№ 640/16576/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2022 року

м. Київ

справа №640/16576/19

адміністративне провадження № К/9901/26373/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 640/16576/19

за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопюр» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Шурко О. І., Василенко Я. М., Ганечко О. М.) від 03 червня 2020 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Екопюр» (далі - ТОВ «Екопюр») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 серпня 2019 року № 3632615147 та № 3642615147.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення відповідних положень Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень ПК України є хибними, базуються виключно на суб`єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Позивач наголошує, що господарські операції за участю ТОВ «Житлобудмонтаж» підтверджуються відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому позивач вважає, що не можуть братися до уваги посилання відповідача на наявну в нього податкову інформацію та наявність відкритих кримінальних проваджень щодо контрагента позивача як на підставу для висновків про нереальність господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) платника податку-покупця від дотримання контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року та прийнято нове рішення, яким позов ТОВ «Екопюр» задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 20 серпня 2019 року № 3632615147 та № 3642615147.

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 15 жовтня 2020 року Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року залишити в силі.

Також, в прохальній частині касаційної скарги скаржник просив замінити Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві.

6. Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року, після усунення недоліків, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву. Витребувані матеріали справи. Цією ж ухвалою допущено заміну відповідача у справі - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві.

7. 14 грудня 2020 року до Верховного Суду від ТОВ «Екопюр» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року без змін.

8. 29 січня 2021 року до Верховного Суду від ТОВ «Екопюр» надійшла заява про розподіл судових витрат.

9. Також 29 січня 2021 року до Верховного Суду від ТОВ «Екопюр» надійшло клопотання про закриття касаційного провадження.

10. 15 лютого 2021 року до Верховного Суду від Головного управління ДПС у м. Києві надійшло клопотання про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу.

11. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у попередньому судовому засіданні.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 09 липня 2019 року по 15 липня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Екопюр» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ «Житлобудмонтаж».

13. За результатами проведеної перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві складено акт перевірки від 22 липня 2019 року № 150/26-15-14-07-01-10/39373144, яким встановлено порушення ТОВ «Екопюр»:

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 441 188 грн за 2016 рік;

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 409 091 грн за липень 2016 року.

14. 06 серпня 2019 року ТОВ «Екопюр» подані заперечення на акт перевірки. Листом від 19 серпня 2019 року за № 157271/10/26-15-14-07-01-15 Головне управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві повідомило позивача, що висновки акта перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

15. На підставі складеного акту перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 20 серпня 2019 року:

- № 3632615147, яким ТОВ «Екопюр» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств (код платежу 11021000) в розмірі 551 485 грн, з яких: за податковими зобов`язаннями - 441 188 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 110 297 грн;

- № 3642615147, яким ТОВ «Екопюр» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (код платежу 11021000) в розмірі 511 363,80 грн, з яких: за податковими зобов`язаннями - 409 091 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 102 272,80 грн;

16. Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог дійшов висновку про відсутність факту підтвердження вчинених господарських операцій, у зв`язку із чим відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що в свою чергу вказує на правомірність складених відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень.

18. Такий висновок суду обґрунтовано тим, що задекларовані ТОВ «Екопюр» господарські операції з ТОВ «Житлобудмонтаж» були відсутні з огляду на те, що документи бухгалтерської звітності, надані позивачем, не можуть вважатись такими, що відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що в сукупності з іншими доводами контролюючого органу свідчить про не підтвердження фактичного виконання зобов`язань за договором між позивачем та його контрагентом.

19. Зокрема суд першої інстанції зауважив, що наданий позивачем звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № 14, не може бути доказом здійснення перевезення товару, оскільки цей звіт складений 11 вересня 2016 року, заправка автомобіля пальним здійснено 11 вересня 2016 року, в той час як поставка товару здійснена 29 вересня 2016 року.

20. Також суд першої інстанції вказав на наявність істотних недоліків в документах, що містять відомості про господарську операцію. Зокрема видаткова накладна не містить інформації про посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, що унеможливлює ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

21. При цьому, суд відхилив надані позивачем докази на підтвердження факту використання придбаного обладнання у власній господарській діяльності, оскільки відповідно до специфікації, позивачем придбано у ТОВ «Житлобудмонтаж» насосну станція подачі підживлювальної води, продуктивності 3х200 м3/ч, проте при виконанні робіт з монтажу технологічних трубопроводів та обладнання позивачем використано насосну станція подачі підживлювальної води, продуктивності 3х300 м3/ч (пункт 44 акту приймання виконаних будівельних робіт).

22. Також суд першої інстанції на спростування реальності господарських операцій між ТОВ «Екопюр» та ТОВ «Житлобудмонтаж» покликається на податкову інформацію та наявність відкритого кримінального провадження стосовно контрагента позивача.

23. Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позовних вимог виходив з того, що наданими позивачем доказами підтверджується, що спірна господарська операція є реальною, відповідає дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

24. При цьому апеляційний суд зауважив, що недоліки в заповненні товарно-транспортної накладної та видаткової накладної не свідчать про нереальність вчинення позивачем господарських операцій, оскільки дефекти в первинних документах, у разі якщо зазначена в них інформація дозволяє можливість ідентифікувати суб`єктів господарювання та господарські операції самі по собі не можуть свідчити про нереальне вчинення поставки та розглядатися як підстава для позбавлення платника податку (постачальника) обов`язку відобразити у бухгалтерському та податковому обліку доходу та врахувати його при визначенні податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств.

25. Також суд апеляційної інстанції вказав, що судом першої інстанції необґрунтовано було відхилено надані позивачем докази на підтвердження факту використання придбаного обладнання у власній господарській діяльності, оскільки невідповідність числового значення продуктивності придбаної позивачем у ТОВ «Житлобудмонтаж» насосної станції (п. 44 акту приймання виконаних будівельних робіт), обумовлено опискою, що підтверджується Додатком № 1 до Договору № 11 від 10 червня 2016 року, укладеного з ТОВ «Декоплюс», де закріплено специфікацію № 1, згідно з якою позивач зобов`язався передати ТОВ «Декоплюс»: п.7 - насосну станцію подачі УФ-пермеата на установку зворотного осмосу, 2x300 м3/год; п.8 - насосну станцію подачі живильної води, 3x200 м3/год.

26. Водночас апеляційний суд відхилив посилання відповідача на податкову інформацію щодо діяльності ТОВ «Житлобудмонтаж», оскільки позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення продавцем правил здійснення господарської діяльності. При цьому невиконання своїх податкових зобов`язань контрагентами платника податків не можуть бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, який ці дані задекларував. Також, наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб`єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.

27. Щодо посилання відповідача на порушення кримінальної справи відносно ТОВ «Житлобудмонтаж» суд зауважив, що вирок по вказаним кримінальним провадженням відсутній, а факт відкриття кримінального провадження не є підставою для прийняття відповідного рішення та не стосується предмету доказування по даній справі.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

28. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.

29. Підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі скаржником зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

30. Зокрема в доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував пункт 44.1 статті 44, підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункт 135.1 статті 135, пункти 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), без урахування висновків щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладені Верховним Судом у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 2а/0470/14206/12, від 13 лютого 2020 року у справі № 826/14627/15, від 21 січня 2020 року у справі № 826/6170//16, від 12 травня 2020 року у справі № 826/4880/15, від 13 лютого 2020 року у справі № 826/14627/15, від 26 червня 2018 року у справі № 816/1422/17, від 27 березня 2018 року у справі № 826/1588/13-а.

31. Також скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції не було надано належної оцінки доводам контролюючого органу стосовно нереальності спірної господарської операції, недоліків первинних документів складених за наслідками такої операції, а також протоколу допиту директора ТОВ «Житлобудмонтаж» (колишня назва ТОВ «БК «Альтор») ОСОБА_1 , яка заперечує свою причетність до здійснення діяльності зазначеного підприємства.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

32. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України (тут і далі, в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), виходить з такого.

33. В частині другій статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

34. Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

35. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

36. Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

37. Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (пункт 135.1 статті 135 ПК України).

38. За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

39. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (підпункт «а»).

40. Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

41. У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

42. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

43. За визначенням статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

44. Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

45. Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

46. У відповідності до статті 1 Закону № 996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

47. Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

48. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

49. Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

50. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

51. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що між позивачем (як покупцем) та ТОВ «БК «Альтор» (нава назва ТОВ «Житлобудмонтаж»), як постачальником, 19 липня 2016 року укладено договір поставки № 1907, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити (передати у власність), а покупець - прийняти товар в асортименті, кількості і за ціною, погодженою сторонами у додатках (специфікаціях) до цього договору.

52. Пунктом 3.1 договору визначено, що терміни та умови поставки товару (відповідно до Інкотермс 2010) вказується постачальником в додатках (специфікаціях) на товар, що буде постачатися. Оплата покупцем виставленого рахунку-фактури означає фактичну згоду із зазначеними термінами.

53. Приймання товару по кількості проводиться згідно з відвантажених документів, за якістю - згідно до сертифікату якості при його наявності (п. 4.3 Договору).

54. Відповідно до Специфікації № 1 від 19 липня 2016 року, постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти наступне обладнання: насосна станція подачі УФ-пермеата на установку зворотнього осмосу, продуктивністю 2х300 м3/ч, насосна станція подачі підживлювальної води, продуктивності 3х200 м3/ч загальною вартістю 2 454 545,45 грн, в тому числі ПДВ - 409 090,91 грн.

55. В специфікації визначено наступні умови поставки товару: Ціна обладнання вказана з урахуванням транспортних витрат. Транспортні витрати несе постачальник. Обладнання поставляється автомобільним транспортом. Вимоги до комплектності, тари, пакування та маркування обладнання: упаковка входить у вартість устаткування і повинна забезпечити збереження обладнання під час перевезення. Термін поставки обладнання: продукція повинна бути поставлена до 2017 року; Умови оплати обладнання, що постачається: постачальник сплачує авансовий платіж 100% від суми даної специфікації протягом 3-х банківських днів з моменту підписання даного додатку. Відправником вантажу обладнання є постачальник, вантажоодержувачем є покупець. Датою поставки вважається дата, зазначена в товарно-транспортній накладній з відміткою покупця про отримання товару.

56. 20 липня 2016 року ТОВ «Екопюр» оплачено вартість обладнання в розмірі 2 454 545,45 грн, на підтвердження чого позивачем надано платіжне доручення № 62.

57. На підтвердження поставки обладнання позивачем надано видаткову накладну № 54 від 29 вересня 2016 року, товарно-транспортну накладну № Р54 від 29 вересня 2016 року, звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № 14 від 11 вересня 2016 року та докази на підтвердження перебування у власності позивача автомобіля, яким здійснено перевезення придбаного товару.

58. При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно даних з Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ «Житлобудмонтаж» (попередня назва ТОВ «Альтор») складено та зареєстровано на адресу ТОВ «Екопюр» податкову накладну № 173 від 20 липня 2016 року на загальну суму 2 454 545 грн, у тому числі ПДВ - 409 090,91 грн.

59. Оцінивши первинні документи бухгалтерського обліку та податкову звітність ТОВ «Екопюр», суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт належного документального підтвердження поставки позивачу товару, підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг спірних операцій, не мають ознак дефектності. Надані Товариством документи підтверджують зв`язок понесених витрат позивача по придбанню товару з господарською діяльністю.

60. Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

61. При цьому апеляційним судом було обґрунтовано відхилено твердження контролюючого органу, з якими погодився і суд першої інстанції, стосовно нереальності вказаної вище господарської операції з огляду на розбіжності товару, що був придбаний позивачем та в подальшому ним був реалізований (п. 44 акту приймання виконаних будівельних робіт), оскільки зазначене є опискою та підтверджується Додатком № 1 до Договору № 11 від 10 червня 2016 року, укладеного з ТОВ «Декоплюс». Крім того позивач визнав витрати у вигляді собівартості виготовленої продукції одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції ТОВ «Декоплюс» у III кварталі 2018 року. Так, собівартість виготовленої продукції вказана в Акті № 1 приймання та виконання, будівельних робіт від 31 липня 2018 року, складає 26 376 146,79 грн. До складу собівартості включено, зокрема, вартість обладнання, придбаного у ТОВ «Житлобудмонтаж» (раніше - ТОВ «БК «Альтор») та зазначеного в рядках 43, 44 Акту № 1 від 31 липня 2018 року.

62. Колегія суддів зауважує, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

63. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України», якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

64. Оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку, то у разі підтвердження факту отримання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені виконавцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи (постанови Верховного Суду від 20 лютого 2018 року по справі № 813/4931/13-а).

65. Верховний Суд також зазначає, що податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, відсутність за юридичною адресою на момент звірки тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Відтак посилання контролюючого органу на можливі порушення вимог податкового законодавства контрагентами позивача та контрагентами другого і третього порядку не може бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій за укладеними з ними договорами.

66. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року (провадження № К/9901/873/18).

67. Разом із цим, Верховний Суд зважає на те, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

68. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно дотримання позивачем вимог щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій з ТОВ «Житлобудмонтаж» (раніше - ТОВ «БК «Альтор») первинними документами відповідно до вимог пункту 44.1 статті 44 ПК України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які свідчать про реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаних правочинів, дійсно відбулися та є економічно виправданими.

69. Водночас, Верховний Суд звертає увагу на те, що посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження також об`єктивно не прийнято до уваги апеляційним судом, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 КАС України, такого доказу як вирок надано не було.

70. Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 КАС України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

71. Сам факт наявності кримінального провадження не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентом. Під час проведення господарських операцій платник податку може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності свого постачальника (в тому числі по ланцюгу постачання) і реально отримати від нього товари/роботи/послуги, незважаючи на те, що контрагент можливо і має намір щодо порушення податкового законодавства.

72. Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09 липня 2020 року у справі № 826/9561/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 1640/2783/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 817/992/15.

73. Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

74. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із позицією суду апеляційної інстанції у цій справі з посиланням при цьому на обставини справи, з урахуванням яких судом надано оцінку. Такі доводи не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

75. Решта доводів заявника касаційної скарги висновків судів не спростовують, натомість зводяться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.

76. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу

77. 29 січня 2021 року до Верховного Суду від ТОВ «Екопюр» надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій позивач просить стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 31 550 грн.

78. В обґрунтування заяви, заявник посилається на понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у Верховному Суді під час розгляду справи № 640/16576/19 в розмірі 31 550 грн. Зокрема зазначає, що згідно Додаткової угоди № 2 від 20 липня 2020 року до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 26 серпня 2019 року № 19.08.12, укладеного ТОВ «Екопюр» з АО «Юридична фірма Ай Ел Еф», заявлена до відшкодування сума сплачена за виконання наступних робіт:

- моніторинг інформації про подання Головним управлінням ДПС у м. Києві касаційної скарги на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року у справі № 640/16576/19;

- моніторинг призначення засідання по зазначеній справі у Верховному Суді;

- підготовка клопотання про відмову у відкритті касаційного провадження по справі № 640/16576/19 та його подання до Верховного Суду;

- аналіз оскаржуваної постанови Шостого апеляційного адміністративного суду, аналіз касаційної скарги, підготовка відзиву на касаційну скаргу;

- формування додатків та подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу по справі № 640/16576/19;

- підготовка додаткових пояснень, заперечень по вказаній справі та їх подання до суду;

- супроводження справи у Верховному Суді, участь у 1 (одному)судовому засіданні тривалістю до 2 годин.

79. На підтвердження понесення вказаних витрат позивачем було надано копії: Додаткової угоди № 2 від 20 липня 2020 року до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 26 серпня 2019 року № 19.08.12; Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 26 серпня 2019 року № 19.08.12; рахунку № 48 від 20 серпня 2020 року на оплату суми 18 000 грн; платіжного доручення № 684 від 20 серпня 2020 року на підтвердження оплати ТОВ «Екопюр» 18 000 грн; рахунку № 62 від 19 жовтня 2020 року на оплату 13 550 грн; платіжного доручення № 800 від 20 жовтня 2020 року на підтвердження оплати ТОВ «Екопюр» 13 550 грн.

80. Надаючи оцінку вказаним доводам позивача стосовно відшкодування витрат на правову допомогу колегія суддів виходить з наступного.

81. Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

82. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

83. Статтею 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

84. Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

85. Згідно із частиною сьомою статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

86. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

87. У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).

88. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

89. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

90. У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

91. Отже, з викладеного слідує, що склад та розмір судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, документи, що свідчать про оплату експертизи, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

92. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

93. Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

94. Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

95. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

96. Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

97. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що позивачем на підтвердження реальності понесених судових витрат не надано акта прийому-передачі виконаних робіт. При цьому опис робіт, які було надано адвокатом, що міститься в заяві, є неконкретизованим та не містить детального опису робіт виконаних адвокатом із зазначенням кількості часу, витраченого на здійснення відповідних дій.

98. При цьому, як свідчить зміст заяви про розподіл судових витрат, вказані в ній витрати фактично стосувалися послуг пов`язаних з підготовкою відзиву на касаційну скаргу (аналіз оскаржуваної постанови апеляційного суду, аналіз касаційної скарги, підготовка відзиву на касаційну скаргу, формування додатків та подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу) та представництвом інтересів позивача під час розгляду справи по суті у Верховному Суді (підготовка додаткових пояснень, заперечень по вказаній справі та їх подання до суду, супроводження справи у Верховному Суді, участь у судовому засіданні).

99. Водночас колегія суддів вважає завищеною оплату наданих послуг представником позивача в суді касаційної інстанції, оскільки об`єктивно відзив на касаційну скаргу дублює пояснення, які надавалися у позовній заяві та апеляційній скарзі, які містяться в матеріалах справи, а послуга складання відзиву на касаційну скаргу та клопотання про відмову у відкритті касаційного провадження здійснюється на власний розсуд особи, яка надає правничу допомогу та не є обов`язковими.

100. Також колегія суддів звертає увагу, що позивач фактично не отримував послуг адвоката стосовно представництва його інтересів під час розгляду справи по суті у Верховному Суді, оскільки в матеріалах справи відсутні докази подання до Верховного Суду додаткових пояснень, заперечень по вказаній справі. Також представник позивача не приймав участь у судовому засіданні в касаційному порядку по вказаній справі.

101. Крім того колегія суддів вважає необґрунтованими заявлені до відшкодування послуги стосовно моніторингу інформації про подання Головним управлінням ДПС у м. Києві касаційної скарги у справі № 640/16576/19 та моніторингу призначення засідання по зазначеній справі у Верховному Суді, оскільки згідно з вимогами КАС України учасники справи у встановленому законом порядку повідомляються судом як про відкриття касаційного провадження у справі так і про її призначення до судового розгляду у судовому засіданні.

102. Відтак, оцінивши надані ТОВ «Екопюр» докази в підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, враховуючи критерії, встановлені частиною п`ятою статті 134 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу у Верховному Суді під час розгляду справи № 640/16576/19 відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року у справі № 640/16576/19 залишити без змін.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Екопюр» в задоволенні заяви розподіл судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов