ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 640/2886/20

адміністративне провадження № К/9901/13579/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Всеукраїнської партії "Нова сила" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року (суддя: Смолій І.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року (судді: Кузьменко В.В., Василенко Я.М., Ганечко О.М.) у справі за позовом Міністерства юстиції України до Всеукраїнської партії "Нова сила" про анулювання реєстраційного свідоцтва,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

Міністерство юстиції України (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Всеукраїнської партії «Нова сила» (далі - відповідач), в якому просило анулювати реєстраційне свідоцтво Всеукраїнської партії «Нова сила» № 1281 від 16 грудня 1999 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що наділений правом звернутися до суду з позовом про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, у разі невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років, про що зазначено у частині першій статті 24 Закону України «Про політичні партії в Україні».

Оскільки партія протягом 10 років не висувала кандидатів на виборах Президента України та виборах народних депутатів України, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували рішення тим, що з метою перевірки дотримання вимог статті 24 Закону України «Про політичні партії в України» Міністерством юстиції України 15 січня 2020 року направлено лист № 393/00019.4.1/6-20 до Центральної виборчої комісії для отримання інформації щодо висування Партією кандидатів на участь у виборах народних депутатів України та на виборах Президента України протягом останніх 10 років.

Центральна виборча комісія листом від 31 січня 2020 року № 21-41-211 надала інформацію стосовно партій, які висували та подавали до Комісії документи щодо реєстрації кандидатів на пост Президента України на виборах Президента України (чергових, позачергових) протягом 2010-2019 років та кандидатів у народні депутати України в загальнодержавному багатомандатному та одномандатних виборчих округах на виборах народних депутатів України (чергових, позачергових, повторних, проміжних) протягом 2005-2019 років.

На підставі вказаної відповіді суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що матеріалами справи підтверджується невисування Всеукраїнською партією «Нова сила» кандидатів на пост Президента України та у народні депутати України протягом останніх десяти років, що є достатньою і самостійно визначеною законом підставою для анулювання реєстраційного свідоцтва.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, політична партія звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року і ухвалити нову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування частини першої статті 24 Закону України «Про політичні партії в Україні» у частині обчислення десятирічного строку, установленого для висування політичною партією своїх кандидатів на вибори Президента України та вибори народних депутатів України.

Також на переконання скаржника, позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду встановлений частиною 2 статті 122 КАС України, оскільки підстави для звернення до суду виникають після закінчення десятирічного періоду політичної діяльності партії та досягнення нею 11 років з моменту створення, і виключно за умови не висування партією протягом цього часу кандидатів на виборах Президента та парламенту України.

Скаржник вказує, що згідно з відповіді ЦВК на звернення Міністерства юстиції, яка міститься в матеріалах справи, партія приймала участь у чергових виборах народних депутатів України 26 березня 2006 року. Отже, фактичні підстави для звернення до суду з метою анулювання реєстраційного свідоцтва відповідно до даних ЦВК виникнули в Міністерства юстиції України 27 березня 2017 року через 10 років після останньої участі у виборах, а не в 2020 році через 13 років.

Скаржник стверджує, що станом на день звернення до суду в 2020 році Міністерство юстиції України майже на три роки пропустило строк, який дає суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення позову. Із заявою про поновлення строку позивач до суду не звертався та не навів поважних причин в результаті яких було пропущено встановлений законодавством строк на звернення до суду.

Також вказує, що на час подання позову та прийняття рішення у справі свідоцтво партії втратило свою дію через зміни у законодавстві. Відповідно до діючих редакцій Закону України «Про політичні партії в Україні», а саме статей 7, 8, 10 та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», а саме статей 1,9, 15 установчими документами партії є Статут та Програма партії.

Свідоцтво політичних партій з 2016 року законодавством не передбачено, не видається Міністерством юстиції України та не являється установчим документом партії.

В попередній редакції Закону України «Про політичні партії в Україні» в частині одинадцятій статті 11 було зазначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, після реєстрації видає політичній партії, обласній, міській, районній організації партії або іншим структурним утворенням, передбаченим статутом партії, реєстраційне свідоцтво встановленого Кабінетом Міністрів України зразка.

Проте Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 26 листопада 2015 року № 835-УІ1І внесені зміни до Закону України «Про політичні партії в Україні» в частині, зокрема, скасування видачі політичним партіям свідоцтва про реєстрацію.

Відповідач вказує, що 22 квітня 2016 року втратила свою чинність і постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 2001 року № 840 «Про реалізацію статей 9, 11 Закону України «Про політичні партії в Україні», якою регламентувався порядок видачі свідоцтва політичним партіям, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 280 від 30 березня 2016 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2012 року № 1212 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Тому відповідач вказує на неможливість застосування до спірних правовідносин статті 24 Закону України «Про політичні партії в Україні» відносно анулювання свідоцтва про реєстрацію партії не порушуючи при цьому принцип рівності партій.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на правомірність прийнятих рішень судами попередніх інстанцій та відсутність підстав для їх скасування.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року (судді: Загороднюк А,Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.), відкрито касаційне провадження за скаргою Всеукраїнської партії "Нова сила" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Всеукраїнська партія «Нова сила» зареєстрована Міністерством юстиції України 16 грудня 1999 року відповідно до свідоцтва № 1281 від 16 грудня 1999 року (а.с. 90 т.1).

Діяльність відповідача здійснюється на підставі Статуту Всеукраїнської партії «Нова сила», затвердженому Першим (Установчим) З`їздом Всеукраїнської партії «Нова сила», протокол від 16 жовтня 1999 року.

Зміни та доповнення до Статуту внесені ІІІ позачерговим з`їздом партії 07 грудня 2002 року.

Пунктом 1.1 Статуту передбачено, що партія здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, чинного законодавства, програми партії та вказаного Статуту.

Пунктом 7.1. Статуту зазначено, що партія може припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності за рішенням суду (а.с. 144 т.1).

Міністерство юстиції України, посилаючись на положення частини 1 статті 24 Закону України «Про політичні партії в Україні» звернулося до суду та просить скасувати реєстраційне свідоцтво Всеукраїнської партії «Нова сила».

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 15 Конституції України установлено, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Статтею 36 Конституції України установлено, що громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах.

Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 11 Конвенції кожному гарантовано право на свободу мирних зібрань і свободу об`єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про політичні партії в Україні" 05 квітня 2001 року № 2365-III (далі - Закон №2365-III, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) визначено, що політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об`єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону, а також інших законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному цим Законом порядку (частина перша статті 3 Закону №2365-III).

Відповідно до приписів статті 23 Закону № 2365-III політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстрації в порядку, встановленому цим та іншими законами України.

Частиною першою статті 24 Закону № 2365-III передбачено, що у разі невиконання політичною партією вимоги частини сьомої статті 11 цього Закону, виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах, невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до суду з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Інші підстави для анулювання реєстраційного свідоцтва не допускаються.

Рішення суду про анулювання реєстрації політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських, районних організацій і первинних осередків та інших статутних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії, а також прийняття центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, та його територіальними органами рішень про припинення політичної партії та її структурних утворень відповідно (частина друга статті 24 Закону № 2365-III).

У разі якщо в рішенні суду про анулювання реєстрації політичної партії не призначена комісія з припинення (ліквідаційна комісія) політичної партії, її структурних утворень, які мають статус юридичної особи, в рішенні про припинення політичної партії, її структурних утворень визначається як голова комісії з припинення (ліквідаційної комісії) політичної партії, її структурних утворень керівник органу управління або особа, яка згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, якщо інше не встановлено рішенням суду (частина третя статті 24 Закону № 2365-III).

Пунктом 1 частини першої статті 18 Закону № 2365-III визначено, що державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють: 1) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, - за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії, крім випадків, коли здійснення такого контролю законом віднесено до повноважень інших органів державної влади.

Згідно із Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 із змінами (далі - Положення № 228), Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, зокрема, державну політику з питань державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

Підпунктом 83-15 пункту 4 Положення № 228 установлено, що Міністерство юстиції України здійснює контроль за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії, вживає визначених законом заходів у разі порушення політичними партіями Конституції та законів України, звертається до суду з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії або про заборону політичної партії; звертається до суду із заявою про анулювання реєстраційного свідоцтва постійно діючого третейського суду у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 2 та частини дев`ятої статті 17 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" Центральна виборча комісія відповідно до своїх повноважень забезпечує дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад, зокрема, виборчого процесу, однакове застосування законодавства України про вибори на всій території України. ЦВК здійснює контроль за дотриманням політичними партіями, іншими суб`єктами виборчого процесу, зокрема, вимог законодавства про вибори.

ЦВК згідно із Законом України "Про вибори Президента України" та "Про вибори народних депутатів України" реєструє кандидатів на пост Президента України, кандидатів у депутати, включених до виборчого списку політичної партії у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, та кандидата в депутати, висунутого партією, у відповідному одномандатному виборчому окрузі за умови отримання нею відповідних документів.

Підпунктом 2 пункту 2 Розділу XXXXII "Прикінцеві та перехідні положення" Виборчого кодексу України від 19 грудня 2019 року № 396 - IX визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Кодексом Закон України "Про вибори народних депутатів України" (Відомості Верховної Ради України, 2012 року, № 10 - 11, стаття 73 із наступними змінами), крім положень щодо організації та проведення проміжних виборів і заміщення народних депутатів України, обраних у загальнодержавному виборчому окрузі, повноваження яких достроково припинені, що діють до наступних чергових або позачергових виборів народних депутатів України.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 17 листопада 2011 року № 4061-VI (далі - Закон № 4061-VI) виборчий процес включає такі етапи: 1) висування кандидатів у депутати; 2) утворення виборчих комісій (крім Центральної виборчої комісії); 3) реєстрація кандидатів у депутати; 4) проведення передвиборної агітації; 5) утворення спеціальних виборчих дільниць, що існують на тимчасовій основі; 6) складання списків виборців, їх перевірка та уточнення; 7) голосування; 8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; 9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення; 10) припинення повноважень окружних та дільничних виборчих комісій.

Відповідно до частини першої статті 53 Закону № 4061-VI висування кандидатів, формування та затвердження виборчого списку кандидатів у депутати від партії у загальнодержавному окрузі та висування кандидатів у депутати від партії в одномандатних округах здійснюється партією на з`їзді (зборах, конференції) у порядку, встановленому статутом партії.

Частиною дев`ятою статті 107 Закону № 4061-VI, яка визначає особливості підготовки і проведення повторних, проміжних та позачергових виборів депутатів, установлено, що висування кандидатів у депутати починається на наступний день після опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України або рішення Центральної виборчої комісії про призначення виборів. Висування кандидатів у депутати партіями закінчується за сорок днів до дня голосування.

Відповідно до статті Стаття 11 Виборчого кодексу України від 19 грудня 2019 року № 396-IX громадяни України, які є виборцями, мають право висування кандидатів на виборах, яке реалізується ними через політичні партії (далі - партії) та їхні місцеві організації або шляхом самовисування у порядку, встановленому цим Кодексом.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

Спір у цій справі виник у зв`язку з реалізацією МЮ України повноважень на звернення до суду про анулювання реєстрації політичної партії на підставі статті 24 Закону № 2365-III.

Так, норми частини першої статті 24 Закону № 2365-III містять вимогу до зареєстрованих у встановленому порядку політичних партій дотримуватися обов`язку висувати своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом встановленого законом десятирічного терміну. Виконання цієї вимоги є умовою для збереження статусу зареєстрованої політичної партії.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 70 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 10, пункту 3 частини другої, частин п`ятої, шостої статті 11, статті 15, частини першої статті 17, статті 24, пункту 3 розділу VI «Заключні положення» Закону України «Про політичні партії в Україні» (справа про утворення політичних партій в Україні) від 12 червня 2007 року № 2-рп/2007 визнано конституційними, зокрема, положення статті 24 Закону № 2365-III), якою було встановлено: «У разі невиконання політичною партією вимоги частини шостої статті 11 цього Закону, виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах, невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Інші підстави для анулювання реєстраційного свідоцтва не допускаються».

Конституційний Суд України у цій справі виходив з того, що згідно зі статтею 69 Основного Закону України народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Відповідно до частини другої статті 36 Конституції України та виборчого законодавства політичні партії сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян. Реалізацію зазначених конституційних приписів забезпечує положення статті 24 Закону щодо обов`язкової участі політичної партії у виборчому процесі. Наведені конституційні положення дають підстави для висновку, що участь у виборах на загальнодержавному рівні є правом політичної партії, яке кореспондується з обов`язком протягом встановленого законом десятирічного терміну хоча б один раз взяти участь у висуванні своїх кандидатів по виборах Президента України та народних депутатів України.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 26 листопада 2015 року № 835-VIII внесено зміни до статті 24 Закону №2365-III та викладено її у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин. При цьому «невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років» залишилося підставою для анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії.

Таким чином, ураховуючи конструкцію статті 24 Закону № 2365-III, а також Рішення Конституційного Суду України від 12 червня 2007 року № 2-рп/2007, факт невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років є підставою для звернення органу, який зареєстрував політичну партію, до суду з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва.

Таких висновків дійшов Верховний Суд при вирішенні справ у подібних правовідносинах у постановах від 20 квітня 2021 року у справі № 640/2968/20, від 30 червня 2021 року у справі № 640/2895/20 та від 17 листопада 2021 року у справі № 640/2919/20.

Анулювання реєстрації партії не є заходом впливу (санкцією) за порушення політичними партіями Конституції України, цього та інших законів України, перелік яких наведений у статті 19 Закону № 2365-III. Анулювання реєстрації партії є передбаченим законом наслідком недотримання політичною партією обов`язку висувати своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом установленого десятирічного терміну, як обов`язкової умови для збереження статусу зареєстрованої політичної партії, який застосовується виключно судом на підставі звернення уповноваженого органу, що здійснює відповідний державний контроль.

Спірним питанням у цій справі, так само як і у справах № 640/2968/20, № 640/2895/20 та № 640/2919/20 є порядок обрахунку 10 річного строку, установленого законом для виконання партією обов`язку висувати своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України:

МЮ України уважає, що цей строк рахується з моменту направлення ним запиту до ЦВК та охоплює "останні" 10 років. Політична партія наполягає, що строк для висування кандидатів в народні депутати України та на посаду Президента від політичних партій відповідно до частини першої статті 24 Закону № 2365-III повинен обраховуватися з дня реєстрації партії та ділитись на рівні 10 річні періоди після закінчення першого десятирічного строку в кожному з яких партія має висунути кандидата на загальнодержавних виборах.

Це питання вже було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 квітня 2021 року у справі № 640/2968/20, від 30 червня 2021 року у справі № 640/2895/20 та від 17 листопада 2021 року у справі № 640/2919/20. У цих справах Суд сформував підхід, відповідно до якого, ураховуючи, що обов`язок політичної партії висунути своїх кандидатів на виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років виникає у політичної партії з дня її реєстрації то і обрахунок цього строку як і визначення періоду дотримання вимог частини першої статті 24 Закону № 2365-III починається з дати реєстрації партії.

Проміжок часу дотримання цих вимог партією не може визначатися контролюючим органом державної влади довільно, а повинен охоплювати весь період діяльності політичної партії починаючи з дати її реєстрації.

Водночас оскільки частиною першою статті 24 Закону № 2365-III проміжок часу чітко окреслений 10 роками, наступний період обов`язку висування кандидатів на виборах Президента України та виборах народних депутатів України розпочинається за закінченням першого десятирічного строку.

Верховний Суд у постановах від 30 червня 2021 року у справі № 640/2895/20 та від 17 листопада 2021 року у справі № 640/2919/20 зауважив, що за змістом положень законодавства України, чинного у період з 2009 року по 01 лютого 2020 року, висування кандидатів від партії здійснюється партією на з`їзді (зборах, конференції) у порядку, встановленому статутом партії (частина перша статті 53 Закону України "Про вибори народних депутатів України", частина четверта статті 47 Закону України "Про вибори Президента України").

У свою чергу реєстрація кандидата має місце виключно після його висування та за умови подання відповідного переліку документів до ЦВК (статті 54, 55 Закону України "Про вибори народних депутатів України", статті 51 Закону України "Про вибори Президента України").

Аналогічні норми щодо висування кандидата партією та його реєстрація ЦВК врегульовані статтею 11, частиною 3 статті 22, статтями 99 103 154 158 Виборчого кодексу України.

Тож, висування кандидата здійснюється на з`їзді партії, а реєстрація є наслідком такого висування, тобто офіційним підтвердження статусу відповідної особи, як кандидата на виборах.

Колегія суддів не бачить правових підстав для відступу від означених правових позицій, а тому, застосовуючи ці підходи до обставин цієї справи, приходить до таких висновків.

У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що Всеукраїнська партія «Нова сила» зареєстрована Міністерством юстиції України 16 грудня 1999 року відповідно до свідоцтва № 1281 від 16 грудня 1999 року (а.с. 90 т.1).

Отже, обрахунок десятирічного терміну взяти участь у висуванні своїх кандидатів на виборах Президента України та народних депутатів України розпочався з 17 грудня 1999 року, тобто з наступної дати з дати реєстрації політичної партії.

За обставин цієї справи, періоди протягом яких Всеукраїнська партія «Нова сила» повинна була виконати вимоги частини першою статті 24 Закону № 2365-III становив: з 17 грудня 1999 року до 17 грудня 2009 року, з 17 грудня 2009 року до 17 грудня 2019 року, з 17 грудня 2019 року до 2029 року відповідно.

З обсягу установлених у цій справі обставин слідує, що Всеукраїнська партія «Нова Сила» звернулася до ЦВК з листом для отримання інформації щодо висування партією своїх кандидатів на участь у виборах народних депутатів України та на виборах Президента України протягом останніх 10 років.

ЦВК 31 січня 2020 року листом № 21-41-211 надано позивачу інформацію стосовно партій, які висували та подавали документи щодо реєстрації кандидатів на пост Президента України на виборах Президента України (чергових, позачергових) протягом 2010 - 2019 років та кандидатів у народні депутати України в загальнодержавному багатомандатному та одномандатному виборчих округах на виборах народних депутатів України (чергових, позачергових, повторних, проміжних) протягом 2005 - 2019 років.

Як свідчать матеріали справи, Всеукраїнська партія «Нова Сила» висувала та подавала документи щодо реєстрації своїх кандидатів по виборах народних депутатів України 26 березня 2006 року в загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі (а.с. 119), тобто партією виконані вимоги частини першої статті 24 Закону № 2365-III, починаючи з 17 грудня 1999 року до 17 грудня 2009 року.

Судами попередніх інстанцій, на підставі листа ЦВК № 21-41-211 встановлено, що інформація щодо висування кандидатів на вищевказаних виборах за останні 10 років від Всеукраїнської партії «Нова сила», тобто з 17 грудня 2009 року по 17 грудня 2019 року відсутня.

Разом із цим суди не звернули уваги на те, що ЦВК надало інформацію лише стосовно політичних партій, які висували кандидатів та які були зареєстровані.

Аналіз статті 11, частини 3 статті 22, статей 99 103 154 158 Виборчого кодексу України Закону України "Про вибори народних депутатів України", статті 51 Закону України "Про вибори Президента України" свідчить, що висування партією своїх кандидатів у розумінні частини 1 статті 24 Закону № 2365-ІІІ здійснюється на з`їзді (зборах, конференції) відповідно до статуту цієї партії, а реєстрація висунутого партією кандидата це фіксування ЦВК результату голосування членів партії на підтвердження статусу відповідної особи, як кандидата на виборах від цієї партії.

Тобто реєстрація кандидата та його висування є хоча і непоривно пов`язаними процедурами під час виборчого процесу задля досягнення партією свої мети, проте відрізняються суб`єктами, які приймають в них участь та правовим механізмом прийняття відповідних рішень під час цих процедур.

Таким чином, у листі ЦВК на який послався позивач та суди попередніх інстанцій не у повній мірі підтверджено факт невисування Всеукраїнською партією «Нова Сила» кандидатів на відповідні вибори у період з 17 грудня 2009 року по 17 грудня 2019 року, а суди у своїх рішеннях не підтвердили відповідні обставини належними доказами, та необгрунтували, з їх врахуванням, що стаття 24 Закону № 2365-ІІІ передбачає крім висунення кандидатів партіями, обов`язкову їх реєстрацію ЦВК.

Системний аналіз норм законодавства, які регулюють діяльність партій свідчить, що основною метою діяльності політичної партії є забезпечення участі громадян в управлінні державними справами шляхом зайняття мандатів в органах влади, що реалізується внаслідок виборів.

Звертаючись до суду, позивач повинен пересвідчитись, у тому, що партія не має на меті виконання статутних завдань, застосувавши принцип правової справедливості - право бути вислуханим.

Право бути вислуханим є одним із фундаментальних принципів справедливої процедури й означає забезпечення особі можливості надавати адміністративному органу факти й аргументи у справі. Право бути вислуханим має бути забезпечене насамперед у справах, де передбачається прийняття "несприятливих" адміністративних актів, тобто таких, які негативно впливають на права, свободи та законні інтереси.

Ці обставини є визначальними для вирішення питання судом про наявність/відсутність підстав для анулювання реєстрації політичної партії.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підтверджував прямий взаємозв`язок між демократією, плюралізмом та свободою об`єднань та підкреслював, що спосіб, в який національне законодавство закріплює цю свободу та її практичне застосування органами влади, розкриває стан демократії у відповідній країні. ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що участь громадян у демократичному процесі значною мірою досягається приналежністю до об`єднань, в які вони можуть інтегруватися та разом переслідувати спільні цілі. Політичні партії є найважливішим інструментом демократичної участі у публічному управлінні. Насправді сама концепція політичної партії заснована на цілі участі "в управлінні публічними справами шляхом висунення кандидатів на вільних і демократичних виборах". Вільні вибори та свобода об`єднання у політичні партії тісно взаємопов`язані у будь-якій демократії, оскільки політичні партії існують з метою отримання політичної влади шляхом вільних і чесних виборів.

ЄСПЛ у багатьох випадках підтверджував, що при демократичному режимі ключову роль відіграють політичні партії, які користуються свободами і правами, проголошеними у статті 11 Конвенції, а також в статті 10 Конвенції. Політичні партії є формою об`єднання, що має істотне значення для належного функціонування демократії. З огляду на важливу роль політичних партій у забезпеченні плюралізму та належного функціонування демократії, будь-які заходи, що вживаються проти них, зачіпають як свободу об`єднання, так і, відповідно, демократію у такій державі (рішення ЄСПЛ від 13 лютого 2003 року у справі "Партія" Рефах"(Партія благоденства) та інші проти Туреччини"(Refah Partisi (the Welfare Party) and Others v. Turkey) скарги NN 41340/98, 41342/98, 41343/98 та 41344/98, § 87, рішення ЄСПЛ від 30 січня 1998 року справі "Об`єднана комуністична партія Туреччини та інші проти Туреччини", § 25, 46).

Ці права та свободи гарантовані Конституцією України й міжнародними та європейськими документами з прав людини. Водночас ці свободи не є абсолютними. Обмеження указаних свобод можливе за умови, що вони ґрунтуються на законодавстві, "необхідному в демократичному суспільстві", і служать законним цілям.

Вимога щодо того, що заходи, ужиті для досягнення законної мети, мають бути необхідними в демократичному суспільстві, означає, що держави повинні довести існування "нагальної соціальної потреби" та "відповідних і достатніх" причин.

Таким чином, суд при розгляді вказаної категорії спорів не повинен застосовувати суто формальний підхід, а повинен здійснювати сукупну оцінку, яка полягає у визначенні того, чи відповідає втручання державного органу об`єктивній соціальній потребі суспільства та чи є воно пропорційним із порушенням партією цього обов`язку з урахуванням причин, що призвели до такого порушення.

У цій справі судами попередніх інстанцій не було установлено всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що позбавляє можливості Верховний Суд зробити висновок про наявність підстави для застосування приписів статті 24 Закону № 2365-III до спірних правовідносин.

Верховний Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, що позбавляє колегію суддів можливості надати оцінку доводам касаційної скарги в частині тверджень про відсутність підстав для застосування статті 24 Закону № 2365-III та анулювання реєстраційного свідоцтва.

За змістом частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу <…>.

Переглянувши оскаржуване судове рішення у межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок неповноти дослідження усіх доказів, які є у справі, не з`ясованими залишилися обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, що є підставою для направлення справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням висновків викладених у цій постанові і надати відповідну оцінку обставинам цієї справи та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема частину першу статті 24 Закону № 2365-III, та постановити судове рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

На підставі викладеного Суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення - скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Всеукраїнської партії "Нова сила" задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року скасувати.

Направити справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов