ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 640/19047/21

провадження № К/990/37297/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Кашпур О. В., Уханенка С. А.

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Цикалевича Володимира Миколайовича на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Бєлової Л. В., суддів: Аліменка В. О., Безименної Н. В.

І. Суть спору

1. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України (далі також - Апарат ВРУ), в якому просить:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо відмови нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04 грудня 2013 року до 01 серпня 2014 року;

1.2. зобов`язати Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04 грудня 2013 року до 01 серпня 2014 року;

1.3. зобов`язати Апарат ВРУ виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 01 серпня 2014 року по день фактичного розрахунку.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 04 грудня 2013 року по 01 серпня 2014 року ОСОБА_1 працював в Апараті ВРУ, обіймаючи посаду помічника-консультанта народного депутата України VII скликання ОСОБА_2 , звідки була звільнена 09 серпня 2014 року на підставі подання народного депутата України та розпорядження керівника Апарату ВРУ № 4204.

Позивач стверджує, що після її звільнення з посади відповідачем не проведено з нею остаточного розрахунку, а саме не виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку.

Вказує, що подала заяву від 01 червня 2021 року про надання довідок щодо заробітної плати та виплату належної їй суми компенсації за невикористану частину щорічної відпустки.

Однак, листом від 24 червня 2021 року № 15/26-2032/207874 Апарат ВРУ відмовив у виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку, оскільки народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.

На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з метою захисту своїх законних прав.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи у період з 04 грудня 2013 року по 01 серпня 2014 року посаду помічника-консультанта народного депутата України.

4. Судами встановлено, що за вказаний проміжок часу позивач не використав 20 календарних днів щорічної основної відпустки.

після її звільнення з посади відповідачем не проведено з нею остаточного розрахунку, а саме не виплачено грошову компенсацію за 20 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.

5. 01 червня 2021 року позивач звернулась до Апарату ВРУ із заявою про надання довідок щодо заробітної плати та виплату належної їй суми компенсації за невикористану частину щорічної відпустки.

6. У відповідь на вказану заяву відповідач листом від 24 червня 2021 року № 15/26-2032/ НОМЕР_1 вказав про відсутність підстав для виплати компенсації за 20 днів невикористаної частини щорічної відпустки з огляду на приписи статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" та статті 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР, вказавши, що народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

7. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року позовні вимоги задоволено.

7.1. Визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04 грудня 2013 року до 01 серпня 2014 року.

7.2. Зобов`язано Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04 грудня 2013 року до 01 серпня 2014 року.

7.3. Зобов`язано Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 01 серпня 2014 року по день фактичного розрахунку.

8. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народними депутатами України, тому всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

9. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 листопада 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року скасував в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Апарату ВРУ виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 01 серпня 2014 року по день фактичного розрахунку та прийняти у цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року - залишено без змін.

10. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині зазначив, що питання стосовно виплати грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні помічника-консультанта народного депутата виникло у позивача у червні 2021 року, у зв`язку з чим вона звернулась до відповідача з відповідним листом. Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченої компенсації за невикористану відпустку при звільненні виник фактично через сім років після звільнення позивача. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

IV. Касаційне оскарження

11. Представник позивача - адвокат Цикалевич В. М. подав касаційну скаргу на вказане судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої, підпунктами "а" - "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його постанову, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

12. Так, автор скарги зауважує на тому, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не врахував висновків щодо застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 у подібних правовідносинах.

Вказує, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю. Отже, в аспекті спірних правовідносин, поняття «грошова компенсація за невикористану відпустку», «матеріальна допомога» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці». Подібну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 25.09.2018 року в справі №815/4421/15, від 13.03.2019 року у справі №807/363/18, від 25.04.2019 року у справі №804/496/18, від 26.06.2019 року в справі №820/4748/17, від 22.05.2020р. у справі №808/3200/17.

При цьому автор скарги наголошує, що відповідач, як встановлено оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції через допущену ним протиправну бездіяльність у забезпеченні виконання вимог трудового законодавства, порушив право позивача на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку, а тому на думку автора скарги, відповідач повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену приписами частини першої статті 117 КЗпП України.

13. Верховний Суд ухвалою від 12 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Цикалевича В. М. на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

15. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

17. Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України визначені статтею 34 Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції, чинній на момент спірних правовідносин, та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР, зі змінами (далі - Положення № 379/95-ВР).

18. Так, відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

19. Частиною третьою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

20. Згідно з частиною шостою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата, відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

21. Правовий статус помічника-консультанта народного депутата України, його права та обов`язки, порядок прийняття на посаду, організаційне, матеріальне та соціально-побутове забезпечення його діяльності визначається Положенням № 379/95-ВР, згідно з частиною сьомою статті 1.1 якого помічники - консультанти, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

22. Згідно з частиною першої статті 4.1. Положення № 379/95-ВР розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

23. Приписами частини першої та третьої статті 4.4 Положення № 379/95-ВР передбачено, що помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».

24. Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

25. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

26. В силу частини четвертої статті 24 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

27. Положення частин першої та четвертої статті 24 Закону України «Про відпустки» кореспондуються з приписами статті 83 КЗпП України.

28. Згідно з пунктом 1 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 (далі - Положення № 769) Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

29. Підпунктом 23 пункту 7 розділу ІІІ Положення № 769 визначено, що у сфері організаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України.

30. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

31. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

32. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

33. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

34. Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача, надані такі визначення.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

35. Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа №1-13/2013) виснував, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

VI. Позиція Верховного Суду

36. Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо невиплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України та відповідальності роботодавця у зв`язку з цим за статтею 117 КЗпП України.

37. Як встановлено судами та не заперечується сторонами, при звільненні позивача їй не було виплачено компенсацію за 20 днів невикористаної щорічної відпустки.

38. При цьому відповідач вважав правомірними такі свої дії, з огляду на приписи статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" та статті 4.1 Положення № 379/95-ВР, вказавши у листі від 24 червня 2021 року № 15/26-2032/207874, що народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.

39. Так, специфіка правового статусу помічника-консультанта народного депутата України фактично обумовлена характером патронатної служби, властивої будь-якій посаді такого виду діяльності.

40. Особливість патронатної служби полягає у тому, що діяльність працівників цієї служби спрямована на забезпечення ефективності функціонування визначених законодавством категорій публічних службовців, а не державного органу, чим власне і обумовлена означена специфіка їхнього правового статусу.

41. Згідно з пунктом 1 розділу І Положення № 769, чинного на період роботи позивача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

42. Підпунктом 23 пункту 7 розділу ІІІ Положення № 769 визначено, що у сфері організаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України.

43. Аналіз приписів пункту 1 розділу І Положення № 769 у сув`язі з підпунктом 23 пункту 7 розділу ІІІ цього ж Положення дає підстави для висновку, що саме на Апарат Верховної Ради України покладені повноваження як кадрового, так і фінансового забезпечення помічників-консультантів народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, і саме Апарат Верховної Ради України здійснює виплату заробітної плати та інших виплат таким помічникам-консультантам, а народні депутати України здійснюють виключно визначення кількості помічників-консультантів, з огляду на розмір загального фонду, які встановлюються для оплати праці, та розподіл (а не виплату) їх місячного фонду заробітної плати

44. Крім того частина шоста статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» не покладає на народного депутата України такого обов`язку саме з виплати заробітної плати та інших виплат помічникам-консультантам.

45. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивач перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом ВРУ, а не з народним депутатом України ОСОБА_2

46. Повертаючись до порушеного у касаційній скарзі питання, у цій справі позовна вимога про зобов`язання Апарату ВРУ виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з дня звільнення позивача по день фактичного розрахунку заявлена одночасно з вимогою про стягнення з Апарату ВРУ на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, тобто сум, які належали позивачу при звільненні.

47. Варто зазначити, що положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

48. Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

49. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

50. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

51. Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

52. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

53. Відмовляючи у частині виплати позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, суд апеляційної інстанції обґрунтував свою позицію постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16.

54. Так, Верховний Суд у згаданій вище справі зазначив, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини першої цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини другої цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Як свідчать матеріали справи здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися. Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченої індексації з травня 2008 року по грудень 2009 виник більш ніж через півтора роки після звільнення позивача. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

55. Подібним чином приписи статей 116 117 КЗпП України інтерпретовані у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02).

56. У своїй касаційній скарзі автор вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування частини першої статті 117 КЗпП України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 у подібних правовідносинах.

57. Характерною особливістю вищевказаної справи є те, що Велика Палата Верховного Суду розглядала питання щодо застосування приписів статей 116 117 КЗпП України у контексті рішення Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02).

58. Підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування згаданих приписів в окресленому аспекті відрізняється від того, який обґрунтував суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, та який застосований, у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16.

59. У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

60. Варто зазначити, що задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів Верховний Суд має враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі підходи щодо застосування приписів статей 116 117 КЗпП України. На такому підході до досягнення зазначеної мети наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

61. Таким чином Верховний Суд констатує помилковість висновків суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Апарату ВРУ виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

62. Своєю чергою, задовольняючи вищевказану позовну вимогу, суд першої інстанції вказав період з 01 серпня 2014 року по день фактичного розрахунку/день ухвалення судового рішення, за який відповідач повинен нарахувати і виплатити позивача відшкодування.

63. Водночас, застосовуючи приписи статті 117 КЗпП України, суд першої інстанції не зазначив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню, а також не навів розрахунок цієї суми.

64. Необхідність такого обчислення висловлена усталеною практикою Верховного Суду, яка, зокрема, викладена у постанові від 21 березня 2023 року у справі 640/11699/21.

65. Крім того варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

66. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

67. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

68. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

69. Враховуючи, що для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судами не з`ясовано загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з направленням справи на новий судовий розгляд.

70. При цьому суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

71. Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9 242 308 КАС України.

72. При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованих судових рішень і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

73. За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

VІІ. Судові витрати

74. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.

Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цикалевича Володимира Миколайовича задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року скасувати в частині обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, а справу № 640/19047/21 направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

3. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року, якою залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року у справі № 640/19047/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Кашпур

С. А. Уханенко