№ 640/19051/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2024 року

м. Київ

справа №640/19051/22

адміністративне провадження № К/990/19548/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Кашпур О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та додаткової грошової винагороди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 (суддя - Панова Г. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2024 (колегія суддів у складі: Кузьменка В. В., Карпушової О. В., Файдюка В. В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - ГУНП у м. Києві, відповідач), у якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП у м. Києві від 27.10.2022 № 1699 о/с, підписаний начальником ГУНП у м. Києві І. Вигівським;

- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді згідно штатного розпису ГУНП у м. Києві, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 невиплачену додаткову винагороду за три місяці у сумі 88 650 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваним наказом було скасовано наказ про поновлення його на роботі, тобто фактично його звільнено з посади в органах поліції. На його думку, при виданні спірного наказу грубо порушено порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки дисциплінарне стягнення до позивача застосовано після спливу строку виконання дисциплінарного стягнення.

Також позивач зазначив, що його було звільнено зі служби в поліції в порядку накладення дисциплінарного стягнення наказом від 17.01.2017 № 43 та наказу ГУНП у м. Києві від 27.01.2017 № 52 о/с шляхом скасування наказу про поновлення на посаді. Позивач зауважив, що у період з 14.11.2018 по 27.10.2022 він працював на різних посадах у поліції, а ГУНП у м. Києві не виконувало дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, а прийняття оспорюваного наказу свідчить про застосування щодо нього дисциплінарного стягнення поза межами строків визначених чинним законодавством.

Крім того, позивач зазначив, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки хоча фактично на підставі даного наказу ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції, проте про саме звільнення в наказі не зазначено, як і не зазначено і стаж роботи в поліції і про вислугу років для призначення пенсії та інші обов`язкові вимоги. Також зазначив про те, що після поновлення його на посаді він проходив службу в поліції на різних посадах, однак відповідачем не було внесено такої інформації до трудової книжки, чим порушено норми чинного законодавства.

Додатково позивач уважає, що оскаржуваний наказ не відповідає принципу «законних очікувань», оскільки в проміжок часу поки тривали судові процеси щодо правомірності наказів про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції, ОСОБА_1 продовжував службу в органах поліції, відтак мав законні очікування щодо продовження несення служби.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 у період із 14.07.2016 по 27.01.2017 проходив службу в поліції на посаді начальника управління карного розшуку ГУНП у м. Києві та мав спеціальне звання «полковник поліції».

Наказом ГУНП у м. Києві від 17.01.2017 № 43 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ДКР Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у м. Києві та Управління поліції охорони в Київській області» в частині позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Відповідно до статті 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ зазначений наказ ГУНП у м. Києві був реалізований наказом ГУНП у м. Києві від 27.01.2017 № 52 о/с, яким ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) 27.01.2017.

Згідно з частинами другою та третьою статті 77 Закону № 580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Отже, останнім днем проходження позивачем служби в поліції було 27.01.2017, день указаний у наказі.

Не погоджуючись зі своїм звільненням, позивач оскаржив до Окружного адміністративного суду міста Києва наказ ГУНП у м. Києві від 04.12.2016 № 1261 «Про призначення та проведення службового розслідування», наказ ГУНП у м. Києві від 17.01.2017 № 43 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ДКР Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у м. Києві та Управління поліції охорони в Київській області» та наказ ГУНП у м. Києві від 27.01.2017 № 52 о/с.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 у справі № 826/1765/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Національної поліції України щодо порядку та процедури проведення службового розслідування, яке було проведено на підставі наказу Національної поліції України від 04.12.2016 № 1261 «Про призначення та проведення службового розслідування» в частині, що стосується ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Національної поліції України від 17.01.2017 № 43. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП у м. Києві від 27.01.2017 № 52 о/с в частині звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) полковника поліції ОСОБА_1 з посади начальника управління карного розшуку ГУНП у м. Києві. Поновлено ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді начальника управління карного розшуку ГУНП у м. Києві з 27.01.2017. Стягнуто з ГУНП у м. Києві на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 27.01.2017 по 20.12.2017 у розмірі 104 701,28 грн без вирахування податків та обов`язкових платежів.

У порядку виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 у справі № 826/1765/17 наказом ГУНП у м. Києві від 14.11.2018 № 1149 о/с «Щодо особового складу» поновлено ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) на службі в поліції на посаді начальника управління карного розшуку Головного управління та в спеціальному званні «полковник поліції», без доступу до інформації з грифами секретності «цілком таємно» та «таємно», з 27.01.2017.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019 змінено мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017. Змінено пункти п`ять, шість рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 шляхом викладення їх в такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді начальника управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в м. Києві з 30 січня 2017 року. Стягнути з Головного управління Національної поліції в м. Києві на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 30 січня 2017 року по 20 грудня 2017 року в розмірі 150 566,00 (сто п`ятдесят тисяч п`ятсот шістдесят шість) гривень без урахування податків та обов`язкових платежів». У решті рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 04.02.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019 у справі № 826/1765/17 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

За результатами розгляду адміністративної справи № 826/1765/17 Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 24.10.2022 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив повністю.

ГУНП у м. Києві видало наказ 27.10.2022 № 1699 о/с «Про особовий склад», яким було скасовано наказ ГУНП у м. Києві від 14.11.2018 № 1149 о/с «Щодо особового складу» про поновлення ОСОБА_1 (НОМЕР_1) на службі в поліції на посаді начальника управління карного розшуку ГУНП у м. Києві та в спеціальному званні «полковник поліції», без доступу до інформації з грифами секретності «цілком таємно» та «таємно», з 27.01.2017. Підстава: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.02.2021 по справі № 826/1765/17.

На момент прийняття наказу від 27.10.2022 № 1699 о/с «Про особовий склад», позивач займав посаду начальника сектору розкриття злочинів у сфері незаконного обігу зброї, вибухівки та пов`язаних із пожежами, відділу кримінальної поліції Голосіївського управління поліції ГУНП у м. Києві, що підтверджуються наказом ГУНП у м. Києві від 21.07.2022 № 1150 о/с.

Не погоджуючись із наказом від 27.10.2022 № 1699 о/с, уважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що після скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 у справі № 826/1765/17 та прийняття нового рішення у справі № 826/1765/17, яким позивачу відмовлено у задоволенні позову, відпали правові підстави для поновлення позивача, а тому на виконання рішення суду у справі № 826/1765/17 ГУНП у м. Києві правомірно та в межах наданих йому повноважень прийнято наказ від 27.10.2022 № 1699 о/с.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2024 у справі № 640/19051/22 та у частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу ГУНП у м. Києві від 27.10.2022 № 1699 о/с ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у відповідній частині, а у частині відмови в задоволенні позовних вимог про поновлення на службі в поліції та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і невиплаченої додаткової грошової винагороди направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: частини першої статті 8, статті 19, частин першої та шостої статті 43 Конституції України; частини першої, пункту 8 частини другої, пункту 1 частини третьої статті 2, частини четвертої статті 6, статті 380 КАС України; статті 77 Закону № 580-VIII в контексті правовідносин, які виникають між працівником (службовцем) та роботодавцем (суб`єктом призначення на посаду) у разі скасування виконаного судового рішення про поновлення на роботі.

Крім того, скаржник зазначає, що визнання трудових відносин такими, що не відбулися, фактично ставить працівника, поновленого на роботі за судовим рішенням в порядку негайного виконання, у гірше правове становище, ніж існувало б у разі відсутності такого правового інституту як негайне виконання рішення суду про поновлення на роботі (службі) і позивач в період розгляду спору в суді реалізовував би свої трудові права на загальних підставах.

Звертає увагу на те, що відповідач скасував наказ від 14.11.2018 № 1149 о/с, посилаючись на постанову Верховного Суду від 04.02.2021, лише 27.10.2022, тобто через 2 роки після ухвалення судового рішення, зазначеного у якості підстави для скасування наказу про поновлення позивача на службі в поліції. Такі дії та рішення відповідача, на думку скаржника, становлять втручання у право позивача на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Визнання трудових відносин такими, що не відбулися внаслідок скасування наказу про поновлення працівника (службовця), також створює правову невизначеність і для відповідача.

Також позивач зазначає про те, що 14.11.2018 його на законній підставі було поновлено на службі в поліції, у зв`язку з чим у нього виникли законні очікування, що виконуючи обов`язки поліцейського, він набуває, серед іншого, спеціальний стаж служби в органах національної поліції, що є необхідним для призначення пенсії, який у даному випадку становить майже 4 роки. Законні очікування позивача полягали також у тому, що на нього поширюються гарантії професійної діяльності поліцейського, зокрема щодо захисту права на проходження служби та її припинення не інакше, ніж на підставах та у порядку, визначених законом, навіть у разі, якщо рішення суду про його поновлення на роботі буде скасоване. Позивач не міг завбачити, що правовідносини, які виникли і тривали впродовж 4 років, можуть бути припинені в спосіб, що нівелює проходження ним служби в поліції - державної служби особливого характеру, спрямованої на забезпечення публічної безпеки і порядку, охорону прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидію злочинності, надання допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. Отже, на думку скаржника, унаслідок прийняття наказу від 14.11.2018 № 1149 о/с у правовідносинах між ОСОБА_1 та ГУНП у м. Києві настали незворотні зміни, які не можуть бути відмінені чи скасовані «заднім числом» шляхом прийняття відповідачем наказу від 27.10.2022 № 1699 о/с.

В цілому, погоджуючись з правом відповідача на відновлення правового становища, що існувало до виконання скасованого судового рішення, позивач наполягає на необхідності дотримання спеціального порядку повороту виконання такого судового рішення, а також на недопущенні порушення прав та законних інтересів поліцейського, збереженні усіх прав, які він набув внаслідок проходження служби в поліції впродовж 4 років. Будь-які дії та рішення відповідача поза межами такої процедури, спрямовані на скасування наслідків виконання судового рішення, що негативно впливають на права та інтереси іншого учасника справи, є свавільними та протиправними.

Крім того, скаржник зазначає, що на стадії апеляційного перегляду до матеріалів справи було долучено науково-правовий висновок, підготовлений фахівцями кафедри трудового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 04.12.2023. Проте, незважаючи на те, що указаний висновок мав суттєве значення для вирішення спору по суті справи, а також для правозастосування в цілому, його взагалі не досліджено судом апеляційної інстанції, що істотно вплинуло на вирішення спору та призвело до ухвалення незаконної, на його думку, постанови.

Позиція інших учасників справи

Відповідач у відзивах на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

20.05.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2024.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М, суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 640/19051/22.

Ухвалою від 10.06.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2024 залишено без руху та надано скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання/надіслання суду касаційної інстанції заяву про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням поважних причин для його поновлення та відповідні докази.

Розпорядженням в. о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 10.07.2024 № 721 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 640/19051/22 у зв`язку з відпусткою суддів Жука А. В. та Мартинюк Н. М., які входять до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Кашпур О. В., Прокопенка О. Б. для розгляду судової справи № 640/19051/22.

Ухвалою Верховного Суду від 10.07.2024 поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2024 у справі № 640/19051/22. Відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2024 у справі № 640/19051/22.

Ухвалою Верховного Суду від 30.10.2024 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розпорядженням в. о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31.10.2024 № 1261/0/78-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 640/19051/22 у зв`язку із звільненням судді Прокопенка О. Б. , який входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Кашпур О. В. для розгляду судової справи № 640/19051/22.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Предметом оскарження у цій справі є наказ відповідача про скасування у зв`язку із скасуванням судовим рішенням наказу про поновлення позивача на посаді.

Цей наказ оскаржується позивачем, оскільки, на його думку, є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його права.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, виходить із такого.

Частиною другою статті 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 580-VIII національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 580-VIII поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За приписами частини першої статті 22 Закону № 580-VIII керівник поліції, зокрема, підписує накази поліції.

Відповідно до частини другої статті 59 Закону № 580-VIII час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною четвертою статті 59 Закону № 580-VIII передбачено, що видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно з частиною п`ятою статті 59 Закону № 580-VIII порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до статті 59 Закону № 580-VIII, з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими розроблено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, який затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 № 1235 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.12.2016 за № 1668/29798 (далі - Порядок № 1235).

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку № 1235 рішення з питань проходження служби в поліції оформлюються письмовими наказами по особовому складу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, наказом ГУНП у м. Києві від 27.01.2017 № 52 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII з 27.01.2017.

За змістом статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Принцип обов`язковості судових рішень закріплений також і в статті 14 КАС України, відповідно до змісту якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

За приписами частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Статтею 65 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 у справі № 826/1765/17 було допущено до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді.

Верховний Суд наголошує, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ГУНП у м. Києві виконало рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 у справі № 826/1756/17 в частині його негайного виконання шляхом прийняття наказу від 14.11.2018 № 1149 о/с про поновлення на посаді позивача з 27.01.2017.

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019 змінено мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017. Змінено пункти п`ять, шість рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 шляхом викладення їх в такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді начальника управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в м. Києві з 30 січня 2017 року. Стягнути з Головного управління Національної поліції в м. Києві на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 30 січня 2017 року по 20 грудня 2017 року в розмірі 150 566,00 (сто п`ятдесят тисяч п`ятсот шістдесят шість) гривень без урахування податків та обов`язкових платежів». У решті рішення суду залишено без змін.

Втім, за результатами касаційного оскарження постановою Верховного Суду від 04.02.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019 у справі № 826/1765/17 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами нового розгляду адміністративної справи № 826/1765/17 Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 24.10.2022, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2023, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив повністю.

Поряд із цим, суд апеляційної інстанції установив, що постановою Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 826/1765/17 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Батюсь Т. В. задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2023 скасовано, а справу № 826/1765/17 направлено на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.09.2020 у справі № 804/4920/16, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Відтак, якщо рішення суду про поновлення працівника на роботі було скасовано в апеляційному чи касаційному порядку і при новому розгляді справи в позові відмовлено, не виключається можливість скасування й наказу, виданого на виконання скасованого рішення, з визначенням фактичної дати звільнення з урахуванням відпрацьованого працівником часу після поновлення на роботі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.10.2022 ГУНП у м. Києві видало наказ № 1699 о/с «Про особовий склад», яким скасовано наказ ГУНП у м. Києві від 14.11.2018 № 1149 о/с «Щодо особового складу» про поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника управління карного розшуку ГУНП у м. Києві та в спеціальному званні «полковник поліції», без доступу до інформації з грифами секретності «цілком таємно» та «таємно», з 27.01.2017.

Згідно відомостей зазначеного наказу підстава: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.02.2021 у справі № 826/1765/17.

Верховний Суд констатує, що звільнення у певний момент у минулому не може уважатися правомірним. Наказ про звільнення не може мати ретроспективний характер, а лише проспективний, тобто діяти на час його видання та на майбутній період.

У таких правовідносинах необхідно виходити з того, що рішення суду першої інстанції про поновлення на службі на посаді, допущене до негайного виконання, є достатньою підставою для допуску працівника до виконання трудових відносин в організації роботодавця, допоки протилежний висновок не зробить суд апеляційної чи касаційної інстанції.

У цій справі суд апеляційної інстанції установив, що на момент прийняття відповідачем спірного наказу від 27.10.2022 № 1699 о/с позивач займав посаду начальника сектору розкриття злочинів у сфері незаконного обігу зброї, вибухівки та пов`язаних із пожежами, відділу кримінальної поліції Голосіївського управління поліції ГУНП у м. Києві, що підтверджуються наказом ГУНП у м. Києві від 21.07.2022 № 1150 о/с.

Отже, порушення прав позивача виникло після видання оскаржуваного ним наказу ГУНП у м. Києві від 27.10.2022 № 1699 о/с про скасування наказу від 14.11.2018 № 1149 о/с про поновлення позивача на службі на посаді з 27.01.2017.

А тому, при виданні 27.10.2022 наказу № 1699 о/с за наслідками ухвалення Верховним Судом постанови від 04.02.2021 у справі № 826/1765/17 (більше ніж через півтора року) відповідач повинен був зазначити у спірному наказі фактичну дату звільнення позивача з урахуванням відпрацьованого ним часу після поновлення на службі на посаді.

Ураховуючи наведене та те, що у справі № 826/1765/17, в якій рішенням суду було поновлено позивача на службі на посаді з 27.01.2017, питання про поворот виконання рішення суду не вирішувалося, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачем порушення вимог законодавства та скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вимог про визнання протиправним і скасування оскаржуваного наказу із ухваленням в цій частині вимог нового рішення про часткове задоволення позову.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 29.04.2020 у справі № 486/1533/17-ц, від 09.12.2020 у справі № 296/324/18.

Водночас Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про поновлення його на службі в поліції на посаді, згідно з штатним розписом ГУНП у м. Києві, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення з відповідача на його користь невиплаченої додаткової винагороди за три місяці у сумі 88 650 грн, оскільки зазначені вимоги є похідними від вимоги про визнання протиправним і скасування наказу ГУНП у м. Києві від 27.10.2022 № 1699 о/с, у задоволенні якої частково відмовлено.

З огляду на наведене, виходячи з підстав позову та предмету спору, Верховний Суд доходить висновку, що порушення прав позивача, які виникли після видання оскаржуваного ним наказу, може бути усунуто судом шляхом зміни дати його фактичного звільнення, якою є дата видання наказу № 1699 о/с про скасування наказу від 14.11.2018 № 1149 о/с про поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника управління карного розшуку ГУНП у м. Києві та в спеціальному званні «полковник поліції», без доступу до інформації з грифами секретності «цілком таємно» та «таємно», а саме: 27.10.2022.

Відповідно до положень частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на наведене Верховний Суд визнає доводи касаційної скарги ОСОБА_1 частково обґрунтованими.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню у частині вимог про визнання протиправним і скасування оскаржуваного наказу із ухваленням в цій частині вимог нового рішення про часткове задоволення позову.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2024 в частині вирішення вимог про визнання протиправним і скасування наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 27.10.2022 № 1699 о/с скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві в частині визнання протиправним та скасування наказу задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 27.10.2022 № 1699 о/с у частині визначення фактичної дати звільнення.

Змінити фактичну дату звільнення ОСОБА_1 на 27.10.2022.

В іншій частині вимог рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2024 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

Ж.М. Мельник-Томенко

А.В. Жук ,

О.В. Кашпур

Судді Верховного Суду