рішенням суб`єкта владних повноважень не оскарженим ОСОБА_1 .

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги позивача.

Фактично скаржник у касаційній скарзі зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2021 у справі №640/15973/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Бевзенко

В. М. Шарапа