ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2024 року
м. Київ
справа № 640/24263/19
адміністративне провадження № К/990/25828/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів -Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 640/24263/19
за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Овручська деревообробна компанія» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя: О. М. Чудак) від 12 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: А. Б. Парінов, О. О. Беспалов, І. О. Грибан) від 19 червня 2023 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Овручська деревообробна компанія» (далі - позивач, ТОВ «Овручська деревообробна компанія», Товариство, платник податків) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС, відповідач, скаржник, контролюючий/податковий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 липня 2019 року:
№ 0019731413, яким встановлено завищення суми від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за січень 2019 року на загальну суму 3 596 348 грн;
№ 0019741413, яким збільшено суму податкового зобов`язання ТОВ «Овручська деревообробна компанія» з податку на додану вартість на 143 393 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 36 348,25 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем незаконно призначено перевірку ТОВ «Овручська деревообробна компанія» на підставі наказу від 08 травня 2019 року № 985, результати якої зафіксовані в акті від 21 травня 2019 року № 410/10-36-14-13/39487290 з висновками якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.
Позивач вказує, що в якості підстави призначення перевірки вказано підпункт 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) з посиланням на ненадання ТОВ «Овручська деревообробна компанія» відповіді на запит ГУ ДПС від 21 березня 2019 року № 20232/10/10-36-14-13. При цьому, позивач надав відповідь на вказаний запит, а ПК України не передбачено права контролюючого органу ініціювати проведення перевірки у разі надання неповної відповіді на запит. До того ж, згідно наказу від 08 травня 2019 року № 985 призначено перевірку ТОВ «Овручська деревообробна компанія» за період з 01 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року, однак висновки перевірки стосуються порушень за січень 2019 року. Тобто, відповідач вийшов за межі призначеної перевірки під час її проведення.
Також позивач вказав на необґрунтованість висновків акту від 21 травня 2019 року № 410/10-36-14-13/ 39487290 щодо нереальності господарських операцій між ТОВ «Овручська деревообробна компанія» та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» у грудні 2018 року. Позивач стверджує, що господарські операції між ТОВ «Овручська деревообробна компанія» та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» товарів реальні, підтверджуються всіма необхідними та належним чином оформленими первинними документами, які дають можливість встановити реальність здійснених господарських операцій та фактичне придбання товарів та виконання робіт (надання послуг), чим спростовується висновок податкового органу про порушення позивачем, як добросовісним платником, положень податкового законодавства.
Посилання відповідача на відсутність документів щодо навантаження-розвантаження товару позивач вважає безпідставними, адже відповідач не зазначає які саме документи потрібно надати, а навантаження-розвантаження товару підтверджується документами на перевезення. Вказав, що у деяких товарно-транспортних накладних помилково вказано державний номер НОМЕР_2 автомобіля Iveco, замість вірного НОМЕР_3 .
Позивач наголошує, що висновки акту перевірки щодо неможливості у ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» здійснювати задекларовані поставки ґрунтуються виключно на аналізі баз даних ДПС України щодо господарських відносин між ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» та іншими контрагентами до яких позивач не має жодного відношення. Вказав на необхідності дотримання принципу індивідуальної відповідальності.
Посилання відповідача на пояснення директора ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» ОСОБА_1 про непричетність до діяльності ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» не можуть слугувати доказом нереальності господарських операцій між ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» та ТОВ «Овручська деревообробна компанія».
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2023 року, позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 02 липня 2019 року № 0019731413 та № 0019741413.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 24 липня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій останній просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
5. Після усунень недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року клопотання Головного управління ДПС у Київській області про поновлення строку на касаційне оскарження - задоволено. Поновлено Головному управлінню ДПС у Київській області строк на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено строк для подання відзиву. Витребувані матеріали справи.
6. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у попередньому судовому засіданні.
7. Станом на час розгляду справи письмового відзиву від позивача до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ГУ ДФС у Київській області направлено ТОВ «Овручська деревообробна компанія» запит про надання пояснень та їх документального підтвердження від 21 березня 2019 року № 20232/10/10-36-14-13 щодо господарських операції між ТОВ «Овручська деревообробна компанія» та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» у грудні 2018 року.
9. Відповідь на вказаний запит від 21 березня 2019 року № 20232/10/10-36-14-13 надана позивачем листом від 15 квітня 2019 року № 31 у якому надано пояснення щодо господарських операції між ТОВ «Овручська деревообробна компанія» та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» у грудні 2018 року та додано копії первинних документів, що підтверджують такі операції.
10. У зв`язку із ненаданням позивачем повної відповіді на запит ГУ ДФС у Київській області від 21 березня 2019 року № 20232/10/10-36-14-13 та на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України ГУ ДФС у Київській області прийнято наказ від 08 травня 2019 року № 985, яким призначено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Овручська деревообробна компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість в частині здійснення взаємовідносин з ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» за період з 01 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року.
11. На підставі наказу від 08 травня 2019 року № 985 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Овручська деревообробна компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість в частині здійснення взаємовідносин з ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» за період з 01 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року, за результатом якої складено акт від 21 травня 2019 року № 410/10-36-14-13/39487290, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, абз. г) 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.0 статті 201 ПК України, шляхом заниження податку на додану вартість за грудень 2018 року на 143 393 грн та завищення залишку від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за січень 2019 року на загальну суму 359 6348 грн, з огляду на безпідставне відображення у податковій звітності наслідків операцій з придання товарів у ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» у грудні 2018 року.
12. Позивач подав заперечення на акт від 21 травня 2019 року № 410/10-36-14-13/39487290, однак листом ГУ ДФС у Київській області від 26 червня 2019 року № 22595/10/10-36-14-13 повідомлено про залишення висновків вказаного акту без змін.
13. 02 липня 2019 року на підставі вказаних висновків акту від 21 травня 2019 року № 410/10-36-14-13/39487290 ГУ ДПС у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 0019731413, яким встановлено завищення суми від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за січень 2019 року на загальну суму 359 6348 грн.
- № 0019741413, яким збільшено суму податкового зобов`язання ТОВ "Овручська деревообробна компанія" з податку на додану вартість на 143 393 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 36 348,25 грн.
14. Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДФС України.
15. Рішенням ДПС України від 06 вересня 2019 року № 855/6/99-00-08-05-01 скаргу ТОВ «Овручська деревообробна компанія» залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 02 липня 2019 року № 0019731413 та № 0019741413 - без змін.
16. Не погодившись з вказаним податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з цим позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходи з того, що доводи позивача про надання належної відповіді на запит ГУ ДФС у Київській області від 21 березня 2019 року № 20232/10/10-36-14-13 є обґрунтованими та враховував, що позивач подав до відповіді на вказаний запит документи, які підтверджують придбання товару у ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» у грудні 2018 року та подальшу реалізацію такого товару позивачем, але при цьому суд зазначив, що навіть факт надання позивачем пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит контролюючого органу не виключає можливість прийняття наказу про проведення перевірки платника у разі, коли надані відомості не спростовують порушень, вказаних у запиті. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті наказу від 08 травня 2019 року № 985 діяв на підставі, в порядку і у спосіб, передбачений законодавством. На обґрунтування своїх висновків, суд посилався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 03 червня 2021 року у справі № 820/1417/17 та від 14 червня 2022 року у справі № 826/4913/17.
18. Суд вважав помилковими доводи позивача про те, що відповідач при проведення перевірки вийшов за її межі, оскільки предметом перевірки фактично були виключно господарські операції позивача з придання товарів у ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» у грудні 2018 року, діяльність ТОВ «Овручська деревообробна компанія» за січень 2019 року не перевірялась.
19. Надаючи оцінку правовідносинам позивача з ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ», суд першої інстанції висновувався на тому, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку по ланцюгу контрагента. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що позивачем надано належне та достатнє документальне підтвердження вказаних господарських операцій з ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ». Також зазначено, що поставлені ТОВ «Оптторг-Сіті» товари були у подальшому реалізовані позивачем на адресу ГОВ «Фастівський завод органічних розчинників» та ТОВ «Славресурс».
20. Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи первинні документи обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку, погодився з такими висновками суду першої інстанції та зазначив, що останні складені за результатом фактично проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом, з дотриманням положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять достатні дані про зміст господарських операцій, їх учасників та підтверджують реальність здійснення таких операцій.
21. У сою чергу, судом вказано, що висновки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства під час взаємовідносин із контрагентом відповідач дійшов ґрунтуючись виключно на припущеннях, без проведення аналізу первинних документів, складених за наслідками таких взаємовідносин, хоча мав можливість вжити заходів для дослідження таких документів.
22. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
23. З огляду на зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено пункт 4 частину четверту статті 328, пункт 1 частину другу статті 353 КАС України, а саме - не дослідження судами зібраних доказів у справі за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України, викладених у постановах від 30 травня 2023 року у справі № 640/3627/19, від 20 грудня 2021 року у справі № 200/6804/19-а, від 12 серпня 2021 року у справі № 808/421/18, а також встановлення обставин, що мають істотне значення, без врахування ознак нереальності господарської діяльності, контрагента позивача - ТОВ «Оптторг-Сіті».
24. На думку скаржника, вказані вище обставини призвели до неправильного застосування судами попередніх інстанцій пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.5, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 ПК України, статті 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
25. У цілому, скаржник наводить доводи, аналогічні доводам відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, здійснює виклад обставин справи, шляхом відтворення частини акта перевірки, цитує норми матеріального та процесуального права, перелічує порушення, які на його думку допущено позивачем, наводить ряд постанов Верховного Суду та цитує уривки з них, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями, а тому повторного зазначення не потребують.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
26. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.
27. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
28. За приписами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
29. Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
30. Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
31. Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені у статті 198 ПК України.
32. Положеннями пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України установлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
33. Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
34. Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
35. За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
36. Як визначено пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
37. За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
38. Статтею 9 цього Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
39. Застосування наведених норм у системному зв`язку дає підстави зробити висновок, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума ПДВ для включення до податкового кредиту, крім того, повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.
40. Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум витрат та податкового кредиту, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов`язань з податку на прибуток та з ПДВ відповідно, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
41. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимозі статті 75 КАС України щодо достовірності доказів.
42. Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону № 996-XIV, так само характеризує і податковий облік.
43. У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді права платника податків на формування в податковому обліку податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язано з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника. Господарські операції мають відповідати економічному змісту, відображеному в укладених платником податків договорах, та підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
44. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.
45. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податків даних податкового обліку.
46. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу щодо не підтвердження здійснення господарських взаємовідносин позивачем з ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ».
47. Так, у спірному періоді між ТОВ «Овручська деревообробна компанія» та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» укладено договір купівлі-продажу від 06 грудня 2018 року № 01П-ОТС на умовах якого погоджено поставку товару, найменування, кількість та вартість якого визначається у рахунках на оплату та видаткових накладних. Згідно пункту 2.3 Договору оплата товару здійснюється з 180 календарного дня згідно отриманого покупцем рахунку на оплату. Відповідно до розділу 3 Договору поставка здійснюється на умовах транспортування товару продавцем до складу покупця.
48. На підтвердження реальності здійснення вищеозначених господарських операцій між ТОВ «Овручська деревообробна компанія» та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» до матеріалів справи додано рахунки на оплату, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні у грудні 2018 року на виконання договору купівлі-продажу від 06 грудня 2018 року № 01П-ОТС ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ».
49. Суди попередніх інстанцій, досліджуючи первинну документацію встановили, що силами контрагента поставлено на адресу позивача товар (пілети) на загальну суму 2 525 132,69 грн, у тому числі ПДВ - 505 026,58 грн. На вказані товари наявні відповідні посвідчення якості.
50. Так, доводячи відсутність реального характеру господарських операцій позивача з вищевказаним контрагентом, податковий орган за змістом акта перевірки посилався, якщо їх узагальнити, на відсутність у ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» умов та ресурсів, необхідних для здійснення фінансово-господарських операцій з постачання товару, посилався на товарно-транспортні накладні, які містять неповні дані щодо пункту навантаження товару, вказано лише «Сумська область», не надано інформацію та підтверджуючих документів щодо навантаження та розвантаження, придбаного товару, відсутністю декларування придбаного товару контрагентом по ланцюгу постачання, а також наявністю пояснень ОСОБА_1 про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Оптторг- Сіті».
51. Відхиляючи такі доводи відповідача, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Оптторг- Сіті» є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а також господарський характер понесених за ними витрат
52. Перевіряючи довід про те, що надані товарно-транспортні накладні містять неповні дані щодо пункту навантаження товару, а також відсутність документів щодо навантаження-розвантаження товару, Суд звертає увагу на те, що позивач не вступав у відносини із перевізниками придбаного ним товару. Вказане жодним чином не впливає на факти реальності спірних операцій з придбання товару та не покладає на позивача відповідальності у вигляді позбавлення права на податковий кредит за допущені третіми особами, з якими він до того ж не вступав у відносини, порушення.
53. Водночас, Суд зауважує, що відповідальною особою за складання товарно-транспортних накладних є не позивач, а його контрагент, оскільки вантажоодержувач, яким виступає позивач у справі, за умовами Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568) не приймає участь в складанні цих документів і не в змозі проконтролювати правильність і повноту заповнення її реквізитів.
54. При цьому, за умовами договорів, укладених позивачем із спірними контрагентом, поставка здійснюється за рахунок постачальника-продавця, отже транспортування ТМЦ, отриманих від контрагента, позивач не здійснював.
55. Окрім цього, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само незначні помилки у їх оформленні, не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2021 року по справі № 640/19745/18, від 10 вересня 2020 року по справі № 640/2722/19 та від 29 жовтня 2019 року по справі № 823/1436/13-а.
56. Суд також звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19, зокрема, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
57. А тому Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на наявності недоліків у наданих первинних документах (товарно-транспортних накладних), а також відсутність документів щодо навантаження-розвантаження товару, оскільки зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.
58. Окрім того, надаючи оцінку спірним ТТН судами встановлено, що у деяких товарно-транспортних накладних помилково вказано державний номер НОМЕР_2 автомобіля Iveco, замість вірного НОМЕР_3 .
59. Окремо судами попередніх інстанцій досліджено подальшу реалізацію ТОВ «Овручська деревообробна компанія» в адресу ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» та ТОВ «СЛАВРЕСУРС» товару, аналогічного тому, який придбано у ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ», що підтверджується наявною матеріалах справи первинною документацією.
60. Щодо посилання скаржника на те, що позивачем не надано до перевірки документів щодо проведення розрахунку за товар, судами обґрунтовано звернуто увагу, що відсутність таких документів на час проведення перевірки об`єктивно зумовлена пунктом 2.3 Договору, згідно якого оплата товару здійснюється з 180 календарного дня згідно отриманого покупцем рахунку на оплату.
61. Окрім того, висновки акта перевірки в цілому базуються лише на результатах аналізу податкової звітності ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ», аналізу податкової інформації про нього, в результаті чого встановлено відсутності у підприємства основних та трудових ресурсів для здійснення фінансово господарської діяльності та відсутністю декларування придбаного товару контрагентом по ланцюгу постачання.
62. У зв`язку із цим, суди зазначили, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкового кредиту платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.
63. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
64. Так, Верховний Суд неодноразово в своїх постановах наголошував, що правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача.
65. Заперечуючи проти таких висновків судів попередніх інстанцій, відповідач у касаційній скарзі посилається на ті ж обставини, якими обґрунтовані висновки в акті перевірки.
66. Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 зазначила, що посилання контролюючого органу на аналіз зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації не є допустимим доказом у розумінні процесуального закону.
67. У свою чергу, у справі що розглядається, контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента по ланцюгу постачання основні та трудові ресурси, та ін. були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару обумовленого укладеним договором з позивачем, не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, свідчили про протиправну поведінку контрагента та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ним.
68. Таким чином, висновки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства під час взаємовідносин із контрагентом відповідач дійшов ґрунтуючись виключно на припущеннях, без проведення аналізу первинних документів, складених за наслідками таких взаємовідносин, хоча мав можливість вжити заходів для дослідження таких документів. Відповідач фактично посилається виключно на недоліки господарських операцій, у яких позивач не брав участь, та оподаткування яких не є предметом даного спору.
69. Щодо посилання скаржника на наявність пояснень директора ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» ОСОБА_1 про непричетність до діяльності ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ», Суд звертає увагу на те, що відповідач не навів ні в акті перевірки та не надав суду жодної ухвали слідчого судді відносно контрагента позивача, чи якою б до ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» застосовувались заходи забезпечення кримінального провадження. Протоколи допиту та висновки експертів, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Сам по собі факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень), висновків експертів, в рамках певної кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. До винесення вироку суду в рамках кримінального провадження, протокол допиту свідка та висновки експертів не можуть вважатися беззаперечним доказом в адміністративному судочинстві. В межах кримінального судочинства та адміністративного судочинства має місце різний об`єм, порядок, спосіб встановлення, дослідження та вирішення питання щодо доказування тієї чи іншої обставини в межах відповідної справи. Принаймні, основним доказом яке може мати значення в адміністративному процесі може бути вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили у випадках встановлених за правилами КАС України.
70. Таким чином, суди попередніх інстанцій, враховуючи сталу практику Верховного Суду, яка підтверджена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19, обґрунтовано не взяли до уваги вказані пояснення як доказ нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ».
71. Отже, як вбачається з касаційної скарги, доводи скаржника не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у запереченнях (відзиві) на адміністративний позов, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих сторонами на підставі статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
72. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів погоджується з правовою оцінкою юридичним фактам при дослідженні спірних правовідносин, наданою судами попередніх інстанцій щодо реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ», контролюючий орган в касаційній скарзі не спростував висновки судів попередніх інстанцій, висловленими в оскаржуваному рішенні, що дає підстави для відмови у задоволенні касаційної скарги.
73. Як підсумок, ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідає вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС України, оскільки при вирішенні спору апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права щодо встановлених у справі обставин і його висновки узгоджуються із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 щодо вирішення спорів цієї категорії.
74. У касаційній скарзі контролюючий орган посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду за подібних, на переконання відповідача, правовідносин. Однак, контролюючий орган посилається при цьому на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених відповідачем рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.
75. Судами першої та апеляційної інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом у запереченнях (відзиві) на адміністративний позов та апеляційній скарзі, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені відповідачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
76. Крім того, колегія судів зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
77. Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
78. Суд вказує на те, що обґрунтування касаційної скарги відповідача зводиться виключно до незгоди з оцінкою, наданою судами повно і всебічно встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Фактично відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
79. При цьому посилання скаржника на недослідження судами зібраних у справі доказів, як порушення норм процесуального права і умова для скасування судових рішень, може бути визнана прийнятною при касаційному оскарженні судового рішення (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України) у разі обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, про що прямо зазначено в пункті 1 частини другої статті 353 цього Кодексу.
80. Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
81. Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
82. Переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів вважає, що відсутні підстави для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували норми матеріального права та ухвалили оскаржувані рішення без дотриманням норм процесуального права.
83. Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційної скарги без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2023 року у справі № 640/24263/19 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов