№ 640/22024/18 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 липня 2021 року

Київ

справа №640/22024/18

адміністративне провадження №К/9901/34531/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів - Жука А.В.,

Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2019 (головуючий суддя - С.М. Лапій)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 (головуючий суддя - А.Ю. Кучма, судді - Н.В. Безименна, Л.В. Бєлова)

у справі № 640/22024/18

за позовом ОСОБА_1

до Окружного адміністративного суду міста Києва,

Державної судової адміністрації України

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди,

встановив:

Обставини справи

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (відповідач-2), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати йому суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік», у період з 01.01.2017 по 04.12.2018;

- стягнути з Державної судової адміністрації України на свою користь суму недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 1 031 439, 93 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що відповідач-1 здійснював обрахунок його суддівської винагороди не у відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, як це визначено пунктом 23 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIІІ, тобто, виходячи зі встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIІІ, який передбачає здійснення такого обрахунку, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Зазначає, що 04.12.2018 Конституційним Судом України прийнято рішення №11-р/2018, яким, серед іншого, визнано таким, що не відповідає Конституції України, положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІІ та встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат. Отже, рішенням Конституційного суду України була підтверджена правомірність застосування до спірних правовідносин виключно первинної редакції частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, яка передбачає, що посадовий оклад судді місцевого суду, починаючи з січня 2015 року, встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом. А тому, на думку позивача, саме розмір мінімальної заробітної плати, а не розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, мав застосовуватись для призначення та виплати йому суддівської винагороди. Відтак, позивач вважає, що має право на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному саме первинною редакцією Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019, визнано протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік», у період з 01.01.2017 по 04.12.2018. У задоволенні решти позовних відмовлено. Також суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та зобов`язав Окружний адміністративний суд міста Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2017 по 04.12.2018, обчислену на підставі первинної редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, розрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік».

4. При прийнятті рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що положення Закону № 2453, що передбачають механізм визначення посадового окладу судді в залежності від розміру мінімальної зарплати, необхідно розглядати як спеціальний нормативно-правовий акт. При конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 2453, а положення Закону № 1774-VIII вважати загальними нормами. На підставі чого суд дійшов висновку, що починаючи з 01.01.2017 розрахункова величина у розмірі 1 600,00 грн., що визначена у Законі № 1774, який не є спеціальним нормативно-правовим актом у питаннях регулювання правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад при визначенні суддівської винагороди обчислюється не з огляду на правомірні очікування суддів (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини, удвічі нижчої. При визначенні розміру суддівської винагороди позивача у період з 01.01.2017 по 04.12.2018 у якості розрахункової величини мала застосовуватись мінімальна заробітна плата, розмір якої був встановлений на 01.01.2017 та 01.01.2018. Проте, під час визначення розміру посадового окладу позивача в якості розрахункової величини було застосовано мінімальний прожитковий мінімум для працездатних осіб, який був встановлений на 01.01.2017 та 01.01.2018 відповідними законами про Державний бюджет України. З врахуванням чого, суди прийшли до висновку, Окружний адміністративний суд міста Києва протиправно не здійснив нарахування та виплату позивачу у період з 01.01.2017 по 04.12.2018 посадового окладу та відповідних надбавок, які загалом складають суддівську винагороду, обчислену на підставі первинної редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі відповідач-2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

6. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач-2 вказує, що відповідач-1 здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2017 по 04.12.2018, обчисленої виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Позиція інших учасників справи

7. У поясненнях по суті касаційної скарги відповідач-1 вказує, що виконання судового рішення суду першої інстанції має здійснюватися виключно Державною судовою адміністрацією України за рахунок відповідних бюджетних асигнувань, передбачених в державному бюджеті у встановленому порядку, що унеможливлює його виконання у визначеному судом першої інстанції вигляді. Вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи вимогу 1 і виходячи за межі позовних вимог, неправильно застосував норми матеріального права. Просить суд розглянути та вирішити касаційну скаргу на власний розсуд, виключно відповідно до норм матеріального та процесуального права, з дотриманням принципу його верховенства.

8. Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, відсутність якого не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Водночас, 22.12.2020 позивачем подано до Верховного Суду додаткові пояснення, у зв`язку із завершенням 04.11.2020 розгляду Великою Палатою Верховного Суд зразкової справи № 200/9195/19-а. Позивач зазначає, що висновки у справі № 200/9195/19-а не можуть бути застосовані при аналізі правовідносин, що досліджуються в межах розгляду справи № 640/22024/18.

Рух касаційної скарги

9. Ухвалою Верховного Суду від 17.12.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України.

10. Ухвалою Верховного Суду від 02.07.2021 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

11. Указом Президента України від 14.03.2007 № 201/2007 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років.

12. Постановою Верховної Ради України від 06.10.2011 № 3833-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.

13. Зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.04.2014 суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В. обрано Головою Окружного адміністративного суду міста Києва строком на один рік з 11.04.2014 по 10.04.2015, що підтверджується рішенням зборів суддів від 11.04.2014 «Щодо призначення на посаду Голови Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 ».

14. На підставі наказу Окружного адміністративного суду міста Києві від 11.04.2014 № 94/к ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків Голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на 1 рік, з 11.04.2014 по 10.04.2015, із встановленням щомісячної доплати за обіймання посади голови суду у розмірі 10 відсотків посадового окладу.

15. Зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2015 суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 обрано на посаду Голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на два роки з 30.03.2015 по 29.03.2017, що підтверджується рішенням зборів суддів від 30.03.2015 «Щодо обрання на посаду Голови Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 ».

16. На підставі наказу Окружного адміністративного суду міста Києві від 30.03.2015 № 73/к ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків Голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на 2 роки з 30.03.2015 по 29.03.2017, із встановленням щомісячної доплати у розмірі 10 відсотків посадового окладу як судді, який обіймає посаду голови суду.

17. Зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2017 суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 обрано на посаду Голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на три роки з 07.02.2017 по 06.02.2020, що підтверджується рішенням зборів суддів від 07.02.2017 «Щодо обрання на посаду Голови Окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В.».

18. На підставі наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2017 № 21/к ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків Голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на 3 роки з 07.02.2017 по 06.02.2020, із встановленням щомісячної доплати у розмірі 10 відсотків посадового окладу як судді, який обіймає посаду голови суду.

19. За період з 01.01.2017 по 04.12.2018 фактично виплачена суддівська винагорода ОСОБА_1 становить 490 632,51 грн.

20. Не погоджуючись з таким розміром суддівської винагороди, позивач звернувся з даним позовом до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)

21. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Конституції України).

23. Частинами першою, другою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

24. Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

25. За пунктом 22 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

26. Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ).

27. Згідно з частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VІ посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

28. Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ (далі - Закон № 1774-VІІІ) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

29. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, яка була чинною до 08.02.2020).

30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

31. З огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII, суддівську винагороду позивачу нараховували відповідно до статті 133 Закону № 2453-VI, але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні 1600,00 грн.

32. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги дійшли висновку, що при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у період з 01.01.2017 по 04.12.2018 у якості розрахункової величини мала застосовуватись мінімальна заробітна плата, розмір якої був встановлений на 01.01.2017 та 01.01.2018.

33. Колегія суддів суду касаційної інстанції наголошує, що Верховний Суд раніше висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини якої є подібними до обставин цієї справи. Зокрема у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

34. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

35. Отож, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень».

36. На підставі наведеного колегія суддів висловила правовий висновок, за яким: законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 грн. Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання.

37. При цьому, колегія суддів зазначає, що до 01.01.2017 закони № 2453-VI та №1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді у мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.

38. Досліджуючи мету прийняття Закону № 1774-VIII слід наголосити, що він був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, в тому числі і заробітної плати. Так, з огляду на положення Закону України «Про бюджет України на 2017 рік» розмір заробітної плати зріс вдвічі.

39. Наслідком таких змін Законом № 1774-VIII стала зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися до розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також до розрахунку інших платежів та санкцій.

40. Таким чином, суд дійшов висновку, що з прийняттям Закону № 1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина.

41. Щодо посилань судів попередніх інстанцій на рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018, колегія суддів зазначає наступне.

42. Вказаним рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII). Частина третя статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 до визнання її неконституційною встановлювала розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016.

43. Визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

44. У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

45. Натомість Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

46. Отже, з прийняттям Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

47. Верховний Суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, на яке посилаються суди, не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.

48. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 520/11431/18 та від 09.08.2019 у справі №826/9404/17.

49. Верховний Суд звертає увагу на сформовану правову позицію Верховного Суду як суду касаційної інстанції щодо практики застосування наведених вище законодавчих норм при визначенні суддівської винагороди (постанови Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 823/1695/17, від 13.02.2020 у справі №805/2358/17-а, від 17.03.2020 у справі №805/2458/17-а).

50. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що питання щодо розрахунку суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання було предметом розгляду Верховним Судом у зразковій справі №200/9195/19-а (провадження №Пз/9901/17/19), за результатами розгляду якої ухвалено рішення від 11.03.2020, у якому суд дійшов висновку, що розмір суддівської винагороди має обчислюватися із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, оскільки Закон № 1774-VIII, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часі пізніше від Законів № 2453-VI та № 1402-VIII, і фактично такий перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі.

51. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2020 вказане рішення залишено без змін.

52. Посилання позивача у додаткових поясненнях, що висновки, які наведені Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 200/9195/19-а, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки у справі № 200/9195/19-а, як і у справі, що переглядається, правовідносини виникли за подібних обставин, де предметом розгляду є питання щодо застосування розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, в тому числі з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018.

53. З огляду на встановлені обставини і правове регулювання, враховуючи судову практику і висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що нараховуючи і виплачуючи позивачу суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року у період з 01.01.2017 по 04.12.2018, відповідач-1 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

54. Відповідно до частин першої та третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

55. Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову.

Висновки щодо розподілу судових витрат

56. Частинами п`ятою та шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

57. З врахуванням наведених норм судові витрати не розподіляються.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 327 341 345 349 351 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 у справі № 640/22024/18 скасувати.

3. Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди - відмовити у повному обсязі.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко

Судді А.В. Жук

Н.М. Мартинюк