ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 640/20808/22

адміністративне провадження № К/990/20824/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мацедонської В. Е.,

суддів: Уханенка С. А., Губської О. А.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування арешту, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2023 року (головуючий суддя Василенко Я. М., судді: Ганечко О. М., Кузьменко В. В.),

І. Суть спору

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач, ВПВР Департаменту ДВС), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила скасувати арешт з усього майна боржника ОСОБА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № НОМЕР_1 від 05 грудня 2014 року.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС безпідставно не знято арешт з майна ОСОБА_1 під час прийняття рішення про закриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, в рамках якого виконавцем було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно позивачки.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи, рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.

05 грудня 2014 року державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, відкритого з виконання виконавчого листа від 20 жовтня 2014 року № 757/6367/13-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва, було винесено постанову про арешт всього рухомого та нерухомого майна боржника та накладено заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 . Виконавчий лист виданий на підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 вересня 2014 року № 757/6367/13-ц.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 вересня 2014 року у справі № 757/6367/13-ц скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У подальшому, позивачка звернулася до відповідача з заявою про зняття арешту з майна ОСОБА_1 .

Листом Заступника директора Департаменту - начальника ВПВР Департаменту ДВС Нещадима І. від 15 листопада 2022 року № 106905/108294-31-22/20.1 повідомлено, що за даними з реєстру Автоматизованої системи виконавчого провадження, у відділі у період з 2014 року по 2016 рік на виконанні перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1, а тому відсутні правові підстави для прийняття відповідного процесуального рішення у вигляді постанови про зняття арешту. При цьому, зазначено, що виконавче провадження № НОМЕР_1 вже знищено, у зв`язку зі спливом терміну його зберігання в архіві.

Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2022 року позов задоволено. Знято арешт всього рухомого та нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко О. С. від 05 грудня 2014 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1. Скасовано заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 , застосовану постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко О. С. від 05 грудня 2014 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Суд першої інстанції зазначив, що враховуючи обставини того, що відповідачем було знищено виконавче провадження, при цьому, під час розгляду судом даної справи представником відповідача не було доведено протилежного, в рамках якого накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 , у зв`язку з його завершенням, належним способом захисту порушеного права позивачки, відповідно до статті 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», є зняття судом арешту, накладеного постановою державного виконавця в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 та скасування заборони відчуження такого майна.

Не погоджуючись з таким судом рішенням, Кушнір Людмила Володимирівна від імені Міністерства юстиції України звернулась із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2022 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2022 року, призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.

22 травня 2023 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження у справі, яка обґрунтована тим, що Кушнір Л. В. не може вважатися особою, що здійснює самопредставництво Міністерства юстиції України, оскільки з доданого до апеляційної скарги витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не передбачається такої можливості у зв`язку з наявним обмеженням, що суперечить самій суті інституту самопредставництва.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2023 року заяву ОСОБА_1 про закриття провадження у справі задоволено. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВПВР Департаменту ДВС - закрито.

Закриваючи апеляційне провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Водночас, апеляційну скаргу від імені Міністерства юстиції України підписано його представником - Кушнір Л. В. , яка на підтвердження своїх повноважень додала витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та наказ Міністерства юстиції України від 09 липня 2021 року № 1546/к про призначення Кушнір Л. В . Із змісту наказу від 09 липня 2021 року № 1546/к слідує, що Кушнір Л. В. призначена на посаду головного спеціаліста відділу правового забезпечення Департаменту державної виконавчої служби. Відповідно до витягу Кушнір Л. В. має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (діє виключно в судах України без окремого доручення керівника з правом посвідчення копій документів щодо повноважень; без права: відмови, зміни, відкликання, визнання позову, відмови від апеляційних, касаційних скарг, укладення мирової угоди) - представник.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що з копії витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України слідує, що повноваження Кушнір Л. В. представляти інтереси Міністерства юстиції України є обмеженими в частині відмови, зміни, відкликання, визнання позову, відмови від апеляційних, касаційних скарг, укладення мирової угоди, що свідчить про право підписанта апеляційної скарги діяти в межах повноважень, передбачених інститутом представництва, а не інституту самопредставництва. При цьому, інформація щодо повноважень Кушнір Л. В. представляти інтереси Міністерства юстиції України в порядку самопредставництва в наданій представником відповідача копії витягу з ЄДРПОУ, відсутня. Доказів того, що Кушнір Л. В. є адвокатом суду апеляційної інстанції не надано.

З огляду на викладене, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що апеляційну скаргу від імені Міністерства юстиції України підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку, а тому наявні підстави для закриття апеляційного провадження відповідно до приписів пункту 2 частини першої статті 305 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

09 червня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ВПВР Департаменту ДВС на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі частини третьої статті 328 КАС України.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 серпня 2023 року (у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_4 у відставку) визначено склад суду: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Уханенко С. А., ОСОБА_6.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2024 року (у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_6 у відставку) визначено склад суду: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Уханенко С. А., Губської О. А.

ІV. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі представник ВПВР Департаменту ДВС просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.

На обґрунтування вимог скаржник стверджує, що Кушнір Л. В. , яка працює на посаді головного спеціаліста відділу правового забезпечення Департаменту ДВС, є підписантом Міністерства юстиції України та діє виключно в судах України без окремого доручення керівника. Також, Кушнір Л. В. наділена всіма необхідними повноваженнями представляти інтереси ВПВР Департаменту ДВС та його посадових осіб, у тому числі, посадових осіб структурних підрозділів.

Також ВПВР Департаменту ДВС, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в ухвалі від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20, зазначає, що з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень.

Крім того, скаржник посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 826/5500/18, у якій Суд зазначив: «Трактування положень статті 59 КАС у протилежному аспекті, на думку Великої Палати Верховного Суду, є неправомірним обмеженням права на доступ до правосуддя. Наведене випливає і з практичної реалізації нотаріального посвідчення копій довіреності та (або) посвідчення копій довіреності керівником юридичної особи, що її видав, пов`язаної із настанням збитків матеріального характеру, часовими затратами та ін. Таке неправомірне обмеження права на доступ до суду полягає у надмірному формалізмі.».

ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у її задоволенні, ухвалу апеляційної інстанції залишити без змін. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не мав підстав для розгляду апеляційної скарги Кушнір Л. В. , оскільки остання не має повноважень на подання апеляційної скарги від апелянта, а тому Шостий апеляційний адміністративний суд правомірно постановив ухвалу від 24 травня 2023 року про закриття апеляційного провадження.

Крім того, позивачка зауважує, що Верховний Суд сформував сталу судову практику щодо інституту самопредставництва (ухвали Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 320/7683/20, від 06 березня 2023 року у справі № 640/15331/21, від 13 липня 2023 року у справі № 640/16003/22 та ін.) і наголосив, що інститут самопредставництва не передбачає будь-яких обмежень у діях особи, яка представляє інтереси юридичної особи або суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва.

27 липня 2023 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшло клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 339 КАС України. Клопотання позивачки вмотивоване тим, що у представника ВПВР Департаменту ДВС - Юлдашева Ю. М. також відсутні повноваження діяти від імені відповідача в порядку самопредставництва, при цьому доводи клопотання є аналогічними доводам відзиву на касаційну скаргу.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Пункт 8 статті 129 Конституції України визначає, що основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу.

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 305 КАС України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

VІ. Висновки Верховного Суду

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Спірним питанням у цій справі є можливість діяти в порядку самопредставництва юридичної особи наявність у витягу з ЄДР даних щодо відповідної особи про обмеження повноважень (в частині права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг).

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості аргументів касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Так, з аналізу статті 55 КАС України убачається таке: 1) учасники справи та особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, можуть брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника; 2) юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу (прим. тільки для юридичних осіб, в яких створений такий орган), іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту); 3) юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада можуть брати участь у справі також через представника.

При цьому, повноваження представника підтверджуються документами, визначеними статтею 59 КАС України, а саме: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

У тих випадках, коли законом для деякої категорії справ передбачено участь лише адвоката як представника, то його повноваження підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Таким чином КАС України надано можливість учасникам справи брати участь у судовому процесі через самопредставництво або через представника та чітко визначено перелік документів, які необхідно подати для підтвердження такої участі.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що питання інституту самопредставництва було предметом дослідження Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 440/14831/23, у якій Верховний Суд сформував наступну правову позицію:

«З огляду на імперативні вимоги статей 1 3 КАС України про те, що процесуальні повноваження суду та порядок здійснення судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, колегія суддів об`єднаної палати дійшла висновку, що адміністративний суд, для підтвердження повноважень особи на участь в судовому процесі через самопредставництво або через представника, має право вимагати тільки ті документи, які визначені статтею 55 КАС України (для підтвердження повноважень по самопредставництву) або статтею 59 КАС України (для підтвердження повноважень представника).

Проте суд не має права відмовляти у доступі до правосуддя, якщо із поданих учасником справи або його представником документів можна установити вид участі в судовому процесі та повноваження такої особи.

Водночас пункт 13 частини другої статті 9 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) передбачає, що в ЄДР містяться відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

При цьому, згідно з частиною першою статті 10 Закону № 755-IV, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до ЄДР, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 липня 2020 року у справі № 9901/39/20 зазначила, що питання самопредставництва не закріплені в нормах Конституції України, але ці питання регламентовані положеннями відповідних кодексів, зокрема, частинами третьою та четвертою статті 55 КАС України. Також Велика Палата Верховного Суду в цій справі звернула увагу на те, що з урахуванням положень статті 55 КАС України для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.

Окрім цього, колегія суддів об`єднаної палати уважала за необхідне звернути увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в ухвалі від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20 (провадження № 14-105цс21), у якій Велика Палата Верховного Суду аналізувала положення Цивільного процесуального кодексу України, які є аналогічними статтям 55 59 КАС України, а також відповідним статтям, та вказала, що «з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень».

Указаний підхід Великої Палати Верховного Суду підтримано в постанові Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі № 420/16521/21, тощо.

Отже, з аналізу наведеного вбачається, що наявність певних обмежень щодо обсягу дій під час самопредставництва юридичної особи (наприклад, права на укладення мирової угоди, яке може бути зарезервоване виключно за керівником юридичної особи) не позбавляє можливості здійснювати самопредставництво юридичної особи належно уповноваженою особою [членом керівного органу чи працівником, якому статутом, положенням чи іншим нормативним (не разовим) документом надано постійне повноваження представляти юридичну особу у зовнішніх відносинах].

Як було зазначено, особа, яка бере участь у судовому процесі через самопредставництво, не позбавлена права додатково подати інші документи до тих, які визначені статтею 55 КАС України, у тому числі й витяг з ЄДР».

Крім того, у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 440/14831/23 об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду уважала за необхідне відступити від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 200/658/21-а та у інших справах, у яких Верховний Суд дійшов висновків, що за умови обмеження в ЄДР певних повноважень особа (працівник), яка вчиняє дії від імені юридичної особи, не може уважатися такою, що діє в порядку самопредставництва юридичної особи, та висновує, що обмеження повноважень в ЄДР (зокрема, щодо права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг тощо) особи (працівника), яка вчиняє дії від імені юридичної особи, не спростовує можливості діяти такій особі в порядку самопредставництва від імені юридичної особи (суб`єкта владних повноважень).

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що судом апеляційної інстанції встановлено, що апеляційна скарга від імені Міністерства юстиції України підписана її представником - Кушнір Л. В., яка на підтвердження своїх повноважень надала до апеляційної скарги витяг з ЄДР та наказ Міністерства юстиції України від 09 липня 2021 року № 1546-к про призначення Кушнір Л. В . Відповідно до витягу з ЄДР Кушнір Л. В. має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (діяти виключно в судах України без окремого доручення керівника з правом посвідчення копій документів щодо повноважень; без права: відмови, зміни, відкликання, визнання позову, відмови від апеляційних, касаційних скарг, укладення мирової угоди) - представник.

На підставі аналізу зазначеного витягу з ЄДР суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підписант апеляційної скарги - Кушнір Л. В. , діяла в інтересах Міністерства юстиції України не в порядку самопредставництва, оскільки в наданій копії витягу з ЄДР його повноваження обмежені в частині права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг. Отже, на думку суду апеляційної інстанції, право підписанта апеляційної скарги діяти в межах повноважень, передбачених інститутом самопредставництва, не підтверджено.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки в матеріалах справи містяться документи на підтвердження повноважень Кушнір Л. В. , і які були подані до суду апеляційної інстанції, а саме: сформована за допомогою системи «Електронний суд» довіреність; а також копії: витягу з ЄДР; наказу Міністерства юстиції України від 09 липня 2021 року № 1546-к про призначення Кушнір Л. В. на посаду головного спеціаліста відділу правового забезпечення Департаменту державної виконавчої служби; довіреності Міністерства юстиції України від 20 грудня 2022 року № 120272/20.6/22-22 про уповноваження Кушнір Л. В. представляти в судах України інтереси, серед іншого, Міністерства юстиції України, у тому числі Департаменту державної виконавчої служби, їх посадових осіб з усіма правами, що надані процесуальним законодавством України стороні, третій особі, представнику сторони та третьої особи, в тому числі з правом засвідчення копій документів, що підтверджують повноваження представника (довіреність, накази, положення, інструкції тощо), та з правом засвідчення копій документів, що подаються до суду, крім права подання позовної заяви, визнання позову, відмови від позову, його відкликання та зміни, відкликання та відмови від апеляційних та касаційних скарг, досягнення примирення та укладення мирової угоди.

Поряд з цим, за змістом частини третьої статті 44 КАС України учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наведені норми та обставини справи свідчать про достатність доказів на підтвердження повноважень Кушнір Л. В. представляти Міністерство юстиції України в адміністративному судочинстві, підписувати процесуальні документи, зокрема апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у цій справі в порядку самопредставництва.

Крім того, як убачається з протоколу судового засідання № 1555260, суд апеляційної інстанції допустив Кушнір Л. В. , як представника Міністерства юстиції України, до участі у судовому засіданні, призначеному на 24 травня 2023 року, у якому остання надавала свої пояснення. Вказане фактично свідчить про визнання судом апеляційної інстанції того, що Кушнір Л. В. має право представляти інтереси Міністерства юстиції України в порядку самопредставництва, оскільки судом під час судового засідання не вимагалось від останньої документи на підтвердження повноважень (посадова інструкція, положення тощо).

Поряд з цим, судом не зазначено, чи є ця справа справою незначної складності, чи визнавалась такою судом і, як наслідок, чи є достатнім наявність довіреності (частина друга статті 57 КАС України).

Таким чином, Верховний Суд уважає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 305 КАС України.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на зазначене Суд уважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття апеляційного провадження в цій справі, а тому касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати з направленням справи до цього суду для продовження розгляду.

Що стосується клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження, у зв`язку з тим, що у представника відповідача - Юлдашева Б. М. , який підписав касаційну скаргу, теж відсутні повноваження на її підписання в порядку самопредставництва, колегія суддів уважає його безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню з мотивів, викладених вище у цій постанові.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 341 345 349 353 356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження - відмовити.

Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2023 року скасувати.

Справу направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Е. Мацедонська

Судді С. А. Уханенко

О. А. Губська