ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 640/5099/19
адміністративне провадження № К/9901/35824/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 640/5099/19
за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-фінансова група «Нафтахім» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Клочкова Н. В.) від 24 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Федотов І. В., Єгорова Н. М., Сорочко Є. О.) від 06 жовтня 2020 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-фінансова група «Нафтахім» (далі - ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00002391402 від 27 лютого 2019 року.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що контролюючому органу при проведенні перевірки було надано всі первинні і звітні документи для проведення дослідження реальності здійснення, правильності оформлення та відображення господарських операції між підприємствами (які також додано до позовної заяви). Також для спростування твердження контролюючого органу про відсутність факту реального здійснення господарських операцій, позивач одночасно із запереченнями на акт перевірки надав заяви керівників ТОВ «ЕФЕСТ ГРУП» та ТОВ «Гісан», засвідченими в нотаріальному порядку, пояснення цих осіб, кадрові накази та акти приймання-передачі приміщення, із яких випливає, що зазначені юридичні особи дійсно здійснювали господарську діяльність, а фізичні особи-керівники та працівники фактично здійснювали управління та участь у такій діяльності.
В своїй позовній заяві позивач зазначає, що жодна посадова особа ТОВ «ЕФЕСТ ГРУП» або ТОВ «Гісан» ніколи не надавала свідчення або покази, які були б зафіксовані будь-яким чином, в тому числі під час здійснення слідчих дій в будь-яких кримінальних провадженнях, в тому числі шляхом підписання будь-яких протоколів допиту, із яких прямо або опосередковано виплавало, що ці особи будь-яким чином повідомляють по нереальність господарських операцій, які здійснювали зазначені суб`єкти або про будь-які інші аналогічні чи схожі факти. Окрім того, позивач не мав обов`язку та повноважень здійснювати перевірку своїх контрагентів.
Також позивач зазначає, що при оформленні результатів перевірки контролюючим органом порушено процедуру складання та вручення акту перевірки, в такий спосіб позивач вважає, що ці порушення тягнуть за собою неможливість вважати достовірними зміст акту перевірки та автентичність його видавника та призводять до неможливості винесення будь-яких повідомлень-рішень на підставі такого акту.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві № 00002391402 від 27 лютого 2019 року.
Стягнуто на користь ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім» понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 19 210 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у місті Києві.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 24 грудня 2020 року Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року, і ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім» в задоволенні позову.
5. Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року, після усунення недоліків, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву. Витребувані матеріали справи.
6. 26 лютого 2021 року до Верховного Суду від ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.
7. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у попередньому судовому засіданні.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім» (код 36472721), з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року.
9. За результатами проведеної перевірки податковим органом складено Акт від 14 листопада 2018 року за № 770/26-15-14-02-02/36472721 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім» (код 36472721), з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року».
10. 28 листопада 2018 року позивач надав Головному управлінню ДФС у м. Києві заперечення на акт перевірки та отримав лист про розгляд заперечень за № 120873/10/26-15-14-02-02 від 10 грудня 2018 року, яким висновки акту перевірки викладено в новій редакції, а саме встановлено порушення позивачем:
- пункту 44.1 статті 44, підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього на загальну суму 1 953 428 грн, у тому числі за 2015 рік у сумі 223 698 грн, за 2016 рік у сумі 104 613 грн, за 2017 рік у сумі 645 265 грн, за півріччя 2018 року у сумі 979 851 грн.
- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, статті 198, пункту 198.5 статті 198, пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1 та 201.10 статті 201 ПК України, пункту 7 розділу V Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» від 23 вересня 2014 року № 966, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 жовтня 2014 року N 1267/26044, зі змінами та доповненнями (в редакції що діяла до 28 січня 2016 року), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 387 651 грн, в тому числі по періодам: серпень 2017 року на суму 11 367 грн, жовтень 2017 на суму 340 504 грн, червень 2018 на суму 35 780 грн.
11. На підставі висновків акту перевірки (уточнених відповідно до листа про розгляд заперечень) контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2018 року за № 00015521402 та № 00015531402.
12. Позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою, у якій просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2018 року за № 00015521402 та № 00015531402.
13. Зазначена скарга частково задоволена рішенням Державної фіскальної служби України року за № 8775/6/99-99-11-04-01-25 від 22 лютого 2019 року.
Державною фіскальною службою України скасоване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 13 грудня 2018 року № 00015521402 в частині заниження фінансового результату за 2015 рік та 2016 рік на 30% вартості товарів, придбаних у нерезидента Sisecam soda Lukavac d.o.o. (Боснія і Герцеговина) та скасоване податкове повідомлення-рішення від 13 грудня 2018 року № 00015531402 в частині визначення податку на додану вартість за рахунок заниження податкових зобов`язання у результаті списання кредиторської заборгованості по взаєморозрахунках з постачальниками-нерезидентами і у відповідній частині штрафні санкції.
14. На підставі акту перевірки від 14 листопада 2018 року та рішення ДФС України від 22 лютого 2019 року прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 лютого 2019 року за № 00002391402, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2 545 402 грн, з яких за податковим зобов`язанням 1 732 843 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 812 559 грн.
15. Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження фактичного здійснення господарських операцій вказує, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано. Відповідачем не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.
17. При цьому суди попередніх інстанцій відхилили доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовану значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов`язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.
18. Також судами визнано необґрунтованими посилання відповідача на відомості щодо контрагентів, отримані в межах кримінальних проваджень, як на підставу порушення позивачем норм податкового законодавства необґрунтованими, оскільки вищезазначені акти не є вироком суду в розумінні статті 369 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлюються визнані судом доведеними фактичні обставин із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.
19. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
20. Підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі скаржником зазначено пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
21. Зокрема в доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано пункт 44.1 статті 44, підпункт 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 201.1 та 201.10 статті 201 ПК України та їх застосування без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02 квітня 2019 року по справі № 826/14331/13-а та Верховного Суду України, викладених у постановах від 05 березня 2012 року по справі № 21-421а11, від 01 грудня 2015 року по справі № 21-1661а15, від 02 грудня 2015 року по справі № 21-3849а15.
22. Також вказує, що за даними Єдиного реєстру судових рішень контрагенти позивача є фігурантами кримінальних проваджень за ознаками вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.
23. При цьому, скаржник в обґрунтування висновків про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентом покликається на наявну податкову інформацію, яка свідчить про неможливість здійснення останніми господарських операцій.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
24. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
25. В частині другій статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
27. Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
28. Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
29. Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
30. За приписами пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
31. Пунктом 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
32. За приписами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
33. Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов`язань, власному капіталі підприємства.
34. Відповідно до частин першої та другої статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
35. Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
36. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
37. Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
38. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.
39. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій, основними видами діяльності позивача за КВЕД є, зокрема: 46.75 оптова торгівля хімічними продуктами.
40. Так, між ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім» і ТОВ «ЕФЕСТ ГРУП» укладено договір № 19/10/17 від 19 жовтня 2017 року, згідно з яким позивач продавав ТОВ «ЕФЕСТ ГРУП» сіль кухонну кам`яну, сорт 1, помел 1, пачки 1,5 кг та бікарбонат натрію фасований. Згідно вказаного договору продавець (позивач) передає в момент постачання товару покупцеві (контрагенту) наступні документи: 1) рахунок-фактуру, 2) видаткову накладну, 3)товарно-транспортну накладну, 3) сертифікат якості.
41. На підтвердження здійснення вказаної господарської операцій, позивачем надано рахунки-фактури, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні і сертифікати якості, відповідно до яких поставка товару позивачем здійснювалась з Київської області м. Бровари, вул. О. Оникієнка, 125 до Київської області, села Погреби, вул. Різдвяна, 4. Також позивачем надано довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей ТОВ «ЕФЕСТ ГРУП».
42. Також, позивачем на підтвердження факту відвантаження товару з вищезазначеної адреси (Київська область, м. Бровари, вул. О. Оникієнка, 125) та процесу навантаження-розвантаження надано договір оренди № 11 від 01 лютого 2015 року, який укладено позивачем з ПАТ «Українська комерційно-виробнича фірма сільськогосподарських підприємств». Більше того, позивачем надано документи на підтвердження взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1 , так саме ФОП ОСОБА_1 здійснював послуги з перевезення товару обумовленого договором № 19/10/17 від 19 жовтня 2017 року.
43. Між ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім» та ТОВ «Гісан» укладено договір № 20/07/15 від 20 липня 2015 року, згідно з яким позивач продавав товар ТОВ «Гісан».
44. Згідно вказаного договору продавець (позивач) передає в момент постачання товару покупцеві (контрагенту) наступні документи: 1) рахунок-фактуру, 2) видаткову накладну, 3)товарно-транспортну накладну, 3)сертифікат якості. Товар поставлявся за погодженням, що закріплювались в специфікаціях окремо на кожну партію товару.
45. На підтвердження здійснення вказаної господарської операції позивачем надано специфікації, рахунки-фактури, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні і сертифікати якості, відповідно до яких поставка товару позивачем здійснювалась з Київської області м. Бровари, вул. О.Оникієнка, 125 до Київської області, села Погреби, вул. Софіївська, 14 та документи на підтвердження транспортування та доставки відповідних товарів.
46. Оцінивши первинні документи бухгалтерського обліку та податкову звітність ТОВ «Промислово-фінансова група «Нафтахім», суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що факт належного документального підтвердження поставки позивачем товару, підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг спірних операцій, не мають ознак дефектності.
47. Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
48. Доводи скаржника щодо не підтвердження подальшого руху товару за спірними операціями, Суд вважає такими, що не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, оскільки позивач не є покупцем у спірних господарських операціях, а постачальником товарів і перевірці підлягає факт наявності саме в нього таких товарів, що підтверджується матеріалами справи і скаржником не спростовано. Відносини ж щодо подальшого використання (реалізації) товарів, придбаних у позивача, його контрагентами не входять до кола спірних правовідносин і позивач не повинен доводити факт використання таких товарів у господарській діяльності інших суб`єктів.
49. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України», якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
50. Оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку, то у разі підтвердження факту отримання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені виконавцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи (постанови Верховного Суду від 20 лютого 2018 року по справі № 813/4931/13-а).
51. Верховний Суд також зазначає, що податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, відсутність за юридичною адресою на момент звірки тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.
Відтак посилання контролюючого органу на можливі порушення вимог податкового законодавства контрагентами позивача не може бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій за укладеними з ними договорами.
52. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року (провадження № К/9901/873/18).
53. Разом із цим, Верховний Суд зважає на те, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
54. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно дотримання позивачем вимог щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій з ТОВ «ЕФЕСТ ГРУП» та ТОВ «Гісан» первинними документами відповідно до вимог пункту 44.1 статті 44 ПК України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які свідчать про реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаних правочинів, дійсно відбулися та є економічно виправданими.
55. Водночас, Верховний Суд звертає увагу на те, що посилання контролюючого органу на наявність кримінальних проваджень стосовно контрагентів позивача також об`єктивно не прийнято до уваги судами, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 КАС України, такого доказу як вирок надано не було.
56. Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 КАС України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
57. Сам факт наявності кримінального провадження не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентом. Під час проведення господарських операцій платник податку може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності свого постачальника (в тому числі по ланцюгу постачання) і реально отримати від нього товари/роботи/послуги, незважаючи на те, що контрагент можливо і має намір щодо порушення податкового законодавства.
58. Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09 липня 2020 року у справі № 826/9561/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 1640/2783/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 817/992/15.
59. Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
60. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із позицією судів попередніх інстанцій у цій справі з посиланням при цьому на обставини справи, з урахуванням яких судомами надано оцінку. Такі доводи не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
61. Решта доводів заявника касаційної скарги висновків судів не спростовують, натомість зводяться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.
62. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 640/5099/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов