ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 640/23452/19
адміністративне провадження № К/990/10496/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Уханенка С. А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року (головуючий суддя - Коротких А.Ю., судді - Сорочко Є.О., Чаку Є.В.),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив: скасувати наказ Генерального прокурора від 25 жовтня 2019 року №1221-ц про звільнення його з посади прокурора Генеральної прокуратури України; поновити його в органах прокуратури на посаді прокурора Генеральної прокуратури України та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на посаді.
1.1. Позов обґрунтовано тим, що його звільнено з органів прокуратури під час перебування у відпустці, що заборонено приписами частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), суперечить статті 43 Конституції України та не відповідає рішенню Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року №6-р(ІІ)2019 щодо гарантій захисту працівника від незаконного звільнення. Позивач зазначає, що з моменту набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX) його позбавлено гарантій, установлених нормами КЗпП України, а тому застосовані до нього положення Закону №113-IX він вважає дискримінаційними. Посилаючись на те, що наказ про звільнення не відповідає принципу правової визначеності та відсутність підстав для застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», просив суд задовольнити позов.
ІІ. Встановлені судами обставини справи
2. З липня 2013 року ОСОБА_1 працював на посаді прокурора Генеральної прокуратури України.
3. З 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України №113-IX, відповідно до якого було запроваджено реформування органів прокуратури, у зв`язку з чим усі прокурори були попереджені про майбутнє звільнення. У разі наявності у них бажання продовжити службу в органах прокуратури, у встановлений строк вони мали подати заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, у якій зазначити про намір пройти атестацію.
4. У зв`язку з тим, що така заява від позивача не надійшла, наказом Генерального прокурора від 25 жовтня 2019 року №1221ц з 28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». У преамбулі цього наказу зроблено також посилання на підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ.
4.1. Отже, указаний наказ прийнято на виконання положень статті 9 Закону України «Про прокуратуру», підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX. Тобто позивача було звільнено з займаної посади, саме через неподання ним заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора.
5. Також, наказ №1221ц видано під час перебування ОСОБА_1 у відпустці, що він вважає недопустимим, оскільки це не відповідає гарантіям, установленим нормами КЗпП України.
6. Предметом спору у цій справі є наказ про звільнення прокурора у зв`язку з неподанням ним заяви про проходження атестації.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
7. Рішенням Окружного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року позов задоволено. Скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 25 жовтня 2019 року № 1221ц. Поновлено позивача на посаді прокурора Офісу Генерального прокурора з 28 жовтня 2019 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 3 504 488,12 грн.
8. Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не обґрунтовано підстави застосування певних норм права задля звільнення позивача, підстави та обставини, що слугували звільненню позивача у наказі також не указано, тому суд дійшов висновку про наявність ознак протиправності оскаржуваного наказу та доцільність його скасування.
9. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції, а в позові відмовлено.
10. Перевіряючи рішення суду першої інстанції і скасовуючи його, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір по суті, не врахував особливостей правового регулювання спірних правовідносин та залишив поза увагою факт неподання позивачем відповідної заяви про переведення та намір пройти атестацію. Ураховуючи те, що висновки суду першої інстанції не відповідають правовій позиції Верховного Суду, сформованій у постанові від 11 липня 2022 року у справі №640/23420/19, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив в позові.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін
11. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
12. Заявник зазначив, що вирішуючи спір, суди неправильно застосували норми Закону України «Про прокуратуру» у взаємозв`язку з нормами Закону №113-IX та КЗпП України, так як його звільнено під час перебування у щорічній відпустці та без урахування попереднього звільнення за наказом від 25 вересня 2019 року №952ц, правомірність якого ним оскаржується у іншій справі №640/20619/19.
13. ОСОБА_1 указав, що рішення Конституційного Суду від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 має вплив на розгляд цієї справи, так як цим судовим актом визнано неконституційним пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX яким передбачалось, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
14. Судове рішення не відповідає приписам КАС України щодо їхньої законності та обґрунтованості, оскільки судом апеляційної інстанції неповно з`ясовано обставини справи та безпідставно відхилено доводи позивача про те, що попередньо його було звільнено з посади заступника Генерального прокурора за приписами підпункту 4 пункту 21 розділу ІІ ««Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, що, на його думку, є дискримінацією, а суд не дослідив питання щодо посади в органах прокуратури, на яку його було прийнято після попереднього звільнення з адміністративної посади.
15. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Підставою відкриття касаційного провадження є необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX у взаємозв`язку з частиною третьою статті 40 КЗпП України та з урахуванням рішення Конституційного Суду від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 у подібних правовідносинах, адже предметом спору у справі № 640/23452/19 є наказ Генерального прокурора від 25 жовтня 2019 року № 1221ц, яким позивача звільнено під час його перебування у щорічній відпустці та без врахування попереднього звільнення з адміністративної посади на підставі наказу Генерального прокурора від 25 вересня 2019 року №952ц, правомірність якого оскаржується позивачем у справі №640/20619/19.
16. У відзиві на касаційну скаргу Офіс Генерального прокурора просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін. Відповідач, зокрема, зазначає, що приписи Закону №113-IX та пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» застосовано правильно, так як заявником у межах установленого строку не подано заяву про проходження ним атестації, що є недотриманням процедури, установленої Законом №113-IX та відповідає висновку Верховного Суду, сформованому, зокрема, у справах №№200/13482/19-а, 640/23556/19. Також Офіс послався на рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 15-рп/2003, в якому зазначено, що атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок, і за приписами частини другої статті 15 Закону України «Про прокуратуру» прокурори в Україні мають єдиний статус, який не залежить від їхнього перебування на адміністративних посадах. Тому попереднє звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади, жодним чином не припиняє його повноваження, як прокурора. Водночас рішення Конституційного Суду від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 жодним чином не впливає на вирішення цього спору, оскільки не має ретроактивної дії.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
17. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. За приписами статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, функції якої визначено в цій самій нормі. Зокрема, частиною другою цієї статті установлено, що організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
19. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, установлені Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон України «Про прокуратуру»).
20. Частиною першою статті 4 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
21. За умовами частини третьої статті 16 Закону України «Про прокуратуру» прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
22. Загальні правила звільнення прокурора з посади закріплені у статті 51 Закону України «Про прокуратуру», якою, зокрема, встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої).
23. З 25 вересня 2019 року Законом №113-IX було запроваджено реформування системи органів прокуратури.
24. Пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
25. Пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
26. Згідно з пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
27. Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема: неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; .
27.1. Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту. Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру» (абзаци 6,7 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ).
28. Відповідно до пункту 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).
29. Пунктом 9 Порядку № 221 установлено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
29.1. У додатку 2 до Порядку № 221 встановлено форму та заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
30. Відповідно до пункту 10 Порядку № 221 заява, указана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.
31. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічні положення містяться у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».
31.1. Рішенням Конституційного Суду від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX. В пункті 2 цього рішення КСУ указано, що пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
VI. Позиція Верховного Суду
32. Питанням, що належить вирішити в межах розгляду цієї справи судом касаційної інстанції є застосування приписів частини другої пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX у взаємозв`язку з частиною третьою статті 40 КЗпП України та з урахуванням рішення Конституційного Суду від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 шляхом формування відповідного висновку.
33. Відповідаючи на визначене питання, Верховний Суд зазначає таке.
34. Виходячи із змісту указаних норм, саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Тому застосований судом апеляційної інстанції правовий підхід щодо тлумачення наведених норм законодавства в аспекті вирішення питання щодо законності звільнення прокурора згідно з підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ у зв`язку з неподанням заяви про переведення узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а.
34.1. Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких звільнення прокурора відбувалося на підставі положень підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, тобто у випадку, коли прокурор не подав у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
34.2. Також у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 640/24727/19, від 15 грудня 2021 року у справі №540/1407/20, від 26 січня 2022 року у справі № 240/17743/20, Верховний Суд, з-поміж іншого, зауважив, що системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
34.3. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах (які виникли у зв`язку із проходженням прокурорами атестації) викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 440/2700/20, від 25 листопада 2021 року у справі № 160/5745/20, від 21 грудня 2021 року у справі №420/9066/20 та від 26 січня 2022 року у справі №240/17743/20, у яких Верховний Суд дійшов висновку про те, що фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, а нормативною підставою - пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
35. Що стосується доводів ОСОБА_1 щодо перебування його у відпустці на час звільнення, що, на його думку є порушенням приписів частини третьої статті 40 КЗпП України, то Верховний Суд вже неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм КЗпП України у спорах щодо звільнення прокурорів за подібних обставин.
35.1. Так, у постанові від 29 вересня 2021 року (справа №440/2682/20) Верховний Суд, серед іншого, зауважив про незастосовність до правовідносин, пов`язаних зі звільненням прокурорів з наведених підстав, положень трудового законодавства й наголосив, що спеціальним для них (з 25 вересня 2019 року) є Закон №113-ІХ, а не КЗпП України (пункти 63-66 цієї постанови). Також у цій справі колегія суддів звернула увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку №221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.
36. Отже, зважаючи на наведені висновки Верховного Суду щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у зіставленні з підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IХ та частини третьої статті 40 КЗпП України, колегія суддів у вимірі встановлених обставин цієї справи і порушених позивачем у касаційній скарзі питань висновує, що неподання прокурором у встановлений строк заяви про переведення та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію є підставою для звільнення прокурора з посади відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без застосування положень частини третьої статті 40 КЗпП України.
37. З урахуванням наведеного у сукупності, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу Генеральної прокуратури України від 25 жовтня 2019 року № 1221ц про звільнення позивача з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.
38. Що стосується аргументів ОСОБА_1 щодо впливу на спірні правовідносини рішення Конституційного Суду від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023, то Верховний Суд зазначає, що згідно з резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 (справа №3-5/2022(9/22) пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, визнаний неконституційним та втратив чинність 01 березня 2023 року, як установлено статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», тобто, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у цій справі, що також прямо встановлено цим рішенням. Тому указане рішення КСУ не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не свідчить про неправильне застосування судами норми матеріального права, адже на час виникнення спірних правовідносин і на час прийняття рішення суду першої інстанції положення указаної норми були чинними та підлягали застосуванню.
39. Також Суд відхиляє доводи позивача щодо впливу результатів розгляду іншої справи №640/20619/19 (щодо звільнення його з адміністративної посади Генеральної прокуратури) на спірні правовідносини, так як предмет спору у справі №640/20619/19 не пов`язаний з предметом спору у цій справі. Так, звільнення з адміністративної посади заступників Генерального прокурора було передбачено положеннями підпункту 4 пункту 21 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IХ і звільнення з цих підстав, жодним чином не впливало на подальше проходження служби таких осіб в органах прокуратури, так як їхній статус прокурора залишався незмінним. Ураховуючи те, що за приписами Закону №113-IХ атестація є обов`язковою умовою для всіх осіб, що мали бажання продовжувати службу в органах прокуратури і жодних винятків законом не встановлено, питання правомірності попереднього звільнення з адміністративної посади за іншою нормою Закону №113-IХ не впливає на вирішення спору щодо звільнення прокурора відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» через неподання ним заяви про намір проходження ним атестації.
40. Інші мотиви та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм законодавства, з посиланням на власну оцінку обставин справи та переоцінки доказів, а тому не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій.
41. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
42. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
VІI. Судові витрати
43. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, за наслідками перегляду справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року залишити без змін.
3. Судові витрати не розподіляються.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Постанова у відповідності до приписів статті 355 КАС України виготовлена суддею Кашпур О.В.
Головуючий: С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська