ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року

м. Київ

справа №640/7893/22

адміністративне провадження № К/990/1396/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року (судді: Бужак Н.П., Костюк Л.О., Степанюк А.Г.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Конституційного Суду України про визнання дій протиправними та зобов`язання нарахувати та виплатити недоотриману суму вихідної допомоги,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Конституційного Суду України (далі - відповідач), у якому просив:

визнати протиправними дії Конституційного Суду України щодо ненарахування та невиплати при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 вихідної допомоги у повному розмірі, який становить 3 941 260, 00 грн;

зобов`язати нарахувати та виплатити суму недоотриманої вихідної допомоги, яка підлягала виплаті при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у розмірі 3 650 495,50 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при нарахуванні та виплаті йому як судді Конституційного Суду України вихідної допомоги при звільненні з посади у відставку відповідачем протиправно застосовано нормативне регулювання, передбачене Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI та Закону України «Про державний бюджет на 2013 рік» у редакції, яка діяла на дату обрання позивача на посаду судді Конституційного Суду України, що призвело до виплати вихідної допомоги у неповному обсязі. Позивач уважає, що вихідна допомога відповідачем мала виплачуватись у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою позивача відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, виходячи з розміру суддівської винагороди (заробітної плати), яку він отримував на дату звільнення з посади.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за приписами статті 153 Конституції України та з огляду на дату призначення позивача на посаду судді Конституційного Суду України, питання відставки судді органу конституційної юрисдикції визначав Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 № 422/96-ВР та Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, у редакції станом на день призначення позивача на посаду судді органу конституційної юрисдикції.

Юридичним регулюванням питань вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою, визначеним Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції, чинній на день призначення позивача на посаду судді Конституційного Суду України, було обумовлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (частина перша статті 136).

При цьому, суд першої інстанції уважав, що застосоване у Законі України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII поняття «винагороди» та застосоване у наведених вище положеннях Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 № 422/96-ВР і Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI поняття «заробітна плата» мають сутнісний тотожній характер.

Ураховуючи викладене суд першої інстанції виснував, що позивач має право на вихідну допомогу, набуте ним на підставі частини першої статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, виходячи з розміру суддівської винагороди (заробітної плати), яку позивач отримував на дату звільнення з посади.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з приписами статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, у редакції, чинній на дату призначення позивача на посаду судді Конституційного Суду України, позивач має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Визначаючи розмір вихідної допомоги, належної до виплати позивачу, суд апеляційної інстанції застосував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 640/9523/20, згідно з якою в основі десятикратного розміру місячного заробітку судді Конституційного Суду України має бути не винагорода судді, отримувана на підставі положень Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII, а суддівська винагорода, включно з усіма її складовими, які нараховуються у відсотковому або кратному відношенні до посадового окладу (доплата за вислугу років, за перебування на адміністративній посаді в суді (як-от голови суду), доплата за науковий ступінь, доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці), визначена відповідно до статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI у редакції цього Закону, яка діяла на дату обрання на посаду судді Конституційного Суду України, з урахуванням відповідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» щодо мінімальної заробітної плати (як розрахункової величини для визначення суддівської винагороди у тодішній редакції Закону № 2453-VI).

З огляну на окреслену позицію Верховного Суду від 19 травня 2021 року, суд апеляційної інстанції виснував, що нараховуючи та виплачуючи ОСОБА_1 вихідну допомогу виходячи із розміру заробітної плати (винагороди судді) обчисленої відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, яка діяла на дату обрання позивача на посаду судді Конституційного Суду України (лютий 2013 року), з урахуванням відповідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» щодо мінімальної заробітної плати (як розрахункової величини для визначення суддівської винагороди у тодішній редакції Закону № 2453-VI), Конституційний Суд України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник указує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 640/9523/20, яку застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у розглядуваній справі.

Скаржник уважає, що Верховий Суд формулюючи вказаний правовий висновок, який застосовано в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, здебільшого дослідив питання права суддів Конституційного Суду України на відставку в аспекті передбаченого Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI права на вихідну допомогу у зв`язку із звільненням судді з займаної посади у відставку. При цьому, поза увагою Верховного Суду та суду апеляційної інстанції, на переконання скаржника, залишилось те, що пункт 7 розділу ІІІ Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII передусім стосується конституційно визначеної гарантії статусу судді, а саме, права на звільнення у відставку, а законодавчо закріплене право на виплату вихідної допомоги при відставці є наслідком здійснення названої конституційної гарантії, тобто є похідним правом, яке перебуває у залежності від наявності у судді права на звільнення з посади у відставку.

Скаржник стверджує, що застосоване у статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI правило, за яким при виході судді у відставку йому виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, має перспективний характер для судді органу конституційної юрисдикції, який був призначений до набрання чинності Законом України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII. Таке нормативне регулювання має стимулюючий характер при проходженні суддівської кар`єри, є таким, що спрямоване на досягнення бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки. До того ж, застосована у статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI юридична конструкція щодо визначення розміру вихідної допомоги за останньою посадою спрямована на майбутнє, адже інший підхід знівелював би здобутки, які можуть бути досягнені під час проходження суддівської кар`єри, зокрема, науковий ступінь, перебування на адміністративних посадах, вислугу років тощо.

Поряд з цим, скаржник звертає увагу, що застосовані у Європейській Хартії «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року та Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 сполуки «остання заробітна плата на посаді судді» та «попередній рівень оплати праці» є дотичними словосполуці «заробітної плати за останньою посадою», яка міститься у частині першій статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI.

Також скаржник указує, що положення пункту 7 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII не містять спеціальної вказівки до врегулювання питань суддівської винагороди та бюджетного законодавства, що діяло на день призначення відповідного судді Конституційного Суду України на посаду, тобто відповідним положенням, які визначають питання суддівської винагороди Законом України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, не надано проживаючої дії й можливості застосування їх до спірних правовідносин, адже такий підхід не узгоджується із чинним юридичним регулюванням цих питань.

За наведених підстав скаржник уважає, що у спірних правовідносинах слід застосовувати як положення статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, в редакції, чинній на момент призначення позивача на посаду судді Конституційного Суду України, щодо права позивача на отримання вихідної допомоги в розмірі 10 заробітних плат за останньою посадою, так і положення статті 26 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, щодо визначення бази, з якої обчислюється винагорода судді Конституційного Суду України.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача - Конституційного Суду України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 січня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року та поновлено цей строк; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 10 травня 2023 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що у лютому 2013 року XI черговим з`їздом суддів України ОСОБА_1 призначено на посаду судді Конституційного Суду України.

У подальшому ОСОБА_1 склав присягу судді Конституційного Суду України.

Відповідно до постанови від 26 квітня 2022 № 1-пс/2022 Конституційний Суд України звільнив у відставку суддю Конституційного Суду України ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з поданою ним заявою про відставку на підставі пункту 4 частини другої статті 149 і Конституції України та в порядку, встановленому статтями 21, 31, пунктом 7 розділу III «Прикінцеві положення», Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136).

На підставі зазначеної постанови заступником Голови Конституційного Суду України (виконувачем обов`язків Голови Конституційного Суду України) відповідно до статті 33 Закону № 2136) видано розпорядження від 26 квітня 2022 року № 8/1/2022-к/тр за яким, зокрема, доручено бухгалтерській службі відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою згідно зі статтею 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції, яка діяла на дату обрання його на посаду судді Конституційного Суду України, з урахуванням відповідних положень Закону України «Про державний бюджет на 2013 рік» щодо мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення суддівської винагороди.

За розрахунком у зв`язку з відставкою, що є додатком до вищезазначеного розпорядження, позивачу належить до виплати 290 764,50 грн вихідної допомоги.

При цьому при визначені умов (розміру) виплати вихідної допомоги позивачу було застосовано нормативне регулювання, передбачене Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453) та Закону України «Про державний бюджет на 2013 рік» у редакції, яка діяла на дату обрання позивача на посаду судді Конституційного Суду України.

Уважаючи вказані дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на отримання вихідної допомоги судді Конституційного Суду України у повному розмірі, позивач звернувся з даним позовом до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 1481 Конституції України закріплено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для діяльності Конституційного Суду України. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на діяльність Суду з урахуванням пропозицій його Голови. Розмір винагороди судді Конституційного Суду України встановлюється законом про Конституційний Суд України.

Статтею 153 Конституції України обумовлено, що порядок організації та діяльності Конституційного Суду України, статус суддів Суду, підстави і порядок звернення до Суду, процедура розгляду ним справ і виконання рішень Суду визначаються Конституцією України та законом.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІІ «Прикінцевих положень» Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII (набрав чинності з 03 серпня 2017 року, далі - Закон №2136-VIII) суддя Конституційного Суду, призначений на посаду до набрання чинності цим Законом, має право на відставку відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення.

У такому разі до стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.

Згідно з частиною першою статті 29 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР (втратив чинність з 03 серпня 2017 року згідно із Законом № 2136-VIII; далі - Закон № 422/96-ВР) судді Конституційного Суду України одержують заробітну плату та користуються іншими видами матеріального забезпечення, встановленими законами України щодо статусу суддів.

Частиною першою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI, у редакції, яка діяла до 28 березня 2015 року) передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Відповідно до частини першої статті 136 Закону № 2453-VI (у редакції від 01 грудня 2012 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02 грудня 2010 року № 2756-VI статтю 136 Закону № 2453-VI було викладено у новій редакції, згідно з якою «Судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою».

Згодом, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності 01 квітня 2014 року (за винятком окремих його положень, зокрема підпункту 2 пункту 28 розділу ІІ, які набрали чинності з 01 травня 2014 року), з-поміж іншого внесено зміни до Закону № 2453-VI, а саме: виключено статтю 136 цього Закону («Вихідна допомога судді у зв`язку з відставкою»).

З 29 березня 2015 року Закон № 2453-VI діяв у новій редакції, викладеній згідно із Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII (далі - Закон № 192-VIII) і виплати вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, ним також не передбачено не було.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIIІ (далі - Закон № 1402-VIIІ) та Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII).

Відповідно до пункту 36 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII з дня набрання чинності цим Законом та до внесення відповідних змін до законодавства про Конституційний Суд України фінансове забезпечення функціонування та діяльності Конституційного Суду України, розмір суддівської винагороди суддів Конституційного Суду України, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України визначаються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

03 серпня 2017 року набрав чинності Закон № 2136-VIII, окремі положення якого наведено вище.

15 квітня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 2-р(II)/2020 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону № 1166-VII. За текстом резолютивної частини цього Рішення, зазначені положення (які визнані неконституційними), втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).

Спірним у справі, що розглядається є питання правильності розрахунку Конституційним Судом України розміру вихідної допомоги позивача як судді Конституційного Суду України при звільненні у відставку. Позивач уважає, що набуте ним право на вихідну допомогу як судді Конституційного Суду України у зв`язку з відставкою, передбачене частиною першою статті 136 Закону № 2453-VI, має бути реалізоване виходячи із розміру суддівської винагороди за його останньою посадою.

Питання правових підстав та розрахункової величини, яку належить застосовувати при визначенні вихідної допомоги судді Конституційного Суду України при звільненні у відставку, досліджувалося Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 травня 2021 року у справі №640/9523/20.

Верховний Суд у постанові від 19 травня 2021 року зазначив, що на відміну від суддів судів загальної юрисдикції, суддям Конституційного Суду України Законом № 2136-VIII надано право йти у відставку та отримувати вихідну допомогу відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення. Йдеться про написані вище положення пункту 7 розділу ІІІ Закону № 2136-VIII.

Судом додано, що передбачене у ньому нормативне формулювання створило, у підсумку, різні умови виходу у відставку для суддів судів загальної юрисдикції та суддів суду конституційної юрисдикції, адже останні можуть реалізувати це право на підставі вказаних положень статті 136 Закону № 2453-VI.

У цьому зв`язку Верховним Судом роз`яснено, що суддям загальної юрисдикції при звільненні у відставку на підставі положень Закону № 2453-VI після 01 квітня 2014 року вихідна допомога не виплачувалася. Причиною цьому було те, що із вказаної дати набрав чинності Закон № 1166-VII, відповідно до якого припинено виплату такої форми разової матеріальної винагороди як вихідна допомога судді.

Після набранням чинності Законом № 1402-VIII суддя, який вийшов у відставку, має право на вихідну допомогу (стаття 143). Утім, Верховним Судом зауважено, що дія Закону №1402-VIII спрямована на перспективу й застосування, зокрема, статті 143 цього Закону щодо суддів [судів загальної юрисдикції], які набули право на відставку (за наявності у них стажу роботи на посаді судді, визначеного відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання) дозволено (цим Законом) за певних умов (як-от пройти кваліфікаційне оцінювання й відпрацювати після цього на посаді судді щонайменше три роки). Крім того, ті судді, які звільнилися у відставку до набрання чинності Закону №1402-VIII, не мають права навіть на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання відповідно до частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII.

Втім, Верховний Суд наголосив, що до спірних правовідносин у цій справі положення Закону № 1402-VIII щодо виплати вихідної допомоги не застосовуються, адже на дату звільнення позивача у відставку діяв Закон № 2136-VIII. Як зазначив Верховний Суд, основний текст цього Закону не передбачає виплати вихідної допомоги суддям [Конституційного Суду України] у відставці, окрім пункту 7 Прикінцевих положень, які містять застереження не лише з приводу визначення стажу, що дає право на відставку, але й щодо виплати вихідної допомоги.

З цього приводу Судом зауважено, що на противагу суддям, які йшли у відставку за правилами Закону № 2453-VI в останній його редакції (тобто без виплати вихідної допомоги), суддям Конституційного Суду України, відповідно до пункту 7 розділу ІІІ Закону № 2136-VIII, надано право, поряд із визначенням стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку, відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення, також і на отримання вихідної допомоги на тих самих умовах (відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення).

З огляду на граматичний аналіз положень пункту 7 розділу ІІІ Закону № 2136-VIII у зіставленні з фактичними обставинами справи №640/9523/20 Верховний Суд констатував, що питання про виплату вихідної допомоги позивачці, зважаючи на те, коли її обрали суддею Конституційного Суду України (16 вересня 2010 року), має визначатися відповідно до статті 136 Закону № 2453-VI у редакції, яка діяла на дату її обрання на цю посаду.

Наведену правову позицію урахував суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у розглядуваній справі, який, установивши, що ОСОБА_1 обрали суддею Конституційного Суду України у лютому 2013 року, виснував, що вихідну допомогу ОСОБА_1 як судді Конституційного Суду України потрібно розраховувати відповідно до статті 136 Закону № 2453-VI у редакції, яка діяла на дату його обрання на цю посаду (лютий 2013 року). Суд апеляційної інстанції зазначив, що якщо керуватися таким підходом, то за текстом чинної на той час редакції указаної статті, позивач має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Досліджуючи базу для розрахунку вихідної допомоги, якою, у значенні частини першої статті 136 Закону № 2453-VI (у первинній редакції), має бути «заробітна плата» за останньою посадою, Верховний Суд у постанові від 19 травня 2021 року у справі №640/9523/20 наголосив, що законодавче формулювання, яке закріплено у пункті 7 розділу ІІІ Закону № 2136-VIII, «відповідно до законодавства, що діяло на день призначення» стосується також і розміру «заробітної плати» за останньою посадою, який теж повинен визначатися згідно з вимогами Закону № 2453-VI у редакції, чинній на дату обрання позивачки на посаду судді Конституційного Суду України.

Інакше кажучи, в основі десятикратного розміру місячного заробітку судді Конституційного Суду України має бути не винагорода судді, отримувана на підставі положень Закону № 2136-VIII, а суддівська винагорода, включно з усіма її складовими, які нараховуються у відсотковому або кратному відношенні до посадового окладу (доплата за вислугу років, за перебування на адміністративній посаді в суді (як-от голови суду), доплата за науковий ступінь, доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці), визначена відповідно до статті 129 Закону № 2453-VI у редакції цього Закону, яка діяла на дату обрання на посаду судді Конституційного Суду України, з урахуванням відповідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» щодо мінімальної заробітної плати (як розрахункової величини для визначення суддівської винагороди у тодішній редакції Закону № 2453-VI).

Розрахована за такою «формулою» вихідна допомога судді, на думку Верховного Суду, якраз і може свідчити про неухильне виконання вимог пункту 7 розділу ІІІ Закону № 2136-VIII та узгоджуватиметься із принципами співмірності і справедливості.

Щодо останнього Верховний Суд також нагадав, що основний текст Закону № 2136-VI, зокрема його глава 4 «Гарантії діяльності судді Конституційного Суду України», не передбачає виплати вихідної допомоги при звільненні судді у відставку. Щодо суддів Верховного Суду, до посадового окладу яких прирівняний посадовий оклад судді Конституційного Суду України, то розмір їхньої вихідної допомоги становить три місячних суддівських винагород за останньою посадою. Якщо зважити на розмір суддівської винагороди судді касаційної інстанції, то розмір їхньої вихідної допомоги можна вважати співмірним, адже він перебуває у системному, логічному зв`язку із законодавчими змінами у сфері судоустрою і статусу суддів, які відбулися з набранням чинності законами № 1401-VIII та № 1402-VIII і торкнулися, серед іншого, розміру суддівської винагороди.

Суд зазначив, що у справі №640/9523/20 десятикратний розмір (неоподатковуваної) «заробітної плати» за останньою посадою в інтерпретації позивача очевидно не узгоджується із концептуальним підходом щодо виплати винагороди судді суддям Конституційного Суду України у відчутно більшому розмірі, аніж це було раніше, зокрема станом на вересень 2010 року. Визначена таким чином сума вихідної допомоги, а відтак виникнення заборгованості з її виплати, суперечить не тільки принципу співмірності, але й принципам верховенства права, правової визначеності і передбачуваності законодавчої політики.

На переконання Верховного Суду, обрахунок розміру вихідної допомоги виходячи із суддівської винагороди, яку позивач отримував на день звільнення з посади судді Конституційного Суду України у відставку, є помилковим та призводить до неправильного вирішення справи, з огляду на те, що такий алгоритм визначення розміру вихідної допомоги зумовлює застосування до спірних правовідносин приписів одночасно двох (різних) законів, сфера дії окремо взятих нормативних положень яких не збігається у часі та змістовних вимірах, тобто взаємовиключна. Зокрема, пункту 7 розділу ІІІ Закону № 2136-VIII, на підставі якого робиться висновок про застосовність до спірних відносин положень статті 136 Закону № 2453-VI у редакції, чинній станом на дату обрання позивача на посаду судді Конституційного Суду - щодо права позивача на отримання вихідної допомоги в розмірі 10 заробітних плат за останньою посадою, але десятикратний розмір вихідної допомоги розраховується із місячного заробітку судді, який він отримував відповідно до статті 26 (чинного) Закону № 2136-VIII.

Ураховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №640/9523/20, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у розглядуваній справі дійшов висновку про те, що нараховуючи та виплачуючи ОСОБА_1 вихідну допомогу виходячи із розміру заробітної плати (винагороди судді) обчисленої відповідно до статті 136 Закону№ 2453-VI, яка діяла на дату обрання позивача на посаду судді Конституційного Суду України (лютий 2013 року), з урахуванням відповідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» щодо мінімальної заробітної плати (як розрахункової величини для визначення суддівської винагороди у тодішній редакції Закону № 2453-VI), Конституційний Суд України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Натомість, скаржник убачає правові підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 травня 2021 року у справі №640/9523/20.

В контексті заявлених скаржником підстав для касаційного перегляду, Верховний Суд зазначає, що відступленням від висновку, зокрема, є: повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Окрім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

Разом з тим, зміст касаційної скарги не дає підстав для висновку, що скаржник навів належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №640/9523/20.

Сама по собі незгода ОСОБА_1 із позицією Верховного Суду у справі №640/9523/20 не може бути підставою для відступлення від усталеної судової практики.

Інших прикладів судових рішень, ухвалених після прийняття Верховним Судом вказаних постанов, у яких Верховний Суд по іншому застосовує норми права у подібних правовідносинах скаржник не наводить.

У даному випадку Суд звертається до висновку Європейського суду з прав людини, викладеного у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), згідно з яким: «в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 викладено висновок, згідно з яким, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання».

Зважаючи на викладене, з урахуванням тих мотивів Верховного Суду, які наведені вище, Суд уважає, що скаржником не доведено вмотивовано обґрунтованої необхідності відступлення від відповідного висновку Верховного Суду та не убачає достатніх, переконливих та вагомих аргументів касаційної скарги у розрізі вмотивованої обґрунтованості наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України щодо відступлення від висновку із застосування норм права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №640/9523/20.

Верховний Суд при прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд уважає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення і погоджується із висновками суду апеляційної інстанції у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Виходячи з наведеного вище, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року у цій справі залишити без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов