Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 640/4013/17-ц

провадження № 61-488св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року у складі суддів: Пилипчук Н. П., Колтунової А. І., Кругової С. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 07 липня 2007 року між ними був укладений шлюб, який рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 червня 2016 року розірваний. За час шлюбу з відповідачкою ними за спільні кошти набуто майно, а саме: автомобіль Toyota Yaris, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Власником вказаного автомобіля на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є відповідачка ОСОБА_1 . Станом на 07 березня 2017 року ринкова вартість автомобіля становить 209 тис. грн. Домовленості або шлюбного договору щодо порядку поділу спільного майна між ними не укладалося. Таким чином, його частка у спільному сумісному майні подружжя становить 1/2 частину. Враховуючи те, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, є неподільною річчю та знаходиться у фактичному користуванні відповідачки, він має право на грошову компенсацію 50% вартості автомобіля, що становить 104 500 грн.

Крім того, 30 березня 2006 року, тобто до шлюбу, між ним та АКБ «Укрсоцбанк» був укладений договір про відкриття банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки № 0820 /015410-ZP, за яким відкрито кредитну лінію кредитка в сумі 2 900 грн, в межах якої здійснюється кредитування рахунка протягом строку дії картки для задоволення поточних потреб держателя. В період шлюбу він уклав з АКБ «Укрсоцбанк» низку додаткових угод до договору про відкриття банківського (карткового) рахунку. Отже, хоча кредитна лінія і була відкрита до укладення шлюбу, подальші додаткові угоди укладалися вже у період шлюбу з 05 лютого 2008 року по 08 квітня 2011 року і кредитні кошти використовувалися їх родиною для спільних побутових потреб. Крім того, у період шлюбу відповідачка також мала доступ до платіжної картки та мала можливість знімати кошти на спільні потреби родини. Станом на 18 квітня 2016 року заборгованість перед ПАТ «УКРСОЦБАНК» за договором про відкриття банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки складає: за тілом кредиту - 19 663 грн 17 коп., за процентами - 26 107 грн 23 коп. Таким чином, боргові зобов`язання за кредитом на момент розлучення становили 45 770 грн 40 коп. Борг за кредитним договором, укладеним в інтересах сім`ї, є спільним та має враховуватися при поділі спільного майна подружжя.

Після уточнення позовних вимог позивач остаточно просив визнати спільною сумісною власністю сторін автомобіль Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_1 , стягнути на його користь 104 500 грн. грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Toyota Yaris, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у порядку поділу спільного майна подружжя. Також просив стягнути з відповідачки 22 885 грн 20 коп. кредитних зобов`язань за договором про відкриття банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки № 0820 / 015410 -ZP від 30 березня 2006 pоку, укладеним між ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк», у порядку поділу спільного майна подружжя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що автомобіль TOYOTA YARIS (номер шасі НОМЕР_4 ) 2006 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 дійсно було придбано відповідачем у період перебування у шлюбі, однак за кошти, які були подаровані особисто відповідачу ОСОБА_1 її матір`ю ОСОБА_3 для придбання зазначеного автомобіля. Грошові кошти були передані відповідачу на підставі договору дарування від 10 жовтня 2014 року, що підтверджується наданим відповідачкою договором та поясненнями свідка ОСОБА_3 , яка будучи попередженою про кримінальну відповідальність, підтвердила, що 10 жовтня 2014 року подарувала свої дочці ОСОБА_1 104 тис. грн для придбання автомобіля TOYOTA YARIS. Про цей подарунок зять - позивач ОСОБА_2 знав. Свідок ОСОБА_4 (попередній власник автомобіля TOYOTA YARIS, 2006 року випуску), яка продала автомобіль відповідачці ОСОБА_1 , підтвердила, що перемовини про купівлю автомобіля з нею вели відповідачка ОСОБА_1 та її мати. Машину вона продала їм за 8 тис. доларів США, які передала їй відповідачка ОСОБА_1 та її мати. З їх слів свідку відомо, що автомобіль придбано за гроші батьків відповідачки ОСОБА_1 . Разом вони їздили в ДАІ для переоформлення автомобіля, позивач про придбання автомобіля з нею не спілкувався. В день, коли вона продавала автомобіль, позивача з ними не було, на перереєстрацію автомобіля в органи ДАІ він з ними не їздив. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що спірний автомобіль було придбано за особисті кошти відповідачки, оскільки позивачу не відомі не тільки обставини придбання спірного автомобіля, а й ціна, за якою автомобіль було придбано. Оскільки спірний автомобіль було придбано не за спільні кошти подружжя, а за особисті кошти відповідачки, автомобіль є особистою власністю відповідачки та не підлягає поділу в силу статті 57 СК України. Щодо спільних боргових зобов`язань суд зазначає, що відповідачка не підписувала жодних документів, не мала доступу до відповідної платіжної картки, кредитні кошти ніколи не знімала, не витрачала та не використовувала. Грошові кошти Кредитної лінії використовувалися виключно позивачем та в його особистих інтересах, що підтверджується банківськими виписками, долученими до матеріалів справи та дослідженими судом. Проте, позивачем не надано суду доказів, підтверджуючих той факт, що кредитні кошти витрачались на сім`ю, а не для задоволення особистих потреб позивача. З наданих банком виписок вбачається, що позивач постійно витрачав грошові кошти на відвідування кафе, ресторанів, придбання пального для автомобіля та здійснював Інтернет перекази. Крім того, відповідачка також в ПАТ «Укрсоцбанк» має картковий рахунок, відкритий 11 червня 2007 року, де станом на 18 квітня 2016 року кредитний ліміт складав 10 тис. грн, а заборгованість за кредитним лімітом станом на 18 квітня 2016 року складала 8 457 грн 28 коп., кошти з якого витрачались в період перебування у шлюбі, в тому числі на придбання продуктів харчування, медикаментів.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про поділ автомобіля скасовано, в цій частині вимоги задоволено частково. В порядку поділу майна подружжя стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 104 500 грн компенсації вартості Ѕ частини автомобіля Toyota Yaris, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який є спільною власністю подружжя. Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції вважав встановленим, що автомобіль Toyota Yaris (номер шасі НОМЕР_4 ) 2006 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 придбано відповідачем хоча і у період перебування у шлюбі, однак за кошти, які були подаровані особисто відповідачці ОСОБА_1 її матір`ю ОСОБА_3 саме для придбання зазначеного автомобіля. Проте матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження таких доводів ОСОБА_1 .Матеріали справи містять договір дарування грошових коштів від 10 жовтня 2014 року, за змістом якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 104 тис. грн для придбання автомобіля. Між тим, зазначений договір дарування укладений в простій письмовій формі, в той час, як відповідно до частини п`ятої статті 719 ЦК України передбачено, що договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п`ятидесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмові формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Неоподатковуваний мінімум доходів громадян станом на час укладення договору дарування становив 604 грн, отже, розмір коштів, що є предметом договору, перевищує встановлену частиною п`ятою статті 719 ЦК України межу. За таких обставин, договір дарування від 10 жовтня 2014 року є нікчемним в силу частини першої статті 220 ЦК України. Крім того, рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору щодо автомобіля ґрунтується на показаннях свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які підтвердили факт придбання спірного автомобіля за кошти, подаровані ОСОБА_3 . Суд критично ставиться до показань цих свідків, оскільки ОСОБА_3 є матір`ю відповідачки та зацікавлена у вирішенні справи на користь доньки. Свідку ОСОБА_4 походження коштів, за які придбано автомобіль, відомі лише зі слів відповідачки та її матері. Оскільки ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не спростувала презумпцію поширення правового режиму спільного сумісного майна на спірний автомобіль, суд вважає, що позов в частині стягнення з відповідачки половини вартості автомобіля підлягає задоволенню. Враховуючи те, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, є неподільною річчю та знаходиться у фактичному користуванні відповідачки, позивач має право на грошову компенсацію 50 % вартості автомобіля, що становить 104 500 грн. Разом з тим, суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідачки кредитних зобов`язань за договором про відкриття банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки № 0820 / 015410 -ZP від 30 березня 2006 pоку, укладеним між ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк».

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний автомобіль є її особистою власністю, оскільки придбаний за подаровані їй кошти. Договір дарування не був нотаріально посвідчений у зв`язку з тим, що батьки відповідача та ОСОБА_1 не були обізнаними про вимоги законодавства в цій частині. Крім того, оцінка вартості автомобіля не відповідає ринковій, зокрема після проведення оцінки спірний автомобіль реалізовано за 49 тис. грн, а тому з неї несправедливо стягнуто 104 500 грн компенсації вартості Ѕ частини автомобіля. З неї стягнуто витрати на правову допомогу у розмірі 3 360 грн, при цьому такі витрати документально не підтверджені.

(2) Позиція ОСОБА_2 .

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що обов`язок доказування обставин, необхідних для спростування факту придбання автомобіля у шлюбі, покладається на відповідача, проте таких доказів вона не надала. Договір дарування коштів є нікчемним. Станом на 07 березня 2017 року ринкова вартість автомобіля становила 209 тис. грн, що підтверджується звітом про оцінку майна від 09 березня 2017 року, складеним суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 . Відповідач клопотань щодо визначення вартості автомобіля не заявляла та вказану у звіті ринкову вартість транспортного засобу не спростувала. Витрати на правову допомогу підтверджуються договором про надання правової допомоги, додатковою угодою до нього, рахунком, актом та квитанцією про оплату.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи з Київського районного суду м. Харкова. Зупинено виконання рішення апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди установили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 липня 2007 року.Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 червня 2016 року шлюб між сторонами розірваний.

Під час шлюбу подружжя придбало рухоме майно - автомобіль Toyota Yaris, 2006 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

На підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 14 жовтня 2014 року ОСОБА_1 є власником автомобіля Toyota Yaris, 2006 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до частини першої статті 131 ЦПК України 2004 року сторони зобов`язані подати свої докази до суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 10, частина перша статті 60 ЦПК України 2004 року).

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.

Належність автомобіля на праві особистої власності ОСОБА_1 обґрунтовувала посиланням на договір дарування грошових коштів від 10 жовтня 2014 року, за змістом якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 104 тис. грн для придбання автомобіля.

Між тим, зазначений договір дарування укладений в простій письмовій формі, в той час, як відповідно до частини п`ятої статті 719 ЦК України передбачено, що договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п`ятидесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмові формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Визначення валютних цінностей надається у статті 1 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року № 15-93 (чинний станом на 10 жовтня 2014 року). Зокрема до валютних цінностей віднесено валюту України (грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України.

Відносить до валютних цінностей гривню і Закон України «Про валюту і валютні операції», який набув чинності 07 липня 2018 року.

Отже, укладенню в письмовій формі і нотаріальному посвідченню підлягають договори дарування всіх видів валютних цінностей на суму, яка перевищує п`ятидесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Доводи касаційної скарги про те, що договір дарування не був нотаріально посвідчений у зв`язку з тим, що батьки відповідача та ОСОБА_1 не були обізнаними про вимоги законодавства в цій частині, є безпідставними, оскільки незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (стаття 68 Конституції України).

До правових наслідків недотримання нотаріального посвідчення договору дарування валютних цінностей на суму понад п`ятидесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян застосовується загальне правило, визначене частиною першою статті 220 ЦК України, за яким у випадку недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Апеляційний суд, встановивши нікчемність договору дарування грошових коштів та оцінивши інші докази справи, зокрема покази свідків, у сукупності, дійшов висновку про те, що автомобіль придбано сторонами за час шлюбу. При цьому ОСОБА_1 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу, що є її процесуальним обов`язком.

Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Безпідставним є також посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що оцінка вартості автомобіля не відповідає ринковій, зокрема після проведення оцінки спірний автомобіль реалізовано за 49 тис. грн, а тому з неї несправедливо стягнуто 104 500 грн компенсації вартості Ѕ частини автомобіля.

Відповідно до звіту про оцінку транспортного засобу від 09 березня 2017 року вартість автомобіля Toyota Yaris, 2006 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 209 тис. грн.

Відповідач клопотань щодо визначення вартості автомобіля не заявляла та вказану у звіті ринкову вартість транспортного засобу не спростувала.

Щодо витрат на правову допомогу, необхідно зазначити таке.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України 2004 року судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі і витрати на правову допомогу.

Відповідно до статті 88 ЦПК України 2004 року, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року

№ 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

На момент звернення позивача до суду та ухвалення судами рішень у справі граничний розмір компенсації таких витрат установлювався Законом України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Зокрема, статтею 1 Закону визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Зазначений закон визначає не види правової допомоги, а виключно граничний розмір їх компенсації.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27 червня 2018 рокуу справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).

Між адвокатом Адвокатським об`єднанням «Вілеон» та ОСОБА_2 був укладений договір № б/н від 15 березня 2017 року про надання правової допомоги. За ордером, виданим Адвокатським об`єднанням «Вілеон» правову допомогу позивачу надавала ОСОБА_6 .

Відповідно до акта надання послуг № 7 від 21 квітня 2017 року (а. с. 138) адвокатом на правові послуги клієнту ОСОБА_2 затрачено 5,25 год, при цьому у відповідності до рахунку на оплату № 8 від 06 квітня 2017 року позивач сплатив за ці послуги 4 200 грн згідно квитанції.

Витрати позивача на правову допомогу підтверджені документально та пов`язані з наданням позивачу правової допомоги (складання позовної заяви, уточнених позовних заяв, участю у судових засіданнях протягом), при цьому стягнутий апеляційним судом розмір цих витрат (1600 грн*40%*5,25=3 360 грн) не перевищує граничний розмір компенсації витрат, що пов`язані з розглядом вказаної цивільної справи, передбачений статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги й у цій частині безпідставні та не впливають на законність рішення апеляційного суду у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін в частині поділу автомобіля та розподілу судових витрат.

В частині відмови у поділі зобов`язань за кредитом ОСОБА_1 рішення апеляційного суду не оскаржує за доводами касаційної скарги, а тому в цій частині судове рішення не перегладалося.

Керуючись статтями 400, 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін в частині поділу автомобіля та розподілу судових витрат.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик