ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 640/23040/19
адміністративне провадження № К/990/3979/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Жука А.В.,
Мартинюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2022 (головуючий суддя - Н.В. Клочкова)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2022 (головуючий суддя - М.І. Кобаль, судді - Л.О. Костюк, А.Г. Степанюк)
у справі № 640/23040/19
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора,
Прокуратури Дніпропетровської області
про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-1), Прокуратури Дніпропетровської області (далі - відповідач-2), в якому просив:
- скасувати наказ Генерального прокурора № 447-к від 22.10.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22.10.2019;
- поновити ОСОБА_1 в межах територіальної юрисдикції Дніпропетровської обласної прокуратури в органах прокуратури та на адміністративній посаді різнозначній тій, з якої його було звільнено наказом № 447-к від 22.10.2019;
- стягнути з прокуратури Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 22.10.2019 по дату фактичного поновлення на публічній службі.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про протиправність оскаржуваного наказу, оскільки наказ про звільнення позивача з адміністративної посади та з органів прокуратури підписаний неуповноваженою на це особою. На переконання позивача, у Генерального прокурора відсутні повноваження щодо звільнення прокурора з адміністративної посади у місцевій прокуратурі. Зауважує, що станом на день звільнення позивача не існувало жодних підстав для звільнення позивача за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», оскільки не відбулось ні ліквідації, ні реорганізації Прокуратури Дніпропетровської області, не відбулося і скорочення кількості прокурорів. Також, позивач зазначає про неврахування відповідачем при звільнення позивача положень Кодексу законів про працю України. Позивач наголошує на тому, що його звільнення відбулось під час тимчасової непрацездатності.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2022, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
4. При прийнятті рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки позивач не подав Генеральному прокурору заяву за формою, встановленою Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджено Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221, тому відповідач-1, керуючись підпунктом 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», правомірно прийняв наказ про звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скаржник просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
6. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник вказує пункти 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
7. Обґрунтовуючи посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, заявник касаційної скарги вказує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у сукупності з пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що застосовані судом апеляційної інстанції з посиланням на висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 21.09.2021 у справі № 200/5038/20-а, від висновку якого, на думку позивача, є необхідність відступлення. За доводами позивача, застосований судом апеляційної інстанції висновок Верховного Суду у справі № 200/5038/20-а щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у сукупності із пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не сприяє реалізації приписів частини шостої статті 43 Конституції України, частин першої і третьої статті 16 Закону України «Про прокуратуру» щодо встановлених гарантій від незаконного звільнення прокурорів зі служби, а тому, на думку позивача, застосування апеляційним судом висновку Верховного Суду у справі № 200/5038/20-а не сприяє правильній юридичній оцінці спірних правовідносин, а тому за позицією позивача, є необхідність відступити від такого.
8. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позивач вказує про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування пункту 3 частини першої статті 11, абзацу другого пункту 4 частини першої статті 41, пункту 2 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у взаємозв`язку з підпунктом 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Позивач підкреслює, що на момент звільнення він обіймав посаду прокурора і адміністративну посаду керівника Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області. Вказує, що за приписами пункту 3 частини першої статті 11, абзацу другого пункту 4 частини першої статті 41, пункту 2 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» звільнення з посади прокурора та адміністративної посади керівника місцевої (окружної) прокуратури здійснюється за рішенням керівника відповідної регіональної (обласної) прокуратури. Однак, позивача було звільнено з адміністративної посади наказом Генерального прокурора, тобто, як указує позивач, неуповноваженою особою. При цьому, позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки його доводам про те, що Генеральний прокурор відповідно до чинного законодавства України не наділений повноваженнями на звільнення з посади та адміністративної посади позивача, як керівника місцевої (окружної) прокуратури, що є порушенням статей 90 211 242 244 246 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позиція інших учасників справи
9. Відповідачі правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалася, відсутність якого згідно приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги
10. Ухвалою Верховного Суду від 21.02.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
11. Ухвалою Верховного Суду від 17.04.2024 призначено справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
12. ОСОБА_1 у період з 17.09.2007 по 22.10.2019 обіймав різні посади в органах прокуратури України.
13. З 20.07.2017 на підставі наказу Генерального прокурора № 127к від 20.07.2017 ОСОБА_1 був призначений на посаду керівника Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області.
14. 19.09.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності з 25.09.2019 і яким передбачено реформування органів прокуратури та проведення атестації прокурорів та слідчих органів прокуратури.
15. ОСОБА_1 15.10.2019 до приймальні Генеральної прокуратури України подано заяву під № 15 на ім`я Генерального прокурора про надання згоди щодо проведення перевірок на доброчесність з урахуванням вимог статті 62 Конституції України, статей 10-11 Загальної декларації прав людини, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини другої статті 6, статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У своїй заяві ОСОБА_1 просив запропонувати іншу роботу, а також надав згоду щодо переведення (призначення) на рівнозначну адміністративну посаду в Офісі Генерального прокурора (в тій прокуратурі, яка діятиме на правах обласної чи окружної на території Дніпропетровської області).
16. Генеральним прокурором Рябошапкою Р.Г. наказом № 447-к від 22.10.2019, керуючись статтею 9, пунктом 2 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру№, підпунктом 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», звільнено ОСОБА_1 з посади керівника Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22.10.2019.
17. В подальшому листом від 06.11.2019 № 11/1/1-2495вих-19 Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 було повідомлено, що останнім було подано заяви до Офісу Генерального прокурора за невстановленою чинним законодавством формою та змістом, у зв`язку з чим Генерального прокурора було повідомлено про дану обставину, та на підставі чого останнім було прийнято рішення про відхилення поданих ОСОБА_1 заяв та про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
18. Наведене зумовило звернення позивача до суду з цим позовом.
Позиція Верховного Суду
19. За змістом частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
20. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
21. Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить із такого.
22. Верховний Суд наголошує, що одними із основних засад адміністративного судочинства нарівні з верховенством права є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
23. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
24. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
25. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
26. Верховний Суд також звертає увагу, що одне із призначень обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль за здійсненням правосуддя. А тому при оскаржені рішення суду слід звертати увагу на те, що залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням процесу.
27. Так, з матеріалів справи встановлено, що одним із ключових доводів позовної заяви ОСОБА_1 є відсутність у Генерального прокурора повноважень щодо звільнення позивача з адміністративної посади у місцевій прокуратурі, оскільки такими повноваженнями згідно з чинним законодавством України, за доводами позивача, наділений керівник обласної прокуратури.
28. Про протиправність оскаржуваного наказу з підстав прийняття його неуповноваженою особою позивачем вказувалось і в апеляційній скарзі.
29. Перевіряючи законність оскаржуваного позивачем рішення у цій справі суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки доводам позивача про відсутність у Генерального прокурора повноважень щодо звільнення ОСОБА_1 .
30. Верховний Суд вважає, що ненадання судами попередніх інстанцій оцінки ключовим доводам позивача, якими обґрунтовується протиправність оскаржуваного рішення, не дослідження судами усіх обставин справи, свідчить про передчасність висновку судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові у цій справі.
31. Таким чином, доводи касаційної скарги позивача про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.
32. Інші наведені у касаційній скарзі доводи та аргументи, враховуючи встановлення під час розгляду справи порушення судами норм процесуального права, Верховним Судом не аналізуються.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
33. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
34. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
35. Разом з тим, 15.12.2022 набрав чинності Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».
36. Статтею 1 вказаного закону ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
37. У пункті 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
38. Враховуючи викладене, справа підлягає направленню на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
39. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
Висновки щодо розподілу судових витрат
40. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
41. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 327 341 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
постановив:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2022 у справі № 640/23040/19 скасувати.
3. Справу № 640/23040/19 направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді А.В. Жук
Н.М. Мартинюк