ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 року

м. Київ

справа №640/22070/18

адміністративне провадження №К/9901/21793/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до прокурора Київської області Киричука Максима Юрійовича про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Леськовим Валерієм Петровичем, на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Парінова А.Б., суддів Ключковича В.Ю., Літвіної Н.М.,

У С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 26 грудня 2018 року звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність прокурора Київської області Киричука М.Ю., яка полягає у ненаданні позивачеві - заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 21 грудня 2018 року до 19 червня 2019 року;

- зобов`язати прокурора Київської області Киричука М.Ю. видати наказ про надання позивачеві - заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 21 грудня 2018 року до 19 червня 2019 року.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 обіймає посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та є батьком малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 21 грудня 2018 року позивач звернувся до прокурора Київської області Киричука М.Ю. із заявою про надання йому відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 21 грудня 2018 року до 19 червня 2019 року, на підтвердження чого надав відповідні документи. Проте на час звернення із позовом до суду відповідач не видав відповідного наказу про відпустку, що, на думку ОСОБА_1 , є порушенням його законного права на відпустку для догляду за дитиною, гарантованого статтею 179 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статтями 2, 25 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР).

ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність прокурора Київської області Киричука М.Ю., яка полягає у ненаданні заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 21 грудня 2018 року до 19 червня 2019 року. Зобов`язано прокурора Київської області Киричука М.Ю. внести зміни до наказу від 05 березня 2019 року №283вн у частині визначення дати надання відпустки відповідно до заяви позивача від 21 грудня 2018 року, а саме з 21 грудня 2018 року, а також привести наказ від 05 березня 2019 року №283вн у відповідність до вимог типової форми №П-3, передбачених наказом Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», зокрема, в частині зазначення посади позивача - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань прокуратури Київської області сплачену суму судового збору в розмірі 1409,60 грн.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Адвокат Леськов В.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2019 року.

6. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова прийнята судом апеляційної інстанції із порушенням норм матеріального і процесуального права. У касаційній скарзі вказано про те, що протягом усього періоду перебування ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та у трудових відносинах із прокуратурою Київської області відповідач був зобов`язаний надати йому, за його заявою, відпустку для догляду за дитиною на період, який він просить, і в межах терміну, визначеного у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Норми чинного законодавства не дають права відповідачеві самостійно визначати (зменшувати) період відпустки для догляду за дитиною, термін якої вказано у заяві працівника та який узгоджується зі строком, визначеним у медичному висновку. Також приписами Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ), Закону №504/96-ВР і КЗпП України не передбачено права у прокуратури як роботодавця відстрочувати вирішення заяви про надання працівнику відпустки для догляду за дитиною на періоди проведення перевірки достовірності медичного висновку та процедури скорочення працівника з посади, а тому суд апеляційної інстанції порушив норми статей 2, 25 Закону №504/96-ВР і статті 179 КЗпП України, зазначивши про відсутність протиправної бездіяльності відповідача на періоди перевірки медичного висновку Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» і витребування від ОСОБА_1 звільнитися із адміністративної посади у місцевій прокуратурі. Суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, дійшов неправомірного висновку про право відповідача зменшити позивачеві строк відпустки більше ніж на два місяці - не з 21 грудня 2018 року, як він просив у заяві, а з 05 березня 2019 року - як зазначено в наказі від 05 березня 2019 року №283вн. Окрім цього скаржник указує на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на відсутність у матеріалах справи доказів завершення процедури звільнення позивача, а наказ відповідача від 05 березня 2019 року №283вн у порушення вимог законодавства не містить посади ОСОБА_1 , у ньому вказано лише його класний чин. Посилання суду апеляційної інстанції на відсутність порушеного права та законного інтересу позивача з огляду на закінчення терміну відпустки на час апеляційного розгляду справи, як стверджує скаржник, суперечить приписам статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та статті 55 Конституції України. Закінчення строку відпустки на час розгляду судом апеляційної інстанції справи не спростовує грубого порушення відповідачем прав ОСОБА_1 , вимог статей 2, 25 Закону №504/96-ВР і статті 179 КЗпП України станом на 26 грудня 2018 року - день звернення із цим позовом до суду.

IV. Позиція інших учасників справи

7. Прокуратурою Київської області подано відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року - без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

8. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А. ухвалою від 05 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 28 липня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами на 29 липня 2021 року.

VI. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

10. Відповідно до наказу прокурора Київської області від 30 жовтня 2017 року №291к ОСОБА_1 із 31 жовтня 2017 року обіймає посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.

11. Наказом Генерального прокурора України від 13 листопада 2018 року №135ш скорочено одну посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.

12. Листом від 14 листопада 2018 року №11-1632вих18 прокуратура Київської області повідомила ОСОБА_1 про скорочення на підставі наказу Генерального прокурора України від 13 листопада 2018 року №135ш посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.

13. 26 листопада 2018 року відповідачем винесено заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 попередження про вивільнення №11-218вих-18.

14. ОСОБА_1 є батьком дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15. 19 грудня 2018 року Національною дитячою спеціалізованою лікарнею «Охматдит» видано довідку №266 форми №080-1/о про потребу дитини (дитини-інваліда) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у домашньому догляді у період із 20 грудня 2018 року до 19 червня 2019 року.

16. 21 грудня 2018 року ОСОБА_1 зі своїм представником - адвокатом Леськовим В.П. звернулися до прокурора Київської області Киричука М.Ю. із заявою про надання позивачеві відпустки без збереження заробітної плати як батькові, дитина якого потребує домашнього догляду, з 21 грудня 2018 року до 19 червня 2019 року. До заяви було додано: довідку Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» від 19 грудня 2018 року №266 форми №080-1/о; завірену копію свідоцтва про народження дитини і довідку Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року №07-41/120 про те, що дружина позивача з 17 січня 2014 року приступила до виконання службових обов`язків на посадах секретаря судового засідання та помічника судді послідовно згідно із наказом «Про припинення відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_3 » від 17 січня 2014 року №34-К.

17. Оскільки прокурором Київської області Киричуком М.Ю. за заявою ОСОБА_1 від 21 грудня 2018 року не було видано відповідного наказу про відпустку, останній, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, 26 грудня 2018 року звернувся до суду із цим позовом.

18. Листом від 29 грудня 2018 року №11-1763вих18 прокурор Київської області Киричук М.Ю. повідомив ОСОБА_1 про те, що наказом Генерального прокурора України від 13 листопада 2018 року №135ш скорочено посаду, яку він обіймає, про що йому направлялось попередження від 26 листопада 2018 року та пропонувалось обійняти одну із вакантних посад в органах прокуратури Київської області. Проте станом на 28 грудня 2018 року ним не подано відповідної заяви і його заява про надання відпустки без збереження заробітної плати як батькові, дитина якого потребує домашнього догляду, буде розглянута після призначення його на посаду в органах прокуратури Київської області.

19. 05 березня 2019 року відповідачем видано наказ №283вн про надання молодшому раднику юстиції ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 05 березня 2019 року до 19 червня 2019 року на підставі вказаної заяви позивача та довідки про потребу дитини у домашньому догляді від 19 грудня 2018 року №266.

20. ОСОБА_1 , указуючи, що видача відповідачем зазначеного наказу не призвела до відновлення його порушених прав у повному обсязі, наполягав на вирішенні спору по суті заявлених позовних вимог. Водночас звертав увагу на те, що наказом від 05 березня 2019 року №283вн йому надано відпустку з 05 березня 2019 року, а не з 21 грудня 2018 року, як він просив у заяві, та що цей наказ не містить відомостей про посаду, яку він обіймає.

VІІ. Джерела права й акти їхнього застосування

21. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані Законом №1697-VІІ, Законом №504/96-ВР та КЗпП України.

23. Відповідно до частини третьої статті 82 Закону №1697-VІІ прокурору надаються додаткові та інші відпустки, передбачені законом.

24. Згідно із приписами частин шостої та сьомої статті 179 КЗпП України у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

25. Відповідно до частини першої статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

26. У статті 2 Закону №504/96-ВР закріплено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (частина перша).

27. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 25 Закону №504/96-ВР відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

VІІІ. Позиція Верховного Суду

28. Із наведених правових норм слідує, що у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці або іншим особам (батьку дитини, бабусі, діду чи іншим родичам, які фактично доглядають за дитиною) в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

29. Відтак, батько дитини, яка відповідно до медичного висновку потребує домашнього догляду, має право на відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у відповідному висновку медичного закладу, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

30. Щоб скористатися правом на таку відпустку працівник подає роботодавцю заяву, у якій вказує дати початку і закінчення відпустки. Ці дати повинні входити в період, зазначений у медичному висновку про необхідність домашнього догляду за дитиною. До заяви в обов`язковому порядку додається відповідна довідка медичного закладу, яка підтверджує необхідність домашнього догляду за дитиною.

31. На підставі отриманих документів роботодавець видає наказ (розпорядження) про надання працівнику відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною.

32. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, при поданні 21 грудня 2018 року заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати як батькові, дитина якого потребує домашнього догляду, з 21 грудня 2018 року до 19 червня 2019 року, позивачем було дотримано вимоги законодавства для отримання відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді.

33. За висновками суду першої інстанції, законних підстав не розглядати заяву та не надавати ОСОБА_1 зазначеної відпустки на час його звернення із заявою (21 грудня 2018 року) у відповідача не було, що свідчить про його протиправну бездіяльність. До того ж відповідач листом від 29 грудня 2018 року протиправно відмовив позивачеві у розгляді його заяви від 21 грудня 2018 року про відпустку в зв`язку із необранням ним вакантної посади у прокуратурі Київської області через скорочення посади заступника керівника Києво-Святошинської міської прокуратури Київської області. Неприйнявши своєчасно відповідного рішення про відпустку у період трудових відносин із позивачем, який обіймав адміністративну посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, відповідач допустив протиправну бездіяльність. Та обставина, що відповідач мав сумнів щодо відповідності законодавству медичної довідки від 19 грудня 2018 року №266, з приводу чого він проводив перевірку, на переконання суду першої інстанції не могло бути підставою для ненадання позивачеві відпустки з 21 грудня 2018 року, при цьому що відповідачем не надано жодних доказів про підтвердження його повноважень на проведення такої перевірки, як і документів належного оформлення її результатів, із яких можливо встановити підстави та термін проведення перевірки. Відповідачем не обґрунтовано належним чином причини видачі наказу про відпустку на підставі заяви ОСОБА_1 від 21 грудня 2018 року та довідки про потребу дитини у домашньому догляді від 19 грудня 2018 року №266 саме 05 березня 2019 року. Оцінивши докази та врахувавши встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновків про необхідність виходу за межі позовних вимог ОСОБА_1 і що ефективним способом захисту його прав буде зобов`язання прокурора Київської області Киричука М.Ю. внести зміни до наказу від 05 березня 2019 року №283вн у частинах визначення дати надання позивачеві відпустки з 21 грудня 2018 року та зазначення його посади - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.

34. Суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги заступника прокурора Київської області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2019 року дійшов висновків про дотримання ОСОБА_1 вимог законодавства щодо отримання відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді та відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо ненадання позивачеві такої відпустки з 21 грудня 2018 року, оскільки відповідачем: розглянуто заяву ОСОБА_1 про відпустку і листом від 29 грудня 2018 року йому повідомлено, що ця заява буде розглянута після його призначення на посаду в органах прокуратури Київської області на одну із запропонованих посад; вживались певні дії з метою вирішення відповідного питання, зокрема, ОСОБА_1 повідомлялось про необхідність надання заяви про обрання однієї із запропонованих йому вакантних посад і з метою перевірки обґрунтованості видачі Національною дитячою спеціалізованою лікарнею «Охматдит» довідки від 19 грудня 2018 року №266 та достовірності зазначених у ній даних було направлено відповідний запит до медичної установи (відповідь на цей запит, якою підтверджено достовірність вказаних у довідці даних, надійшла на адресу прокуратури 14 лютого 2019 року); 05 березня 2019 року видано наказ №283вн про надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 05 березня 2019 року до 19 червня 2019 року, тобто відповідачем дотримано вимоги чинного законодавства і надано позивачеві відповідну відпустку в межах строку, визначеного у медичному висновку. Позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б свідчили про допущення відповідачем протиправної бездіяльності; ним не доведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено протиправної бездіяльності відповідача, яка б порушувала законні права та інтереси ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції зазначив, що на час ухвалення ним рішення термін відпустки позивача вже минув і жодних доводів відносно того, яке порушене його право суд має захистити у зазначений спосіб та до яких змін у його правовому становищі на цей час призведе вчинення відповідачем відповідних дій, позивачем під час апеляційного розгляду справи не наведено. Суд апеляційної інстанції дійшов висновків про відсутність підстав для зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії та помилковість висновку суду першої інстанції про необхідність виходу за межі позовних вимог з метою належного захисту порушених прав позивача.

35. Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

36. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

37. За приписами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

38. Протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

39. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Окрім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

40. У статті 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

41. Особливе місце в системі конституційних прав людини й громадянина посідають соціальні права і свободи, які надають людині можливість задовольняти свої соціальні потреби та інтереси.

42. Соціальні права та свободи людини і громадянина - це міра можливої поведінки або діяльності людини в соціальній сфері, що передбачає задоволення законних інтересів і потреб у сфері трудової діяльності, соціального захисту та охорони здоров`я.

43. Одними із основних серед соціальних прав та свобод людини є право на працю, право на відпочинок, а також право на відпустки.

44. Трудове право за своєю суттю є невід`ємною частиною приватного життя, захист якого гарантується державою згідно із відповідними конвенційними зобов`язаннями.

45. Право визначених законом осіб на відпустку у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, можна віднести до фундаментальних прав, яке охоплює гарантійні компоненти конституційного, міжнародного та законодавчого рівнів, а отже, потребує особливої уваги та захисту.

46. Саме причинно-наслідковий зв`язок стану здоров`я дитини є підставою для отримання такого виду відпустки, де волевиявлення батьків як працівників є скоріше вимушеним кроком, аніж безстороннім волевиявленням. Можливість перебування у такій відпустці передбачена для створення сприятливого для батьків і дитини середовища, коли дитина цього найбільше потребує для її здоров`я та розвитку, що відповідає її найкращим інтересам.

47. Для реалізації права на відпустку без збереження заробітної плати, гарантованого статтями 2, 25 Закону №504/96-ВР та частиною шостою статті 179 КЗпП України, працівнику необхідно підтвердити факт хвороби дитини медичним висновком, оформити своє волевиявлення у відповідній письмовій заяві та повідомити про свій намір роботодавця.

48. У випадку дотримання наведеного порядку працівник уважається таким, що реалізував гарантоване державою право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною. Кадрове оформлення (видача відповідного наказу роботодавця) поданої заяви про відпустку не є юридичним фактом, із яким пов`язується виникнення у працівника права на відпустку за статтею 25 Закону №504/96-ВР та частиною шостою статті 179 КЗпП України.

49. Важливим є те, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною прямо пов`язане з потребою дитини в домашньому догляді, тобто при наданні вказаного виду відпусток інтереси роботодавця не можуть превалювати над інтересами дитини працівника, яка потребує домашнього догляду.

50. Уже сам факт перебування дитини з потребою домашнього догляду під доглядом працівника унеможливлює фізичний вихід останнього на роботу і довгоочікуване видання роботодавцем наказу про надання відпустки призводить до порушення прав хворої дитини та того із батьків, хто здійснює догляд і потребує відпустки для цієї мети.

51. Право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим із моменту подання відповідної заяви роботодавцю з підтвердженням хвороби дитини медичним висновком.

52. Інший підхід призведе до обмеження прав осіб, які здійснюють догляд за дітьми до досягнення ними трьох років або дітей, які потребують домашнього догляду згідно з відповідним медичним висновком, і негативно вплине на соціальне забезпечення таких осіб та дітей, що є неприпустимим у демократичному суспільстві, де людина є найвищою соціальною цінністю (статті 1 та 3 Конституції України).

53. Відповідні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі №487/8206/18.

54. Отже, право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим із моменту подання працівником роботодавцю належним чином оформленої заяви з доданими до неї відповідними підтверджувальними документами, в обов`язковому порядку - медичним висновком.

55. Судами у справі, яка розглядається, встановлено, що при поданні 21 грудня 2018 року заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати як батькові, дитина якого потребує домашнього догляду, з 21 грудня 2018 року до 19 червня 2019 року, ОСОБА_1 дотримано вимоги законодавства для отримання відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді; ним додано до заяви довідку Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» від 19 грудня 2018 року №266 форми №080-1/о про потребу дитини (дитини-інваліда) ОСОБА_2 у домашньому догляді у період із 20 грудня 2018 року до 19 червня 2019 року.

56. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що позивач подав заяву про надання відпустки та довідку медичного закладу про потребу дитини у домашньому догляді, тобто скористався своїм установленим законом правом на відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, та врахувавши, що такий вид відпустки відповідно до вимог закону, за наявності підтверджуючих документів, надається роботодавцем в обов`язковому порядку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у ненаданні ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 21 грудня 2018 року до 19 червня 2019 року, у зв`язку із чим правомірно, з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, вийшов за межі позовних вимог і зобов`язав відповідача внести зміни до наказу від 05 березня 2019 року №283вн у частинах визначення дати надання ОСОБА_1 відпустки з 21 грудня 2018 року та зазначення посади останнього - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, з якої позивача на час виникнення спірних правовідносин і винесення відповідачем наказу від 05 березня 2019 року №283вн у встановленому законом порядку звільнено чи переведено на іншу посаду не було.

57. Надаючи оцінку процедурі скорочення посади позивача і діям прокуратури щодо повідомлення його про це, суд першої інстанції вийшов за межі доказування у цій справі. Проте наявність таких висновків суду першої інстанції не призвела до неправильного вирішення справи по суті.

58. Щодо незгоди із розглядом справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження необхідно зазначити, що відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

59. Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

60. Ця справа є справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у розмінні вказаного Закону, тому не є незначної складності.

61. Водночас відповідно до частини другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, якою передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

62. Відповідні норми містить також частина четверта статті 12 КАС України, згідно з якою (у редакції, чинній на час розгляду цієї справи судом першої інстанції) виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

63. За приписами частини третьої статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

64. Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12 та частиною четвертою статті 257 КАС України), тому прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного позовного провадження немає. Відтак, не має достатніх підстав уважати, що розгляд цієї справи мав відбуватися виключно за правилами загального позовного провадження.

65. Позов у цій справі поданий (26 грудня 2018 року) на захист установлених державою соціальних гарантій та відновлення передбачених законом прав позивача з боку суб`єкта владних повноважень і закінчення терміну відпустки ОСОБА_1 на час прийняття судом апеляційної інстанції постанови (04 липня 2019 року), виходячи із завдань та основних засад адміністративного судочинства, не може свідчити про відсутність порушених прав позивача, на що безпідставно послався суд апеляційної інстанції.

66. Щодо висновку суду апеляційної інстанції про ненадання позивачем належних і допустимих доказів, не доведення ним обставин, які б свідчили про допущення відповідачем протиправної бездіяльності, необхідно зауважити, що особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, і саме він повинен довести суду правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності належними, допустимими і достатніми доказами. До того ж якими саме доказами позивач мав довести протиправну бездіяльність відповідача, за умови, що він підтвердив факт потреби дитини у домашньому догляді медичним висновком, оформив своє волевиявлення у відповідній письмовій заяві та повідомив про свій намір відповідача, суд апеляційної інстанції не зазначив.

67. Факт відсутності бездіяльності з боку відповідача суд апеляційної інстанції мотивує тим, що ним вживались певні дії з метою вирішення відповідного питання, зокрема, ОСОБА_1 повідомлялось про необхідність надання заяви про обрання однієї із запропонованих йому вакантних посад і з метою перевірки обґрунтованості видачі довідки від 19 грудня 2018 року №266 та достовірності зазначених у ній даних було направлено відповідний запит до медичної установи. Проте це не є достатнім і переконливим свідченням того, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності, враховуючи, що вказаний вид відпустки відповідно до вимог закону, за наявності підтверджуючих документів, надається роботодавцем в обов`язковому порядку, а позивач подав заяву про надання відпустки та довідку медичного закладу про потребу дитини у домашньому догляді.

68. Відповідачем, за висновком суду апеляційної інстанції, дотримано вимоги законодавства, оскільки позивачеві надано відповідну відпустку з 05 березня 2019 року до 19 червня 2019 року, тобто в межах строку, визначеного у медичному висновку. Проте, виходячи із такої позиції суду апеляційної інстанції, роботодавець вправі надати працівнику відпустку для догляду за дитиною із будь-якої дати, незалежно від волевиявлення останнього у відповідній заяві, головне, щоб у межах періоду, визначеного у медичному висновку, що фактично може призвести до порушення прав хворої дитини та того із батьків, хто здійснює догляд і потребує відпустки для цієї мети.

69. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

70. Проте оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам.

71. Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

72. Оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваної постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року та залишення в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2019 року.

Керуючись статтями 341 344 349 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Леськовим Валерієм Петровичем, задовольнити.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року в справі №640/22070/18 скасувати.

3. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2019 року в справі №640/22070/18 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: О. Р. Радишевська

С. А. Уханенко