ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2022 року
м. Київ
справа №640/21763/19
адміністративне провадження № К/990/23837/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 640/21763/19
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року (головуючий суддя - Кучма А.Ю., судді: Аліменко В.О., Мельничук В.П.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (первинна назва - Генеральна прокуратура України) (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 17 жовтня 2019 року №1125ц, згідно якого ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації - начальника управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та пробації, а також щодо надання медичної допомоги при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 18 жовтня 2019 року;
- поновити ОСОБА_1 на попередній роботі та в органах прокуратури для забезпечення виконання функцій прокуратури;
- виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. Позовні вимоги обґрунтовано відсутністю факту ліквідації чи реорганізації органу прокуратури та відсутністю скорочення кількості прокурорів, що на думку позивача, підтверджує неможливість його звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII). Крім того позивач зазначив про направлення на адресу Генеральної прокуратури України заяви довільної форми про переведення на адміністративну посаду до Офісу Генерального прокурора, на яку протиправно отримав відмову.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2021 року позов задоволено повністю.
4. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 17 жовтня 2019 року №1125ц, згідно якого ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації - начальник управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та пробації, а також щодо надання медичної допомоги при виконання судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України, та органів прокуратури з 18 жовтня 2019 року.
5. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації - начальника управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та пробації, а також щодо надання медичної допомоги при виконання судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України та в органах прокуратури з 19 жовтня 2019 року.
6. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 19 жовтня 2019 року по 24 листопада 2021 року в сумі 1 145 246,26 грн.
7. Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.
8. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у пункті 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником «або», покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. Однак, оскаржуваний наказ про звільнення позивача не відповідає вимогам Закону № 1697-VII та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу, що фактично унеможливлює прийняття прокурором свідомого рішення про свою подальшу долю. Окрім того, на час звільнення позивача з посади, ні реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), ні ліквідації не відбулось, а здійснено лише перейменування юридичної особи. Також відповідач не надав доказів на підтвердження скорочення посади, яку займав позивач.
9. Суд першої інстанції зазначив, що позивач направив на адресу Генерального прокурора заяву від 15 жовтня 2019 року, у якій просив перевести його на адміністративну посаду в Офіс Генерального прокурора, зазначив про обізнаність з умовами та процедурами проведення атестації. Відповідач, листом від 31 жовтня 2019 року № 1441-2357вих-19 зазначив про невідповідність змісту та форми заяви вимогам Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок № 221). Більше того, розгляд заяви позивача відбувся вже після прийняття оскаржуваного наказу, що також вказує на відсутність правових та взаємопов`язаних з ними фактичних підстав для прийняття спірного наказу про звільнення.
10. Понад те, в ухваленому рішенні окружний суд звернув увагу на правову позицію Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19, де зазначено, що не є тотожним невідповідність поданої прокурором заяви формі, встановленій додатком 2 до Порядку № 221, неподанню такої заяви взагалі. Єдиним наслідком подання прокурорами заяв, які не відповідають встановленим формам, наведеним у додатках до вказаного Порядку, є невідкладне повернення відповідним прокурорам таких заяв для належного оформлення.
11. Ураховуючи наведене суд дійшов висновку про протиправність винесення оскаржуваного наказу від 17 жовтня 2019 року №1125ц та наявності правових підстав для його скасування. У свою чергу, встановлення судом факту незаконного звільнення позивача і, як наслідок, поновлення його на посаді, є нерозривними складовими одного процесу із захисту порушеного права, що співпадають у часі.
12. Тож з метою відновлення порушеного права позивача на працю суд вирішив, що ОСОБА_1 слід поновити на посаді заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації - начальника управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та пробації, а також щодо надання медичної допомоги при виконання судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України та в органах прокуратури з 19 жовтня 2019 року, або на рівнозначну посаду, яка буде існувати в органах прокуратури України, в тому числі в Офісі Генерального прокурора на момент такого поновлення.
13. Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд здійснив виходячи із приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
14. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 травня 2022 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2021 року та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив повністю.
15. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не було подано до відповідача у порядку, визначеному чинним законодавством, заяви встановленої форми про переведення на відповідну посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, яка б містила відомості про його намір пройти атестацію, його згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур і умов проведення атестації. Водночас позивачем було подано заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, у якій позивач висловив формальну згоду на проходження атестації, але виключно за умов наявності вважати його компетентність, професійну етику та доброчесність невідповідними необхідному рівню прокурора Офісу Генерального прокурора.
16. Понад те, суд апеляційної інстанції зауважив, що неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ) є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
17. Також апеляційний суд відмітив, що фактично всі доводи позивача щодо необхідності скасування спірного наказу про звільнення ґрунтуються на його незгоді з положеннями Закону №113-IX і Порядку № 221, які, на його думку, порушують, зокрема, і права та гарантії, що визначені Кодексом законів про працю України та Конституцією України. Проте, положення Закону № 113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.
18. З указаних вище мотивів Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що наказ Генеральної прокуратури України від 17 жовтня 2019 року №1125ц виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
19. 02 вересня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року.
20. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та мотивована тим, що в оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції застосував норму права - пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі № 640/23035/19 та від 25 листопада 2021 року у справі № 640/23342/19.
21. Ухвалою від 12 вересня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
22. 21 вересня 2022 року надійшов відзив Офісу Генерального прокурора на касаційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 та залишити без змін оскаржуване судове рішення, оскільки уважає, що судом апеляційної інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини та правильно застосовані норми матеріального права.
23. Ухвалою від 27 грудня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 4 частини першої статті 345 КАС України.
ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
24. Позивач з грудня 2000 року по жовтень 2019 року безперервно працював в органах прокуратури України на різних прокурорських посадах.
25. Наказом Генерального прокурора України від 06 серпня 2019 року №595ц призначений на посаду заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації - начальника управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та пробації, а також щодо надання медичної допомоги при виконання судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України.
26. 25 вересня 2019 року набув чинності Закон № 113-ІХ, який передбачав реформування органів прокуратури та атестацію усіх без виключення прокурорів.
27. 15 жовтня 2019 року позивач направив на адресу Генерального прокурора заяву, у якій просив перевести його на адміністративну посаду в Офісі Генерального прокурора.
28. Разом з тим, наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 1125ц ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII з 18 жовтня 2019 року.
29. Листом Генеральної прокуратури України від 31 жовтня 2019 року № 1441-2357вих-19 позивача повідомлено про невідповідність змісту та форми поданої ним заяви вимогам Порядку №221 та прийняття Генеральним прокурором рішення про його звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ.
30. Вважаючи своє звільнення незаконним, а наказ відповідача протиправним і таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
V. Нормативне регулювання та позиція Верховного Суду
31. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
32. Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
33. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційно скарги, колегія суддів виходить з наступного.
34. Спірні правовідносини обумовлені незгодою ОСОБА_1 з наказом Генеральної прокуратури України від 17 жовтня 2019 року № 1125ц про його звільнення з посади заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації - начальника управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та пробації, а також щодо надання медичної допомоги при виконання судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 18 жовтня 2019 року.
35. Стаття 43 Конституції України гарантує кожному захист від незаконного звільнення.
36. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
37. Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.
38. Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
39. Таким чином адміністративний суд повинен з`ясувати не лише чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також чи було його рішення прийнято на законних підставах та чи відповідає воно, зокрема, критеріям обґрунтованості, розсудливості та пропорційності.
40. Стаття 4 Закону № 1697-VII визначає, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
41. Незалежність прокурора забезпечуються, серед іншого, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо (стаття 16 Закону № 1697-VII).
42. 25 вересня 2019 року набув чинності Закон № 113-IX, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону № 1697-VII кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ. У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
43. Згідно з пунктом 6 та абзацом першим пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
44. Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
45. Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
46. З системного аналізу наведених законодавчих приписів висновується, що запровадження Законом № 113-IX атестації прокурорів Генеральної прокуратури України як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора пов`язане, зокрема, зі створенням передумови для побудови системи прокуратури, кадровим перезавантаженням органів прокуратури та способом перевірки та оцінки кваліфікації чинних прокурорів на відповідність їх посадам прокурора в таких органах. Така атестація визначена законодавцем та відбувалася у спосіб і порядок, що є чинними і стосуються усіх прокурорів, які має намір пройти атестацію, а тому не може вважатися протиправною чи такою, що носить дискримінаційний характер щодо позивача.
47. Увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, законодавець вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.
48. Так, на виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок № 221.
49. За визначенням, що міститься у пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
50. Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
51. Як обумовлено пунктом 9 Порядку № 221, атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
52. Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто (пункт 10 Порядку № 221).
53. Відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
54. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прямо передбачене підпунктом 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і пов`язане, зокрема, з неподанням прокурором Генеральної прокуратури України у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
55. Переглядаючи постанову суду апеляційної інстанції у вимірі доводів касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
56. Щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, як підстави для звільнення на підставі пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX
57. Зі змісту пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX висновується, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
58. Синтаксичний розбір абзацу першого цього пункту вказує на таке: «<…> прокурори <…> звільняються <…> Генеральним прокурором <…> на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав <…>.
59. Такий розбір і аналіз цієї норми дає змогу зробити висновок про те, що: по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, зокрема, й неподання у встановлений строк заяви про переведення в Офіс Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема, такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.
60. Отже, фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1- 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
61. Крім того, загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону № 1697-VII. Пункт 9 частини першої цієї статті встановлює, що прокурор звільняється з посади у разі, зокрема, ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
62. Безпосередні умови звільнення прокурора з посади передбачені статтями 52- 60 цього Закону, норми яких кореспондуються з нормами щодо загальних умов звільнення, що встановлені частиною першою статті 51 цього Закону. Зокрема, щодо приписів пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, то їм корелюють положення статті 60 цього Закону, якими конкретизовано підстави звільнення прокурора з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
63. Водночас, дію статті 60 зупинено до 1 вересня 2021 року (абзац четвертий пункту 2 розділу II Закону № 113-IX), а тому з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, прокурора не може бути звільнено з посади в період зупинення дії цієї норми, тобто в період проходження ним атестації.
64. За такого правового регулювання спірні правовідносини, які пов`язані з проходженням прокурором публічної служби та звільнення з підстави, що оспорюється у цьому позові, врегульовані спеціальними законодавчими актами.
65. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 жовтня 2021 року у справах № 640/25298/19, № 280/3705/20, № 420/4196/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №540/1782/20, від 27 жовтня 2021 року у справі № 280/3703/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 120/4051/19-а, від 26 травня 2022 року у справі № 420/6641/19 і Суд не вбачає підстав для відступу від неї.
66. При цьому необхідно зауважити, що Закони №1697-VII та № 113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон № 113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон № 113-ІХ, який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.
67. Беручи до уваги наведене нормативне регулювання та враховуючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII на виконання пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, судова колегія уважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно неподання прокурором заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та намір у зв`язку з цим пройти атестацію.
68. Щодо тверджень у касаційній скарзі про невідповідність висновків суду апеляційної інстанції про неподання позивачем заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора
69. Пунктами 9, 10 розділу І Порядку № 221 визначено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви, зокрема, прокурора Генеральної прокуратури України про переведення на посаду в Офісі Генерального прокурора, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Така заява подається у строк до 15 жовтня 2019 року (включно) та підписується прокурором особисто. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
70. У зв`язку із тим, що заява позивача від 15 жовтня 2019 року подана у довільній формі, тобто, не відповідає формі заяви, встановленій у додатку 2 до Порядку № 221, відповідач зробив висновок про неможливість участі позивача у проходженні атестації.
71. Проте, як обґрунтовано зазначає скаржник, Закони № 1697-VII та № 113-IX, а також Порядок № 221 не передбачають ототожнення невідповідності поданої позивачем заяви від 15 жовтня 2019 року формі, встановленій додатком 2 до Порядку, неподанню такої заяви взагалі.
72. Таким чином, як правильно зауважив апеляційний суд, саме неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
73. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а.
74. Понад те, фактичні обставини справи № 200/13482/19-а, а також межі касаційного перегляду судових рішень у ній дещо відрізняються від тих, які встановлено і які заявлено у цій справі. Тому висновки, які висловив Верховний Суд у зазначеній справі, не можуть слугувати прикладом правильного застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у зіставленні з пунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IХ у розрізі обставин справи, що розглядається.
75. Як зазначалося вище, суди попередніх інстанцій установили, що 15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 , маючи намір продовжити службу в органах прокуратури, подав на ім`я Генерального прокурора заяву про переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора.
76. З поміж іншого, у поданій заяві ОСОБА_1 просив перевести його на посаду заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації - начальника управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та пробації, а також щодо надання медичної допомоги при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Офісу Генерального прокурора або на рівнозначну адміністративну посаду в Офісі Генерального прокурора з початку його роботи для забезпечення виконання функцій прокуратури.
77. Окрім того просив здійснити його переведення до Офісу Генерального прокурора з дотриманням вимог статей 6, 8, 9, 22, 24 і 43, статті 92 та статті 131 Конституції України, статей 2, 7, 23 загальної декларації прав людини прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН від 10.10.1948, статей 2 2-1 5-1 22 32 Кодексу законів про працю України, у зв`язку із зупиненням у законі, який регулює статус прокурора, норм, що регулюють особливості переведення прокурора, зокрема до Офісу Генерального прокурора, як це передбачено частиною п`ятою статті 32 Кодексу законів про працю України, та порядку добору (конкурсу) до Офісу Генерального прокурора.
78. Також позивач просив при вирішенні питання про призначення його до Офісу Генерального прокурора врахувати дотримання ним присяги прокурора, відсутність дисциплінарних стягнень та присвоєння нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури», що, серед іншого, підтверджує достатній рівень професійної компетентності та доброчесності.
79. Водночас позивач у поданій заяві не заперечив проти додаткової перевірки його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора за наявності обґрунтованих підстав вважати їх невідповідними необхідному рівню прокурора Офісу Генерального прокурора.
80. На підставі викладеного можна констатувати, що заява ОСОБА_1 від 15 жовтня 2019 року дійсно не відповідала формі, встановленій додатком 2 до Порядку № 221, проте це не може вказувати на неподання такої заяви взагалі.
81. Попри це, подана позивачем заява, для визначення її відповідності вимогам закону, мала містити у собі такі відомості: про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
82. Однак, як правильно зазначив апеляційний суд, подана позивачем заява за своїм змістом не містила необхідних складових, а саме не зазначено про намір пройти атестацію, не надано згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур та умов проведення атестації. У цій заяві позивач висловив формальну згоду на проходження атестації, але виключно за умов наявності вважати його компетентність, професійну етику та доброчесність невідповідними необхідному рівню прокурора Офісу Генерального прокурора. Тобто позивач висловив непередбачені законодавством формалізовані підстави.
83. Це підтверджується також доводами позовної заяви ОСОБА_1 , де він указує про те, що жодний закон чи приписи Конституції України, не зобов`язують прокурора чи будь якого іншого працівника органів прокуратури подавати заяву встановленої форми. Про форму заяви згадується у Порядку №221, де в Додатку 2 визначено її форму. Між тим, на думку позивача, вказаний Порядок суперечить Конституції України, Закону № 1697-VII та міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
84. Обґрунтовуючи у позові незаконність та протиправність приписів і додатків Порядку № 221 позивач покликався на те, що змістом пунктів 10, 11 розділу IV та Додатку 2 цього Порядку, від прокурора вимагається погодитися із тим, що під час співбесіди і ухвалення рішення кадровою комісією може братися до уваги інформація отримана від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно) стосовно нього, яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню. Тобто, Порядком № 221 надано право кадровій комісії, під час оцінювання кандидата, брати до уваги будь-яке анонімне повідомлення, незалежно від характеру, змісту та способу отримання, обґрунтовуючи успішність або неуспішність проходження атестації. Фактично, від кандидата вимагається надати згоду на право комісії, самостійно визначати обсяг відомостей про нього, їх достовірність і повноту, при цьому, жодних підтверджень чи спростувань не вимагається. У Порядку закладено підґрунтя до безпідставних та необґрунтованих звинувачень, в тому числі і кримінального характеру відносно кандидата, що для кадрової комісії не потребує додаткового підтвердження. Таким чином позивач уважає, що Порядок, приписи якого суперечать гарантованим Конституцією України правам і порушує законні інтереси особи ніхто не зобов`язаний виконувати.
85. На додаток до вказаного позивач зазначив, що відповідно до змісту типової форми заяви Додатку 2, особа яка її подає усвідомлює та погоджується на те, що в разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, її буде звільнено з посади прокурора. Тобто, спірний Порядок, зобов`язує особу, ще до настання обставин, які можуть зумовити звільнення, дати згоду на таке звільнення, фактично відмовившись від гарантованих прав на поновлення від незаконного звільнення, та обмежує себе в праві на ефективне поновлення своїх трудових прав. Отже, Порядок № 221 безумовно зачіпає права, свободи й законні інтереси громадян, адже встановлює обов`язки та правила оцінювання, вимоги до зарахування і проходження публічної служби в органах прокуратури.
86. Підсумовуючи наведене та враховуючи позицію позивача щодо проходження атестації у цілому, його незгоду з умовами та правилами її проходження, Суд уважає, що подану позивачем заяву від 15 жовтня 2019 року не можна вважати такою, у якій він надав згоду на застосування процедури та умов проведення атестації, і саме це є підставою для висновку про неподання ним заяви, передбаченої пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ та пунктом 9 Порядку № 221.
87. Варто зауважити, що висловлена позивачем у заяві згода на проведення додаткової перевірки його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності помилково розцінена судом першої інстанції як згода про намір пройти атестацію, оскільки по-перше, у заяві ОСОБА_1 не має жодного згадування про атестацію та обізнаність з умовами та процедурами проведення атестації (як про це зазначив окружний суд), а по-друге Законом № 113-ІХ не передбачено можливості перевірки професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора поза межами процедури атестації та не у спосіб, що визначений Порядком № 221.
88. Колегія суддів наголошує, що заява позивача мала містити у собі такі відомості: про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації, навіть якщо така заява подана у довільній формі, а не встановленій додатком 2 до Порядку № 221.
89. Тож ураховуючи на означену в пункті 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ імперативність проходження атестації прокурорами, як умови можливості переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, невиявлення позивачем у поданій заяві згоди на застосування до нього процедури атестації унеможливлювало прийняття відповідачем рішення про допущення його до її проходження.
90. Відтак, у зв`язку з неподанням позивачем заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію, Генеральний прокурор обґрунтовано та правомірно на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX видав оскаржуваний наказ від 17 жовтня 2019 року № 1125ц про звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону1697-VII з 18 жовтня 2019 року.
91. У світлі зазначеного колегія суддів уважає за необхідне надати оцінку обґрунтованості доводам касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах - пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі №640/23035/19 та від 25 листопада 2021 року у справі № 640/23342/19.
92. Колегія суддів зауважує, що правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
93. При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
94. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
95. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
96. Так, у справах № 640/23035/19 та № 640/23342/19 спірні правовідносини стосувалися також звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX у зв`язку з неподанням у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
97. Водночас, у цих справах суди попередніх інстанцій установили, з чим погодився і Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2021 року та від 12 липня 2022 року, що заяви позивачів (прокурорів) містили намір пройти атестацію, хоча і були подані у довільній формі.
98. У свою чергу, у справі № 640/21763/19 суд апеляційної установив, з чим погоджується колегія суддів, що позивач у поданій заяві не висловив намір пройти атестацію у розумінні Закону №113 на умовах і за процедурою, що визначена Порядком № 221. Навпаки, окреслена у позові позиція ОСОБА_1 у сукупності зі змістом його заяви від 15 жовтня 2019 року свідчить про його незгоду з проходженням атестації задля переведення на посаду в Офісі Генерального прокурора у такому вигляді, як це визначив законодавець.
99. Таким чином, з аналізу справ № 640/23035/19 та № 640/23342/19, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, вбачається, що хоча правовідносини у них, як і в розглядуваній справі, виникли у зв`язку зі звільненням прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX, однак є відмінними за фактичними обставинами, що, у свою чергу, вплинуло на різне застосування одних і тих самих норм матеріального права в кожній конкретній справі.
100. Зважаючи на це, висновки, які висловив Верховний Суд у справах № 640/23035/19 та №640/23342/19, не можуть слугувати прикладом правильного застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у зіставленні з підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IХ у вимірі обставин справи, що розглядається.
101. За таких обставин підстави для скасування оскаржуваного судового рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України відсутні.
102. У підсумку Верховний Суд, ураховуючи правове регулювання спірних правовідносин у зіставленні з обставинами справи, дійшов висновку, що у зв`язку з неподанням ОСОБА_1 заяви, передбаченої пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ та пунктом 9 Порядку № 221, Генеральний прокурор України правомірно, керуючись підпунктом 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, видав спірний наказ від 17 жовтня 2019 року № 1125ц, яким звільнив позивача з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 18 жовтня 2019 року.
103. Також принагідно зауважити, що фактично всі доводи позивача стосовно протиправності наказу про звільнення ґрунтуються на його незгоді з положеннями Закону № 113-IX і Порядку №221, які, на його думку, порушують, зокрема, і права та гарантії, що визначені Кодексом законів про працю України та Конституцією України.
104. Водночас слід урахувати, що Конституційний Суд України у Рішенні від 08 липня 2003 року №15-рп/2003 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців» (справа про атестацію державних службовців) зазначив, що атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена частиною шостою статті 96 КЗпП України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, установлених Законом України «Про державну службу». Згідно з цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України, зокрема й «Про прокуратуру».
105. Тобто запровадження Законом № 113-IX атестації прокурорів Генеральної прокуратури України як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора пов`язане, зокрема, зі створенням передумови для побудови системи прокуратури, кадровим перезавантаженням органів прокуратури та способом перевірки та оцінки кваліфікації чинних прокурорів на відповідність їх посадам прокурора в таких органах. Така атестація визначена законодавцем та відбувалася у спосіб і порядок, що є чинними і стосуються усіх прокурорів, які має намір пройти атестацію, а тому не може вважатися протиправною чи такою, що носить дискримінаційний характер щодо до позивача.
106. Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що положення Закону № 113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку №221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.
107. Окрім того Верховний Суд зазначає, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки непроходження атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю. Відповідно, незгода позивача з проходженням атестації, а також її умовами та процедурами, є безумовною підставою згідно з підпунктом 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX для його звільнення з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
108. Ураховуючи наведене Суд резюмує, що доводи касаційної скарги стосовно неправильного тлумачення судом апеляційної інстанції норм права, що регулюють спірні правовідносини, є необґрунтованими та не знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.
109. Доводи та аргументи касаційної скарги не спростовують наведених у цій постанові висновків.
110. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
111. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку, що таке ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
112. Відтак, оскільки підстави для скасування чи зміни судових рішень відсутні, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
VІ. Судові витрати
113. З огляду на результат касаційного розгляду справи судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі №640/21763/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак Ж.М. Мельник-Томенко