ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 640/16016/15-к

провадження № 51-4143км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

потерпілого ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та прокурора на вирок Київського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2021 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 27 липня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015220490003420, за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадина України, уродженця м. Шахтарськ Донецької області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_9 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Згідно з вироком суду 18 липня 2015 року приблизно о 19:30 ОСОБА_9 , знаходячись на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, діючи умисно, з метою нанесення тілесних ушкоджень, наніс малознайомому ОСОБА_10 два удари ножем в область живота, спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер у лікарні.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу захисника. Вирок змінив в частині призначеного ОСОБА_9 покарання. На підставі ч. 1 ст. 66 КК визнав додатковими обставинами, які пом`якшують засудженому покарання: похилий вік засудженого; вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин та призначив йому покарання з урахуванням ст. 69 КК у виді 5 років позбавлення волі. В решті вирок залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити оскаржувані судові рішення та перекваліфікувати дії ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 121 КК на ст. 123 цього Кодексу, у межах санкції якої визначити м`якше покарання. Вказує на те, що апеляційний суд належним чином не спростував доводів сторони захисту про те, що засуджений під час події перебував у стані вираженого емоційного збудження (фрустрації), який міг бути підставою для юридичної кваліфікації стану сильного душевного хвилювання.

В касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі винного внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції, визнавши похилий вік засудженого та вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин такими, що пом`якшують покарання, у своєму рішенні не навів докладних та переконливих мотивів з яких підстав ці дані істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у зв`язку з чим неправильно застосував положення ст. 69 КК.

У запереченнях на касаційні скарги представник потерпілого зазначає про необхідність залишення їх без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав свою касаційну скаргу та заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора. Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника та не підтримав касаційну скаргу подану прокурором. Потерпілий та його представник заперечували проти задоволення касаційних скарг.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.

З касаційної скарги захисника вбачається, що він, крім іншого, посилається на неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Разом з тим за результатами перевірки судових рішень у порядку касаційної процедури у межах передбачених законом повноважень Судом не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121КК.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, такі висновки у своєму рішенні місцевий суд обґрунтував показаннями:

засудженого ОСОБА_9 , який частково визнав вину за ч. 2 ст. 121 КК, при цьому не заперечував факту заподіяння декількох ударів потерпілому, однак зазначив, що заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_10 , з яким раніше знайомим не був, в стані сильного душевного хвилювання;

свідка ОСОБА_9 , яка пояснила, що 18 липня 2015 року, коли її чоловік ОСОБА_9 перебував на роботі, вона близько 14:00 взяла пляшку горілки та пішла до свого знайомого ОСОБА_10 , з ким, протягом дня, на території його домоволодіння ( АДРЕСА_2 ) вживала алкогольні напої. Близько 19:00, коли потерпілий у дворі будинку сидів у кріслі, а вона поруч з ним на стільці, схиливши голову йому на коліна, у двір зайшов її чоловік та підійшовши до них, схватив її за волосся. Коли вона підняла голову від болі та відкрила очі, то побачила, що чоловік виходить з двору. Як наносились удари ножем потерпілому вона не бачила, крові на тулубі ОСОБА_10 не було. Вирішивши, що потерпілий спить, вона пішла додому, звідки працівники поліції забрали її до райвідділку;

фактичними даними, які містяться у письмових доказах, зокрема: у заяві ОСОБА_10 від 19 липня 2015 року до правоохоронних органів про заподіяння йому тілесних ушкоджень; протоколі огляду місця події від 18 липня 2015 року з фототаблицею, згідно якого було оглянуто домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 та вилучено підкладку для ковдри, ковдру з речовиною бурого кольору, порожню пляшку з під горілки; у протоколі проведення слідчого експерименту від 10 серпня 2015 року, в ході якого ОСОБА_9 показав місце, де відбувались події та розповів механізм заподіяння ним тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 ; у протоколі слідчого експерименту від 5вересня 2015року, в ході якого ОСОБА_9 в черговий раз розповів обставини справи та показав на місці, яким чином він заподіяв ножем тілесні ушкодження потерпілому, а потім викинув ніж з моста у річку; у висновку судово-медичної експертизи від 8 вересня 2015 року, відповідно до якого, у потерпілого виявлено тяжкі тілесні ушкодження, які виникли внаслідок двократного впливу колючо-ріжучого предмету, можливо від дії клинка ножа, а також в крові останнього виявлений етиловий спирт; висновку додаткової судово-медичної експертизи від 9 вересня 2015 року, згідно якого показання ОСОБА_9 надані ним в ході слідчого експерименту від 10 серпня 2015 року в частині механізму та часу заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень не мають протиріччя з судово-медичними даними; у висновках судово-імунологічних експертиз; у висновку судово-криміналістичної експертизи, згідно якого на сорочці потерпілого ОСОБА_10 виявлено колото-різане пошкодження від гостро кінцевого плоского односторонньо гострого клинка колючого ріжучого з «П» образним обушком; у висновку судово-психіатричної експертизи, згідно якого ОСОБА_9 в теперішній час ознак психозу, слабоумства інших хворобливих психічних розладів не виявляє. Може усвідомлювати свої дії та керувати ними. В період скоєння інкримінованого правопорушення ОСОБА_9 перебував поза будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними; у висновку судово-психологічної експертизи, згідно якого ОСОБА_9 на момент скоєння інкримінованих йому дій у стані фізіологічного афекту, як психологічної підстави сильного душевного хвилювання, не перебував. ОСОБА_9 на момент скоєння інкримінованих йому дій знаходився в стані вираженого емоційного збудження (фрустрації), що може розглядатися як психологічна підстава стану сильного душевного хвилювання.

Отже, дослідивши в ході судового розгляду й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що в сукупності та взаємозв`язку вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_9 .

При цьому суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК стосовно змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.

На думку Суду, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Доводи у касаційній скарзі захисника про можливість вчинення ОСОБА_9 інкримінованого йому кримінального правопорушення в стані сильного душевного хвилювання є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження.

Так, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 123 КК, характеризується діями, спрямованими на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, наслідком у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, причинним зв`язком між діями та наслідком, а також певною обставиною вчинення злочину.

Такою обставиною є стан сильного душевного хвилювання, а саме стан фізіологічного афекту, що являє собою короткочасну інтенсивну емоцію, яка домінує в свідомості людини, котра значною мірою (хоч і не повністю) втрачає контроль над своїми діями і здатність керувати ними.

Для застосування ст. 123 КК необхідно, щоб сильне душевне хвилювання було викликане саме протизаконним насильством або тяжкою образою з боку потерпілого. Лише наявність вказаних приводів для виникнення стану сильного душевного хвилювання може свідчити про наявність у діях винуватої особи складу злочину, передбаченого ст. 123 КК. У протилежному випадку, коли сильне душевне хвилювання обумовлене іншими обставинами, склад злочину зазначеної статті відсутній.

Місцевий суд зазначив, що в матеріалах кримінального провадження відсутні дані на підтвердження того, що дії потерпілого ОСОБА_10 були направлені на умисне приниження гідності засудженого чи його дружини або були вчинені з метою зганьбити честь останніх, а також відсутні дані про те, що дружина обвинуваченого перебувала у домоволодінні потерпілого та вступила з ним в інтимні стосунки проти своєї волі, у результаті протизаконних дій потерпілого ОСОБА_10 .

Допитана в суді першої інстанції експерт психолог ОСОБА_11 , яка проводила судово-психологічну експертизу пояснила, що при перебуванні людини у стані фрустрації вираженого емоційного збудження відбувається часткове звуження свідомості, яке може короткочасно впливати на поведінку. В момент скоєння інкримінованих ОСОБА_9 дій, він перебував у стані вираженого емоційного збудження (фрустрації), який викликає у людини обмежену можливість усвідомлення своїх дій, їх контролю та регуляції. Проте, подальша його поведінка спростовує перебування його у стані фізіологічного афекту, так як не було вираженої астенизації фізичної і психологічної.

Дослідивши кожен із доказів та сукупність доказів у їх взаємозв`язку суд першої інстанцій зробив обґрунтований висновок про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.121 КК, а також про відсутність у нього стану сильного душевного хвилювання під час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Під час перегляду вироку апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. Крім того, суд належним чином розглянув доводи захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_9 за ч.2ст.121КК та перебування засудженого під час вчинення інкримінованих йому дій у стані сильного душевного хвилювання, які аналогічні доводам, викладеним в касаційній скарзі сторони захисту, і, давши вичерпні відповіді, аргументовано відмовив у їх задоволенні.

Зокрема апеляційний суд зазначив, що оскільки відомості щодо насильницького утримання дружини засудженого потерпілим ОСОБА_10 на території свого домоволодіння та вчинення щодо неї насильницьких дій відсутні, то власні переживання засудженого та його суб`єктивне ставлення до ситуації, за відсутності протиправних дій потерпілого самі по собі не можуть бути підставою для правової оцінки його дій за ст. 123 КК.

Ухвала суду апеляційної інстанції у вказаній частині не суперечить положенням статей370,419 КПК.

Доводи прокурора у касаційній скарзі про те, що суд безпідставно застосував щодо ОСОБА_9 положення ст. 69 КК, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 цього ж Кодексу покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Положеннями ст. 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.

З вироку убачається, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_9 покарання, врахував характер і ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення та його наслідки, дані про особу винного, котрий раніше не судимий, має постійне місце проживання, працює, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває. Обставиною, що пом`якшує покарання, суд визнав активне сприяння розкриттю злочину, каяття та відшкодування матеріальної шкоди, обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

З урахуванням викладеного суд призначив ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, тобто в мінімальних межах, передбачених ч. 2 ст.121 КК.

Разом з цим, під час розгляду апеляційної скарги колегією судді було встановлено декілька обставин, які були визнані як додатковими обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_9 , а саме: похилий вік засудженого та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу випадкових обставин.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_9 покарання із застосування вимог ст. 69 КК, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Суд касаційної інстанції вважає, що покарання призначене ОСОБА_9 апеляційним судом є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК.

Переконливих доводів щодо явної несправедливості призначеного засудженому покарання внаслідок суворості у касаційній скарзі не міститься.

Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для скасування судових рішень відсутні. Таким чином, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Київського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2021 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 27 липня 2021 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та прокурора без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3