№ 640/22655/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 640/22655/19

адміністративне провадження № К/990/33164/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 640/22655/19

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року, ухвалене у складі головуючого судді Чудак О.М.

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року, ухвалену колегією у складі головуючого судді Вівдиченко Т.Р., суддів: Аліменка В.О., Кузьмишиної О.М.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. В листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просила:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 22.10.2019 №1172ц про звільнення позивачки з посади заступника начальника Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури;

1.2. поновити позивачку на посаді заступника начальника Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 23.10.2019;

1.3. стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивачки середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 23.10.2019 і до моменту фактичного поновлення на роботі.

2. На обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала, що оскаржуваний наказ про звільнення прийнято всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, оскільки відсутні передбачені Законом підстави звільнення, порушено принцип правової визначеності.

2.1. Так, що він виданий на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), яка передбачає звільнення у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Однак, Генеральна прокуратура не перебуває в стані припинення, що фактично свідчить про не настання події, з якою пов`язано застосування вказаних положень.

2.2. Позивачка вважає, надання Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ) дозволу кадровим комісіям під час проведення атестації брати до уваги не перевірені матеріали (анонімну інформацію) стосовно прокурора порушує принцип незалежності прокурорів та суперечить статті 62 Конституції України.

2.3. Також акцентує увагу на тому, що обіймаючи посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, не виконувала повноваження прокурора, передбачені статті 3 Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) і Законом № 1697-VII, а отже, не мала статусу прокурора. У розумінні пункту 8 частини першої статті 3 КПК України позивачка виконувала обов`язки керівника органу досудового розслідування, службове становище і процесуальний статус якого, з огляду на приписи статей 36 і 39 КПК України, статей 22-26 Закону № 1697-VII, відрізняються від правового статусу прокурора. За наведених обставин, на переконання позивачки, питання подальшого її перебування на посаді мало вирішуватися в інший спосіб, аніж звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, адже вказаний порядок визначено для звільнення прокурорів під час проведення їхньої атестації.

2.4. Крім того, на думку позивачки відповідач при її звільненні недотримався гарантій, передбачених, зокрема, статтями 40 49-2 КЗпП.

Установлені судами фактичні обставини справи

3. Позивачка з 1998 року працювала в органах прокуратури, з 07.06.2016 - заступник начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

4. У зв`язку з набранням 25.09.2019 чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19.09.2019 (далі - Закон № 113-ІХ), яким запроваджено реформу прокуратури, обов`язковою умовою якої є атестація, успішне проходження усіх етапів якої є підставою для переведення до Офісу Генерального прокурора обласних прокуратур чи окружних прокуратур, позивачка до 15.10.2019 мала подати Генеральному прокурору заяву, форма якої затверджена Додатком 2 до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі - Порядок № 221), про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора обласних прокуратур чи окружних прокуратур та про намір пройти атестацію.

5. Наказом Генерального прокурора від 22.10.2019 № 1172ц, керуючись статтею 9, пунктом 2 частини 2 статті 41 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 23.10.2019.

6. Уважаючи рішення про звільнення незаконним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

7. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2023, позов задоволено частково:

7.1. визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 22.10.2019 №1172ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури;

7.2. поновлено ОСОБА_1 з 24.10.2019 на посаді, з якої її було звільнено;

7.3. стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 765 348,48 грн;

7.4. в задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

8. Задовольняючи позовні вимоги в означеній частині, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що редакція норми пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, яка була чинна станом на дату винесення оспорюваного наказу про звільнення та регулювала звільнення з посади у випадку, зокрема, неподання заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора і намір пройти атестацію, стосувалась виключно прокурорів.

8.1. На вказаному, як зауважили суди попередніх інстанцій, акцентував увагу Верховний Суд у постановах від 31.01.2023 у справі № 640/23690/19, від 31.01.2023 у справі № 160/7620/20, від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19, від 31.08.2022 у справі № 640/25387/19.

8.2. При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого, приписи пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що визначали порядок звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII під час проведення їхньої атестації, стосувалися виключно прокурорів. При цьому, системний аналіз положень Закону № 113-ІХ у взаємозв`язку з положеннями Закону № 1697-VII не дає підстав для висновку про ототожнення законодавцем у тексті Закону № 113-ІХ понять прокурора і слідчого прокуратури в єдиному терміні «прокурори».

8.3. Тож, за оцінкою судів обох інстанцій, визначальне значення для правильного вирішення спору у вимірі чинного на час його виникнення нормативно-правового регулювання має правовий статус посади, що займала позивач. Так, судами попередніх інстанцій установлено, що з 07.06.2016 ОСОБА_1 обіймала посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

8.4. Проаналізувавши приписи затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 23.08.2018 № 168 Положення про Головне слідче управління Генеральної прокуратури України, суди дійшли висновку, що заступник начальника слідчого управління у складі Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, в розумінні пункту 8 частини першої статті 3 КПК України, є керівником органу досудового розслідування, службове становище і процесуальний статус якого, з огляду на приписи статей 36 і 39 КПК України, статей 22-26 Закону № 1697-VII, є відмінними від правового статусу прокурора. Зважаючи на норми Положення № 168, посада, яку займала ОСОБА_1 , на переконання судів попередніх інстанцій, надавала її процесуальний статус керівника органу досудового розслідування (у межах своїх повноважень), що ніяким чином не поєднується з посадою прокурора.

8.5. Суди обох інстанцій також врахували ту обставину, що після початку діяльності Державного бюро розслідувань (з 27.11.2018) функція досудового розслідування ще певний час зберігалася за слідчими органів прокуратури. Йдеться не тільки про кримінальні провадження, які - відповідно до частини четвертої статті 216 КПК України - підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань, але й про кримінальні провадження, підслідні - відповідно до частини п`ятої статті 216 КПК України - детективам Національного антикорупційного бюро. У першому випадку розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжували ними здійснюватися до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років; в іншому випадку - до закінчення досудового розслідування, але не пізніше дня початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур.

8.6. Оскільки, на дату видання оскаржуваного наказу про звільнення займана ОСОБА_1 посада (з уваги на повноваження і процесуальний статус) не може зрівнюватися з посадою прокурора, суди попередніх інстанцій констатували, що для звільнення позивача за правилами підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (у редакції цього Закону, яка діяла на дату видання спірного наказу) не було підстав.

8.7. Такого висновку суди дійшли, в тому числі, врахувавши правову позицію Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постанові від 15.03.2023 у справі № 640/22932/19.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

9. Не погодившись із вказаними судовими рішеннями Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2023 у справі № 640/22655/19 та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

10. Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

10.1. На обґрунтування підстав касаційної скарги за вказаним пунктом скаржник зазначає про необхідність відступити від висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 7, 9, 10, підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, пункту 5 частини першої статті 15, пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у співвідношенні з абзацом 2 пункту 2 розділу І Порядку № 221 у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19.

10.2. У цьому зв`язку скаржник указує, що за Законом № 113-ІХ та Порядком № 221 слідчі, як і прокурори, мають право обіймати посади в новостворених органах лише за умови подання заяви в Офіс Генерального прокурора та успішного проходження атестації. Вказує, що в підпункті 1 пункту 19 розділу II Закону №113-ІХ не було зазначено слово «слідчий» через прогалини в законодавстві. Разом з тим, оскільки в пункті 7 розділу II Закону №113-ІХ зазначено, що слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом, вважає, що пункт 19 розділу II Закону №113-ІХ поширюються і на слідчих, позаяк посади прокурора та слідчого об`єднувались одним словом «прокурор».

10.3. Відтак, на переконання відповідача, й інші норми Закону № 113-ІХ, які регламентують подання заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, проведення атестації, наслідки неподання заяви та неуспішного проходження атестації також поширюються на слідчих органів прокуратури.

10.4. За твердженнями Офісу, Верховний Суд у справі № 640/22657/19, висновки у якій враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи, не врахував вказаних законодавчих норм та особливостей правового регулювання статусу слідчих прокуратури та дійшов хибного висновку, що положення підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, що визначають порядок звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, стосуються виключно прокурорів.

10.5. Скаржник зауважує на тому, що за змістом пункту 5 частини першої статті 15 Закону № 1697-VII прокурором органу прокуратури є керівник підрозділу, а за змістом пункту 6 цієї ж норми, прокурором є заступник керівника структурного підрозділу. Враховуючи, що на день набрання чинності Законом № 113-ІХ позивачка обіймала посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, касатор вказує, що позивачка була наділена повноваженнями прокурора в розумінні Закону № 1697-VII. На підставі цього, висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що позивачка виконувала обов`язки слідчого, є помилковими.

11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.11.2023 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 24.04.2024 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Позиція інших учасників справи

13. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, де позивачка просить відмовити у її задоволенні з огляду на необґрунтованість доводів останньої, а оскаржувані судові рішення залишити в силі.

14. Крім того, 10.11.2023 позивачка надіслала до Суду клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 4 частини першої статті 339 КАС України, на обґрунтування якого вказує, що Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, зокрема, в постановах від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19, від 15.03.2023 у справі № 640/22932/19, від 15.03.2023 у справі № 640/22164/19, 31.10.2023 у справі № 580/34/20.

Позиція Верховного Суду

Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

15. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

16. Спірним питанням у цій справі є (не)правомірність звільнення позивачки з посади та зі служби в органах прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у зв`язку з неподанням заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора.

17. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

18. Верховним Судом вже сформовано усталену правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ у поєднанні з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, зокрема у постановах від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19, від 15.03.2023 у справі № 640/22932/19, від 15.03.2023 у справі № 640/22164/19, 31.10.2023 у справі № 580/34/20, які підлягають врахуванню у цьому касаційному провадженні.

19. Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, яка вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

20. Отже Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.

21. У зв`язку із імплементацією цих змін у національний правопорядок 19.09.2019 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у пункті 1 пояснювальної записки до проєкту якого наголошено, що після ухвалення Закону № 1697-VII в органах прокуратури не відбулося повноцінного кадрового перезавантаження з метою очищення лав прокурорів від осіб, які не відповідають вимогам доброчесності і професійності, що впливало на належність рівня виконання прокурорами своїх повноважень, а також рівня підтримки діяльності прокуратури суспільством. Цей Закон спрямований не стільки на зміну форми чи змісту діяльності прокуратури, скільки на проведення оцінки діючих прокурорів критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики.

22. Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалася зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

23. За змістом цього Закону реформування прокуратури є цілеспрямованим комплексом процедур і заходів, передбачених чинним законодавством, спрямованих на трансформацію цінностей, принципів, завдань і функцій прокуратури, а також стандартів і організаційно-правових засад її діяльності. Мета цієї реформи - сформувати в Україні ефективну прокуратуру, яка б користувалася повагою та довірою суспільства та сформувати високопрофесійний і доброчесний корпус прокурорів.

24. Реалізація кадрового перезавантаження за цим Законом відбувається у формі атестації діючих прокурорів на відповідність критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики. Встановлена цим Законом атестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою.

25. Положення Закону № 113-ІХ щодо процедури переведення діючих прокурорів у разі успішного проходження ними атестації у порядку цього Закону, а також щодо процедури добору на вакантні посади, яка не є складовою процедури призначення на посаду прокурора у розумінні Закону № 1697-VII (норми щодо якої зупинені відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Закону № 113-ІХ) а є самостійною та тимчасовою процедурою, передбаченою пунктами 20 та 22 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, носять тимчасовий характер (до 01.09.2021).

26. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ).

27. Пунктом 21 розділу І Закону № 113-ІХ передбачено заміну слів у Законі №1697-VII, зокрема слова "Генеральна прокуратура України" (в усіх відмінках) замінено словами "Офіс Генерального прокурора" (в усіх відмінках), а слова "регіональні" словами "обласні"; "місцеві" - "окружні". Частини другу і четверту статті 7 Закону №1697-VII викладено в такій редакції:"2. У разі потреби рішенням Генерального прокурора можуть утворюватися спеціалізовані прокуратури на правах структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора, на правах обласних прокуратур, на правах підрозділу обласної прокуратури, на правах окружних прокуратур, на правах підрозділу окружної прокуратури. Перелік, утворення, реорганізація та ліквідація спеціалізованих прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором".

28. Законом № 113-ІХ було внесено зміни до Закону № 1697-VII, зокрема, і щодо припинення діяльності військових прокуратур.

29. Так, згідно із пунктом 21 розділу І Закону № 113-ІХ у Законі № 1697-VII пункт 4 частини першої статті 7, яким передбачено військові прокуратури як складову системи прокуратури України, частину четверту статті 8, якою передбачено утворення у Генеральній прокуратурі України (на правах самостійного структурного підрозділу) Головної військової прокуратури, яку очолює заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор, виключено.

30. Частину четверту статті 27 Закону № 1697-VII, яка визначала статус військових прокурорів та абзац 11 пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, яким врегульовувався порядок звільнення військових прокурорів, виключено.

31. Поряд із цим, Законом № 113-ІХ визначено умови переведення, зокрема прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у військових прокуратурах до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур.

32. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

33. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ).

34. Суть запровадженого Законом № 113-ІХ етапу реформування прокуратури в частині кадрового перезавантаження полягала у тому, що корпус прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур мав формуватися, зокрема із уже переведених прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом працювали на посадах прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах та успішно пройшли атестацію у порядку, визначеному Законом № 113-ІХ.

35. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ).

36. Пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

37. На виконання норм розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, який визначає процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур (далі - Порядок № 221).

38. Пункт 9 розділу І Порядку № 221 передбачає, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

39. Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно) (пункт 10 розділу І Порядку № 221).

40. Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання однієї із таких підстав, як неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

41. Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

42. Приписам пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону відповідають положення статті 60 цього ж Закону, якими конкретизовано підстави звільнення прокурора з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

43. Водночас дію статті 60 зупинено до 01.09.2021 (абзац четвертий пункту 2 розділу II Закону № 113-IX), а тому з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурора не може бути звільнено з посади в період зупинення дії цієї норми, тобто в період проходження ним атестації.

44. Посилання у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ на нормативний припис - пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, містить інший зміст положень цієї статті, які визначають загальні підстави для звільнення прокурорів, визначені Законом № 1697-VII.

45. Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.

46. Верховний Суд у вищевказаних постановах, порівнюючи співвідношення правових норм Закону № 1697-VII і Закону № 113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, указав, що вони не суперечать одна одній, кожна з них претендує на відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин, та дійшов висновку, що у подібних правовідносинах застосовним є пункт 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятим пізніше у часі, а отже, згідно з правилом конкуренції правових норм у часі має перевагу над загальним Законом №1697-VII.

47. Частиною третьою статті 16 Закону № 1697-VII, в редакції до внесення змін Законом №113-IX, було встановлено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

48. З набранням чинності Законом № 113-ІХ стаття 16 Закону № 1697-VII зазнала змін та на момент виникнення спірних правовідносин була викладена в редакції, відповідно до якої прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (підпунктом 12 пункту 21 розділу І Закону № 1697-VII у частині третій статті 16 слова "цим Законом" замінено словом "законом").

49. Таким чином на час виникнення спірних правовідносин законодавство, що регулює підстави та порядок звільнення прокурора з посади або припинення його повноважень, не обмежувалось виключно положеннями Закону № 1697-VII.

50. За встановлених обставин цієї справи ОСОБА_1 з 07.06.2016 обіймала посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, на яку її призначено наказом Генерального прокурора України від 07.06.2016 №680-ц.

51. У зв`язку з набранням 25.09.2019 чинності Законом № 113-ІХ, яким запроваджено реформу прокуратури, обов`язковою умовою якої є атестація, успішне проходження усіх етапів якої є підставою для переведення до Офісу Генерального прокурора обласних прокуратур чи окружних прокуратур, позивачка до 15.10.2019 мала подати Генеральному прокурору заяву, форма якої затверджена Додатком 2 до Порядку № 221, про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора обласних прокуратур чи окружних прокуратур та про намір пройти атестацію.

52. Оскільки позивачка не подала заяви за відповідною формою до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію, наказом Генерального прокурора від 22.10.2019 №І172ц, керуючись статтею 9, пунктом 2 частини другої статті 41 Закону № 1697-VII, підпунктом 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, звільнено ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 23.10.2019.

53. Разом з тим, як обґрунтовано вказали суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання щодо правомірності оскаржуваного наказу про звільнення позивачки та досліджуючи правомірність застосування відповідачем пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII як підстави її звільнення необхідно враховувати ту обставину, що позивачка обіймала посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

54. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 31.01.2023 у справі № 640/23690/19, від 31.01.2023 у справі №160/7620/20, від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19, від 31.08.2022 у справі №640/25387/19, від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19 за подібних правовідносин із цією справою.

55. Так, у вказаних постановах Суд сформував правовий висновок щодо застосування пунктів 7, 9, 10, підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, абзацу 2 пункту 2 розділу I Порядку № 221 до слідчих органів прокуратури.

56. У справі № 640/22657/19 Верховний Суд зазначив, що приписи пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що визначали порядок звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII під час проведення їхньої атестації, стосувалися виключно прокурорів. При цьому системний аналіз положень Закону № 113-ІХ у взаємозв`язку з положеннями Закону № 1697-VII не дає підстав для висновку про ототожнення законодавцем у тексті Закону № 113-ІХ понять прокурора і слідчого прокуратури в єдиному терміні "прокурори".

57. Верховний Суд указав, що норма пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, яка була єдиною в цьому Законі станом на час виникнення спірних правовідносин, що стосувалася слідчих органів прокуратури і передбачала можливість їх переведення на посаду прокурора у реформованих органах прокуратури за умови успішного проходження ними атестації, не означала застосування до таких осіб усіх професійних процедур, обов`язкових для посади прокурора, а також можливість звільнення їх з посад слідчих в разі непроходження або неуспішного проходження атестації для зайняття посади прокурора.

58. Таким чином, Верховний Суд висловив позицію, що позивачі, перебуваючи на посадах слідчих органів прокуратури, а не прокурора Генеральної прокуратури України, не могли бути звільнені на підставі пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IX, позаяк редакція цієї норми, чинна станом на дату видання оскаржуваних в наведених справах наказів про звільнення позивачів, яка регулювала звільнення із посади у випадку, зокрема, неподання заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора і намір пройти атестацію, стосувалася виключно прокурорів.

59. Вказана правова позиція була підтримана Верховним Судом в подальшому у постановах від 31.01.2023 у справі № 640/23690/19, від 31.01.2023 у справі №160/7620/20, від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19, від 31.08.2022 у справі № 640/25387/19.

60. Крім того, у справі № 640/22657/19 Верховний Суд констатував, що позивач, обіймаючи посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, не виконував повноваження прокурора, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) і Законом №1697-VII, а отже не мав статусу прокурора, що виключало можливість застосування до нього станом на день звільнення (23.10.2019) положень Закону № 1697-VII, в тому числі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону щодо звільнення прокурора з посади з підстави ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

61. Верховний Суд зважив на те, що за відомостями дослідженої судами попередніх інстанцій трудової книжки позивача, останній протягом усієї служби в органах прокуратури жодного дня не був прокурором, обіймаючи посаду слідчого прокуратури.

62. Поряд з цим, Верховний Суд вважав помилковими посилання відповідача на пункт 6 частини першої статті 15 Закону № 1697-VII (в редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом України від 19.09.2019 № 113-IX), згідно з яким прокурором органу прокуратури є заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України, зазначивши, що в даному випадку такою посадовою особою був заступник начальника Головного слідчого управління як структурного підрозділу Генеральної прокуратури України, а не позивач, який обіймав посаду заступника начальника одного з управлінь, що входили до складу Головного слідчого управління.

63. Отже, Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19 надав оцінку правомірності наказу про звільнення позивача з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII та сформував висновок щодо застосування пункту 6 частини першої статті 15 Закону № 1697-VII виходячи з аналізу посади та функціональних обов`язків, які виконував позивач на час виникнення спірних правовідносин. Тобто висновки у справі №640/22657/19 щодо застосування пункту 6 частини першої статті 15 Закону № 1697-VII Верховний Суд сформував за конкретних фактичних обставин справи.

64. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги в частині необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19, колегія суддів зауважує, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

65. Як закріплено у частині п`ятій статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

66. Причинами для відповідного відступлення можуть бути вади попереднього судового рішення чи групи судових рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), а також зміни суспільного контексту.

67. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступлення від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави, зокрема, його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їхнього правового регулювання.

68. Так, відступленням від висновку необхідно розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.

69. Своєю чергою касаційна скарги не містить переконливих та обґрунтованих доводів необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19. Аргументи скаржника в цій частині фактично зводяться до незгоди із висновками суду касаційної інстанції у вказаній справі, що не може слугувати самостійним свідченням необхідності відступу від них.

70. Своєю чергою, сама по собі незгода відповідача із позицією Верховного Суду, викладеною в зазначеній постанові, не може бути підставою для відступлення від усталеної, послідовної судової практики.

71. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд враховує, що позивачка у розглядуваному випадку обіймала посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

72. У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що наказом Генеральної прокуратури України від 23.08.2018 № 168 затверджене Положення про Головне слідче управління Генеральної прокуратури України (далі - Положення № 168).

73. Крім того, відповідно до матеріалів справи, наказом заступника Генерального прокурора Матіосом А. від 17.09.201 затверджений Розподіл функціональних обов`язків між працівниками управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління.

74. За змістом пунктів 1.1 і 3.1 цього Положення № 168, Головне слідче управління Генеральної прокуратури України (далі - Головне управління) є самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України (на правах Департаменту), одним із основних завдань якого є організація та проведення відповідно до вимог пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України та пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України досудового розслідування кримінальних правопорушень.

75. У відповідності до пункту 2.1 Положення №168, до складу Головного управління, зокрема, входять: управління з розслідування особливо важливих справ, управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки, управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, кожне з яких діє у складі відповідних відділів.

76. Пунктом 4.1 Положення визначено повноваження вказаних управлінь (слідчих управлінь) та їхніх структурних підрозділів (слідчих відділів), крім організаційно-методичних відділів та відділів документального забезпечення, як органів досудового розслідування відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

77. За змістом пункту 2 Положення №168 (втратило чинність згідно з наказом Офісу Генерального прокурора від 18.02.2020 № 95, проте було чинне на дату видання спірного в цій справі наказу), до складу Головного управління входить, зокрема, управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю у складі: першого слідчого відділу; другого слідчого відділу; третього слідчого відділу.

78. Пунктом 2.2 Положення №168 передбачено, що Головне управління очолює начальник, який має п`ять заступників, один з яких одночасно є начальником управління з розслідування особливо важливих справ, а один - управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки. У разі відсутності начальника Головного управління його обов`язки виконує один із заступників начальника Головного управління відповідно до наказу Генерального прокурора.

79. Із пункту 2.3 Положення №168 вбачається, що Управління Головного управління очолюють начальники управлінь. Начальник управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, має одного заступника.

80. За пунктом 4.1 Положення №168, управління з розслідування особливо важливих справ; управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю; управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки; управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями (далі - слідчі управління), та їхні структурні підрозділи (далі - слідчі відділи), крім організаційно-методичних відділів та відділів документального забезпечення, як органи досудового розслідування відповідно до Кримінального процесуального кодексу України здійснюють: організацію та проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях про кримінальні правопорушення визначеної законодавством та цим Положенням категорії, прийняття у них законних та обґрунтованих процесуальних рішень.

81. Відповідно до підпункту 4.1.2 пункту 4.1 Положення №168, управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, забезпечує організацію та проведення досудового розслідування за фактами резонансних кримінальних правопорушень, скоєних працівниками Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Служби безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань та інших органів правопорядку.

82. За приписами підпункту 5.4 пункту 5 Положення № 168, заступники начальників управлінь (у межах компетенції управлінь), зокрема: здійснюють функції керівника органу досудового розслідування та інші повноваження, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України; контролюють роботу слідчих відділів щодо здійснення ними слідчої діяльності, організовують заслуховування стану досудового розслідування у конкретних кримінальних провадженнях; забезпечують контроль за діяльністю працівників управління щодо дотримання вимог законодавства у зв`язку із затриманням осіб у кримінальних провадженнях та їх перебуванням у слідчих відділах; контролюють стан організації роботи у слідчих відділах з обліку речових доказів, цінностей та документів, вилучених у ході досудового розслідування кримінальних правопорушень, їх зберігання та схоронність тимчасово вилученого майна, організовують щоквартальні перевірки наявності речових доказів і тимчасово вилученого майна; за дорученням керівництва Генеральної прокуратури України, Головного управління та управління здійснюють досудове розслідування у кримінальних провадженнях відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України.

83. Відповідно до пункту 3 Розподілу функціональних обов`язків між працівниками управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління, затвердженого заступником Генерального прокурора А.Матіосом від 17.09.2018 ОСОБА_1 як заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України особисто здійснює досудове розслідування у кримінальних провадженнях відповідно до вимог КПК України.

84. Наведене вказує, що ОСОБА_1 як заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України у розумінні пункту 8 частини першої статті 3 КПК України, виконувала обов`язки керівника структурного підрозділу органу досудового розслідування (слідчого), службове становище і процесуальний статус якого, з огляду на приписи статей 36 і 40 КПК України, статей 22-26 Закону № 1697-VII, є відмінними від правового статусу прокурора.

85. За таких обставин, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для звільнення позивачки за правилами підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ у редакції цього Закону, яка діяла на дату видання спірного наказу, адже приписи вказаної норми права стосувалися виключно прокурорів. З огляду на це, суди обох інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про незаконність наказу про звільнення позивачки та поновлення її на посаді, яку вона займала до звільнення.

86. Таким чином доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень к цій справі.

87. Доводів незгоди із висновками судів в частині стягнення на користь позивачки суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та його розрахунку касаційна скарги не містить, а тому у цій частині не перевіряються Верховним Судом у межах цього касаційного провадження.

88. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

89. Згідно з частиною першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

90. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

91. Надаючи оцінку доводам клопотання ОСОБА_1 щодо закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 4 частини першої статті 339 КАС України згідно якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, колегія суддів зазначає про таке.

92. Касаційне провадження ухвалою від 01.11.2023 відкрито з підстав, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні). Колегія суддів зауважує, що касаційний перегляд оскаржуваних судових рішення здійснюється з урахуванням вимог статті 341 КАС України та передбачає здійснення перевірки повноти з`ясування судами попередніх інстанцій встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права.

93. У вказаній ухвалі колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги є мотивованими та такими, що повинні бути перевірені під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, а тому підстави для закриття касаційного провадження відсутні.

94. Відповідно до приписів статті 375 КАС України Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

95. Тому, враховуючи наслідки касаційного перегляду, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2022 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2023 у справі №640/22655/19, виконання яких було зупинено ухвалою від 01.11.2023.

96. З огляду на результат касаційного розгляду Верховний Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року у справі № 640/22655/19 залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року у справі № 640/22655/19 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк