Постанова

Іменем України

13 січня 2022 року

м. Київ

справа № 640/6821/17

провадження № 61-10954св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за первісним позовом - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за зустрічнимпозовом - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 31 травня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення порядку та участі у вихованні дитини,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 13 липня 1990 року до 11 листопада 2003 року. Після розірвання шлюбу їх сімейні стосунки не припинилися і вони продовжували проживати однією сім`єю з 11 листопада 2003 року до 01 квітня 2014 року .

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_1 , про що в Книзі реєстрації народжень 16 грудня 2005 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову Харківського міського управління юстиції зроблено актовий запис № 4500.

У квітні 2014 року сторони розірвали стосунки та припинили спільне проживання, не вели спільного бюджету, спільного побуту, припинили взаємні права та обов`язки один до одного як чоловік та жінка, які проживали однієї сім`єю без реєстрації шлюбу. З цього часу відповідач повністю відокремився від дитини. Він тривалий час ігнорує та ухиляється від покладеного на нього обов`язку утримувати свою дитину до досягнення сином повноліття.

У зв`язку з ігноруванням відповідачем батьківських обов`язків та прав дитини по відношенню до їх сина позивач тривалий час самостійно повністю матеріально утримує сина, забезпечує його всім необхідним для того, щоб син ріс здоровим, мав повноцінний інтелектуальний, художній, моральний, фізичний розвиток, мав високий рівень успішності у навчанні.

У добровільному порядку відповідач аліменти не сплачував, тому позивач 30 березня 2017 року вимушена була звернутися до Київського районного суду м. Харкова з позовом про сплату аліментів та додаткових витрат на дитину (цивільна справа № 640/4436/17).

Батько дитини вихованням, піклуванням, здоров`ям дитини, фізичним, духовним та моральним розвитком сина не цікавиться, участі у житті сина не приймає, до дитини не навідується, не утримує його. Поведінка відповідача суперечить інтересам сина та шкодить його здоров`ю, оскільки спрямована на корисливе вимагання матеріальних коштів та майна у ОСОБА_1

23 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив суд зобов`язати ОСОБА_1 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визначити наступний спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 : особисте спілкування за відсутності матері кожного вівторка та п`ятниці з 17 год. до 21 год., кожну другу суботу місяця з 10 год. до 16 год. включно, кожну третю неділю місяця з 10 год. до 18 год.; спільний відпочинок: другу половину літніх канікул дитина проводить з батьком; необмежене спілкування з сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком і сином.

Зобов`язати ОСОБА_1 за два дні до дня зустрічі ОСОБА_2 з сином, надавати йому точну інформацію щодо фактичного місця проживання, перебування дитини, а у разі настання таких змін, повідомляти про це на наступний день з дня настання таких змін.

На обґрунтування зустрічного позову зазначав, що після фактичного припинення стосунків із його колишньою дружиною, їх син залишився проживати з ОСОБА_1 .

Фактично, з самого моменту припинення спільного проживання однією сім`єю, між ними склалися неприязні стосунки, внаслідок чого, відповідач почала спекулювати на тому, що обмежить участь позивача у вихованні сина, через що у них почали виникати непорозуміння стосовно відвідування сина, та зі сторони колишньої дружини почалися створюватися штучні перешкоди щодо неможливості нормального спілкування з сином.

Всі намагання, з моменту припинення сімейних відносин, нормальним, мирним шляхом врегулювати даний спір призводили лише до конфліктів, оскільки відповідач перешкоджає позивачу, не бажає його присутності та штучно створює такі обставини через які він не може нормально зустрітися із сином.

Незважаючи на вказані дії ОСОБА_1 , ОСОБА_2 весь час намагався налагодити нормальний зв`язок із дитиною, приймати участь у його вихованні, утриманні, розвитку здібностей сина та забезпечувати його усім необхідним для нормального розвитку та становлення.

Після чисельних марних спроб вирішити питання участі ОСОБА_2 у вихованні сина мирним шляхом, шляхом переговорів, взаємних поступок з метою недопущення страждань та негативного впливу на дитину, в липні 2016 року позивач вимушений був звернутися до Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради із заявою про визначення порядку участі у вихованні дитини.

Зазначав, що вживав всіх необхідних заходів, щоб вирішити питання про участь у вихованні сина без залучення органів державної влади, але відповідач продовжувала перешкоджати йому у спілкуванні з сином.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 24 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 брати участь у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_1 .

Встановлено спосіб участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні сина, шляхом визначення часу, за згодою неповнолітнього, зустрічей батька з сином без присутності матері: кожного вівторка та п`ятниці з 17 год. до 21 год., кожну другу суботу місяця з 10 год. до 14 год., кожну третю неділю місяця з 10 год. до 14 год., один літній місяць відпочинку з батьком, за згодою неповнолітнього.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по оплаті судового збору від задоволеної частини у розмірі 320 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що дослідивши всі надані сторонами докази в їх сукупності та враховуючи перш за все інтереси дитини, суд дійшов висновкупро відсутність безумовних підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. При цьому належних і допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, позивачем не надано.

Позовні вимоги зустрічного позову про необхідність встановлення порядку участі батька у вихованні дитини, на думку суду, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, тому вирішуючи питання щодо встановлення порядку участі ОСОБА_2 у вихованні неповнолітнього, суд вважав за необхідне зобов`язати матір дитини не перешкоджати участі батька у визначений судом час спілкуватися з дитиною.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Київського районного суду міста Харкова від 24 листопада 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_1 , та в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо зобов`язання ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та в частині встановлення способу участі ОСОБА_2 у спілкуванні з сином, постановити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Постановою Харківського апеляційного суду від 31 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 24 листопада 2020 року залишено без змін.

Постанова суду мотивована тим, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, та встановивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками і те, що батько дитини бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Посилання ОСОБА_1 як на підставу для позбавлення батьківських прав те, що відповідач не спілкується з дитиною, не допомагає їй, не цікавиться її життям, суд апеляційної інстанції не вважав достатніми для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки у справі не встановлено винної поведінки відповідача: він бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує.

Також суд зазначав, що за відсутності винної поведінки ОСОБА_2 щодо ухилення від виконання батьківського обов`язку, показання свідків не можуть бути переконливими та безумовними доказами наявності підстав для позбавлення останнього батьківських прав, виходячи із положень статті 164 СК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з касаційною скаргою на рішення суду першої та апеляційної інстанцій, в якій, з урахуванням уточнень, просила скасувати вказані рішення та направити справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

05 серпня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано цивільну справу з Київського районного суду м. Харкова.

08 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі ОСОБА_1 вказувала, що у справі наявні як фактичні, так і юридичні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, таке позбавлення відповідатиме інтересам дитини, чинному законодавству України, проте суди першої та апеляційної інстанцій проігнорувавши інтереси дитини та поставивши інтереси відповідача як батька вище інтересів дитини, дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Вважає, що суд має відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц, в яких не враховано в якості джерела права рішення Європейського суду з прав людини 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11).

Вказувала, що біологічний батько не спілкувався з сином п`ять років, що привело до розриву зв`язку з дитиною. ОСОБА_2 міг і повинен був усвідомлювати наслідки такого не спілкування з дитиною. Дитина має емоційне несприйняття біологічного батька, внаслідок його діянь.

З показів свідка дитини ОСОБА_4 , які були надані до суду, письмових заяв дитини на адресу Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради та директора «Авторської школи Бойко» від 23 вересня 2017 року (т. 2 а. с. 44 - 45), на ім`я директора Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики від 01 березня 2018 року (т. 2 а. с. 112), вбачається, що дитина після припинення сімейних відносин між батьками зверталася до свого біологічного батька ОСОБА_2 через засоби телефонного зв`язку, разом з матір`ю писала батькові листи з проханням про спілкування, однак ні на телефонні дзвінки дитини, ні на листи батько не відповідав, дозволу на виїзд дитини за кордон для лікування та оздоровлення не надавав; батько всупереч інтересам і бажанню дитини намагався зірвати дитину з уроків у школі, що спричинило шкоду здоров`ю дитини.

ОСОБА_1 вказувала, що суд першої інстанції не приймаючи висновок Департаменту служб у справах дітей від 13 квітня 2018 року щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 або встановлення порядку участі ОСОБА_2 у вихованні дитини в оскаржуваному рішенні зазначив, що при дослідженні висновку не вважає його таким, що є обґрунтованим та таким, що зроблений на повному та всебічному дослідженні всіх обставин справи щодо спілкування батьків між собою та з дитиною.

Належних доказів на спростування висновку комісії батьком дитини до суду не надано.

Апеляційний суд в оскаржуваній постанові незаконно зазначив, що висновок не є переконливим, ґрунтується на констатації факту відсутності спілкування батька з дитиною, органом опіки та піклування. Не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Суди не прийняли до уваги те, що орган опіки та піклування двічі в 2015 році надавав висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав з причини систематичного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні спотворив пояснення позивача ОСОБА_1 , які нею особисто були надані у судовому засіданні, оскільки нею не повідомлялось суду, що у разі загострення політичної ситуації в країні вона має намір виїхати разом з дітьми до Італії. Саме неправдиво викладеними поясненнями ОСОБА_1 судом першої інстанції було обґрунтовано неодноразові відмови ОСОБА_2 у наданні дозволу на виїзд дитини за кордон для лікування та оздоровлення.

У рішенні суду першої інстанції викладено у спотвореному вигляді покази свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та зазначено, що між батьками ОСОБА_4 існує конфлікт в тому числі і з приводу виховання сина, встановлено відсутність між ними порозуміння, можливості домовитися між собою щодо місця проживання виховання дитини, участі у його вихованні, намагання вирішити майнові претензії одне до одного шляхом погроз забрати дитину, і тому цей спір між батьками став предметом судового розгляду.

Суд проігнорував думку дитини, яка була викладена в показах свідка, стосовно саме дитячо-батьківських відносин, та зазначив в оскаржуваному рішенні, що обставини проживання тривалого часу ОСОБА_10 з матір`ю дитини впливають на його оцінку того, що відбувається між батьками. В дійсності дитина повідомила суду про обставини, які стосуються не тільки батьків між собою, а й відносин дитини з біологічним батьком ОСОБА_2 та з новим батьком ОСОБА_11 .

Про ці порушення норм процесуального права позивачка зазначала при апеляційному розгляді, однак апеляційний суд не досліджував покази свідків, як докази у справі, зазначивши, що показання свідків не можуть бути переконливими та безумовними доказами наявності підстав для позбавлення батьківських прав оскільки відсутня винна поведінка ОСОБА_2 щодо ухилення від виконання батьківського обов`язку. Покази наведених вище свідків, разом з іншими письмовими доказами, підтверджують в тому числі і винну поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від виконання батьківського обов`язку.

В оскаржуваному рішенні вказано, що до суду не надано доказів того, що спілкування сина з батьком погіршує здоров`я дитини, не відповідає дійсним обставинам справи і суперечить наявним у справі доказам. Однак в матеріалах справи містяться належні, допустимі, достовірні докази на підтвердження обставини, що біологічний батько дитини своїми протиправними діями завдав шкоди її здоров`ю.

Суд першої інстанції в порушення вимог частини першої статті 224 ЦПК України не врахував думку позивача ОСОБА_1 щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з неявкою свідків та не постановив ухвали про відкладення розгляду справи у зв`язку з неявкою свідків з поважної причини.

ОСОБА_1 щодо задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що до суду не надано жодного належного доказу щодо доцільності встановлення порядку участі батька у вихованні дитини. Суд не з`ясував за якою адресою насправді проживає батько дитини, чи проживає він в м. Харкові, чи в окупованому Криму. ОСОБА_2 не надав суду обстеження умов його проживання та створення умов для спілкування з дитиною без присутності матері: кожного вівторка та п`ятниці з 17 до 21 год., кожну другу суботу місяця з 10 год. до 14 год., кожну третю неділю місяця з 10 год. до 14 год., один літній місяць відпочинку з батьком, за згодою неповнолітнього.

Однак, Харківський апеляційний суд в оскаржуваній постанові в порушення вимог підпункту в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України не навів мотивів прийняття або відхилення наведених ОСОБА_1 аргументів.

Аргументи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є: мати - ОСОБА_1 та батько - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 . (т. 1 а. с. 7)

Відповідно паспортних даних відповідача ОСОБА_2 шлюб з позивачем розірвано 11 листопада 2003 року (т. 1 а. с. 28) Даних про укладення повторного шлюбу будь-кого зі сторін по справі не надано.

Згідно з актом виконавчого комітету Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської обл. від 22 березня 2017 року ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_1 проживають за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 8, 9).

Відповідно до інформації Харківського приватного навчально-виховного комплексу «Авторська школа Бойка», дитина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , навчається в даному закладі з 27 серпня 2005 року, питаннями навчання, оплати навчання займається мати дитини - ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 11).

Згідно з даними Міського любительського картинг-клубу «Піонер» від 21 жовтня 2015 року дитина відвідує зайняття в школі картингу, оплату за навчання вносить мати ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 12, 13).

З довідки ТОВ «Центр італійської мови та культури» вбачається, що до червня 2015 року ОСОБА_3 відвідував зайняття з італійської мови (т. 1 а. с. 14, 15).

Згідно з даними керівника гуртка КНПЗ «Харківський міський комплексний центр клубів за місцем проживання» клуб «Старт» від 24 жовтня 2016 року ОСОБА_1 з 24 листопада 2005 року відвідує даний клуб, батько дитини не помічений на заняттях та змаганнях за участі дитини (т. 1 а. с. 16).

Відповідно до психологічного висновку Центру психології та логопедії «Старт» ФОП ОСОБА_13 від 17 листопада 2016 року щодо дитини ОСОБА_1 встановлено емоційне відчуження до батька (т. 1 а. с. 17, 19).

Згідно довідки Комунальної установи охорони здоров`я «Харківська міська дитяча поліклініка № 3» дитина ОСОБА_1 знаходиться під наглядом фахівців, до педіатра з приводу здоров`я дитини звертається мати (т. 1 а. с. 30).

Також позивачем за основним позовом долучені копії медичних довідок з приводу звернень до лікарів невролога, окуліста щодо стану здоров`я дитини.

Згідно листа Управління служб у справах дітей від 05 серпня 2016 року № 159/0/202-16 ОСОБА_1 з приводу заяви ОСОБА_2 щодо визначення порядку участі у вихованні дитини роз`яснено про передбачене чинним СК України право батька на особисте спілкування з дитиною, про відсутність права у іншого з батьків перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, необхідність пошуку шляхів порозуміння (т. 1 а. с. 36).

Згідно з рішенням апеляційного суду Харківської області від 28 квітня 2016 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2015 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено (т. 1 а. с. 88-91).

Відповідно до листа №2500/0/202-17 від 06 жовтня 2017 року у відповідь на скаргу ОСОБА_2 . Управлінням служб у справах дітей надано відповідь щодо можливості звернення до ЦСССДМ, суду щодо вирішення спору, або знайти між собою порозуміння, з метою попередження психологічної травми дитини через конфлікт між батьками (т .1 а. с. 94).

Як вбачається із заяви директору школи «Бойко», ОСОБА_2 15 вересня 2017 року звертався до адміністрації закладу, де навчається син з метою отримання реквізитів для оплати навчання сина (т. 1 а. с. 95).

Відповідно до листа та відомостей щодо поштового відправлення, ОСОБА_2 письмово звертався 20 вересня 2017 року до ОСОБА_1 з питаннями щодо узгодження порядку та часу спілкування з дитиною - їх сином (т. 1 а. с. 96, 97).

Згідно пояснення Департаменту служб у справах дітей від 13 квітня 2018 року № 1056/0/202-18 представник посилається на необхідність врахування думки дитини з приводу питання про встановлення порядку участі батька у вихованні дитини.

Відповідно з висновком Департаменту служб у справах дітей від 13 квітня 2018 року щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_14 або встановлення порядку участі ОСОБА_2 у вихованні дитини, департамент, який діє від органів опіки вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та вважає за недоцільне встановлення порядку участі останнього у вихованні малолітнього сина (т. 1 а. с. 118-120).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Верховний Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав батька щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.

З урахуванням установлених обставин суди дійшли висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини.

Верховний Суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки батька дитини, Верховний Суд зауважує, що відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про відсутність достатніх причин для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві і суд апеляційної інстанції діяв у межах своєї дискреції.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд безпідставно не взяв до уваги висновок Департаменту у справах дітей, Верховний Суд зазначає, що за положенням частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного із батьків батьківських прав.

Доводи касаційної скарги про те, що суд не взяв до уваги показання свідків не заслуговують на увагу, оскільки судом повно та всебічно досліджено наявні у справі докази і в сукупності надано їм належну оцінку. В той же час, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначала про необхідність відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц, однакпідстав для висновку про необхідність відступу від висновків Верховного Суду з мотивів, наведених заявником у касаційній скарзі, не вбачається.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа «Мамчур проти України» (CASE OF MAMCHUR v. UKRAINE) від 16 липня 2015 року).

Суд взявши до уваги те, що відповідач ОСОБА_2 висловив бажання змінити відносини з сином у бік покращення, відсутність на час розгляду справи виняткової ситуації, яка свідчить про необхідність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, вважав, що зазначені позивачем ОСОБА_1 обставини про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та погіршення стану здоров`я дитини після спілкування з біологічним батьком є підставою для позбавлення його батьківських обов`язків відносно сина, є помилковими.

Також слід зазначити, що ухвалюючи рішення про задоволення зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12 81 89 ЦПК України, встановивши, що між сторонами склались відносини, які позбавляють батька можливості регулярно спілкуватися з дитиною, ОСОБА_1 чинить перешкоди у спілкуванні батька з сином, який проживає з матір`ю, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність спілкування батька з сином.

При цьому встановлюючи порядок побачень батька з сином, врахувавши інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні з своїм сином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про можливість визначення порядку періодичних тимчасових побачень батька з дитиною, оскільки право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування малолітньої дитини з батьком відповідає її інтересам. Тому, враховуючи викладене, доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.

Верховний Суд зауважує, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, ухвалив судове рішення у вказаній справі з урахуванням основних інтересів дитини, зокрема з умовою збереження його зв`язку із рідним батьком.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 31 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук