№ 640/30439/20 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 640/30439/20

адміністративне провадження № К/9901/20991/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Данилевич Н.А.,

суддів: Мацедонської В.Е., Радишевської Р.О.

розглянувши у порядку письмого провадження касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 року (головуючий суддя: Каракашьян С.К.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2021 року (колегія суддів: Мєзєнцев Є.І., Земляна Г.В., Сорочко Є.О.) у справі №640/30439/20

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області,

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Державної судової адміністрації України

про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В грудні 2020 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Державної судової адміністрації України, в якому просив:

- визнати бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням обмеження протиправною;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

На обґрунтування позову посилається на протиправні дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року із застосуванням обмеження, передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням обмеження.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Враховуючи те, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, то суд до спірних правовідносин застосував норми Конституції України, як норми прямої дії. Суд заначив, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, в свою чергу, виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, суд зазначив, що установлені в ході судового розгляду обставини свідчать саме про протиправність дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати судді суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням обмеження, а тому в задоволенні вказаної частини позовних вимог відмовив.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2021 року апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Київській області задоволено частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 року в частині визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням обмеження скасовано, в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 року залишено без змін.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанцій, апеляційний суд урахував, що оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади. Суд урахував доводи відповідача про те, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, оскільки територіальне управління не може на власний розсуд тлумачити вимоги законодавства за наявності чинного Закону, який обмежував суддівську винагороду в спірний період та не є органом, наділеним повноваженням, на відміну від суду, застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії. Вказане суд визнав підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Разом з тим, суд вказав, що вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому спеціальним Законом порядку та розмірі, оскільки наведене є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України. Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов`язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, а тому колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

07 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2021 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а також щодо правомірності обмеження виплати, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ в редакції закону, що діяла на дату виникнення спірних відносин) та статті 130 Конституції України (п.3 ч.4 ст.328 КАС України).

Позивачем до Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Вказує, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року із застосуванням обмеження, передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», є протиправними, оскільки вчинені всупереч положень ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Представником ДСА України до Суду також подано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено про обґрунтованість наведених в ній доводів і мотивів. Посилається на те, що відповідач як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати у спірний період суддівської винагороди без застосування обмежень, установлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ).

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Підставою для відкриття провадження є посилання скаржника на п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Ухвалою Суду від 02 грудня 2021 року клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі № 640/30439/20 задоволено частково.

Зупинено виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі № 640/30439/20 в частині зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Суду від 17 серпня 2022 року вказану адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Указу Президента України №429/2018 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , виданий Борщівським РВ УМВС України в Тернопільській області) призначений на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області безстроково.

З 11.01.2019 позивач перебуває на адміністративній посаді голови суду та приступив до виконання обов`язків за посадою голови Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Як зазначає позивач, що не спростовується відповідачем, ТУ ДСА у Київській області з січня 2020 року по 18 квітня 2020 року суддівська винагорода ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася відповідно до положень ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

3 18 квітня 2020 року належна позивачу до виплати суддівська винагорода була обмежена 10 мінімальним розмірами заробітної плати, що становить 47 230, 00 гривень до відрахування з неї податків та зборів.

В листопаді 2020 року уповноваженим представником позивача направлено запит до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, щодо:

- перевірки суми обмежень нарахування суддівської винагороди судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 до 27.08.2020;

- розгляду пропозиції досудового врегулювання питання щодо виплати суми обмежень суддівської винагороди судді Васильківського міськрайонного суду Київської област ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 (включно);

- здійснення нарахування та виплату суми обмежень суддівської винагороди судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 до 27.08.2020.

Листом від 24.11.2020 №06-11/1939/20 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області повідомлено позивачу, що Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення. Дія частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратила чинність 28.08.2020.

Як зазначено відповідачем, у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ) були чинними і на підставі них Територіальним управлінням здійснювалось нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди.

Не погоджуючись із такими виплатами суддівської винагороди за відповідні періоди, позивач звернувся до суду із даним позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII (далі - Закон України №1402-VIII) згідно з преамбулою до Закону, визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

Частинами 1 та 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної вище статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Крім того, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Водночас 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №553-IX. За текстом цього Рішення, указані положення Законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Колегія суддів зазначає, що підставою для відкриття касаційного провадження слугували посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме стосовно застосування обмеження, встановленого Законом України від 13 квітня 2020 року №553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

03 березня 2021 року Верховний Суд ухвалив постанову в справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі №340/1916/20 виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом №553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, але, пам`ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.

Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи №340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону №553-ІХ, яким Закон №294-ІХ було доповнено статтею 29. Тобто у справі №340/1916/20 Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.

Зокрема, у постанові від 03 березня 2021 року Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).

Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII (пункт 56). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).

У справі, що розглядається, суд першої інстанції правильно застосував норми статті 135 Закону №1402-VIII, констатуючи, що цей закон є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування, згідно з частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд уважає правильним висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням обмеження.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згаданою вище постановою від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.

У ситуації, яка склалася у зв`язку із прийняттям Закону №553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Проте при вирішенні питання про те, який суб`єкт владних повноважень повинен відповідати у такій-от ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу (№340/1916/20) на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.

Так, відповідачем у справі №340/1916/20 був апеляційний суд (у якому позивач працює суддею), а предметом спору - наказ голови цього суду (в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду Гончара В.М. із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320,00 грн). У контексті спірних правовідносин тієї справи і фактичних підстав їх виникнення питання про те, чи міг апеляційний суд (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) виконувати свої зобов`язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі (з огляду на наявність чи відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату) було недослідженим. Тому оцінити правомірність дій конкретно відповідача (як розпорядника бюджетних коштів) у вимірі спірних правовідносин тієї справи, а також чи ефективним у такому випадку був застосований судами спосіб захисту порушеного права суд касаційної інстанції у межах своїх повноважень на цій стадії не міг. Для захисту порушеного права вимагалося з`ясувати додаткові обставини (як-от щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, яким чином розпорядилися цими коштами) для того, щоб правильно визначити відповідача за позовом і належний спосіб захисту (адже інакше сама лише констатація адміністративним судом порушення права судді на отримання суддівської винагороди без його (ефективного) захисту, зважаючи на завдання адміністративного судочинства, була б позбавлена сенсу).

Повертаючись до обставин цієї справи, зазначимо, що, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, суд першої інстанції виходив з того, що порушення прав позивача допустило ТУ ДСА.

Щодо належного відповідача за цим позовом (ТУ ДСА) і обраного способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає таке.

У постанові від 03 березня 2021 року в справі №340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі №340/1916/20), позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з`ясування додаткових обставин, у зв`язку з чим справу було направлено на новий розгляд.

Аналогічне питання виникло також в межах спірних правовідносин цієї справи.

Судячи зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, вони теж не з`ясовували обставин справи у цій площині. Зокрема поза увагою залишилися питання щодо обсягів фінансування витрат на виплату суддівської винагороди суддям Васильківського міськрайонного суду Київської області та безпосередньо позивачу протягом спірного періоду.

Зважаючи на мотиви, які навів Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року в справі №340/1916/20, орієнтуючи суди нижчих інстанцій на те, що має значення для визначення належного відповідача (у схожих правовідносинах), колегія суддів зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині не відповідають тим настановам і вказівкам, які за подібних обставин справи (№340/1916/20) позначив Верховний Суд для правильного вирішення спору щодо виплати суддівської винагороди.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року є передчасними, що, відповідно до вимог частини другої статті 353 КАС України, є підставою для скасування судових рішення в цій частині і направлення справи на новий розгляд.

Водночас з метою запобігання неоднозначному розумінню чи двоякому підходу до вирішення цієї справи колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

На думку колегії суддів, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Крім того, Суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).

У розрізі обставин цієї справи колегія суддів не намагається заперечити, що ТУ ДСА є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Васильківського міськрайонного суду Київської області. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди, теж вимагали правового оцінювання, що суди першої та апеляційної інстанцій і зробили.

Водночас з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.

Проте, суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив позивач. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача, якщо для цього є підстави. На думку колегії суддів, в такій площині суди першої та апеляційної інстанцій спірних правовідносин не розглядали. Це дає колегії суддів підстави стверджувати, що рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з ТУ ДСА заборгованості із виплати суддівської винагороди є помилковими.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 23 червня 2021 року в справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року в справі №160/12091/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 560/6212/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 200/5490/20-а, від 05 серпня 2021 року у справі №160/12182/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 160/6089/20 та інших.

Відповідно до п.1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин колегія суддів уважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, є передчасними, а правильне вирішення справи в цій частині вимагає дослідження доказів і з`ясування на цій підставі обставин, у зв`язку з чим справу слід направити на новий розгляд.

Зважаючи на те, що судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог зобов`язального характеру підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, підстави для поновлення виконання оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341 344 349 350 351 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області задовольнити частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження скасувати та залишити в цій частині позовних вимог в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 року.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2021 року в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року скасувати і направити справу в цій частині позовних вимог на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіН.А. Данилевич В.Е. Мацедонська О.Р. Радишевська