№ 640/17409/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 640/17409/19

адміністративне провадження № К/9901/11965/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Губської О.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року (колегія суддів: Маруліна Л.О., Добрівська Н.А., Кузьменко А.І.) і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року (колегія суддів: Василенко Я.М., Ганечко О.М., Кузьменко В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання постанови протиправною і нечинною,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі також позивач - 1) та ОСОБА_2 (далі також позивач - 2) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі також відповідач, Уряд), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі також третя особа, Мінекономрозвитку), в якому просили суд визнати протиправною та нечинною повністю постанову Кабінету Міністрів України від 12 червня 2019 року № 496 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1756 і від 23 грудня 2004 року № 1716».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувану постанову прийнято з порушенням вимог чинного законодавства щодо прийняття нормативних актів такого виду, внаслідок чого вона підлягає скасуванню як протиправна та незаконна. Позивачі зазначили, що текст останньої суттєво змінює первісний текст проєкту акта Кабінету Міністрів України в редакції від 08 грудня 2017 року, та за своїм змістом має суттєві економічні та правові наслідки для відповідних суб`єктів інтелектуального права. Крім того, включення оскаржуваною постановою № 496 до функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності фінансування заходів з легалізації комп`ютерних програм в органах виконавчої влади, наповнення фонду державного стимулювання створення і використання винаходів (корисних моделей), промислових винаходів, на переконання позивачів, жодним законодавчим актом не передбачено. Крім того, вказують, що в порушення Регламенту Кабінету Міністрів України, проєкт оскаржуваної постанови № 496 у чинній на момент спірних правовідносин редакції на повторне погодження до Міністерства юстиції України не надходив; текст проєкту оскаржуваної постанови в чинній редакції для громадського обговорення не розміщено. На думку позивачів, оскаржувана постанова № 496 стосується сфери наукової та науково-технічної діяльності, та її прийняття потребувало розгляду Науковим комітетом Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, чого відповідачем не дотримано, що також порушує Регламент Кабінету Міністрів України. Проєкт оскаржуваної постанови у чинній редакції за своїм змістовним наповненням не відповідає редакції проєкту постанови, який свого часу погоджувався з ДРС (як за цільовим призначенням коштів, так і за розміром та наявністю/відсутністю певних зборів). Водночас проєкт оскаржуваної постанови у чинній редакції на погодження до ДРС не надходив, а отже, на переконання позивачів, прийнятий з порушеннями вимог Закону України «Про засади державної регуляторної у сфері господарської діяльності».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорювана у межах справи № 640/17409/19 постанова Кабінету Міністрів України від 12 червня 2019 року № 496 є нормативно-правовим актом та одночасно - регуляторним актом.

Судом установлено, що 08 грудня 2017 року Мінекономрозвитку на офіційному сайті у мережі інтернет https://www.me.gov.ua/ опубліковано (оприлюднено) проєкт постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1756 і від 23 грудня 2004 року №1716». Зокрема, в якості додаткових матеріалів опубліковано Пояснювальну записку до проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001року №1756 і від 23 грудня 2004 року № 1716»; Порівняльну таблицю до проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1756 і від 23 грудня 2004 року № 1716»; Аналіз регуляторного впливу до проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1756 і від 23 грудня 2004 року №1716». Отже, суд дійшов висновку про дотримання розробником регуляторного акта положень Регламенту та статей 9, 13 Закону №1160-IV. Суд урахував, що положеннями Регламенту та Закону № 1160-IV не передбачено обов`язку розробника регуляторного акта оприлюднювати останній перед прийняттям його Урядом в редакції, якою враховано усі пропозиції та зауваження громадськості, заінтересованих осіб та органів, що спростовує твердження позивачів в цій частині. Щодо непогодження проєкту оскаржуваної постанови № 496 у чинній редакції із Державною регуляторною службою України, Міністерством юстиції України та Науковим комітетом Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, суд зазначив, що з огляду на погодження Державною регуляторною службою проєкту оскаржуваної постанови № 496 без зауважень повторному погодженню Державною регуляторною службою остаточна редакція цієї постанови після урахування пропозицій та зауважень Міністерства фінансів України та Секретаріату Кабінету Міністрів України не підлягала. Також суди вказали, що застереження Міністерства юстиції України, зазначене у висновку правової експертизи від 29 грудня 2017 року, підтримане Секретаріатом Кабінету Міністрів України, враховано розробником оскаржуваного регуляторного акта. Суд звернув увагу позивачів, що останніми помилково ототожнено Міністерство юстиції України із заінтересованим органом в розумінні Регламенту, оскільки в даному випадку Міністерством юстиції України висловлено застереження під час проведення правової експертизи нормативно-правового акта, що є окремою стадією процедури прийняття регуляторного акта. Твердження позивача про необхідність залучення Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, оскільки оскаржувана постанова № 496 стосується сфери наукової та науково-технічної діяльності, суди оцінили критично, оскільки Науковий комітет Національної ради України з питань розвитку науки і технологій залучається до участі під час процедури прийняття нормативно-правового акта Кабінетом Міністрів України у разі, якщо останній стосується сфери наукової та науково-технічної діяльності, який має бути розглянутий Науковим комітетом на предмет відповідності інтересам та засадам державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності. Враховуючи аналіз положень Закону № 848, зокрема, в частині визначення основних засад державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності, та Регламенту висновується, що позивачем помилково ототожнюється запровадження оскаржуваною постановою №496 встановлення розмірів зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності, із сферою наукової та науково-технічної діяльності, оскільки метою, підставами та обґрунтуванням розроблення спірного проєкту постанови № 496 відповідно до змісту Пояснювальної записки є питання сфери економічної. Також суди зазначили, що позивачами не наведено підстав, яким чином саме оскаржуваною ними постановою № 496 порушено право на отримання свідоцтва на знак для товарів і послуг за заявкою № 201922777.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Позивачі у касаційній скарзі вказують на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційне провадження відкрито на підставі пунктів 1 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Вказують, що суди не врахували висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 27 листопада 2018 року у справі № 826/2507/18, від 31 липня 2018 року справі № 826/3250/15, від 31 липня 2018 року у справі № 820/4263/17, від 16 травня 2018 року у справі № 826/17342/15.

Позивачі наполягають на необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 640/7538/19.

Зазначають про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме вимог статті 21 Закону України «Про наукову і науково технічну діяльність» щодо проведення експертизи спірної постанови з боку наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій.

Також зазначають, що приймаючи оскаржувану постанову Кабмін не надав «обґрунтування собівартості дій ДП «Український інститут інтелектуальної власності». Вказують, що суди не перевірили обґрунтованість тарифів, встановлених Кабміном в оскаржуваній постанові. Вважають, що судами при розгляді цієї справи перевірено лише формальні питання, тоді як обґрунтованість установлених оскаржуваною постановою тарифів залишилась поза увагою суду. Зазначає, що посилання на те, що проєкт оскаржуваної постанови не направлявся до її прийняття до Наукового комітету не спростовано відповідачами, адже, на думку позивачів, віднесення оскаржуваної постанови до економічної сфери регулювання не може виключати можливість її віднесення і до інших сфер. Вказують на порушення процедури прийняття оскаржуваної постанови як регуляторного акту.

Позиція інших учасників справи

Третьою особою до Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Зазначає, що позивачі у поданій касаційній скарзі не обґрунтували жодного порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, які б могли бути підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Третя особа просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідачем також надано до Суду відзив на касаційну скаргу. Відповідач вважає, що доводи касаційної скарги не підтверджують хибність висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки установлених судами обставин. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року (судді: Загороднюк А.Г., Губська О.А., Єресько Л.О.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року (колегія суддів: Маруліна Л.О., Добрівська Н.А., Кузьменко А.І.) і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1756 затверджено Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року № 1716 затверджено Порядок сплати зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2019 року № 496 затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1756 і від 23 грудня 2004 року № 1716.

Вважаючи постанову Кабінету Міністрів України від 12 червня 2019 року № 496 протиправною в повному обсязі, позивачі, звернулися до суду за захистом своїх прав.

З матеріалів справи, зокрема, долучених до позовної заяви позивачем документів, судом встановлено, що 08 грудня 2017 року Мінекономрозвитку на офіційному сайті у мережі інтернет https://www.me.gov.ua/ третьою особою опубліковано (оприлюднено) проєкт постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1756 і від 23 грудня 2004 року № 1716».

Зокрема, в якості додаткових матеріалів опубліковано Пояснювальну записку до проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1756 і від 23 грудня 2004 року № 1716»; Порівняльну таблицю до проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1756 і від 23 грудня 2004 року №1716»; Аналіз регуляторного впливу до проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1756 і від 23 грудня 2004 року № 1716».

Відповідно до пункту 9 Пояснювальної записки, позиції заінтересованих органів, проєкт Постанови погоджено Державною регуляторною службою - без зауважень, Міністерством фінансів із зауваженням, яке враховано, отримано висновок правової експертизи Міністерства юстиції - погоджено із застереженням. Проєкт Постанови схвалено на засіданні Урядового комітету з питань економічної, фінансової та правової політики, розвитку паливно-енергетичного комплексу, інфраструктури, оборонної та правоохоронної діяльності від 07 березня 2018 року та доручено доопрацювати проєкт з урахуванням застереження Секретаріату Кабінету Міністрів, зокрема щодо узгодження підпункту 5 пункту 2 проєкту акта з частиною сьомою статті 19 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» та узгодити його з Мінфіном. Доручення Урядового комітету виконано у повному обсязі. У доопрацьованому проєкті постанови враховано застереження Секретаріату Кабінету Міністрів, а також проєкт акта погоджено з Міністерством фінансів (із зауваженням, що враховано).

Зокрема, із змісту пункту 9 Пояснювальної записки та листа Державної регуляторної служби України (далі також ДРС) від 29 липня 2019 року вх № 6152/0/20-19, судом встановлено, що рішенням ДРС від 14 грудня 2017 року № 568 погоджено проєкт постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1756 і від 23 грудня 2004 року № 1716» без зауважень.

Згідно з пунктом 9 Висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1756 і від 23 грудня 2004 року № 1716» проєкти постанов погоджені із застереженням.

Відповідно до змісту Протоколу узгодження позицій щодо проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1756 і від 23 грудня 2004 р. № 1716», який підписано Першим віце-прем`єр-міністром України Міністром економічного розвитку і торгівлі України, затверджено 23 квітня 2019 року, Секретаріатом Кабінету Міністрів України зауважено, що: «Юридичний департамент підтримує застереження Мін`юсту, <…>», яке у колонці «Спосіб врахування» Протоколу узгодження позицій позначено як «Застереження враховано повністю. <…>».

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах, зокрема, регламентовано Конституцією України, Законом України від 27.02.2014 року №794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №794-VII), Законом України від 11.09.2003 року №1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1160-IV), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950.

Усі нормативно-правові та підзаконні акти застосовуються судом у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до статті 3 Закону №794-VII, діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

Згідно з положеннями статті 4 цього Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону №794-VII, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

При цьому, згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України «нормативно-правовий акт» - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

У свою чергу, статтею 1 Закону № 1160-IV визначено, що «регуляторний акт» - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Зі змісту наведених вище правових норм випливає, що регуляторний акт характеризується наступним: 1) приймається уповноваженим регуляторним органом; 2) спрямований на регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторним органом та суб`єктом господарської діяльності; 3) має ознаки нормативно-правового акта, тобто розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, прийнятий щодо невизначеного кола суб`єктів.

Відносини, що виникають у зв`язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг (далі - знак) в Україні врегульовано Законом України 15 грудня 1993 року №3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (із змінами і доповненнями) (далі також Закон №3689).

Відповідно до частини восьмої статті 7 Закону № 3689 за подання заявки сплачується збір, розмір якого встановлюється з урахуванням кількості класів МКТП, якими охоплюються зазначені в заявці товари і послуги. Документ про сплату збору повинен надійти до Установи разом з заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки. Цей строк продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання.

Згідно з абзацом 3 статті 23 Закону №3689 розмір передбачених цим Законом зборів, строки і порядок їх сплати визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 51 Закону №1160-IV, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проєкт рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проєкт проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

Після підписання акта Кабінету Міністрів України внесення до його тексту будь-яких змін, у тому числі виправлення орфографічних і стилістичних помилок, здійснюється в порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень встановлює Регламент Кабінету Міністрів України (далі також - Регламент), який визначає інші процедурні питання його діяльності.

Відповідно до пункту 1 § 29 глави 1 розділу 4 Регламенту, акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов.

Проєкти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту (пункт 1 § 32 глави 2 розділу 4 Регламенту).

Згідно з пунктом 2 § 33 глави 2 розділу 4 цього Регламенту розробниками проєктів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Порядок оприлюднення проєктів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій визначений у статті 9 Закону №1160-IV.

Відповідно до норм зазначеної статті Закону, кожен проєкт регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Про оприлюднення проєкту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проєкту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. Проєкт регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проєкту регуляторного акта.

Повідомлення про оприлюднення проєкту регуляторного акта повинно містити: стислий виклад змісту проєкту; поштову та електронну, за її наявності, адресу розробника проєкту та інших органів, до яких відповідно до цього Закону або за ініціативою розробника надсилаються зауваження та пропозиції; інформацію про спосіб оприлюднення проєкту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу (назва друкованого засобу масової інформації та/або адреса сторінки в мережі Інтернет, де опубліковано чи розміщено проєкт регуляторного акта та аналіз регуляторного впливу, або інформація про інший спосіб оприлюднення, передбачений частиною п`ятою статті 13 цього Закону); інформацію про строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань; інформацію про спосіб надання фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями зауважень та пропозицій.

Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проєкту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проєкту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.

Усі зауваження і пропозиції щодо проєкту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов`язковому розгляду розробником цього проєкту. За результатами цього розгляду розробник проєкту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.

Оприлюднення проєкту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій не може бути перешкодою для проведення громадських слухань та будь-яких інших форм відкритих обговорень цього проєкту регуляторного акта.

У свою чергу, згідно із частиною другою статті 13 Закону №1160-IV повідомлення про оприлюднення проєкту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проєкт регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проєкту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проєкту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проєкту регуляторного акта в мережі Інтернет.

Згідно із змістом положень пункту 4, абзацу 1 пункту 5 § 33 глави 2, пункту 1 § 44 глави 4 розділу 4 Регламенту якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проєкту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проєкту акта або його погодженні, є заінтересованими органами.

На етапі підготовки проєкт акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проєкту розпорядження з кадрових питань та щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, зміни персонального складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, а також проєктів актів з питань утворення та організації роботи комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств і комісії з відбору керівників особливо важливих для економіки підприємств, оголошення відбору та призначення чи погодження кандидатур претендентів на посаду керівників і членів наглядових рад таких підприємств).

Також у випадку, якщо в результаті врахування розробником зауважень заінтересованих органів проєкт акта Кабінету Міністрів або окремі його положення, погоджені іншими заінтересованими органами, зазнали змін, що суттєво змінюють проєкт акта Кабінету Міністрів, проєкт у відповідній частині підлягає повторному погодженню такими органами.

Окрім того, проєкти регуляторних актів Кабінету Міністрів готуються з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», та відповідно до Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2004 №308 (пункт 3 § 32 Регламенту).

Відповідно до пунктів 5, 6 пункту 7 § 33 Регламенту під час підготовки проєкту нормативно-правового акта Кабінету Міністрів з питань, що стосуються сфери наукової та науково-технічної діяльності, такий проєкт акта в обов`язковому порядку надсилається Науковому комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій для проведення його експертизи та підготовки відповідних рекомендацій.

Науковий комітет Національної ради України з питань розвитку науки і технологій надсилає рекомендації головному розробникові у строк, визначений статтею 21 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Відповідно до пунктів 12, 26 статті 1 Закону України від 26.11.2015 року № 848-VIII «Про наукову і науково-технічну діяльність» (із змінами і доповненнями) (далі також Закон №848) наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження; науково-технічна діяльність - наукова діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань для розв`язання технологічних, інженерних, економічних, соціальних та гуманітарних проблем, основними видами якої є прикладні наукові дослідження та науково-технічні (експериментальні) розробки.

Згідно з абзацами 8-10 частини восьмої статті 21 Закону №848 проєкти нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади, що стосуються сфери наукової та науково-технічної діяльності, в обов`язковому порядку направляються до Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій для проведення їх експертизи та підготовки відповідних рекомендацій.

Науковий комітет зобов`язаний розглянути направлений проєкт нормативно-правового акта на предмет відповідності інтересам та засадам державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності та направити відповідні рекомендації протягом терміну, встановленого головним розробником проєкту, але не менш як за три дні і не більш як за 21 день із дня отримання проєкту.

Якщо протягом зазначеного терміну Науковий комітет не розглянув і не направив відповідних рекомендацій, такий проєкт нормативно-правового акта вважається погодженим Науковим комітетом.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону №848 основними цілями державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності є: 1) забезпечення наукового обґрунтування визначення стратегічних завдань розвитку економіки та суспільства; 2) досягнення високого рівня розвитку науки і техніки; 3) примноження національного багатства на основі використання наукових та науково-технічних досягнень; 4) створення умов для досягнення високого рівня життя кожного громадянина, його фізичного, духовного та інтелектуального розвитку шляхом використання сучасних досягнень науки і техніки; 5) зміцнення національної безпеки на основі використання наукових та науково-технічних досягнень; 6) створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності; 7) забезпечення вільного розвитку наукової та науково-технічної творчості; 8) сприяння розвитку наукової і науково-технічної діяльності у підприємницькому секторі; 9) інтеграція вітчизняного сектору наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок у світовий науковий та Європейський дослідницький простір.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Позивач в поданій касаційний скарзі вказує, що при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах 27 листопада 2018 року у справі № 826/2507/18, від 31 липня 2018 року у справі № 826/3520/15, від 31 липня 2018 року у справі № 820/4263/17, від 16 травня 2018 року у справі № 826/17342/15 щодо реалізації Кабміном дискреційних повноважень, а також на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 640/7583/19.

Перевіряючи оскаржувані судові рішення на відповідність вищевказаним критеріям в межах доводів касаційної скарги Верховний Суд виходить із такого.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц).

В провадженні Верховного Суду перебувала адміністративна справа №826/3520/15 за позовом Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по місту Києву та Київській області до Державної виконавчої служби України, третя особа ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії. За результатом розгляду цієї справи Суд постановою від 18 липня 2018 року касаційну скаргу Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року без змін. За висновком Суду, наведеним у постанові від 18.07.2018, орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом. При цьому, предметом розгляду цієї справи була бездіяльність Державної виконавчої служби України щодо непроведення виконавчих дій у виконавчому провадженні.

Переглядаючи в касаційному порядку адміністративну справу № 820/4263/17 за позовом ОСОБА_4 до Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, Верховний Суд у постанові від 31 липня 2018 року зазначив, що у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта ухвалити рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та спрямований на недопущення свавілля в органах влади. Предметом розгляду цієї справи були дії Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо часткової відмови у задоволенні запиту позивача на отримання публічної інформації.

Крім того, здійснюючи касаційний розгляд адміністративної справи № 826/17342/15 за позовом ОСОБА_5 до Міністра оборони України, військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії Верховний Суд у постанові від 16 травня 2018 року критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття. При цьому, предметом розгляду цієї справи є дії військової частини НОМЕР_1 щодо підготовки питання до звільнення позивача без надання позивачу права носіння військової форми одягу, та визнання протиправними дії Міністра оборони України щодо видання наказу Міністра оборони України про звільнення полковника юстиції ОСОБА_5 без надання позивачу права носіння військової форми одягу.

Таким чином, Суд зазначає, що сторони та предмет спірних правовідносин у справах № 826/3520/15, № 820/4263/17 та № 826/17342/15 є зовсім відмінними від сторін та предмету спору у справі, яка розглядається, що виключає можливість врахування наведених вище висновків Верховного Суду у цих справах при розгляді справи № 640/17409/19.

Також колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання скаржників на правовий висновок, наведений у постанові № 826/2507/18 цього суду, оскільки такий висновок стосуються відмінних правовідносин та правильності застосування інших норм права, а саме предметом позову у справі № 826/2507/18 була правомірність постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та пункту 1 Переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 204, відповідно до якого постанова Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996 року № 619 Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників втратила чинність.

Отже, визначені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, передбачені пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України при касаційному розгляді цієї справи не підтвердились.

Стосовно посилань скаржників на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 640/7583/19, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Предметом розгляду справи № 640/7583/19 була позовна заява Дочірнього підприємства ВІАЛАНД до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови № 46 від 23 січня 2019 року.

Підставою для відкриття касаційних проваджень у цій справі стала необхідність перевірки доводів касаційних скарг про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статей 21, 27 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, а також застосування судами в оскаржуваних судових рішеннях приписів статей 24, 25 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, щодо процедури прийняття регуляторних актів, викладених у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 804/639/18, від 29 листопада 2019 року у справі № 359/7194/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі № 210/3268/15-а, від 29 жовтня 2018 року у справі № 826/14749/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 826/11106/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 817/429/16. Підставами позову у цій справі визначено те, що оскаржувана постанова прийнята в редакції, яка не була повторно погоджена з Державною регуляторною службою.

Розглядаючи справу № 640/7583/19, Верховний Суд вказав, що виходячи із системного тлумачення положень частин четвертої сьомої статті 21 Закону №1160-IV, повторне погодження проєкту регуляторного акта з Державною регуляторною службою законодавчо передбачено лише у випадку прийняття цим органом рішення про відмову у погодженні такого проєкту та після врахування розробником зауважень та пропозицій, які стали підставою для такої відмови. Положення частин четвертої-шостої статті 21 Закону №1160-IV визначають підстави для повторного погодження проєкту регуляторного акта з Державною регуляторною службою (врахування розробником зауважень та пропозицій уповноваженого органу, що стали підставою для прийняття рішення про відмову у погодженні проєкту регуляторного акта), які поширювальному тлумаченню не підлягають. Отже, Верховний Суд визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про поширення на спірні правовідносини дії частини шостої статті 21 Закону №1160-IV, якою визначено, що після доопрацювання проєкту регуляторного акта та/або відповідного аналізу регуляторного впливу з урахуванням наданих зауважень та пропозицій цей проєкт подається у встановленому цим Законом порядку на повторне погодження до уповноваженого органу.

Як установлено судами попередніх інстанцій при розгляді цієї адміністративної справи (№640/17409/19) відповідно до змісту пункту 9 «Позиція заінтересованих осіб» Пояснювальної записки «проєкт Постанови погоджено Міністерством фінансів із зауваженнями, яке враховано, <…>. Проєкт постанови схвалено на засіданні Урядового комітету з питань економічної, фінансової та правової політики, розвитку паливно-енергетичного комплексу, інфраструктури, оборонної та правоохоронної діяльності від 07 березня 2018 року (витяг з протоколу №10, пункту 7) та доручено доопрацювати проєкт з урахуванням застереження Секретаріату Кабінету Міністрів, зокрема, щодо узгодження підпункту 5 пункту 2 проєкту акта з частиною сьомою статті 19 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», та узгодити його з Мінфіном». Зокрема, із змісту пункту 9 Пояснювальної записки та листа Державної регуляторної служби України (далі також ДРС) від 29 липня 2019 року вх № 6152/0/20-19, судом встановлено, що рішенням ДРС від 14 грудня 2017 року № 568 погоджено проєкт постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1756 і від 23 грудня 2004 року №1716» без зауважень.

Отже, суди дійшли висновку, що з огляду на погодження ДРС проєкту оскаржуваної постанови № 496 без зауважень повторному погодженню ДРС остаточна редакція цієї постанови після урахування пропозицій та зауважень Міністерства фінансів України та Секретаріату Кабінету Міністрів України не підлягала, що спростовує твердження позивачів в цій частині.

Судами при цьому ураховано, що на етапі підготовки проєкт акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проєкту розпорядження з кадрових питань та щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, зміни персонального складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, а також проєктів актів з питань утворення та організації роботи комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств і комісії з відбору керівників особливо важливих для економіки підприємств, оголошення відбору та призначення чи погодження кандидатур претендентів на посаду керівників і членів наглядових рад таких підприємств). Також у випадку, якщо в результаті врахування розробником зауважень заінтересованих органів проєкт акта Кабінету Міністрів або окремі його положення, погоджені іншими заінтересованими органами, зазнали змін, що суттєво змінюють проєкт акта Кабінету Міністрів, проєкт у відповідній частині підлягає повторному погодженню такими органами. Окрім того, проєкти регуляторних актів Кабінету Міністрів готуються з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», та відповідно до Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 року №308 (пункт 3 § 32 Регламенту).

Колегія суддів вважає наведені висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими, такими, що відповідають положенням діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, та такими, що узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду № 640/7583/19.

Таким чином, Суд не вбачає підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 640/7583/19.

Посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме вимог статті 21 Закону України «Про наукову і науково технічну діяльність» щодо проведення експертизи спірної постанови з боку наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій є помилковим, оскільки Науковий комітет Національної ради України з питань розвитку науки і технологій залучається до участі під час процедури прийняття нормативно-правового акта Кабінетом Міністрів України у разі, якщо останній стосується сфери наукової та науково-технічної діяльності, який має бути розглянутий Науковим комітетом на предмет відповідності інтересам та засадам державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності. Враховуючи аналіз положень Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» № 848, зокрема, в частині визначення основних засад державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності, та Регламенту висновується, що позивачем помилково ототожнюється запровадження оскаржуваною постановою № 496 встановлення розмірів зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності, із сферою наукової та науково-технічної діяльності, оскільки метою, підставами та обґрунтуванням розроблення спірного проєкту постанови № 496 відповідно до змісту Пояснювальної записки є питання економічної сфери.

Решта доводів, наведених скаржниками у поданій ними касаційній скарзі зводяться до переоцінки установлених судами обставин справи та зібраних доказів, а тому виходять за межі касаційного перегляду справи, установлені статтею 341 КАС України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 343 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачА.Г. Загороднюк

СуддіЛ.О. Єресько

О.А. Губська