ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
справа №640/7632/19
адміністративне провадження №К/9901/9393/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів Калашнікової О.В., Мельник-Томенко Ж.М.
розглянув у попередньому судовому засіданні справу
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді Бєлової Л.В., суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.)
в справі №640/7632/19
за позовом Арбітражного керуючого ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
I. ПРОЦЕДУРА
1. Арбітражний керуючий ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) (далі - Дисциплінарна комісія), в якому просила суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії від 19 березня 2019 року, яке оформлено протоколом №80/03/19 від 19 березня 2019 року, в частині застосування до позивачки дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора);
- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №994/5 від 29 березня 2019 року про анулювання свідоцтва на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Міністерство юстиції України поновити дію свідоцтва №1521 від 25 липня 2013 року про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого позивачці та забезпечити виключення з Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України інформацію про анулювання дії свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1521 від 25 липня 2013 року.
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою позов задоволено, визнано протиправними і скасовано спірні рішення та наказ відповідачів, зобов`язано Міністерство юстиції вчинити певні дії.
4. У поданій касаційній скарзі Міністерство юстиції України із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
5. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
6. Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року задоволено заяви суддів, які входили до складу колегії, про самовідвід, відведено цих суддів від участі у розгляді справи, а матеріали справи передано до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення нового складу суду.
7. На підставі розпорядження Заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2021 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено новий склад колегії суддів: Білак М.В. - головуючий суддя, судді: Губська О.А., Калашнікова О.В.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій установлено, що 25 липня 2013 року Мін`юстом позивачці видано свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1521.
9. Постановою Господарського суду Житомирської області від 10 червня 2014 року №906/526/14 позивачку призначено ліквідатором Селянського (фермерського) господарства "Владівське" та покладено низку зобов`язань, зокрема, щодо виконання повноважень ліквідатора банкрута у порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
10. Окремою ухвалою Господарського суду Житомирської області від 13 листопада 2018 року №906/526/14 встановлено, що позивачкою, як ліквідатором банкрута, допущені порушення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а саме: частин першої-третьої, абзаців 5, 14 частини другої, частини сьомої, частини дев`ятої статті 41 (зокрема, ліквідатором банку не знято з обліку 18 одиниць сільськогосподарської техніки, яка рахується за боржником; не надано доказів виключення з Реєстру прав власності на нерухоме майно відповідної інформації про банкрута щодо реалізованого майна; не надано доказів вжиття заходів щодо пошуку активів банкрута шляхом направлення запитів до органів, що здійснюють їх реєстрацію; не вжито усіх заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, або зняття їх з реєстрації у разі невиявлення; не надано доказів здійснення аналізу фінансового становища банкрута; не вжито заходів щодо закриття рахунків банкрута у фінансових установах, окрім основного; до суду не подавалися проміжні звіти ліквідатора банкрута за січень, березень, квітень, травень, липень, серпень, вересень 2018 року, що зумовило несвоєчасне повідомлення кредиторів про хід ліквідаційної процедури банкрута).
11. Також окремою ухвалою Господарського суду Житомирської області від 13 листопада 2018 року №906/526/14 встановлено, що позивачкою неодноразово ігноруються та не виконуються вимоги судових рішень, що, серед іншого, спричиняє затягування ліквідаційної процедури банкрута (зокрема, не виконано вимоги ухвали господарського суду від 8 лютого 2018 року та 11 жовтня 2018 року, а вимоги ухвал господарського суду від 27 березня 2018 року, 29 травня 2018 року, 21 червня 2018 року виконано частково).
12. Листом від 1 листопада 2018 року №09/1529 Малинська районна державна адміністрація Житомирської області «Про роботу арбітражних керуючих» повідомила ГТУЮ у Житомирській області про те, що з метою прискорення погашення, зокрема СФГ «Владівське» заборгованості зі сплати обов`язкових платежів та зборів, 28 лютого 2018 року проведено засідання районної комісії з питань погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат, до участі на якому було запрошено, окрім інших, арбітражного керуючого ОСОБА_1 , яке вона проігнорувала. У зв`язку з наведеним, Малинська РДА Житомирської області просила провести перевірку діяльності, зокрема, позивачки як арбітражного керуючого СФГ «Владівське».
13. На підставі окремої ухвали Господарського суду Житомирської області від 13 листопада 2018 року №906/526/14 та листа Малинської РДА Житомирської області від 1 листопада 2018 року №09/1529 Мін`юстом ГТУЮ у Житомирській області було доручено (доручення від 23 листопада 2018 року №1063/18969-22-18/9.3.1.) провести позапланову невиїзну перевірку діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 під час виконання нею повноважень ліквідатора у справі №906/526/14 про банкрутство СФГ «Владівське» з питань, викладених в ухвалі та зверненні.
14. За результатами проведеної перевірки ГТУЮ у Житомирській області складено довідку від 14 січня 2019 року №18/1, якою зафіксовано порушення арбітражним керуючим ОСОБА_1 положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Господарського процесуального кодексу України, а саме:
1. неналежним чином виконані вимоги абзацу 13 частини другої статті 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (стосовно вжиття заходів спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб);
2. недотримано положень частини сьомої статті 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (щодо використання під час ліквідаційної процедури ліквідатором тільки одного рахунку боржника у банківській установі та закриття інших рахунків, виявлених при проведенні ліквідаційної процедури);
3. систематично не виконувались вимоги судових рішень, які набрали законної сили, що спричинило затягування ліквідаційної процедури банкрута та свідчить про недотримання вимог статей 18 326 ГПК України щодо своєчасності виконання судових рішень, що набрали законної сили, в частині зняття з реєстрації сільськогосподарської техніки СФГ «Владівське» (згідно з наданих позивачкою доказів, дії щодо знаття з реєстрації сільськогосподарської техніки СФГ «Владівське» були здійснені 28 листопада 2018 року та 30 листопада 2018 року, тобто лише після постановлення окремої ухвали суду від 13 листопада 2018 року);
4. не дотримано вимог статей 18 326 ГПК України стосовно виконання судових рішень, що набрали законної сили (ухвал від 8 лютого 2018 року, 27 березня 2018 року, 29 травня 2018 року, 21 червня 2018 року, 11 жовтня 2018 року та 13 листопада 2018 року) щодо надання суду проміжних звітів ліквідатора про хід ліквідаційної процедури, погоджених на засіданнях комітету кредиторів боржника;
5. недотримано вимог статей 18 326 ГПК України стосовно виконання судових рішень, що набрали законної сили (ухвал від 8 лютого 2018 року, 27 березня 2018 року, 29 травня 2018 року, 21 червня 2018 року, 11 жовтня 2018 року та 13 листопада 2018 року) щодо надання інформації з документальним підтвердженням про дебіторську заборгованість боржника, а також докази стягнення такої заборгованості;
6. недотримано вимог статей 18 326 ГПК України стосовно виконання судових рішень, що набрали законної сили (ухвал від 8 лютого 2018 року, 27 березня 2018 року, 29 травня 2018 року, 21 червня 2018 року, 11 жовтня 2018 року та 13 листопада 2018 року) щодо надання інформації про рух коштів на розрахунковому рахунку боржника з дати порушення провадження у справі про банкрутство;
7. порушено вимоги статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо черговості та пропорційності задоволення вимог кредиторів.
15. Зі змісту довідки від 14 січня 2019 року №18/1 судами також установлено, що стосовно позивачки як ліквідатора СФГ «Владівське» ГТУЮ у Житомирській області раніше вже проводилась невиїзна позапланова перевірка (акт перевірки від 1 вересня 2017 року №21/2), під час якої було досліджено питання стосовно реалізації майна СФГ «Владівське» для задоволення вимог, включених до реєстру кредиторів, за результатами якої ГТУЮ у Житомирській області було винесено припис про недопущення повторних порушень від 5 вересня 2017 року №21/3, де, серед іншого, було виявлено порушення абзацу 15 частини другої статті 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо продажу майна банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру кредиторів у порядку, передбаченому цим Законом.
16. Перевіркою також установлено, що наданий позивачкою аналіз фінансового становища банкрута не суперечить положенню абзацу 5 частини другої статті 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; позивачкою належним чином виконано положення частини дев`ятої статті 41 цього Закону щодо щомісячного звітування ліквідатора перед комітетом кредиторів про свою діяльність під час здійснення ліквідаційної процедури.
17. ГТУЮ у Житомирській області складено акт позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого від 23 січня 2019 року №18/2, в якому, окрім викладу виявлених під час перевірки порушень (аналогічних довідці від 14 січня 2019 року №18/1), зазначено, що порушення, виявлені комісією під час перевірки та зазначені у довідці, арбітражним керуючим ОСОБА_1 частково усунено.
18. Щодо виконання арбітражним керуючим ОСОБА_1 вимог ухвал Господарського суду Житомирської області від 8 лютого 2018 року, 27 березня 2018 року, 29 травня 2018 року, 21 червня 2018 року, 11 жовтня 2018 року та 13 листопада 2018 року в справі №906/526/14 зазначено таке:
1. сільськогосподарська техніка СФГ «Владівське» була знята з реєстрації лише 28 листопада 2018 року (після винесення судом окремої ухвали відносно позивачки), натомість позивачку неодноразово вказаними ухвалами було зобов`язано надати докази зняття з реєстрації відповідної техніки боржника, тож ОСОБА_1 систематично не виконувались вимоги судових рішень;
2. майно банкрута було реалізоване на відкритих торгах 20 липня 2015 року та згідно з передавальним актом 20 липня 2015 року передано покупцю, однак клопотання до суду стосовно зобов`язання реєстратора прав на нерухоме майно вчинити дії щодо внесення відповідних записів до Реєстру прав на нерухоме майно подано позивачкою лише 19 січня 2019 року, що свідчить про несвоєчасне виконання вимог вказаних ухвал, якими позивачку неодноразово зобов`язано надати інформацію про виключення з Реєстру прав на нерухоме майно інформації про СФГ «Владівське» як власника;
3. арбітражним керуючим ОСОБА_1 не надано належних доказів надіслання до господарського суду проміжних звітів за січень, березень, квітень, травень, липень, серпень та вересень 2018 року, що свідчить про невиконання вимог вказаних ухвал;
4. арбітражним керуючим ОСОБА_1 не надано належних доказів здійснення заходів стосовно стягнення дебіторської заборгованості банкрута, що було зобов`язано здійснити вказаними ухвалами, що свідчить про систематичне недотримання позивачкою вимог статей 18 та 326 ГПК України щодо виконання судових рішень, які набрали законної сили;
5. арбітражним керуючим ОСОБА_1 не надано на виконання вимог ухвал суду інформації про рух коштів на розрахунковому рахунку боржника з дати порушення провадження у справі про банкрутство, що свідчить про недотримання положень статей 18 та 326 ГПК України щодо виконання судових рішень, які набрали законної сили;
19. Також актом від 23 січня 2019 року №18/2 зафіксовано, що арбітражним керуючим ОСОБА_1 порушені вимоги статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо черговості та пропорційності задоволення вимог кредиторів, оскільки окрім депонування коштів на оплату праці ліквідатора за кожен місяць здійснення повноважень в розмірі 37000,00 грн, інші вимоги кредиторів не задовольнялись відповідно до затвердженого судом реєстру.
20. За результатами перевірки комісія дійшла висновку, що виявленні порушення є підставою для внесення державним органом з питань банкрутства до Дисциплінарної комісії подання щодо накладення на арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення, передбаченого абзацом 6 пункту 7.1. розділу VII Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.06.2013 №1284/5 (далі - Порядок №1284/5), а саме: грубе порушення арбітражним керуючим законодавства під час виконання повноважень, що призвело до грубого порушення прав та законних інтересів банкрута та кредиторів банкрута.
21. ГТУЮ у Житомирській області скеровано до Міністерства юстиції України пропозицію від 25 січня 2019 року №2.3/5/2019/1286 щодо внесення до Дисциплінарної комісії подання про накладання на арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення на підставі акта, складеного територіальним органом юстиції за результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки діяльності зазначеного арбітражного керуючого.
22. На підставі зазначеної пропозиції, директором Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Міністерства юстиції України 5 лютого 2019 року до Дисциплінарної комісії скеровано подання №1217 про накладання на арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення.
23. На засіданні 19 березня 2019 року Дисциплінарною комісією за результатами заслуховування пояснень арбітражного керуючого та вивчення матеріалів перевірки щодо застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на підставі подання від 5 лютого 2019 року №1217, більшістю голосів було прийнято рішення (оформлене протоколом №80/03/19) внести подання до Міністерства юстиції України про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
24. На підставі подання Дисциплінарної комісії від 19 березня 2019 року №912 про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та з урахуванням протоколу засідання Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) від 19 березня 2019 року №80/03/19, Мін`юстом видано спірний наказ від 28 березня 2019 року №994/5 «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 », яким позивачці анульовано свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) від 25 липня 2013 року № 1521.
25. На підставі вказаного наказу від 19 березня 2019 року №912 до Єдиного державного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України внесено запис про анулювання позивачці свідоцтва.
26. Вважаючи незаконними такі рішення відповідачів, позивачка звернулась до суду з цим адміністративним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
27. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами належним чином виконані положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Порядку №1284/5 щодо порядку проведення перевірки позивачки, оформлення її результатів та прийняття рішень, натомість, документально підтверджено наявність підстав для накладення на арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
28. Також судом першої інстанції не встановлено допущення відповідачами процедурних порушень під час проведення перевірки позивачки, натомість документально підтверджено наявність декількох самостійних підстав для накладення на арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення, як то, окрім іншого: наявність двох або більше попереджень; порушення арбітражним керуючим законодавства під час виконання повноважень.
29. Таким чином, судом установлено допущення позивачкою дисциплінарного проступку у розумінні статті 105 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що не спростовано належними та допустимими доказами під час судового розгляду справи.
30. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що підставою для застосування до арбітражного керуючого заходів дисциплінарного впливу є вчинення ним дисциплінарного проступку, що виразилось у невиконанні або неналежному виконанні своїх обов`язків. Для притягнення арбітражного керуючого до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований факт порушення, встановлені обставини вчинення порушення, вина арбітражного керуючого повністю доведена та визначено тяжкість вчиненого ним проступку, а також факти притягнення арбітражного керуючого до дисциплінарної відповідальності в минулому. Відсутність наведених складових є підставою для визнання рішення суб`єкта владних повноважень про притягнення до дисциплінарної відповідальності немотивованим та необґрунтованим.
31. Суд апеляційної інстанції зазначив, що фактичного розподілу коштів отриманих від продажу майна банкрута між кредиторами не відбулося, тому висновки щодо порушення позивачкою черговості та пропорційності задоволення вимог кредиторів є безпідставними.
32. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень не перевіряв дотримання позивачкою вимог статей 18 та 326 ГПК України, адже ані у довідці, ані в акті, ані в рішенні про застосування до позивачки дисциплінарного стягнення про це не зазначено, а зміст довідки та акта дав підстави стверджувати про передрукування інформації зазначеної в окремій ухвалі господарського суду без урахування, аналізу та підстав відхилення доводів арбітражного керуючого щодо дійсних обставин виконання ухвал суду, викладених в поясненнях. Тому суд апеляційної інстанції зробив висновок, що і в цій частині відповідачем не доведено наявність порушення, за яке слід застосовувати дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
33. Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено наявності правових підстав для застосування до позивачки найсуворішого виду стягнення - позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки не обґрунтовано вчинення позивачкою саме грубого порушення законодавства під час виконання повноважень, що призвело до грубого порушення прав та законних інтересів боржника та (або) кредиторів боржника (банкрута).
34. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що саме Міністерство юстиції України є державним органом з питань банкрутства, до повноважень якого відноситься прийняття рішення про накладення на арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) дисциплінарних стягнень за поданням Дисциплінарної комісії.
35. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 20 вересня 2019 року в справі №809/195/18, суд апеляційної інстанції вказав, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності арбітражного керуючого щодо позбавлення права на здійснення діяльності приймає державний орган з питань банкрутства на підставі висновку дисциплінарної комісії. При цьому притягнення до дисциплінарної відповідальності і пропозиція застосувати до арбітражного керуючого відповідну санкцію є різними юридичними поняттями та різними стадіями процедури позбавлення арбітражного керуючого права на здійснення діяльності.
36. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний наказ Мінюсту прийнятий з порушенням порядку застосування дисциплінарного стягнення до арбітражного керуючого та порядку припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), оскільки Мінюстом не приймалося рішення щодо накладання дисциплінарного стягнення на позивачку, що відповідно до пункту 16 Порядку видачі свідоцтв є підставою для припинення діяльності арбітражного керуючого. Водночас анулювання свідоцтва арбітражного керуючого не є дисциплінарним стягненням та можливе як наслідок застосування дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого, а подання дисциплінарної комісії та її рішення, оформлене протоколом не є доказом притягнення арбітражного керуючого до дисциплінарної відповідальності у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого, відповідно до правової позиції, наведеній в постанові Верховного Суду від 18 січня 2019 року у справі №820/6626/16.
37. Міністерство юстиції України вважає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, крім того висновки, що викладені в оскаржуваному рішення суду апеляційної інстанції не відповідають дійсним обставинам справи.
38. Відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно стверджує про відсутність порушень статті 45 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
39. Згідно з відомостями, які містить Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, а саме форма №4 - «Повідомлення про розмір вимог кредиторів та стан розрахунку з ними», комісією встановлене, що вимоги кредиторів у справі №906/526/14 не погашались. Водночас рішення комітету кредиторів не може змінити порядок задоволення кредиторських вимог, у тому числі змінити черговість та пропорційність їх задоволення, передбачених положеннями статтею 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
40. Тобто отримані від продажу активів банкрута кошти, в сумі 37000,00 грн мали бути направлені на погашення вимог кредиторів згідно з черговістю, а у разі недостатності коштів, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги, згідно з нормами частини третьої статті 45 вказаного Закону.
41. Посилаючись на докази, що підтверджують рух коштів, автор касаційної скарги наполягає, що арбітражним керуючим ОСОБА_1 порушені вимоги статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо черговості та пропорційності задоволення вимог кредиторів, оскільки окрім депонування коштів на оплату праці ліквідатора за кожен місяць здійснення повноважень в розмірі 37000,00 грн інші вимоги кредиторів не задовольнялись відповідно до затвердженого судом реєстру.
42. Не погоджується відповідач і з тим, що ним не доведено порушень з боку позивачки вимог статей 18 та 326 ГПК України, оскільки матеріали справи містять численні докази невиконання, несвоєчасного виконання судових рішень, що набрали законної сили, що призвело до затягування ліквідаційної процедури, в частині зняття з реєстрації сільськогосподарської техніки СФГ «Владівське», виключення з Реєстру прав власності на нерухоме майно інформації про власника СФГ «Владівське», надання суду проміжних звітів ліквідатора про хід ліквідаційної процедури, погоджених на засіданнях комітету кредиторів боржника, надання інформації з документальним підтвердженням про дебіторську заборгованість боржника, а також, докази стягнення такої заборгованості, надання інформації про рух коштів на розрахунковому рахунку боржника.
43. Отже, стверджує автор касаційної скарги, можна дійти висновку про неодноразове протиправне ігнорування та невиконання позивачкою судових рішень, які набрали законної сили (не виконано вимоги ухвал господарського суду від 8 лютого 2018 року та 11 жовтня 2018 року, а вимоги ухвал господарського суду від 27 березня 2018 року, 29 травня 2018 року, 21 червня 2018 року виконано частково).
44. Щодо кваліфікації порушення, процедури та строку накладення дисциплінарного стягнення відповідач вважає, що Міністерство юстиції України та Дисциплінарна комісія при прийнятті оскаржуваних рішень, врахували ступінь вини позивачки, тяжкість проступку, прийняли рішення у строк визначений у законодавстві та дотримались інших імперативних норм, визначених в законодавстві.
45. Посилаючись, зокрема, на пункт 24 Положення про Дисциплінарну комісію арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженого наказом Міністерства юстиції України 11.01.2013 №81/5, відповідач зазначає, що питання щодо визначення дисциплінарного стягнення належить саме Дисциплінарній комісії, що спростовує твердження суду апеляційної інстанції стосовного того, що саме Міністерство юстиції України має видавати «наказ» про накладення на позивачку дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого.
46. Наголошує, що при прийнятті рішення Дисциплінарною комісією було враховано рішення Комісії щодо накладення на позивачку трьох дисциплінарних стягнень у вигляді попереджень від 5 березня 2015 року, 11 квітня 2017 року, 4 квітня 2017 року за результатами розгляду подань від 14 лютого 2015 року №364, від 17 березня 2017 року №921, від 14 червня 2017 року №983, а відповідно до пункту 7.1. Розділу VII Порядку №1284/5 накладення двох або більше попереджень вже є підставою для позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Тож в Дисциплінарної комісії були всі підстави для накладення дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого, що залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції.
47. Водночас, стверджує автор касаційної скарги, зазначення обґрунтувань, з яких дисциплінарний орган виходив при вирішенні питання щодо застосування до арбітражного керуючого певного виду дисциплінарного стягнення, не передбачено нормами законодавства відповідно до правової позиції Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі №826/1437/17.
48. Також відповідач акцентує увагу на тому, що повноваження щодо застосування дисциплінарних стягнень до арбітражних керуючих, за наявності на те підстав, належать Дисциплінарній комісії, а реалізація рішення про позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого здійснюється шляхом видання Міністерством юстиції України відповідного наказу про анулювання свідоцтва, згідно з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 21 грудня 2019 року у справі №814/483/16 та від 24 травня 2019 року у справі №826/7139/16.
49. В частині порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, відповідач зазначає, що цим судом не взято до уваги та не враховано те що, стосовно позивачки, як ліквідатора СФГ «Владівське», ГТУЮ у Житомирській області раніше було винесено припис про недопущення повторних порушень від 5 вересня 2017 року №21/3, де серед іншого, було виявлено порушення абзацу 15 частини другої статті 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також рішеннями Дисциплінарної комісії від 5 березня 2015 року, від 11 квітня 2017 року та від 4 липня 2017 року за результатом розгляду подань від 14 лютого 2015 року №364, від 17 березня 2017 року №921, від 14 червня 2017 року №983 до позивачки застосовані дисциплінарні стягнення у вигляді попередження у зв`язку з непроходженням нею підвищення кваліфікації у встановлені законодавством строки та відмовою арбітражного керуючого у проведенні перевірок.
50. Крім того, в розглядуваному випадку суд апеляційної інстанції, задовольнивши позовні вимоги щодо зобов`язання Міністерства юстиції України поновити дію свідоцтва №1521 від 25 липня 2013 року про право на здійснення діяльності позивачки, інформацію про анулювання дії свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1521 від 25 липня 2013 року, втрутився в дискреційні повноваженням Мін`юсту.
51. Наведене, на думку автора касаційної скарги, свідчить про те, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови неповно з`ясував обставини у справі та дійшов передчасних та необґрунтованих висновків щодо протиправності та скасування спірних рішень №80/03/1 та наказу №994/5.
52. У відзиві на касаційну скаргу Міністерства юстиції України ОСОБА_1 погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та зазначає таке.
53. Щодо порушення статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» позивачка стверджує, що 10 серпня 2015 року, 22 квітня 2016 року, 15 листопада 2016 року, 29 грудня 2016 року грошові кошти на загальну суму 37000,00 грн були зняті з рахунку СФГ «Владівське» у ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та, згідно з прибуткових касових ордерів, внесені до каси банкрута. Операції з депонування готівки належним чином відображені у касовій книзі. В подальшому ці грошові кошти нею з каси не використовувались та на час проведення перевірки знаходились в касі банкрута.
54. Позивачка наголошує, що депонування коштів в касі банкрута не є їх розподілом в розумінні статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки під час такого депонування грошові кошти лише змінили місце свого зберігання - з банківського рахунку на касу та залишились у власності (володінні) банкрута. Крім того з відсутністю розподілу коштів та погашення вимог кредиторів погоджується й сам скаржник в касаційній скарзі, зазначаючи, що вимоги кредиторів не погашались (пункт 39 цієї постанови).
55. Щодо порушення статей 18 236 ГПК України позивачка наводить спростування кожного з цих доводів відповідача, а також звертає увагу на межі перегляду суду касаційної інстанції судових рішень, визначених статтею 341 КАС України.
56. Серед іншого, зазначає, що лист Малинської РДА, на підставі якого було розпочато перевірку позивачки, не відповідає вимогам пункту 2.6 Порядку №1284/5, а перевірка з питань дотримання статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» проведена без належних підстав та є незаконною.
57. За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 4 жовтня 2018 року в справі №826/14296/15, кожна підстава, зазначена у п. 7.1 Порядку №1284/5, є самостійною для притягнення до дисциплінарної відповідальності, а отже повинна бути зазначена в акті перевірки. Актом перевірки визначена лише одна підстава - вчинення грубого порушення законодавства. Наявність двох або більше попереджень, як самостійної підстави для притягнення її до відповідальності, акт перевірки не містить.
58. Тому, звертає увагу позивачка, доводи касаційної скарги про наявність раніше накладених двох або більше попереджень, як однієї з підстав для накладення дисциплінарного стягнення, є помилковими.
59. Також на її думку є помилковими й безпідставними доводи касаційної скарги й щодо кваліфікації її дій саме як грубого порушення. Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року в справі №826/19056/15, від 30 квітня 2020 року в справі №820/2875/17, від 12 червня 2020 року в справі №815/2748/17 грубим порушенням арбітражним керуючим вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в контексті пункту 7.1 Порядку №1284/5 є таке порушення вимог вказаного Закону, що призвело до настання незворотних істотно-негативних наслідків для боржника (банкрута) чи його кредиторів, які можуть полягати, зокрема, у реальному заподіянні матеріальної шкоди боржнику (банкруту) чи його кредиторам, за умови наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями (бездіяльністю) арбітражного керуючого і наслідками, що настали. Проте, ні акт перевірки, ні спірні рішення й наказ відповідачів обґрунтування кваліфікації її дій саме як грубого порушення законодавства під час виконання повноважень ліквідатора у справі №906/526/14 не містять.
60. Також наголошує, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності арбітражного керуючого щодо позбавлення права на здійснення діяльності приймає саме Міністерство юстиції України як державний орган з питань банкрутства, а не Дисциплінарна комісія.
61. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в його постановах від 18 січня 2019 року в справі №820/6626/16, 16 липня 2019 року в справі №808/4426/15, 21 серпня 2019 року в справі №0240/3397/18-а, від 7 квітня 2020 року в справі №826/6746/18, від 30 квітня 2020 року в справі №460/1007/19 та інших рішення Дисциплінарної комісії про застосування до арбітражного керуючого дисциплінарних стягнень реалізуються шляхом видання наказів про накладення дисциплінарних стягнень за відповідними поданнями зазначеної комісії єдиним уповноваженим на це державним органом з питань банкрутства - Міністерством юстиції України.
62. Оскільки рішення про накладення на неї дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого Міністерство юстиції України не приймало, то й анулювання свідоцтва без накладення стягнення, яке може бути підставою для такого анулювання, суперечить приписам частини другої статті 112 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та свідчить про протиправність спірного наказу, акцентує увагу позивачка.
63. Крім того, позивачка зазначає про порушення строків притягнення її до відповідальності.
64. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, рішення суду апеляційної інстанції - залишити без змін, а також просить закрити касаційне провадження, оскільки таке відкрите помилково.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
65. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
66. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
67. Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу законності рішення Дисциплінарної комісії від 19 березня 2019 року в частині застосування до позивачки дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та наказу Міністерства юстиції України №994/5 від 29 березня 2019 року про анулювання свідоцтва на здійснення діяльності арбітражного керуючого.
68. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
69. Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, підставою внесення подання №1217 про накладення на арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення є пропозиція ГТУЮ у Житомирській області від 25 січня 2019 року №2.3/5/2019/1286 на підставі акта від 23 січня 2019 року №18/2, складеного за результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого, в якому зафіксовані грубі порушення вимог законодавства, що призвели до грубого порушення прав та законних інтересів боржника та кредиторів, зокрема, вимог статей 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статей 18 326 ГПК України.
70. Так, за результатами перевірки комісія дійшла висновку, що виявленні порушення є підставою для внесення державним органом з питань банкрутства до Дисциплінарної комісії подання щодо накладення на арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення, передбаченого абзацом 6 пункту 7.1. розділу VII Порядку №1284/5, а саме: грубе порушення арбітражним керуючим законодавства під час виконання повноважень, що призвело до порушення прав та законних інтересів банкрута та кредиторів банкрута.
71. Відповідно до абзацу 6 пункту 7.1. розділу VII Порядку №1284/5 підставою для накладення на арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення є грубе порушення арбітражним керуючим законодавства під час виконання повноважень, що призвело до грубого порушення прав та законних інтересів боржника та (або) кредиторів боржника (банкрута).
72. Положеннями статті 109 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що дисциплінарними стягненнями, що накладаються на арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), є: 1) попередження; 2) позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
Під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховується ступінь вини арбітражного керуючого, тяжкість вчиненого ним проступку, а також чи застосовувалися раніше до арбітражного керуючого дисциплінарні стягнення.
73. Накладаючи на арбітражного керуючого дисциплінарне стягнення з підстави, передбаченої абзацом 6 пункту 7.1. розділу VII Порядку №1284/5, необхідним є встановлення як факту грубого порушення позивачкою законодавства під час виконання своїх повноважень, так і наслідків його дій - грубого порушення прав та законних інтересів боржника та (або) кредиторів боржника (банкрута), що свідчить про безпідставність відповідних аргументів відповідача, що зазначення обґрунтувань, з яких дисциплінарний орган виходив при вирішенні питання щодо застосування до арбітражного керуючого певного виду дисциплінарного стягнення, не передбачено нормами законодавства.
74. При цьому грубим порушенням арбітражним керуючим вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в контексті пункту 7.1 Порядку № 284/5 є таке порушення вимог, що призвело до настання незворотних істотно-негативних наслідків для боржника (банкрута) чи його кредиторів, які можуть полягати, зокрема, у реальному заподіянні матеріальної шкоди боржнику (банкруту) чи його кредиторам, за умови наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями (бездіяльністю) арбітражного керуючого і наслідками, що настали.
75. Водночас позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого є крайнім заходом дисциплінарного впливу і може застосовуватися, коли дисциплінарний проступок містить ознаки саме такого порушення і заходи дисциплінарного стягнення, на переконання уповноваженої особи вирішувати питання про відповідальність посадової особи, є недостатніми чи попереднє їх вжиття не дало бажаного результату.
76. Таке розуміння грубого порушення арбітражним керуючим вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та необхідність установлення цього факту в контексті пункту 7.1 Порядку № 284/5 викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 30 квітня 2020 року в справі №820/2875/17, 30 вересня 2020 року в справі №813/3692/17.
77. Водночас, як слушно зауважує позивачка, ні акт перевірки від 23 січня 2019 року №18/2, ні спірні рішення Дисциплінарної комісії від 19 березня 2019 року, яке оформлено протоколом №80/03/19, та наказ Міністерства юстиції України №994/5 від 29 березня 2019 року не містять обґрунтування кваліфікації дій позивачки саме як грубого порушення законодавства під час виконання повноважень ліквідатора в справі №906526/14. Відсутнє в цих документах і обґрунтування наслідків таких дій (бездіяльності) позивачки - грубого порушення прав та законних інтересів боржника та (або) кредиторів боржника (банкрута).
78. Також варто врахувати й те, що перевіркою встановлено низку порушень, однак не зазначено, який саме з виявлених комісією недоліків в роботі позивачки, по своїй суті є грубим порушенням законодавства під час виконання повноважень, що призвело до грубого порушення нею прав та законних інтересів боржника та кредиторів.
79. За таких обставин, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено наявності правових підстав для застосування до позивачки найсуворішого виду стягнення - позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки не обґрунтовано вчинення позивачкою саме грубого порушення законодавства під час виконання повноважень, що призвело до грубого порушення прав та законних інтересів боржника та (або) кредиторів боржника (банкрута).
80. Наведене є достатньою правовою підставою для визнання незаконним та скасування рішення Дисциплінарної комісії від 19 березня 2019 року, яке оформлено протоколом №80/03/19, в частині застосування до позивачки дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
81. Щодо правомірності видання наказу Міністерством юстиції України №994/5 від 29 березня 2019 року про анулювання свідоцтва на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 , необхідно зазначити таке.
82. Як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, на підставі подання Дисциплінарної комісії від 19 березня 2019 року №912 про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та з урахуванням протоколу засідання Дисциплінарної комісії від 19 березня 2019 року №80/03/19, Мін`юстом видано спірний наказ від 28 березня 2019 року №994/5 «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 ».
83. Положеннями статті 112 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності здійснюється у разі припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), а однією з підстав для припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), є накладення дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
84. Відповідно до частин першої та четвертої цього Закону Дисциплінарна комісія утворюється у встановленому державним органом з питань банкрутства порядку для здійснення контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), перевірки організації їх роботи, дотримання ними вимог законодавства з питань банкрутства та правил професійної етики.
Дисциплінарна комісія розглядає заяви, скарги та подання на арбітражних керуючих; організовує перевірку оприлюднених фактів, що принижують честь і гідність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів); надає консультації і рекомендації, а також готує методичні розробки з питань професійної етики арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) та застосування прогресивних практик; приймає рішення про застосування до арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) дисциплінарних стягнень.
85. Згідно з частиною першою статті 113 вказаного Закону в разі наявності підстав для позбавлення права арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) дисциплінарна комісія вносить державному органу з питань банкрутства відповідне подання.
86. Отже, повноваження приймати рішення про застосування дисциплінарних стягнень до арбітражних керуючих за наявності підстав належить Дисциплінарній комісії. При цьому Дисциплінарна комісія вносить державному органу з питань банкрутства відповідне подання.
87. Однак, на підставі частини третьої статті 107 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» органом, уповноваженим накладати дисциплінарні стягнення на арбітражних керуючих, є виключно державний орган з питань банкрутства, яким, згідно з чинним законодавством України, є Міністерство юстиції України.
88. За такого правового регулювання рішення Дисциплінарної комісії про застосування до арбітражного керуючого дисциплінарних стягнень реалізується шляхом видання наказу про накладення дисциплінарного стягнення за відповідним поданням цієї комісії єдиним уповноваженим на це державним органом з питань банкрутства - Міністерством юстиції України.
89. Дисциплінарна комісія встановлює наявність в діях арбітражного керуючого дисциплінарного проступку та приймає рішення про можливість та доцільність застосування певного виду дисциплінарного стягнення.
90. Тоді як, в силу приписів статті 107 зазначеного Закону безпосереднього дисциплінарні стягнення накладаються Державним органом з питань банкрутства - Міністерством юстиції України за поданням Дисциплінарної комісії.
91. Натомість у справі, що розглядається, на підставі подання Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) про застосування до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та з урахуванням протоколу засідання цієї комісії Міністерство юстиції України видало спірний наказ від 28 березня 2019 року №994/5, яким анульовано Свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) від 25 липня 2013 року №1521, видане позивачці.
92. Верховний Суд зауважує, що анулювання свідоцтва не є видом дисциплінарного стягнення, яке може бути накладене на арбітражного керуючого, згідно зі статтею 109 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
93. Свідоцтво може бути анульовано лише у разі припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), зокрема, внаслідок накладення на арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
94. За цих обставин необхідно вказати, що анулювання свідоцтва без накладення стягнення, яке може бути підставою для такого анулювання, суперечить приписам частини другої статті 112 зазначеного Закону та свідчить про протиправність такого наказу.
95. За таких обставин та наведеного правового регулювання Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування спірного наказу про анулювання виданого позивачці свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
96. Такі висновки Верховного Суду узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, висловленими, зокрема, в постановах від 11 березня 2020 року в справі №818/696/17, 7 квітня 2020 року в справі №826/6746/18, 23 квітня 2020 року в справі №2040/6204/18, 23 липня 2020 року в справі №806/928/17, 25 лютого 2021 року в справі « 823/2106/18 і підстави для відступу від цієї правової позиції відсутні.
97. Тому безпідставними є твердження відповідача про те, що питання щодо визначення дисциплінарного стягнення та його накладення належить саме Дисциплінарній комісії.
98. Ураховуючи факт протиправності зазначеного наказу Міністерства юстиції України, Верховний Суд також уважає обґрунтованими висновок суду апеляційної інстанції про зобов`язання Міністерства юстиції України поновити дію свідоцтва №1521 від 25 липня 2013 року про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого позивачці та забезпечити виключення з Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України інформацію про анулювання дії свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1521 від 25 липня 2013 року.
99. Зобов`язання відповідача вилучити з Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України запис про анулювання виданого позивачці свідоцтва про право на зайняття діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) узгоджуються з положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження, що також узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у згаданих у пункті 96 цієї постанови рішеннях, справах.
100. У зв`язку з цим не заслуговують на увагу аргументи відповідача про те, що, зобов`язавши Міністерство юстиції України поновити дію свідоцтва №1521 від 25 липня 2013 року про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та забезпечити виключення з Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України інформацію про анулювання дії свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1521 від 25 липня 2013 року, суд втрутився у дискреційні повноваження Міністерства юстиції України.
101. Щодо посилання Міністерства юстиції України на рішення Верховного Суду, в яких на його думку по-іншому застосовано нормативні положення, що регулюють спірні правовідносини, та зроблено протилежні висновки, то таке, зазвичай, зумовлено різними фактичними обставинами справи або ж зміною правових позицій, їх розвитком.
102. У справі, що розглядається, Верховний Суд застосував актуальні правові позиції цього ж суду, яким відповідають висновки суду апеляційної інстанції.
103. Клопотання позивачки про закриття касаційного провадження у цій справі, яке мотивовано тим, що касаційне провадження відкрито помилково, оскільки постанова суду апеляційної інстанції не підлягала касаційному оскарженню, задоволенню не підлягає, так як Кодекс адміністративного судочинства України не містить зазначеної позивачкою підстави для закриття касаційного провадження.
104. Ураховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
105. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
106. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 339 341 343 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження в справі №640/7632/19 - відмовити.
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року в справі №640/7632/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіМ.В. Білак О.В. Калашнікова Ж.М. Мельник-Томенко