ПОСТАНОВА
Іменем України
10 квітня 2020 року
м.Київ
справа №640/4563/19
адміністративне провадження №К/9901/1933/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої суддів: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін
касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року (суддя: Кузьменко А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (судді: Чаку Є.В., Єгорова Н.М., Мєзєнцев Є.І.) у справі №640/4563/19/18 за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом", позивач) звернулося до суду з адміністративним позов до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, правонаступником якого є Офіс великих платників податків Державної податкової служби, (далі - Офіс ВПП ДФС, Офіс ВПП ДПС, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05 грудня 2018 року №№0012491402, 0012511402, 0012521402, 0012531402.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Вимоги касаційної скарги обґрунтовані невідповідністю висновків судів дійним обставинам справи та, як наслідок, неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до необґрунтованої відмови у задоволенні позовних вимог. Так, скаржник звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що у випадку оплати товару, що імпортується, за рахунок кредитних коштів контроль за такою операцією здійснює банк, який надав кредит або банк, який обслуговує кредит. Жоден інший суб`єкт не уповноважений здійснювати контроль за такими операціями. За таких умов, якщо відповідний банк не є резидентом, такі операції не належать до контрольованих у розумінні валютного законодавства України. Таку думку було висловлено й у Висновку науково-практичної експертизи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького від 02.02.2019 №126/78-е щодо порядку валютного контролю у разі здійснення міжнародними банками відповідно до договорів, ратифікованих Верховною Радою України, платежів за межами України для забезпечення реалізації державних програм, який не отримав будь-якої правової оцінки з боку судів попередніх інстанцій.
Обґрунтовуючи протиправність решти висновків податкового органу, з якими погодились суди попередніх інстанцій, зокрема, щодо порушення порядку декларування валютних цінностей, а також здійснення операцій з валютними цінностями без одержання індивідуальної банківської ліцензії, скаржник наголошує на тому, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями штрафні санкції за відповідні порушення були застосовані без урахування приписів частини 1 статті 250 Господарського кодексу України, що свідчить про їх протиправність.
Додаткового акцентує увагу суду на тому, що висновок про несвоєчасність подання ДП "НАЕК "Енергоатом" інформації про операції за валютним рахунком за грудень 2017 року не відповідає дійсності, оскільки відповідна інформація була подана у строки та порядку, визначеному Національним банком України (далі- НБУ).
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що Офісом ВПП ДФС відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП "НАЕК "Енергоатом" з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій за контрактами (договорами) від 25 грудня 2015 року №15202-118-GOODS-1, від 16 січня 2016 року №33201-106- GOODS-1, від 27 січня 2016 року №16203-110- GOODS-1, а також дотримання умов індивідуальних ліцензій на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України від 31 серпня 2016 року №120 та від 19 липня 2017 року №76 за період діяльності з 25 грудня 2015 року по 19 жовтня 2018 року, результати якої оформлено Актом від 15 листопада 2018 року №3484/28-10-14-02/24584661 (далі - акт перевірки).
В ході перевірки встановлено наступні порушення позивачем валютного законодавства:
1) статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі - Закон №185/94-ВР) внаслідок несвоєчасної поставки імпортного товару за контрактами (договорами) від 25 грудня 2015 року №15202-118-GOODS-1, від 16 січня 2016 року №33201-106- GOODS-1, від 27 січня 2016 року №16203-110- GOODS-1;
2) пункту 6.1. глави 6 Постанови Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року №485 «Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України» (далі - Постанова Правління НБУ №485) внаслідок несвоєчасного подання на паперових носіях розшифровки за всіма проведеними операціями та копії банківських виписок до Департаменту фінансового моніторингу за грудень 2017 року за операціями, що здійснювались згідно з Індивідуальною ліцензією на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України від 19 липня 2017 року №76;
3) підпункту «д» пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет №15-93) внаслідок розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ, перевищення ліміту залишку коштів на поточному рахунку № НОМЕР_1 в євро, відкритого в «КВС Ваnк Теrvuren» (Королівство Бельгія), що не передбачено умовами Індивідуальної ліцензії на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України від 31 серпня 2016 року №120;
4) пункту 1 статті 9 Декрету № 15-93 внаслідок неподання до податкового органу та регіонального відділення НБУ Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що перебувають за межами України станом на 01.10.2016 року.
05 грудня 2018 року на підставі вказаних вище висновків акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення:
-№0012491402, яким до позивача застосовано штрафні санкції у вигляді пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 25691837,13 грн;
-№0012511402, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення валютного законодавства в сумі 1020 грн;
- №0012521402, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства України в сумі 28 299,01 грн.;
- №0012531402, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 17000 грн.
Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному (досудовому) порядку, однак рішенням ДФС України від 15 лютого 2019 року №758616/99-99-11-04-02-25 скарга позивача була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 05 грудня 2018 року №0012491402, №0012511402, №0012521402, №0012531402 - без змін.
В подальшому незгода з вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями зумовила звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Законом №185/94-ВР не встановлено виключень щодо джерел фінансування та території, з якої здійснено авансовий платіж за зовнішньоекономічним контрактом резидента укладеного із нерезидентом, а відтак - у податкового органу були правові підстави до нарахування позивачу пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Оцінюючи правомірність застосування до позивача санкцій за порушення строків декларування валютних цінностей, що знаходяться за межами України, перевищення ліміту залишку коштів на поточному валютному рахунку, визначеного умовами індивідуальної ліцензії НБУ, розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ, а також несвоєчасність подання ДП "НАЕК "Енергоатом" інформації про операції за валютним рахунком за грудень 2017 суди виходили з того, що наведені обставини позивачем не спростовані, з огляду на що підстави до скасування відповідних податкових повідомлень-рішень відсутні.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, предметом документальної позапланової перевірки ДП "НАЕК "Енергоатом", серед іншого, було питання дотримання строків розрахунку при здійсненні зовнішньоекономічних операцій за контрактами (договорами) від 25 грудня 2015 року №15202-118-GOODS-1, від 16 січня 2016 року №33201-106- GOODS-1, від 27 січня 2016 року №16203-110- GOODS-1.
Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, а також граничні строки розрахунків при імпорті/експорті товарів/послуг були визначені Законом №185/94-ВР на час здійснення спірних зовнішньо-економічних операцій.
Так, статтею 2 вказаного Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Національний банк України мав право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною 1 цієї статті.
Відповідно до пункту 1 Постанови Правління Національного Банку України №342 від 07 червня 2016 року визначено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону №185/94-ВР, здійснюються у строк, що не перевищує 120 календарних днів.
Аналогічні строки щодо термінів розрахунків за операціями при імпорті/експорті товарів/послуг були встановлені постановами Правління Національного банку України №140 від 21 грудня 2017 року та №386 від 14 вересня 2016 року.
Статтею 4 Закону №185/94-ВР передбачено відповідальність за порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону у вигляді пені у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості, що стягується за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
В ході перевірки податковим органом було встановлено, що позивачем за контрактом від 25 грудня 2015 року №15202-118-00008-1 із нерезидентом «ОТ Еnегgу Servicesa.s.» (Чехія) порушено строк поставки товару на суму 1 710 596,33 євро на 6 днів, на суму 1 421 968,29 євро на 105 днів, на суму 1 145 391,86 євро на 27 днів, на суму 407 222,25 євро на 9 днів; за контрактом від 16 січня 2016 року №33201-106-00008-1 із нерезидентом INETEC - Institut za nuklearnutehnologiju d.o.o. (Хорватія) порушено строк поставки товару на суму 1 195 240,97 євро на 77 днів; за контрактом від 27 січня 2016 року №16203-110-00008-1 із нерезидентом РРА Тгасіе, spol. S.r.o. (Словаччина) порушено строк поставки товару на суму 676 022,50 євро на 17 днів.
Наслідком зазначеного стало нарахування позивачеві пені у розмірі 0,3 відсотка суми вартості недопоставленого товару за кожний день прострочення, яка в загальній сумі склала 25691837,13 грн.
Суди попередніх інстанцій погодились із правомірністю такого нарахування та визнали податкове повідомлення-рішення від 05 грудня 2018 року №0012491402 таким, що винесено на підставі, в межах повноважень та у повній відповідності з приписами валютного законодавства України.
Аналізуючи обґрунтованість таких висновків суду першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного.
Наявність складу валютного правопорушення, передбаченого статтею 2 Закону №185/94-ВР, законодавець пов`язує, в першу чергу, з фактом вчинення резидентом дій або допущення бездіяльності, що зумовили недотримання граничних строків поставки за імпортними операціями.
При цьому, значення має не лише сам факт допущення вчинення відповідних дій чи допущення бездіяльності, а й також можливість резидента вплинути на перебіг таких строків.
Валютне правопорушення фактично є правовою підставою юридичної відповідальності, а відтак, як і будь-яке інше правопорушення, характеризується сукупністю об`єктивних і суб`єктивних ознак, що утворюють його склад.
Об`єктивна сторона становить собою сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення, таких як: протиправне діяння (дія чи бездіяльність) суб`єкта права, його шкідливі наслідки, причинно-наслідковий зв`язок між діянням і його результатом.
В свою чергу, суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.
За умови відсутності хоча б одного елемента суб`єктивної чи об`єктивної сторони діяння, хоч і не перестає бути неправомірним, однак втрачає статус правопорушення та, відповідно, не може бути підставою для застосування до суб`єкта державно-правового примусу у вигляді юридичної відповідальності певного виду та міри.
Наведені обставини мають бути встановлені в ході судового розгляду справи, як такі, що є ключовими при вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування до резидента - учасника зовнішньо-економічних відносин фінансової відповідальності за порушення граничних строків розрахунків при імпорті/експорті товарів/послуг, визначених Законом №185/94-ВР.
Проте, вирішуючи спір у означеній частині, суди попередніх інстанцій помилково визначили предмет доказування, що унеможливило встановлення наявності/відсутності складу валютного правопорушення, передбаченого статтею 2 Закону №185/94-ВР, безпосередньо у діях ДП "НАЕК "Енергоатом".
Так, обґрунтування судів щодо правомірності застосування до позивача фінансової відповідальності у вигляді пені за порушення строків розрахунку за контрактами (договорами) від 25 грудня 2015 року №15202-118-GOODS-1, від 16 січня 2016 року №33201-106- GOODS-1, від 27 січня 2016 року №16203-110- GOODS-1 фактично зводяться до констатації факту прострочення відповідних зобов`язань.
При цьому, обставини погодження, оплати та поставки товарів за вказаними контрактами залишилися нез`ясованими.
Крім того, слід зауважити, що позивач, обґрунтовуючи протиправність висновків податкового органу та, як наслідок, відсутність підстав до нарахування пені за прострочення відповідних зобов`язань, вказував на те, що у даному випадку оплата імпортованих товарів була проведена за рахунок кредитних коштів, розміщених на рахунку банка-кредитора, - Європейського банку реконструкції та розвитку (далі - ЄБРР), за межами України, а відтак, такі операції не контролюються на предмет дотримання установлених законодавством України строків розрахунків.
Як на правову підставу наведених вище обґрунтувань позивач посилається на приписи пункту 4.7 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, яка затверджена Постановою Правління Національного банку України 24.03.1999 № 136 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 за №338/3631 (далі - Інструкція № 136), якими визначено, що у випадку оплати товару, що імпортується, за рахунок коштів, отриманих на підставі кредитного договору без зарахування цих коштів на і поточний рахунок резидента, контроль за такою операцією здійснює той банк, який надав кредит (незалежно від того, чи відкритий у цьому банку поточний рахунок резидента) або банк, що обслуговує кредит, залучений резидентом від нерезидента.
Однак, в контексті наведених вище обґрунтувань судами не було надано правової оцінки можливості застосування наведеної вище норми до спірних правовідносин, так само як і не надано відповідь на питання, чи є уповноваженим Публічне акціонерне товариство «Укрексімбанк» контролювати спірні імпортні операції, із наведенням фактичних обставин, які дають йому такі повноваження, та нормативно-правового обґрунтування.
Окремої уваги також заслуговують посилання скаржника на наявність посередника при здійсненні оплати за спірними зовнішньо-економічними контрактами у вигляді банка-кредитора, як наслідок, суди не встановили, чи могло ДП «НАЕК «Енергоатом» впливати на проведення операцій Європейського банку реконструкції та розвитку (далі - ЄБРР) і вчинення ним дій щодо виконання кредитної угоди (операційний помер № 42086), зокрема, на строки здійснення авансових платежів.
На переконання колегії суддів, наведені вище обставини підлягають обов`язковому врахуванню, оскільки виконання банківських формальностей, таких як проведення платежів між сторонами, перебувають поза межами впливу та відповідальності суб`єктів зовнішньоекономічного контракту.
При цьому, строки акцептування відповідних доручень з боку позивача та строки їх фактичного виконання банком безпосередньо впливають на кількість днів прострочення зобов`язань та, відповідно, розмір нарахованої на підставі статті 4 Закону №185/94-ВР пені.
Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, колегія суддів касаційної інстанції не може погодити або спростувати висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності застосування до позивача фінансових санкцій за порушення граничних строків розрахунку за зовнішньо-економічними операціями на підставі податкового повідомлення-рішення від 05 грудня 2018 року №0012491402, оскільки ненадання правової оцінки таким, що мають істотне значення для вирішення справи, обставин та входять до предмета доказування у справі, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи у відповідній частині та, відповідно, вимагає скасування прийнятих у справі судових рішень з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків шляхом дослідження усіх обставин у справі.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 05 грудня 2018 року №0012511402, яким до позивача застосовані штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в сумі 1020 грн за порушення п. 9.1 статті 9 Декрету КМУ № 15-93, колегія суддів зазначає наступне.
У преамбулі Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1996 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначено, що цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
Вказаним Декретом також однозначно вирішено питання щодо компетентного органу, який має право застосовувати санкції за порушення приписів Декрету. Таким повноважним органом є Національний банк України.
Положення Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» від 27.06.1999 № 734/99, яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1996 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 18.11.1992 № 2796-XII), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні спірних відносин.
На таке справедливо було вказано у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 по справі №21-904а10.
Таким чином, санкції, передбачені статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1996 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому особами, до яких податкові органи не відносяться, а тому у відповідача не було повноважень для застосування до товариства фінансових санкцій та прийняття податкового повідомлення-рішення від 05 грудня 2018 року №0012511402, що є безумовною підставою до його скасування.
З аналогічних підстав підлягають також скасуванню податкове повідомлення-рішення від 05 грудня 2018 року №0012521402, яким до позивача за порушення підпункту «д» пункту 4 статті 5 Декрету №15-93 застосовано штрафні санкції в сумі 28 299,01 грн, та податкове повідомлення-рішення від 05 грудня 2018 року №0012531402, яким до позивача за порушення п.6.1 гл.6 Постанови Правління НБУ №485 застосовано штрафні санкції в сумі 17 000 грн.
Як вбачається зі змісту означених податкових повідомлень-рішень відповідні санкції були застосовані податковим органом на підставі пунктів 2.2 та 2.8 Постанови Правління НБУ №49.
Разом з тим, назва і зміст наведеної Постанови свідчить про те, що вона прийнята для застосування НБУ та визначає основні засади здійснення ним функцій головного органу валютного контролю згідно з повноваженнями, наданими йому статтями 7, 44 Закону України "Про Національний банк України" та статтями 13, 16 Декрету №15-93, та не поширює свою дію на фіскальні органи.
Більш того, пунктом 3.3 розділу 3 чітко визначено, що санкції, зазначені у розділі 2 цього Положення застосовуються виключно Нацбанком. Жодних застережень з приводу можливості делегування таких повноважень іншому суб`єкту владних повноважень Постанова НБУ №49 не містить, а відтак у податкового органу не було повноважень для застосування до товариства фінансових санкцій та прийняття податкових повідомлень-рішень від 05 грудня 2018 року №0012521402, та №0012531402 .
З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05 грудня 2018 року №0012521402, №0012511402 та №0012531402 не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають закону.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими, а рішення судів першої та апеляційної інстанції такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на що підлягають скасуванню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За таких обставин, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05 грудня 2018 року №0012521402, №0012511402 та №0012531402 з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог, а в частині вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05 грудня 2018 року - з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних у цій постанові недоліків шляхом дослідження усіх обставин справи, що мають значення для справи.
Керуючись статтями 344 349 352 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року скасувати.
Адміністративний позов Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05 грудня 2018 року№0012521402, №0012511402 та №0012531402 задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 05 грудня 2018 року №0012521402, №0012511402 та №0012531402.
Справу в частині позовних вимог Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 05 грудня 2018 року №0012491402 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх
Судді: О. В. Білоус
Н.Є. Блажівська