№ 640/2202/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 640/2202/19

адміністративне провадження № К/9901/35705/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/2202/19

за позовом ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору предмету спору на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року, ухвалене суддею Клочковою Н.В.

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Горяйнова А.М., суддів: Костюк Л.О., Чаку Є.В.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У лютому 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України (далі - третя особа, ДСА України), у якому просив:

1.1. визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення перерахунку суддівської винагороди та виплати суддівської винагороди згідно з нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII);

1.2. зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплатити позивачу суддівську винагороду відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII з розрахунку посадового окладу у розмірі 120000,00 грн, починаючи з 28 липня 2017 року, з розрахунку посадового окладу у розмірі 132150,00 грн, починаючи з 01 січня 2018 року, із застосуванням регіонального коефіцієнту до базового розміру посадового окладу 1,25, з доплатою за вислугу років 70 % посадового окладу; та з урахуванням виплачених грошових коштів за цей період.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебуває на посаді судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Під час проходження конкурсу на посаду судді Верховного Суду рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27 липня 2017 року №351/вс-17 позивача визнано таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду. Проте за результатами конкурсу позивач не був призначений суддею у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду відповідно до кількості набраних балів. Позивач 30 серпня 2018 року звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку та виплати суддівської винагороди у новому розмірі, встановленому Законом №1402-VIII. Однак відповідач листом від 25 вересня 2018 року №491/0/4-18 відмовив позивачу у задоволенні зазначеної заяви з тих підстав, що суддівська винагорода за вказаним Законом виплачується суддям, які за результатами кваліфікаційного оцінювання визнані такими, що підтвердили здатність здійснювати правосуддя та фактично здійснюють правосуддя в цьому суді.

2.1. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, оскільки він як суддя, який підтвердив за результатами кваліфікаційного оцінювання відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), на переконання позивача, має право на отримання суддівської винагороди відповідно до норм Закону №1402-VIII.

2.2. Позивач доводив, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посаду судді у якому він займає, є касаційним судом того рівня і спеціалізації, що й Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду. При цьому, позивач звертав увагу, що позбавлений можливості здійснювати правосуддя із незалежних від нього причин. Відтак, на переконання позивача, він має право на отримання суддівської винагороди відповідно до норм Закону №1402-VIII у розмірі, визначеному для судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 займає посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

4. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27 липня 2017 року №351/вс-17 позивача визнано таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду.

5. Проте на посаду судді у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду ОСОБА_1 призначений не був та правосуддя у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду не здійснює.

6. Позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із заявою від 30 серпня 2018 року про нарахування і виплату суддівської винагороди відповідно до пунктів 22, 24 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення", статті 135 Закону № 1402-VIII.

7. Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2018 року № 491/0/4-18 позивачу повідомлено про відсутність підстав для задоволення вказаної заяви, оскільки право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених Законом № 1402-VIII, набуває суддя, який не тільки підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, але й фактично здійснює правосуддя в цьому судді.

8. ОСОБА_1 здійснюються нарахування і виплата суддівської винагороди як судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за правилами, що встановлені статтею 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

9. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року, у задоволенні вказаного адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 травня 2020 року у справі №826/12993/17, виходив з того, що наявність лише рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27 липня 2017 року № 351/вс-17 про визнання позивача таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду, не надає йому права на отримання суддівської винагороди із розрахунку суддівської винагороди діючого судді Верховного Суду з доплатами, у розмірах зазначених в Законі № 1402-VIII.

10.1. Залишаючи без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах відсутня сукупність умов для виникнення у позивача права на виплату суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII, визначених Верховним Судом у постановах від 01 серпня 2018 року у справі № 826/13355/17, від 14 травня 2020 року у справі № 826/12993/17, від 03 червня 2020 року у справі №826/14879/17, від 14 липня 2020 року у справі № 826/13405/17.

10.2. Водночас, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції погодився з доводами позивача про те, що, відкриваючи спрощене позовне провадження у цій справі, суд першої інстанції помилково виходив з того, що справа належить до спорів незначної складності. Разом з тим, з огляду на приписи частин першої, другої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність встановлених процесуальним законом перешкод для розгляду і вирішення справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 за правилами спрощеного позовного провадження.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

11. 24 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

12. У своїй касаційній скарзі, з урахуванням уточнень, скаржник не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

12.1. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не розглянули його доводи та аргументи, наведені у позовній заяві та апеляційній скарзі, не повно з`ясували обставини справи, що мають значення для справи, унаслідок чого прийшли до помилкового висновку про безпідставність позовних вимог. Так, скаржник наполягає, що судом апеляційної інстанції залишено без розгляду його аргументи та доводи, які ґрунтуються на: висновках, наведених у рішенні Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018; аналізі норм Законів України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII 2016 року, № 2453-VІ 2010 року, № 192-VІІІ 2015 року; аналізі норм Конституції та законах України, а також міжнародних документах та договорах щодо запобігання та протидії дискримінації, в тому числі і непрямої дискримінації.

12.2. Скаржник наполягає на неможливості застосування у провадженні при розгляді справи за його позовом правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 травня 2020 року у справі № 826/12933/17, оскільки судами першої та апеляційної інстанції не указано на підставі якого закону та за порівняння яких саме чинників вони прийшли до висновку, що спірні правовідносини у зазначених справах є подібними. При цьому, звертає увагу, що вказана постанова Верховного Суду стосується іншої конкретної справи, у якій позивачем є суддя Вищого адміністративного суду України, який ставив питання про виплату йому суддівської винагороди як судді вищого спеціалізованого суду, натомість скаржник не ставить у позовній заяві питання про нарахування йому суддівської винагороди як судді вищого спеціалізованого суду, якими є Вищий антикорупційний суд та Вищий суд з питань інтелектуальної власності. Скаржник наполягає, що він є діючим суддею третьої (касаційної) інстанції, перебуває у штаті відповідного суду, очікує рішення про його переведення і порушує питання відповідно до чинного законодавства про перерахунок йому суддівської винагороди як судді касаційного суду. Відтак, на переконання скаржника, спірні правовідносини у цій справі та у справі №826/12933/17 не є подібними.

12.3. Також, скаржник наголошує, що справа за його позовом підлягала розгляду у порядку загального позовного провадження. Оскільки судом першої інстанції при розгляді справи порушена форма адміністративного судочинства, рішення суду відповідно до положень пункту 7 частини третьої статті 317 КАС України підлягало скасуванню з ухваленням нового рішення. Однак, суд апеляційної інстанції у порушення статті 12 КАС України прийшов до помилкового, на думку скаржника, висновку про правильність розгляду судом першої інстанції справи за його позовом у порядку спрощеного провадження.

13. 24 грудня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Калашнікової О.В.

14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

15. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 30 серпня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в попередньому судовому засіданні відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 340 та статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Позиція інших учасників справи

16. 17 березня 2021 року від відповідача надійшли пояснення на касаційну скаргу, у яких проти доводів та вимог касаційної скарги заперечує і просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

16.1. Зокрема, наполягає на тому, що відповідно до пункту 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом № 2453-VI. Тому розмір суддівської винагороди позивачу як судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ обраховується за положеннями, встановленими статтею 133 цього Закону.

17. Від третьої особи відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

18. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Згідно з ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

20. Спір у цій справі виник з приводу наявності підстав для виплати позивачу суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII.

21. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.

22. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 займає посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та брав участь у конкурсі на посаду судді Касаційного кримінальному суді у складі Верховного Суду. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27 липня 2017 року № 351/вс-17 позивача визнано таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду. Однак на посаду судді у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду ОСОБА_1 призначений не був та правосуддя у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду не здійснює.

23. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

24. Статтею 130 Конституції України визначено, що Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

25. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ входив у систему судів загальної юрисдикції як вищий спеціалізований суд (частина друга статті 17, частини перша та друга статті 31 Закону № 2453-VI).

26. Розмір суддівської винагороди за Законом № 2453-VI визначається нормами статті 133 цього закону. Зокрема, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".

27. Частиною 4 статті 133 Закону № 2453-VI установлено, що посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: […] 2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2 […].

28. 30 вересня 2016 року у процесі повномасштабної судової реформи набрав чинності Закон № 1402-VIII, яким змінено систему судоустрою, зокрема, утворено Верховний Суд, який діє у складі п`яти структурних підрозділів: Велика Палата Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд (статті 36, 37 Закону № 1402-VIII).

29. Частиною третьою статті 17 Закону № 1402-VIII передбачено, що для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди. У свою чергу вищими спеціалізованими судами в Україні за новим законом є Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд.

30. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон № 2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

31. Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом № 2453-VI (положення пункту 7 розділу ХІІ "та ліквідуються" в частині Верховного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду № 2-р/2020 від 18.02.2020).

32. Пункт 7 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону 1402-VIII як на час ухвалення оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій, так і на дату розгляду цієї справи Верховним Судом, у частині Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України є чинним та таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Конституційним Судом України не визнавався.

33. Абзацом першим пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII установлено, що судді Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України мають право брати участь у конкурсі на посади суддів Верховного Суду у відповідних касаційних судах у порядку, визначеному цим Законом (положення пункту 14 розділу ХІІ "судді Верховного Суду України" визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду № 2-р/2020 від 18.02.2020).

34. Відповідно до абзацу першого пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

35. Частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

36. Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

37. За змістом пункту 3 частини третьої, пункту 3 частини четвертої та частини п`ятої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді Верховного Суду становить 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти, зокрема, 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі, зокрема, за наявності стажу роботи більше 30 років - 70 відсотків.

38. Питання наявності підстав для виплати суддям суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01 серпня 2018 року у справі №826/13355/17, від 14 травня 2020 року у справі за №826/12933/17, від 03 червня 2020 року у справі №826/14879/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 826/13405/17.

39. У цих постановах Верховним Судом напрацьовано правову позицію, відповідно до якої, право на отримання суддівської винагороди за правилами частини другої статті 135 Закону №1402-VIII, виникає у судді за наявної сукупності таких умов:

1) проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;

2) зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді у відповідного суду, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;

3) зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;

4) фактичне виконання своїх обов`язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;

5) законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.

40. Верховний Суд наголошував, що лише за сукупної наявності цих умов у судді виникає право на суддівську винагороду, передбачену Законом № 1402-VIII. Наявність у позивача лише деяких з зазначених умов не обумовлює виникнення права на отримання суддівської винагороди у розмірах зазначених в Законі №1402-VIII.

41. Верховний Суд розвинув цю правову позицію у постанові від 14 липня 2020 року у справі № 826/13405/17, у якій позивач суддя Вищого адміністративного суду України ставив питання про виплату йому суддівської винагороду, відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII із розрахунку посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (тобто із розрахунку базового розміру посадового окладу судді Верховного Суду). Так, у контексті спірних правовідносин у справі №826/13405/17 Верховний Суд наголосив, що приписами пункту 7 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону 1402-VIII, законодавець конкретно виокремив наведену категорію суддів із кола осіб, на яких можуть поширюватися вимоги визначені цим Законом щодо права на отримання суддівської винагороди у більшому розмірі, та не залежно від проходження кваліфікаційного оцінювання та підтвердження на відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) грошове забезпечення цих судів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що діяло у редакції до Закону № 1402-VIII, тобто до припинення діяльності Вищого адміністративного суду України статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів" в попередній редакції.

42. Тож аналіз положень статті 135 Закону № 1402-VIII у взаємозв`язку з пункту 7 "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону дає підстави для висновку, що право на отримання суддівської винагороди відповідно до норм Закону №1402-VIII, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду не лише були визнані такими, що підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному судді, а й зайняли відповідне місце у рейтингу на зайняття вакантних посад, були призначені на посаду судді відповідного суду указом Президента України, зараховані до штату відповідного суду й фактично здійснюють правосуддя у цьому суді.

43. Нормою частини другої статті 135 Закону №1402-VIII чітко визначено момент, з якого судді виплачується суддівська винагорода за цим Законом - з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

44. Отже лише за сукупної наявності наведених умов у судді виникає право на отримання суддівської винагороди, передбаченої Законом №1402-VIII. У даному випаду наявність лише рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання позивача таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду не надає позивачу права на отримання суддівської винагороди у розмірах зазначених у Законі №1402-VIII до його призначення на посаду судді Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду указом Президента України та зарахування до штату цього суду.

45. Реагуючи на доводи скаржника щодо безпідставного застосування судами попередніх інстанції до спірних правовідносин правових висновків Верховного Суду у справі № 826/12993/17, колегія суддів зазначає таке.

46. Верховний Суд зауважує, що КАС України не містить визначення терміну "подібні правовідносини". Водночас роз`яснення як слід розуміти цей термін вже надавалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 03 липня 2018 року у справі №759/4892/16-а, від 21 грудня 2020 року у справі №640/2431/19, від 06 квітня 2021 року у справі №736/1260/16-а.

47. Так, подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

48. Подібні правовідносини може означати як такі, що мають лише певні спільні риси, так і правовідносини, що є тотожними, тобто такими самими як інші. Подібність правовідносин визначається за їх елементами: суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин). Суб`єктний критерій не впливає на кваліфікацію певних правовідносин, як подібних.

49. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

50. Тобто подібність правовідносин необхідно встановлювати одночасно за трьома критеріями: суб`єктним, об`єктним і, так би мовити, змістовним. Основним критерій, без якого неможливо встановити подібність правовідносин, є змістовний (права й обов`язки суб`єктів).

51. Колегія суддів звертає увагу, що висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом як у постанові від 01 серпня 2018 року у справі №826/13355/17, яку урахував суд першої інстанції, так і у постановах від 14 травня 2020 року у справі за №826/12933/17, від 03 червня 2020 року у справі №826/14879/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 826/13405/17, на які покликався суд апеляційної інстанції, стосувалися саме питання можливості виплати суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII судді Вищого спеціалізованого суду, який у процедурі проведення конкурсу на посаду судді Верховного Суду підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді у складі Верховного Суду, але не був призначений на посаду у цьому суді, не зарахований до штату відповідного суду та продовжує обіймати посаду судді Вищого спеціалізованого суду (у випадку наведених справ - судді Вищого адміністративного суду України).

52. Наведене дає підстави для висновку, що спірні правовідносини у справах №826/13355/17, №826/12933/17, № 826/14879/17 № 826/13405/17, є подібними тим, що склалися у справі 640/2202/19, оскільки у цих справах подібними є: суб`єктний склад учасників (позивач - суддя Вищого спеціалізованого суду, який брав участь у конкурсі на посади судді Верховного Суду у відповідному касаційному суді, у процедурі проведення конкурсу на посаду судді Верховного Суду підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді у складі Верховного Суду, однак за результатами конкурсу не був призначений на таку посаду, не зарахований до штату відповідного суду у складі Верховного Суду, не здійснює правосуддя та продовжує обіймати посаду судді Вищого спеціалізованого суду; відповідач - Вищий спеціалізований суд, відповідно, у розумінні Закону № 2453-VI); об`єктом правового регулювання (нарахування та виплата суддівської винагороди); змістом (наявність/відсутність у позивача права на отримання, а у відповідача -обов`язку нарахувати і виплатити позивачу суддівську винагороду відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII).

53. З огляду на наведене та ураховуючи положення частини п`ятої статті 242 КАС України, вирішуючи по суті спір у цій справі, суди попередніх інстанцій повинні були ураховувати висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом у постановах від 01 серпня 2018 року у справі № 826/13355/17, від 14 травня 2020 року у справі за №826/12933/17, від 03 червня 2020 року у справі №826/14879/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 826/13405/17. Правові підстави для відступу від цих правових позицій у колегії суддів відсутні.

54. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, на яке покликається скаржник, не надано офіційного тлумачення норм Закону з приводу наявності підстав для виплати суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII суддям Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарський суд України, Вищого адміністративний суду України. У вказаному рішенні предметом перевірки на відповідність Конституції України (конституційності) були положення частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, які регламентують питання суддівської винагороди. Однак питання нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди відповідно до статті 133 Закону № 2453-VІ не є предметом розгляду у цій справі.

55. Питання урівняння статусу суддів Верховного Суду, призначених до цього суду за процедурою, визначеною Законом № 1402-VIII, та суддів Вищих спеціалізованих судів, призначених у ці суди за процедурою за Законом № 2453-VI, зокрема у питанні виплати суддівської винагороди, лежить у площині законодавчого вирішення та не може бути вирішено у межах цього спору.

56. Таким чином, ураховуючи правову позицію викладену у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі №826/13355/17, від 14 травня 2020 року у справі за №826/12933/17, від 03 червня 2020 року у справі №826/14879/17 та від 14 липня 2020 року у справі №826/13405/17, з огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що наявність лише рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання позивача таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду, не надає йому права на отримання суддівської винагороди із розрахунку суддівської винагороди судді Верховного Суду з доплатами, у розмірах зазначених у Законі № 1402-VIII.

57. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо незгоди із розглядом цієї справи судами попередніх інстанцій у порядку спрощеного провадження, колегія суддів виходить із такого.

58. Ця справа у розумінні частини шостої статті 12 КАС не належить до справ незначної складності. Водночас така характеристика справи автоматично не відносить її до тієї категорії справ, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.

59. Так, частиною другою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

60. Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.

61. Ця справа не підпадає під вичерпний перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження відповідно до вимог частини четвертої статті 12 та частини четвертої статті 257 КАС України.

62. Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність встановлених процесуальним законом перешкод для розгляду і вирішення справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 за правилами спрощеного позовного провадження.

63. Верховний Суд ураховує, що розгляд цієї справи за правилами спрощеного провадження не вплинув на правильність вирішення справи судами та не призвів до ухвалення незаконного рішення, а тому відповідно до частини другої статті 351 КАС України не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

64. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, яке призвело до ухвалення незаконного рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

65. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

66. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

67. Отже, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

68. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 640/2202/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк О.В. Калашнікова