ПОСТАНОВА

Іменем України

04 березня 2021 року

Київ

справа №640/20899/18

адміністративне провадження №К/9901/1453/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №640/20899/18 за позовом Приватного акціонерного товариства «Патріот» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Патріот» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2019 року (суддя Клименчук Н.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року (головуючий суддя - Карпушова О.В., судді: Губська Л.В., Епель О.В.)

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Приватне акціонерне товариство «Патріот» (далі у тексті - позивач, ПАТ «Патріот») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі у тексті - відповідач, ГУ ДФС), в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 1 серпня 2018 року №0485591212, №0485171212, №0485411212, від 2 серпня 2018 року №0018401203;

- визнати протиправним та скасувати нарахування в інтегрованій картці платника (далі - ІКП) інформаційної системи Державної фіскальної служби України пені в сумі 553106,37 грн щодо ПАТ «Патріот» за порушення термінів сплати самостійно визначеного платником податку зобов`язання з податку на прибуток підприємств та податку на дохід, який сплачують суб`єкти, що здійснюють діяльність з випуску та проведення державних лотерей за періоди: 2015 рік, 1 квартал 2016 року, півріччя 2016 року, три квартали 2016 року, 1 квартал 2017 року, три квартали 2017 рік, 2017 рік, 1 квартал 2018 року.

- зобов`язати відповідача внести зміни до ІКП інформаційної системи Державної фіскальної служби України щодо ПАТ «Патріот» шляхом виключення з неї відомостей про нараховану пеню в сумі 553106,387 грн.

Позов вмотивовано тим, що з 17 вересня 2015 року позивач був позбавлений можливості здійснювати використання належних йому грошових коштів з метою сплати обов`язкових податків і зборів у банківських установах у зв`язку із заблокуванням коштів/зупиненням фінансових операцій через ведення в дію Указом Президента України від 16 вересня 2015 року №549/2015 рішення Ради національної безпеки України (далі - РНБО) від 2 вересня 2015 року «Про застосування персональних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». В подальшому введені санкції були продовжені рішеннями РНБО від 16 вересня 2016 року та від 28 квітня 2017 року, введеними в дію Указами Президента України від 17 жовтня 2016 року №467/2016 та від 15 травня 2017 року №133/2017 відповідно. З огляду на вказане, у період з 17 травня 2015 року по 18 травня 2018 року позивач об`єктивно був позбавлений можливості виконати свій податковий обов`язок. При цьому у період з 18 травня 2018 року по 18 червня 2018 року ПАТ «Державний ощадний банк України» продовжував неправомірно обмежувати права позивача на розпорядження належними йому коштами, незважаючи на численні звернення ПАТ «Патріот» з вимогою про їх перерахування. На переконання позивача, він вжив усіх належних та можливих заходів з метою своєчасної сплати обов`язкових податків та зборів.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 25 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовив.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що посадовими особами ГУ ДФС проведено камеральну перевірку дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати суми (зобов`язання) по податку на прибуток ПАТ «Патріот» за 2015 рік, за результатами якої складено акт від 30 січня 2017 року №1/26-55-12-05 (далі - Акт №1/26).

Перевіркою встановлено порушення вимог пункту 57.1 статті 57, пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме несвоєчасно сплачено (перераховано) узгоджену суму грошового зобов`язання з податку на прибуток по податковій декларації за 2015 рік з граничним строком сплати до 10 березня 2016 року у розмірі 2202203,20 грн.

За результатами розгляду заперечень позивача на висновки вказаного акта перевірки листом від 10 лютого 2018 року №4480/10/26-55-12-08 Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві повідомила про залишення висновків акта камеральної перевірки без змін, а заперечень - без задоволення.

На підставі висновків зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 2 серпня 2017 року №0018401203, відповідно до якого за затримку на 239 календарних днів сплати грошового зобов`язання у сумі 2202203,20 грн застосовано штраф у розмірі 20%, що складає 440440,64 грн.

11 липня 2018 року посадові особи ГУ ДФС провели камеральну перевірку дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати (зобов`язання) по податку на прибуток ПАТ «Патріот», за результатами якої складено акти №4993/26-15-12-12-12/23726159 (далі - Акт №4993) та № 4994/26-15-12-12-12/23726159 (далі - Акт №4994).

Відповідно до висновків Акта №4993 встановлено порушення термінів сплати (перерахування) на понад 30 днів узгоджених сум грошових зобов`язань з податку на прибуток за податковими деклараціями за 2015 рік, І квартал 2016 року, півріччя 2016 року. Зазначені суми боргу були погашені 19 червня 2018 року.

Згідно з висновками Акта №4994 контролюючий орган встановив порушення позивачем термінів сплати (перерахування) на понад 30 днів узгоджених сум грошових зобов`язань з податку на прибуток за податковими деклараціями за три квартали 2016 року, І квартал 2017 року, три квартали 2017 року, до 30 днів - за І квартал 2018 року. Зазначені суми боргу були погашені 19 червня 2018 року

Не погодившись з висновками указаних актів перевірки, позивач подав на них заперечення, які відповідно до листів від 31 липня 2018 року № 37997/10/26-15-12-12-18, № 37998/10/26-15-12-12-18 були залишені без задоволення, а висновки актів камеральної перевірки - без змін.

На підставі висновків Акта №4993 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ш» від 1 серпня 2018 року №0485591212, відповідно до якого за затримку сплати грошового зобов`язання на суму 1048949,85 грн застосовано штрафні (фінансові) у розмірі 20% в сумі 209789,97 грн.

На підставі висновків Акта №4994 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Ш» від 1 серпня 2018 року:

- №0485411212 за затримку на 30 календарних днів сплати грошового зобов`язання в сумі 163348 грн застосовано штрафні (фінансові) у розмірі 10% в сумі 16334,80 грн;

- №0485171212 за затримку на 577, 536, 396, 212, 100 календарних днів сплати грошового зобов`язання в сумі 426842 грн застосовано штрафні (фінансові) у розмірі 20% в сумі 85368,40 грн.

Відмовляючи в задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції вказав, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують висновки контролюючого органу про порушення позивачем термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання. Водночас, ПАТ «Патріот» не надало жодних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, дій, спрямованих на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до бюджету.

Апеляційний суд підтримав такі висновки суду першої інстанції та відхилив посилання ПАТ «Патріот» на те, що несвоєчасна сплата узгоджених грошових зобов`язань відбулась не з його вини, оскільки платіжні доручення одразу повертались ПАТ «Державний ощадний банк України» позивачу без виконання через блокування його рахунків відповідно до Закону України «Про санкції». Такі обставини, за позицією суду апеляційної інстанції, не є підставою для звільнення позивача від обов`язку вчасної сплати встановлених чинним законодавством податків та виключення відповідальності за неналежне виконання цих обов`язків.

Не погодившись з рішеннями судів, ПАТ «Патріот» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На переконання скаржника, судами попередніх інстанцій взагалі не були досліджені обставини, якими було обґрунтовано вимоги адміністративного позову. Так, платіжні доручення, що подавались до ПАТ «Державний ощадний банк України», свідчать, що до настання граничного терміну сплати узгоджених податкових зобов`язань позивач належним чином та своєчасно вчинив активні дії щодо забезпечення сплати узгодженого грошового зобов`язання. Відтак, скаржника слід визнати добросовісним платником, а обов`язок із сплати спірного податку - виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України, про що також вказував Верховний Суд у постановах від 7 вересня 2018 року (справа №823/1985/17), від 19 лютого 2019 року (справа №806/68/16). Висновок апеляційного суду з посиланням на постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року (справа №804/7472/14), від 12 березня 2019 року (справа №804/20015/14), що на банківському рахунку позивача було недостатньо коштів, взагалі не відповідають обставинам даної справи. Скаржник вважає, що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення статей 1, 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 2 серпня 2017 року №0018401203 позивач зазначив, що податок на прибуток за податковою декларацією за 2015 року був сплачений вчасно (граничний термін сплати - 10 березня 2016 року, тоді як останній платіж було проведено 10 вересня 2015 року), що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи (т.1 а.с.121-129). Скаржник як оператор державних лотерей України податок на прибуток підприємств за 2015 рік в сумі 2202203,20 грн, отриманий від такої діяльності, сплатив на бюджетний рахунок «Податок на дохід, який сплачують суб`єкти, що здійснюють діяльність з випуску та проведення державних лотерей» №31117176700007, код 11024700. Проте, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, не врахувавши особливості господарської діяльності скаржника, помилково обліковувала за ним податкову заборгованість за бюджетним рахунком «Податок на прибуток приватних підприємств» №33111318799007, код 11021000. Після перерахування 4 листопада 2016 року податку на прибуток у розмірі 2202203,20 грн з бюджетного рахунку № 31117176700007 на бюджетний рахунок № 33111318799007 контролюючий орган виправив власну технічну помилку та почав вірно обліковувати сплачені скаржником кошти. За позицією скаржника, навіть помилкове перерахування платником податків на неналежний рахунок узгодженої суми грошового зобов`язання до Державного бюджету України не впливає на факт виконання цього податкового обов`язку платником податків. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28 травня 2019 року (справа №826/24675/15). Позивач вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували положення статей 43 45 Бюджетного кодексу України.

Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 8 лютого 2020 року).

Оскаржуючи податкові повідомлення-рішення від 1 серпня 2018 року №0485591212, №0485171212, №0485411212, позивач не погоджується із наявністю підстав для застосування до нього штрафних санкцій з огляду на вжиття ним, за його позицією, усіх належних та можливих заходів задля своєчасної сплати узгодженого податкового зобов`язання, проте така сплата не відбулась з незалежних від нього причин.

Підставою адміністративного позову, серед іншого, було те, що у період з 17 вересня 2015 року по 18 червня 2018 року включно ПАТ «Патріот» перебувало під дією санкцій, застосованих відповідно до Закону України «Про санкції». Так, Указом Президента України від 16 вересня 2015 року №549/2015 введено в дію рішення Ради національної безпеки України (далі - РНБО) від 2 вересня 2015 року «Про застосування персональних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». В подальшому введені санкції були продовжені рішеннями РНБО від 16 вересня 2016 року та від 28 квітня 2017 року, введеними в дію Указами Президента України від 17 жовтня 2016 року №467/2016 та від 15 травня 2017 року №133/2017 відповідно. Згідно з указаними актами індивідуальної дії їх дія припинилась 19 травня 2018 року.

Відповідно до частини першої та другої статті 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

У частині першій статті 4 вказаного Закону наведені види санкцій, які можуть бути застосовані. До вказаного переліку, серед іншого, відноситься блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном (пункт 1).

Керуючись Законами України «Про санкції» та «Про Національний банк України» Правлінням Національного банку України прийнято постанову від 1 жовтня 2015 року № 654 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (з наступними змінами, далі - Постанова №654).

Підпунктом 7 пункту Постанови №654 постановлено банкам України, серед іншого, заблокувати кошти/зупинити фінансові операції осіб, зазначених у санкційних списках, у такому порядку, зокрема:

- банк зобов`язаний відмовити у виконанні розрахункового документа клієнту, зазначеному в санкційних списках, що є ініціатором переказу та до якого застосовані санкції "блокування активів" та/або "зупинення фінансових операцій" та/або "зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань" (абзац п`ятий);

- банк повертає клієнту розрахунковий документ без виконання і проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на Закон України "Про санкції", укази Президента України від 15 червня 2016 року № 254/2016, від 15 травня 2017 року № 133/2017, від 17 березня 2018 року № 71/2018, від 14 травня 2018 року № 126/2018), що засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, який виконує функції контролера (абзац десятий).

Абзацами першим та другим пункту 57.1 статті 57 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до абзацу першого пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Абзац третій пункту 87.1 статті 87 ПК України передбачає, що сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4-1 статті 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України".

За загальним правилом відповідальність за неналежне виконання податкового обов`язку несе платник. Це визначено статтею 109 ПК України, відповідно до якої податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

При вирішенні питання своєчасності виконання платником податків податкового обов`язку за умови перебування такого платника під дією персональних економічних та інших обмежувальних заходів судам слід перевіряти, чи була у цієї особи за таких умов реальна можливість сплати належних платежів та зборів. У разі відсутності за наведених обставин для цього платника податків механізму виконання податкового обов`язку відповідальність за несвоєчасне його виконання не може бути покладена на нього в якості додаткового тягаря.

Надаючи оцінку позиції позивача та контролюючого органу щодо наявності підстав для застосування до позивача положень пункту 126.1 статті 126 ПК України, суди обмежились лише констатацією факту погашення узгодженого податкового зобов`язання з порушенням строків, визначених пунктом 57.1 статті 57 ПК України, у зв`язку з чим зробили висновок, що у контролюючого органу були законні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій.

Факт несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобов`язання позивачем не заперечується. Спірним питанням у цій справі, зокрема, було встановлення наявності підстав для притягнення позивача до відповідальності у вигляді застосування штрафних санкцій за вчинення податкового правопорушення у розумінні вимог статті 109 ПК України з огляду на встановлені у цій справі обставини та перебування позивача під дією санкцій.

Верховний Суд, розглядаючи питання притягнення платників податків до відповідальності за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов`язання, неодноразово вказував, що податковий обов`язок є безумовним і першочерговим. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку законодавчо покладено на платника податків. Водночас, для вирішення питання про наявність/відсутність підстав для застосування до платника податку відповідальності за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов`язання необхідно встановити причини, що зумовили такий пропуск, та перевірити, чи вчинив платник податку усі залежні від нього дії з метою належного та своєчасного виконання податкового обов`язку.

Аналогічний підхід при вирішенні питання про наявність підстав для застосування відповідальності за статтею 126 ПК України викладено в постанові Верховного Суду від 5 листопада 2020 року (справа №640/6526/19).

Так, позивач наполягає на тому, що внаслідок блокування коштів на його рахунках відповідно до вимог Закону України «Про санкції», відповідних рішень РНБО та Постанови №654 він був об`єктивно позбавлений можливості своєчасно сплати задекларовані ним податкові зобов`язання, оскільки відповідно до наведених нормативно-правових актів, банк повертав своєчасно подані ним платіжні доручення без виконання. На переконання колегії суддів, у разі доведеності того, що будь-якого іншого шляху виконання податкового обов`язку не було, то несвоєчасне його виконання з огляду на застосування персональних економічних та інших обмежувальних заходів до такого платника податків не утворює складу правопорушення, передбаченого статтею 109 ПК України. Разом з тим, відповідно до мотивувальних частин судових рішень суди фактично не надали жодної оцінки наведеним вище обставинам.

Колегія суддів критично ставиться до посилань суду апеляційної інстанції на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 жовтня 2018 року (справа №804/7472/14), від 12 березня 2019 року (справа №804/20015/14), оскільки в зазначених справах Верховний Суд надав оцінку обставинам відсутності у підприємств коштів для сплати податку, зокрема державних субвенцій, та зазначив, що це не звільняє платника податку від обов`язку вчасної сплати встановлених чинним законодавством податків та не виключає відповідальності за їх неналежне виконання. Відтак, обставини зазначених апеляційним судом справ, що переглядались Верховним Судом, не є релевантними до обставин даної справи, оскільки позивач вимоги адміністративного позову пов`язує не з відсутністю коштів на рахунках, а з неможливістю їх використання внаслідок заборони, встановленої через застосування до нього персональних економічних та інших обмежувальних санкцій.

Колегія суддів зауважує, що конструкція статті 87 ПК України до джерел погашення податкових зобов`язань відносить не тільки перерахування власних коштів, а й передбачає, що таке погашення може відбутись за рахунок (1) надміру сплачених сум такого платежу, (2) помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів, (3) суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Таким чином, навіть за умови відсутності коштів на рахунках або їх блокування платник податків може виконати свій податковий обов`язок з використанням інших джерел сплати, визначених у абзаці третьому пункту 87.1 статті 87 ПК України (якщо у платника податків наявні суми відповідної переплати, помилкової сплати чи бюджетного відшкодування).

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи мав позивач можливість у період з 17 вересня 2015 року по 18 травня 2018 року скористатись іншими джерелами сплати податкового зобов`язання, крім коштів на рахунках у банку.

На підтвердження своєї позиції про вчинення ним усіх належних та можливих дій для сплати узгодженого податкового зобов`язання позивач долучив до матеріалів справи платіжні доручення (том 1 а.с.110-120), проте, останні не були досліджені судами попередніх інстанцій. Зокрема, суди не з`ясували, чи вчасно та у достатніх сумах ПАТ «Патріот» подавало до ПАТ «Державний ощадний банк України» платіжні доручення з метою сплати попередньо задекларованих сум податку на прибуток.

Крім того, відповідно до Актів №4993, №4994 погашення податкового зобов`язання з податку на прибуток відбулось 19 червня 2018 року, тоді як строк дії персональних санкцій у відношенні ПАТ «Патріот» закінчився 18 травня 2018 року. Позивач вказував, що у зазначений період не міг здійснити перерахування до Державного бюджету податку на прибуток у зв`язку з відмовою Банку у вчиненні таких дій. Суди попередніх інстанцій цим обставинам належної правової оцінки також не надали, не з`ясували, чи дійсно вони мали місце; якщо так - з огляду на які правові підстави.

З приводу податкового повідомлення-рішення від 2 серпня 2017 року №0018401203, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, в обґрунтування вимог про визнання вказаного податкового повідомлення-рішення протиправним та його скасування ПАТ «Патріот» зазначило, що своєчасно сплатило задекларовані суми з податку на прибуток, а саме ще 10 вересня 2015 року, тоді як граничний строк сплати припадав на 10 березня 2016 року. Разом з тим, податкові зобов`язання з податку на прибуток за 2015 рік в сумі 2202203,20 грн були сплачені на бюджетний рахунок «Податок на дохід, який сплачують суб`єкти, що здійснюють діяльність з випуску та проведення державних лотерей» №31117176700007, код 11024700, замість бюджетного рахунку «Податок на прибуток приватних підприємств» № 33111318799007, код: 11021000.

Суди, відмовляючи в позові в цій частині, вказали, що позивач направив до контролюючого органу заяву про перенесення коштів з бюджетного рахунку № 31117176700007 на бюджетний рахунок № 33111318799007 лише 4 листопада 2016 року, тому відповідач правильно донарахував ПАТ «Патріот» штрафні санкції за прострочення сплати грошового зобов`язання на 239 календарних днів.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів, оскільки за усталеною практикою Верховного Суду здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений законом, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов`язання необхідно встановити, що у межах законодавчо встановленого строку для такої сплати платник не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення номеру рахунку та/або коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов`язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов`язання.

Аналогічне правозастосування викладене і в постановах Верховного Суду України від 16 червня 2015 року (справа №21-377а15) та від 2 грудня 2015 року (справа №826/6059/13-а), постановах Верховного Суду від 2 червня 2020 року (справа №808/3455/15), від 29 січня 2020 року (справа №824/2467/15-а).

Таким чином, оскільки позивач сплатив узгоджене податкове зобов`язання у встановлений законодавством строк, проте з помилковим зазначенням коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні, він не вважається таким, що пропустив строк сплати податку.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір в цій частині, не перевірили, чи дійсно позивач сплатив задеклароване ним податкове зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 2202203,20 грн 10 вересня 2015 року.

Так, на підтвердження своїх доводів про своєчасну сплату спірної суми позивач долучив до матеріалів справи платіжні доручення (т.1 а.с.121-129). Втім, загальна сума сплачених відповідно до них коштів на сплату податку на дохід, який сплачують суб`єкти, що здійснюють діяльність з випуску та проведення державних лотерей, становить 1897985,90 грн. З огляду на наведене, судам слід перевірити ці обставини.

Вимоги частини четвертої статті 9 КАС України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Патріот» задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі № 640/20899/18 скасувати.

Справу №640/20899/18 направити до Окружного адміністративного суду міста Києва на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

СуддіМ.М. Гімон М.Б. Гусак Є.А. Усенко