ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 640/23901/19
провадження № К/9901/40109/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Радишевської О. Р., Уханенка С. А.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві, за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сахнацького Олександра Анатолійовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року, ухваленого у складі головуючого судді Чудак О. М., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Кучми А. Ю., суддів: Аліменка В. О., Безименної Н. В.
І. Суть спору
1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві (далі - ГУ Держгеокадастру у м. Києві), за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУПФУ у м. Києві), в якому просить:
1.1. визнати незаконним та скасувати (частково) наказ ГУ Держкомзему в місті Києві від 30 грудня 2010 року № 293-к в частині звільнення позивача з 30 грудня 2010 року (пункт 3 наказу);
1.2. визнати протиправними дії ГУ Держгеокадастру у м. Києві щодо невиплати грошового забезпечення за час тимчасової непрацездатності з 12 лютого 2010 року по 30 грудня 2010 року;
1.3. зобов`язати ГУ Держгеокадастру у м. Києві виплатити позивачу грошове забезпечення за час тимчасової непрацездатності з 12 лютого 2010 року по 30 грудня 2010 року у розмірі 51084,70 грн, індексацію у розмірі - 55993,91 грн, загальна сума становить 107078,61 грн. матеріальної шкоди, та 50000,00 грн. моральної шкоди;
1.4. зобов`язати ГУ Держгеокадастру у м. Києві провести відповідні розрахунки та сплатити до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування позивача за час тимчасової непрацездатності з 12 лютого 2010 року по 30 грудня 2010 року помісячно.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що його фактично звільнено відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у м. Києві від 30 грудня 2010 року № 293-к під час тимчасової непрацездатності. При цьому позивач не отримав заробітну плату за весь час перебування на лікарняному, оскільки відповідні відрахування до Пенсійного фонду України роботодавцем не здійснені.
2.1. Позивач стверджує, що ним були передані всі листки непрацездатності до відділу кадрів, в тому числі і лікарняний лист АВК № 049892, який наданий 31 грудня 2010 року.
2.2. Враховуючи неотримання заробітної плати за весь час перебування на лікарняному та нездійснення роботодавцем відрахування до Пенсійного фонду України відповідні відрахування, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою захисту своїх прав.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. На підставі наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 03 лютого 2010 № 128 ОСОБА_1 направлено з 04 лютого 2010 по 05 березня 2010 року у відрядження до Головного управління Держкомзему у Донецькій області, однак у місце відрядження позивач не прибув, про причини неприбуття та своє місцезнаходження керівництво Державного комітету України із земельних ресурсів та Головного управління Держкомзему у м. Києві не повідомив.
4. Враховуючи вищезазначене та за результатами профспілкових зборів трудового колективу від 12 лютого 2010 року, наказом Головного управління Держкомзему у місті Києві від 12 лютого 2010 року № 34 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління землевпорядної експертизи оцінки та ринку земель за прогул без поважних причин (відсутність на роботі більш трьох годин) відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів України про працю (далі - КЗпП України).
5. У подальшому вказаний наказ скасовано відповідно до наказу Головного управління Держкомзему у місті Києві від 30 грудня 2010 року № 293-к, яким ОСОБА_1 одночасно поновлено на посаді начальника управління державної землевпорядної експертизи оцінку та ринку земель з 12 лютого 2010 року та звільнено 30 грудня 2010 року за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
6. У мотивувальній частині наказу зазначено, що за результатами перевірки проведеної Держкомземом, встановлено, що у період з 05 лютого 2010 року по 07 травня 2010 року ОСОБА_1 знаходився на лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності: серії АБР № 337988, виданим Поліклінікою № 8 Шевченківського району м. Києва та серії АБК № 913516, виданим НПЦ ЕНРХ АМН України. За вказаних обставин процедура звільнення ОСОБА_1 за наказом Головного управління Держкомзему у місті Києві від 12 лютого 2010 року № 34 не відповідає вимогам частини третьої статті 40 КЗпП України, а сам наказ підлягає скасуванню, як виданий з порушенням вимог чинного законодавства. Враховуючи той факт, що, одночасно, в своїй заяві ОСОБА_1 просить звільнити його з посади начальника управління державної землевпорядної експертизи оцінки та ринку земель за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України), поновлення та послідуюче звільнення його з цієї посади є фактичною зміною підстав звільнення та зміною формулювання причин звільнення.
7. Підставами видання вказаного наказу слугували заяви ОСОБА_1 від 24 грудня 2010 року та 30 грудня 2010 року, а також доповідні помічника Голови Держкомзему від 27 грудня 2010 року та від 29 грудня 2010 року.
8. У доповідній записці, складеній 27 грудня 2010 року на ім`я першого заступника Голови Державного комітету України із земельних ресурсів, що міститься у матеріалах справи зазначено, що 24 лютого 2010 року ГУ Держкомзему у м. Києві листом № 927 повідомило ОСОБА_1 про його звільнення за прогул без поважних причин та просило отримати трудову книжку у відділі кадрів. У поясненнях керівництва Головного управління Держкомзему у м. Києві вказано, що станом на 27 грудня 2010 року ОСОБА_1 трудову книжку не отримав, про причини нез`явлення на роботі не повідомляв. Заявою від 24 грудня 2010 року ОСОБА_1 повідомив Держкомзем про те, що у лютому 2010 року він повідомляв керівництво Головного управління Держкомзему у м. Києві про своє захворювання, та пояснює свою відсутність на роботі саме причиною перебування на лікарняному. Крім того, у своїй заяві ОСОБА_1 просить скасувати наказ Головного управління Держкомзему у м. Києві від 12 лютого 2010 року № 34 та поновити його на посаді начальника - управління державної землевпорядної експертизи оцінки та ринку земель Головного управління Держкомзему у м. Києві (слід розуміти з 12 лютого 2010 року). Запропоновано доручити Головному управлінню Держкомзему у м. Києві витребувати у ОСОБА_1 листки непрацездатності за вказаний період та у разі їх достовірності доручити Головному управлінню Держкомзему у м. Києві видати наказ, яким врегулювати питання остаточного звільнення ОСОБА_1 .
9. У заяві від 30 грудня 2010 року, що складено ОСОБА_1 власноручно, він просить звільнити його з посади за згодою сторін 30 грудня 2010 року. При цьому, іншою заявою, що датовано цим же числом, ОСОБА_1 підтверджує, що не має ані матеріальних, ані фінансових вимог до ГУ Держкомзему у м. Києві.
10. Також до матеріалів справи долучено копію Книгу обліку руху трудових книжок та вкладишів до них, у якій, в графі «розписка працівника в отримані трудової книжки» під порядковим номером 13 проставлено підпис; поруч, у графі «дата і підстави видачі працівнику трудової книжки при звільненні» зазначено наказ № 293-к від 30 грудня 2010 року.
11. До матеріалів справи долучено також копії листків непрацездатності:
серії АБР № 337988 про амбулаторне лікування з 05 лютого 2010 року по 09 лютого 2010 року;
серії АБР № 913516 про стаціонарне лікування з 10 лютого 2010 року по 07 травня 2010 року (продовження листка непрацездатності серії АБР № 337988);
серії АБР № 953095 про стаціонарне лікування з 08 травня 2010 року по 11 червня 2010 року (продовження листка непрацездатності серії АБР № 913516);
серії АБШ № 936201 про амбулаторне лікування з 12 червня 2010 року по 16 липня 2010 року (продовження листка непрацездатності серії АБР № 953095);
серії АБШ № 937172 про амбулаторне лікування з 17 липня 2010 року по 21 серпня 2010 року (продовження листка непрацездатності серії АБШ № 936201);
серії АБС № 614409 про стаціонарне лікування з 25 серпня 2010 року по 24 вересня 2010 року;
серії АБС № 614670 про стаціонарне лікування з 27 вересня 2010 року по 08 листопада 2010 року;
серії АВЗ № 152927 про амбулаторне лікування з 09 листопада 2010 року по 03 грудня 2010 року (продовження листка непрацездатності серії АБС № 614670);
серії АВК № 049892 про стаціонарне лікування з 06 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року.
12. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2011 року № 974 «Про утворення територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів» ГУ Держкомзему у м. Києві реорганізовано в ГУ Держземагенство у м. Києві шляхом приєднання.
13. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» ГУ Держземагенство у м. Києві реорганізовано в ГУ Держгеокадастр у м. Києві.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
14. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року позовну заяву в частині вимог про визнання незаконним та скасування (частково) наказу Головного управління Держкомзему в місті Києві від 30 грудня 2010 року № 293-к в частині звільнення ОСОБА_1 з 30 грудня 2010 року (пункт 3 наказу) залишено без розгляду у зв`язку із пропущенням строку звернення до адміністративного суду.
15. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року, в позові відмовлено.
16. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що вимога зобов`язати ГУ Держгеокадастру в м. Києві виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час тимчасової непрацездатності з 12 лютого 2010 року по 30 грудня 2010 року не є законодавчо обґрунтованою. Суд зазначив, що наказом від 30 грудня 2010 року № 293-к, яким позивача звільнено з посади 30 грудня 2010 року за угодою сторін, його спочатку поновлено на даній посаді зі скасуванням наказу про звільнення від 12 лютого 2010 року. Відповідно, позивач, весь час перебування у стані тимчасової непрацездатності, був звільнений. При цьому позивачем доведено надання відповідачу двох листків непрацездатності, а саме АБР № 337988 та АБК № 913516. Наведених листків непрацездатності відповідачу було достатньо для поновлення позивача на роботі та подальшого його звільнення вже з інших підстав (не за прогул, а за угодою сторін).
17. Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
18. Представник ОСОБА_1 - адвокат Сахнацький Олександр Анатолійович подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким зобов`язати ГУ Держгеокадастру у м. Києві виплатити позивачу грошове забезпечення за час тимчасової непрацездатності з 12 лютого 2010 року по 30 грудня 2010 року у розмірі 51084,70 грн, індексацію у розмірі 55993,91 грн, загальна сума становить 107078,61 грн. матеріальної шкоди, та 50000,00 грн. моральної шкоди.
Так, автор скарги зауважує на тому, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення застосував положення статті 116 КЗпП України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 760/18557/15, від 12 квітня 2018 року у справі № 817/925/14, від 04 травня 2018 року у справі № 808/858/16, від 28 січня 2020 року у справі № 826/8314/15, від 17 липня 2020 року у справі № 812/1267/17, а також не враховано положення статей 1 та 2 Закону України «Про оплату праці» та статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку зі статтями 116 117 КЗпП України.
Також скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», статей 1, 21, частини другої статті 35 «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», пунктів 2 та 3 Порядку оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року № 439.
19. Верховний Суд ухвалою від 04 січня 2022 року відкрив касаційне провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сахнацького О. А. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
20. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
21. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
22. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
24. Загальні підстави припинення трудового договору визначені положенням статті 36 КЗпП України, пунктом 1 частини першої якої підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.
25. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
26. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
27. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
28. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
29. Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
30. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
31. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент звернення до суду з цим позовом, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
32. Пунктом 1 частини першої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі, зокрема, тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасової непрацездатності на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.
33. Водночас, у 2010 році правові, організаційні та фінансові основи загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв`язку з вагітністю та пологами, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей, відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначав Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-III (далі - Закон № 2240-III), відповідно до статті 1 якого загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв`язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім`ї), вагітності та пологів, часткову компенсацію витрат, пов`язаних із смертю застрахованої особи або членів її сім`ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених цим Законом.
34. Відповідно до частини першої статті 21 Закону № 2240-III фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється районними, міжрайонними, міськими виконавчими дирекціями відділень Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.
Підставою для фінансування страхувальників робочими органами відділень Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.
Районні, міжрайонні, міські виконавчі дирекції відділень Фонду здійснюють фінансування страхувальників-роботодавців протягом десяти робочих днів після надходження заяви.
У разі якщо сума отриманих страхувальником від Фонду страхових коштів перевищує фактичні витрати на надання матеріального забезпечення, невикористані страхові кошти повертаються до робочого органу Фонду, що здійснив фінансування, протягом трьох робочих днів.
35. Частиною другої статті 21 Закону № 2240-III передбачено, що страхувальник-роботодавець відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України.
Страхувальник-роботодавець, який є бюджетною установою, відкриває окремий рахунок для зарахування страхових коштів у відповідному органі Державного казначейства України в порядку, встановленому Державним казначейством України.
Кошти Фонду, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку.
Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок у відповідному органі Державного казначейства України (далі - окремий рахунок), можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам.
Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.
36. Одним із видів матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням є допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною) (статті 35, 37 цього Закону) (п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону № 2240-III).
37. У разі настання випадку тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві застрахованій особі надається допомога по тимчасовій непрацездатності у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) (ч. 1 ст. 35 Закону № 2240-III).
38. Відповідно до частини другої статті 35 Закону № 2240-III допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
39. На момент виникнення спірних правовідносин діяв Порядок оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року № 439 (Порядок № 439).
40. Відповідно до пунктів 2 та 3 Порядку № 439 оплата днів тимчасової непрацездатності застрахованій особі провадиться за основним місцем роботи у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати за робочі дні (години) згідно з графіком роботи, що припадають на дні тимчасової непрацездатності.
Підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності є виданий в установленому порядку листок непрацездатності.
VI. Позиція Верховного Суду
41. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у разі настання одного зі страхових випадків, передбачених частиною першою статті 35 Закону № 2240-III, зокрема тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, застрахованій особі надається допомога по тимчасовій непрацездатності у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу).
42. Оплата перших п`яти днів такої непрацездатності здійснюється за рахунок коштів роботодавця, а починаючи з шостого дня, за весь період до відновлення працездатності відповідна допомога виплачується Фондом.
43. Випадків, за яких роботодавець зобов`язаний здійснювати відповідні виплати без участі Фонду законом не визначено.
44. У контексті викладених підстав для касаційного оскарження зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо правомірності стягнення з відповідача грошового забезпечення за час тимчасової непрацездатності позивача з 12 лютого 2010 року по 30 грудня 2010 року, та, як наслідок інших належних сум згідно з положеннями статті 116 КЗпП України.
45. При цьому варто зауважити, що в силу частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент звернення до суду з цим позовом, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
46. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог), яка гарантована статтею 43 Конституції України.
47. У справі, що розглядається, позивача звільнено із займаної посади відповідно до наказу ГУ Держкомзему у м. Києві від 12 лютого 2010 року № 34 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (відсутність на роботі більш трьох годин).
48. В подальшому вказаний наказ скасовано відповідно до наказу ГУ Держкомзему у м. Києві від 30 грудня 2010 року № 293-к, яким позивача одночасно поновлено на посаді з 12 лютого 2010 року та звільнено 30 грудня 2010 року за угодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
49. При цьому в мотивування вказаного наказу відповідач зазначив про перебування позивача у період з 05 лютого 2010 року по 07 травня 2010 року на лікуванні відповідно до листків непрацездатності: серії АБР № 337988, виданим Поліклінікою № 8 Шевченківського району м. Києва та серії АБК № 913516, виданим НПЦ ЕНРХ АМН України.
50. Отже, поновлення та наступне звільнення позивача з посади є фактично зміною підстав та формулювання причин звільнення.
51. Варто зазначити, що наказ ГУ Держкомзему у м. Києві від 12 лютого 2010 року № 34 позивачем не оскаржувався та не визнавався протиправним у судовому порядку.
52. Фактично до висновку про необхідність скасування наказу ГУ Держкомзему у м. Києві від 12 лютого 2010 року № 34 відповідач дійшов за власної ініціативи.
53. Своєю чергою, позивач увесь час перебування у стані тимчасової непрацездатності був звільнений.
54. При цьому, як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, зокрема доповідною запискою (т. 1 а.с. 29), складеною 27 грудня 2010 року на ім`я першого заступника Голови Державного комітету України із земельних ресурсів, Головному управлінню Держкомзему у м. Києві, запропоновано доручити витребувати у позивача листки непрацездатності за вказаний період та у разі їх достовірності доручити Головному управлінню Держкомзему у м. Києві видати наказ, яким врегулювати питання остаточного звільнення ОСОБА_1 . Разом з цим, судами встановлено, що у спірному наказі від 30 грудня 2010 року № 293-к міститься посилання на листки непрацездатності АБР № 337988 та АБК № 913516.
55. Наведене свідчить, що позивачем доведено надання відповідачу двох листків непрацездатності, а саме АБР № 337988 та АБК № 913516, яких було достатньо для поновлення позивача на роботі та подальшого його звільнення вже з інших підстав (не за прогул, а за угодою сторін).
56. Варто зазначити, що позивач, звертаючись до суду 03 грудня 2019 року, так чи інакше міг та повинен був знати про відсутність здійснення відповідних нарахувань за період з 12 лютого 2010 року по 30 грудня 2010 року з огляду на обставини цієї справи.
57. Водночас, Верховний Суд у постановах від 25 липня 2018 року та від 17 липня 2020 року у справах № 809/575/16 та № 812/1267/17 відповідно зазначив, що допомога по тимчасовій непрацездатності не може бути віднесена до виплат при звільненні, передбачених статтею 116 КЗпП України оскільки особливості проведення таких виплат врегульовані спеціальним Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", яким чітко регламентована "незалежність" останніх від дати звільнення.
58. Отже, порядок оплати праці при звільненні та вчинення бездіяльності в частині невиплати позивачу допомоги по тимчасовій втраті працездатності є безпідставними.
59. При цьому, Верховний Суд звертає увагу на заяву позивача від 30 грудня 2010 року (т. 1 а.с. 30, зворотна сторона), в якій власноручно ОСОБА_1 зазначено, що він не має ані матеріальних, ані фінансових вимог до ГУ Держкомзему у м. Києві, та ця заява подана у зв`язку зі звільненням із займаної посади за угодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
60. Варто також зауважити, що розрахунок грошового забезпечення за час тимчасової непрацездатності з 12 лютого 2010 року по 30 грудня 2010 року сумі 51084,70 грн. позивач здійснив на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 у редакції, що на момент виникнення спірних правовідносин не була чинною.
61. Разом з цим вимогу про стягнення з відповідача суми індексації у розмірі 55993,91 грн. позивач обґрунтовує приписами частини четвертої статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» дія якого розпочалася з 01 січня 2015 року. Натомість, станом на 30 грудня 2010 року діяв Закон № 2240-III, що виключає можливість застосування вказаної норми до спірних правовідносин.
62. За такого правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимоги про зобов`язання відповідача виплатити грошове забезпечення за час тимчасової непрацездатності та інших похідних вимог, а обраний позивачем спосіб захисту прав на час звернення до суду не відповідає характеру спірних правовідносин та способам захисту прав, що передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.
63. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
64. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
65. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
66. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сахнацького Олександра Анатолійовича залишити без задоволення.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року у справі № 640/23901/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. Р. Радишевська
С. А. Уханенко