№ 640/36185/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 року

м. Київ

справа № 640/36185/21

адміністративне провадження № К/990/29031/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №640/36185/21

за позовом ОСОБА_1

до Київської міської прокуратури, Тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора

про визнання протиправним і скасування рішення, наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року (головуючий суддя: Кузьменко А.І.)

і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року (головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р., судді: Аліменко В.О., Кузьмишина О.М.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської прокуратури, Тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, в якому просила:

- визнати протиправним і скасувати рішення №3 від 5 листопада 2021 року Тринадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про неуспішне проходження прокурором Київської місцевої прокуратури №6 ОСОБА_1 атестації за результатами проведеної співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності;

- визнати протиправним і скасувати наказ керівника Київської міської прокуратури №2902к від 5 листопада 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №6 та з органів прокуратури, у зв`язку з неуспішним проходженням атестації на підставі рішення Тринадцятої кадрової комісії №3 від 13 жовтня 2021 року.

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №6 або рівнозначній посаді в органах прокуратури України;

- стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, обрахованого з моменту звільнення по дату винесення судового рішення;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць.

Позов мотивований тим, що позивачка до звільнення проходила атестацію на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (далі - «Закон №113-IX»).

Так, ОСОБА_1 успішно пройшла перші два етапи атестації прокурорів і була допущена до проходження третього етапу - співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора.

За результатами проходження ОСОБА_1 співбесіди, Кадрова комісія №13 прийняла рішення від 5 листопада 2021 року №3 «Про неуспішне проходження прокурором атестації».

З цим рішенням позивачка не згодна і вважає, що воно не відповідає головній вимозі, яка до нього ставиться, а саме: вмотивованість та обов`язкове зазначення обставин, що вплинули на його прийняття. В оскаржуваному рішенні, на думку позивачки, відсутні мотиви його прийняття, посилання на конкретні обставини і підстави, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.

До того ж, позивачка вважає, що Тринадцята кадрова комісія з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), досліджуючи питання набуття чоловіком та свекрухою позивачки майна, перебрала на себе повноваження іншого органу, уповноваженого на здійснення перевірки майнового стану.

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернулась до суду з метою його оскарження і відновлення своїх порушених трудових прав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачка не спростувала належними доказами висновки кадрової комісії щодо невідповідності обсягу майна позивачки і членів її сім`ї задекларованим доходам.

До того ж, суди попередніх інстанцій відхилили доводи ОСОБА_1 стосовно того, що Тринадцята кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) перебрала на себе повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції.

Тож, суди попередніх інстанцій погодились із тим, що у кадрової комісії на основі аналізу способу життя позивачки та членів її сім`ї, а також майна, яке перебуває у їхній власності (користуванні) могли виникнути об`єктивні сумніви у відповідності ОСОБА_1 вимозі доброчесності.

З огляду на це, суди попередніх інстанцій не встановили порушень у процедурі звільнення позивачки із займаної посади.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на них.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року, й прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.

В обґрунтування вимог касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права скаржниця зазначає про недотримання принципу змагальності, невстановленні судом обставин справи для правильного її вирішення, перекладенні обов`язку по доказуванню неправомірності оскаржуваного рішення на позивачку, а також відсутності в рішенні суду власних висновків на наслідками розгляду і вирішення цієї справи.

Порушення норм матеріального права ОСОБА_1 вбачає у незастосування судами попередніх інстанції статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

До того ж, скаржниця зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій підпункту 3 пункту 6 розділу І та підпунктів 9, 12 розділу ІV Порядку №221.

Окрім зазначеного, скаржниця покликається на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 жовтня 2022 року у справі №640/18156/20, від 28 квітня 2022 року у справі №640/1451/20, від 8 лютого 2022 року у справі №640/906/20, від 18 квітня 2022 року у справі №640/963/20 в аспекті вмотивованості оскаржуваного рішення кадрової комісії.

Верховний Суд ухвалою від 31 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу Офіс Генерального прокурора просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами попередніх інстанцій із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Інші учасники справи своїх відзивів на касаційну скаргу не надали, копію ухвали Суду про відкриття касаційного провадження Київська міська прокуратура отримала 1 вересня 2023 року, Тринадцята кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - 5 вересня 2023 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин працювала на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури № 6.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX, який набув чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

ОСОБА_1 подала заяву про переведення на посаду прокурора в міській прокуратурі та про намір пройти атестацію.

Тринадцятою кадровою комісією з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення №3 від 13 жовтня 2021 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

Наказом Київської міської прокуратури №2902к від 5 листопада 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №6 та з органів прокуратури у зв`язку з неуспішним проходження атестації.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року №1401-VIII (далі - «Закон № 1401-VIII»), який набрав чинності з 30 вересня 2016 року, виключено із Конституції України розділ VII "ПРОКУРАТУРА" та доповнено Конституцію України статтею 131-1, якою передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» (далі - «Закон»), статтею 4 якого унормовано, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку з чим, внесено ряд змін до Закону України «Про прокуратуру», зокрема, в тексті Закону слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Згідно з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України» (пункт 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

Відповідно до пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

Згідно з пунктами 11, 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

За змістом пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Пунктом 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.

Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Згідно з пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

За змістом пунктів 2, 4 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора (пункт 7 розділу І Порядку №221).

Пунктом 8 розділу І Порядку №221 визначено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (пункт 12 розділу ІV Порядку №221).

Відповідно до пунктів 13, 14 розділу ІV Порядку №221 співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Пунктом 15 розділу ІV Порядку №221 передбачено, що після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Пунктом 12 Порядку №233 визначено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд ухвалою від 31 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 КАС.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності ухвалення кадровою комісією оспорюваного рішення про неуспішне проходження позивачкою співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора (3 етапу атестації).

Перш за все варто зауважити, що 19 вересня 2019 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання вимог пунктів 9, 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX ОСОБА_1 подала заяву у встановлений строк за визначеною формою, у зв`язку з чим останню допущено до проходження атестації прокурорів.

Отже, позивачка фактично погодилась зі встановленими умовами та правилами щодо переведення на посаду в окружну прокуратуру та проведення атестації.

Зі змісту пункту 19 Закону №113-IX вбачається, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав:

Отже, зі змісту указаних норм висновується, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації.

Верховний Суд також наголошує, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачами і прийняття оскаржуваного наказу були чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку №221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.

Аналогічна правова позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 вересня 2021 року в справі №200/5038/20-а, від 21 вересня 2021 року в справі №160/6204/20 та від 29 вересня 2021 року в справі №440/2682/20, від 20 жовтня 2021 року в справі №440/2700/20, від 20 жовтня 2021 року в справі №280/3705/20 та інших.

Стосовно звільнення позивачки з підстав неуспішного проходження ним третього етапу атестації.

За пунктами 12, 13 розділу IV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Відповідно до пунктів 14-16 розділу IV Порядку №221 члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово надавав оцінку та висловлював правову позицію щодо застосування, зокрема, і пунктів 7, 9, 11, 12, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди).

Так, у постановах від 10 квітня 2020 року у справі №819/330/19, від 10 січня 2020 року у справі №2040/6763/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/154/20, від 2 листопада 2021 року у справах №№120/3794/20-а, 640/1598/20, від 4 листопада 2021 року у справі №640/537/20, від 2 грудня 2021 року у справі №640/25187/19, від 16 грудня 2021 року у справі №640/26168/19, від 22 грудня 2021 року у справі №640/1208/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості й вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення кадрової комісії можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.

Отже, оскільки предметом атестації є оцінка професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 5 розділу I Порядку №221), а рішення про неуспішне проходження прокурором атестації приймається кадровою комісією саме з підстав невідповідності, на думку комісії, прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, то Верховний Суд наголошує на тому, що суди мають повноваження оцінювати рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації.

Варто також нагадати, що у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із такого припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються і діють органи та установи, що проводять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов`язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначила: «Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів» (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, §19).

Відповідно до пункту 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка успішно склала іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, у зв`язку з чим була допущена до останнього етапу атестації - співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

За результатами проведення співбесіди з позивачкою, рішенням №3 Тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 13 жовтня 2021 року на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, встановлено, що ОСОБА_1 не пройшла атестацію, оскільки не відповідає вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Підставами для прийняття зазначеного висновку слугували наступні обставини.

В оскаржуваному рішенні кадрової комісії зазначено, що відповідно до даних декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2015 рік https://public.nazk.gov.ua/documents/380ad052-c240-498b-8fBb-178bel498b0c члени родини прокурора задекларували наявність значних сум готівкових коштів. Зокрема, чоловік прокурора ОСОБА_2 задекларував: 700 000 гривень та 92 000 доларів США. У цьому ж році родиною задекларовано придбання елітного транспортного засобу марки Mersedes-Benz CLA200 4М, 2015 року випуску, вартістю: 1 080 940 гривень. При цьому, сукупний дохід, отриманий прокурором, становив: 453 909 грн.

Також, згідно із декларацією ОСОБА_1 за 2016 рік, родиною придбано елітний автомобіль марки AUDI А7, 2014 року випуску, вартістю: 1 700 000 грн, при цьому загальний дохід сім`ї склав: 143 172 грн.

На прохання Комісії пояснити походження статків та джерел отриманих доходів прокурор вказала, що зазначені в деклараціях кошти є власними накопиченими коштами від трудової діяльності її чоловіка ОСОБА_2 , водночас Комісія такі пояснення прокурора сприйняла критично, оскільки згідно з долученими до матеріалів атестації поясненнями чоловіка та довідки про його доходи з 2000 по 2021 рік вбачається, що інформація про отримання ним доходів, починаючи з 2013 по 2019 рік, відсутня.

На підтвердження законності набуття частини коштів її чоловіком позивач додатково надала Комісії договори позики за 2012 та 2014 роки.

Згідно із рішенням про неуспішне проходження прокурором атестації від 13 жовтня 2021 року №3, Комісія критично сприйняла надані ОСОБА_1 договори позики, укладені між її чоловіком та ОСОБА_3 від 10 липня 2012 року та 21 листопада 2014 року про отримання у борг ОСОБА_2 коштів у загальній сумі: 76 000 доларів США, оскільки, у попередніх поясненнях нею вказувалось про походження коштів чоловіка виключно його власними накопиченнями та фінансовою допомогою, наданою йому близькими родичами. Тож надалі, зважаючи на сумнів Комісії щодо можливості накопичити такі статки без отримання доходу, прокурор вирішила змінити свої пояснення, надавши вищевказані договори позики. Комісією також враховано, що її чоловік ОСОБА_2 , який перебуває на посаді помічника судді Верховного Суду, є суб`єктом декларування, проте, незважаючи на значну суму залишку неповернутої позики у розмірі: 35 000 доларів США (еквівалент 910 000 грн.), залишок боргу у вказаній сумі не задекларував, що може свідчити про надання ОСОБА_1 до Комісії цих договорів з метою введення в оману її членів та отримання позитивного для себе рішення.

Вказані факти, на думку Тринадцятої кадрової комісії, як окремо, так і в сукупності породжують сумнів у прозорості статків прокурора та дають підстави для висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

До того ж, Комісією встановлено, що прокурором не вказано у декларації за 2016 рік суму доходу від відчуження автомобіля Mersedes-Benz CLA200 4М.

На переконання Комісії, на її прохання пояснити вищевказаний факт, прокурор проявила нещирість, зазначивши про те, що чоловік не повідомив її про відчуження автомобіля, проте, враховуючи проживання однією сім`єю, Комісія вважає, що відсутність автомобіля у користуванні чоловіка неможливо було не помітити.

До того ж, декларації прокурора за 2015-2016 роки не містять інформації про об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності чи користуванні ОСОБА_1 , у той час як у декларації за 2017 рік та надалі вказано, що ОСОБА_1 володіє з 2004 року 33,33% квартири у місті Києві загальною площею 68,2 м2. Інформація щодо об`єктів нерухомого майна, які перебувають у власності чи користуванні чоловіка, окрім гаража, взагалі відсутня.

Окрім викладеного, у Комісії наявні сумніви щодо достовірності відомостей, вказаних у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в частині відповідності майна, яке знаходиться у користуванні прокурора й членів її сім`ї.

Так, у декларації прокурора (позивача) за 2020 рік зазначено про набуття нею та членами її родини у 2019 році права користування земельною ділянкою на території міста Києва площею 1162 м2 (дату набуття права вказано 2 серпня 2017 року). На уточнюючі запитання Комісії щодо обставин набуття права користування, пояснила, що вказаною земельною ділянкою з 1990 року користується мати її чоловіка - ОСОБА_4 , також, на даній земельній ділянці розташовано побудований батьками чоловіка будинок, в якому вони проживають всією сім`єю на даний час. На прохання пояснити, чому датою набуття права на земельну ділянку вказано 2 серпня 2017 року, пояснила отриманням членства в кооперативі ОСОБА_4 саме у цей період часу. Проте, Комісія такі пояснення вважає нещирими та такими, що викликають обґрунтований сумнів у їх достовірності, оскільки кооператив ОК «СК «Вікторія» заснований у 2004 році і, відповідно, здійснював свою діяльність з цього часу, а здобуття членства у даному кооперативі у 2017 році свідчить про можливий прихований договір купівлі-продажу офіційно неоформленої земельної ділянки, оскільки жодних документів щодо початку користування ділянкою саме з 1990 року прокурором, окрім пояснень ОСОБА_4 , не надано.

Також, Комісія звернула увагу і на те, що ОСОБА_1 у декларації за 2020 рік не зазначила про право користування вказаним будинком, при цьому, причини незазначення його у декларації пояснити не змогла.

Беручи до уваги викладене, Комісія зазначила, що у неї наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики, доброчесності та професійної компетентності. Вчинення працівником прокуратури дій такого роду, на думку Комісії, дискредитує її як представника прокуратури та можуть зашкодити авторитету прокуратури.

Пунктом 12 Порядку №233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критерія ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.

Варто наголосити, що завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.

Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об`єктивності такого рішення).

Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушенню вимог професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявності яких самих по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної етики чи доброчесності).

До того ж, при вирішенні спірних правовідносин необхідно враховувати, що оцінка професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ) - це суб`єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого.

Змістовний аналіз оскаржуваного рішення кадрової комісії свідчить про те, що причинами для прийняття рішення про не проходження позивачем атестації стали висновки комісії про невідповідність кількості майна, в тому числі нерухомого майна (земельні ділянки, квартири, автомобілі), грошових коштів, яке перебуває у власності позивача і її чоловіка, задекларованим доходам.

Верховний Суд погоджується із висновком кадрової комісії по суті порушеного питання і вбачає рішення, прийняте за результатами проходження ОСОБА_1 третього етапу атестації аргументованим, мотивованим і таким, що достатньою мірою дає смогу зрозуміти обставини, на основі яких воно було прийнято.

ОСОБА_1 на етапі проходження співбесіди, як і у касаційній скарзі, не навела переконливих доводів на спростування висновків кадрової комісії щодо невідповідності обсягу, зокрема, нерухомого майна, рухомого майна та грошових коштів, доходам її сім`ї.

Тож, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення Тринадцятої кадрової комісії №3 від 13 жовтня 2021 року є таким, що прийнято у межах, спосіб та порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.

Також варто зауважити, що, подавши заяву про переведення та намір пройти атестацію, позивачка була ознайомлена з умовами та процедурами проведення атестації та погодилась на їх застосування. Тобто, позивачка розуміла наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом №113-IX. В іншому разі позивачка мала повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого вона не зробила.

Законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.

Покликання ОСОБА_1 на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не знайшли свого підтвердження ані матеріалами справи, ані змістом судових рішень, які вона оскаржує у касаційному порядку.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті цього спору, а лише зводяться до незгоди позивачки з прийнятими судовими рішеннями.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 343 349 350 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі №640/36185/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду