ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2020 року
м. Київ
справа №640/8752/19
адміністративне провадження №К/9901/6243/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О. Р.,
суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №640/8752/19
за позовом ОСОБА_1 до Конституційного Суду України про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року, ухвалену у складі: головуючого судді Мельничука В.П., суддів Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Конституційного Суду України (далі - КСУ, відповідач) з вимогами:
1.1. визнати протиправними дії КСУ щодо незаконного звільнення ОСОБА_1 із посади судді КСУ;
1.2. визнати протиправною та скасувати постанову КСУ №1-пс/2019, ухвалену 14 травня 2019 року щодо звільнення ОСОБА_1 із посади судді КСУ;
1.3. поновити негайно ОСОБА_1 на посаді судді КСУ;
1.4. поновити негайно ОСОБА_1 на посаді Голови КСУ.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що КСУ 14 травня 2019 року за результатами розгляду висновку Постійної комісії з питань регламенту та етики КСУ (далі - Комісія) про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 із посади судді КСУ у зв`язку з вчиненням ним істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді КСУ, та виявленням його невідповідності займаній посаді, прийнято постанову №1-пс/2019 про звільнення ОСОБА_1 із посади судді КСУ.
3. Позивач доводив, що під час розгляду та ухвалення висновку Комісії була порушена процедура ініціювання та підготовки питання дисциплінарного провадження щодо судді, передбачена параграфом 13 Регламенту КСУ, оскільки під час засідань Комісії ОСОБА_1 не було повідомлено про початок дисциплінарного провадження, про зміст звинувачень у межах цього провадження.
4. Позивач також уважав, що під час розгляду дисциплінарного провадження були порушені вимоги статті 60 Закону України «Про Конституційний Суд України», адже члени Комісії ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовилися брати відводи через існуючий реальний конфлікт інтересів.
5. На думку позивача, Комісія вийшла за межі своїх повноважень, адже відповідно до Положення про Постійну комісію з питань регламенту і етики розгляд питань щодо управлінської діяльності Голови суду знаходиться поза межами компетенції цієї Комісії.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
6. Судами попередніх інстанцій установлено, що 13 березня 2014 року ОСОБА_1 прийняв присягу судді КСУ.
7. 21 лютого 2018 року ОСОБА_1 було обрано Головою КСУ.
8. 17 квітня 2019 року Постійна комісія з питань регламенту та етики КСУ, перевіривши звернення судді КСУ ОСОБА_3 від 02 квітня 2019 року №21/2226, суддів КСУ ОСОБА_5 , ОСОБА_2., ОСОБА_3 від 13 березня 2019 року №1768, затвердила Висновок про наявність підстав для звільнення судді КСУ ОСОБА_1 із посади у зв`язку з вчиненням ним істотного дисциплінарного проступку, грубим та систематичним нехтуванням своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді КСУ та виявило його невідповідність займаній посаді (далі - Висновок).
9. 14 травня 2019 року КСУ, розглянувши на спеціальному пленарному засіданні КСУ зазначений Висновок Комісії, прийняв постанову №1-пс/2019 про звільнення ОСОБА_1 із посади судді КСУ за вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубе та систематичне нехтуванням своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді КСУ, та виявило його невідповідність займаній посаді, на підставі пункту 3 частини другої статті 149-1 Конституції України.
10. Не погоджуючися з діями та рішенням КСУ щодо свого звільнення, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
11. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2019 року позов задоволено:
11.1. визнано протиправними дії КСУ щодо незаконного звільнення ОСОБА_1 із посади судді КСУ;
11.2. визнано протиправною та скасовано постанову КСУ №1-пс/2019, ухвалену 14 травня 2019 року, щодо звільнення ОСОБА_1 із посади судді КСУ;
11.2. зобов`язано КСУ поновити ОСОБА_1 на посаді судді КСУ;
11.3. зобов`язано КСУ поновити ОСОБА_1 на посаді Голови КСУ;
11.4. звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді судді КСУ та в частині поновлення його на посаді Голови КСУ.
12. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спір між сторонами виник з правовідносин публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
13. Суд першої інстанції уважав, що Висновок, на якому ґрунтується оскаржувана постанова, є невмотивованим, а прийняття оскаржуваної постанови супроводжувалося грубими порушеннями процедури.
14. Як зазначив суд першої інстанції, Комісія затверджувала Висновок в умовах реального конфлікту інтересів, адже її члени ОСОБА_2 , ОСОБА_3 були одночасно ініціаторами звільнення ОСОБА_1 із посади у зв`язку з вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
15. Суд першої інстанції також зауважив, що рішення про звільнення судді КСУ у разі вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, приймається виключно на спеціальному пленарному засіданні КСУ.
16. Суд першої інстанції установив, що спеціальне пленарне засідання КСУ було призначено заступником голови КСУ Тупицьким О.М. у такий спосіб, що позбавило позивача фундаментальних прав знати про його дату та надавати пояснення щодо інформації, викладеної у Висновку, а саме: на пленарному засіданні 14 травня 2019 року, яке було безпідставно продовжено, після того як ОСОБА_1 його закрив і визначив дату наступного; датою проведення спеціального пленарного засідання визначено день, коли було прийнято рішення про його скликання - 14 травня 2019 року.
17. Водночас, надаючи оцінку Висновку та оскаржуваній постанові, суд першої інстанції зазначив, що їхній зміст не дає можливості встановити, які саме дії ОСОБА_1 як судді КСУ та/або його Голови свідчать про вчинення ним дисциплінарного проступку, а які про грубе чи систематичне нехтування суддею своїми обов`язками; у чому полягає несумісність таких дій судді з його статусом.
18. Суд першої інстанції також зауважив, що Постійна комісія з питань регламенту та етики КСУ у своєму Висновку не визначила критерії грубості або систематичності нехтування позивачем обов`язками судді; не вказала чому та у зв`язку з чим ці «нехтування» несумісні зі статусом судді.
19. Недостатня чіткість Висновку та відсутність у ньому зазначених критеріїв, на думку суду першої інстанції, створили істотні перешкоди позивачеві для ефективного захисту від висунутих стосовно нього звинувачень.
20. Водночас суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що викладені у Висновку обставини мають відношення до його діяльності як Голови КСУ під час здійснення ним адміністративних функцій та не можуть бути підставою для висновку про несумісність таких дій зі статусом судді КСУ.
21. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 06 лютого 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2019 року скасував і закрив провадження у справі.
22. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішення Конституційного Суду України, безвідносно до їхньої юридичної форми, ухвалені з питань його виключних конституційних повноважень, є остаточними та не можуть бути оскаржені.
23. Суд апеляційної інстанції зазначив, що предметом цієї справи є рішення (дії) КСУ про звільнення судді КСУ, що відповідно до статті 149-1 Конституції України є виключним конституційним повноваженням КСУ.
24. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувана постанова та дії КСУ щодо реалізації його виключних повноважень не можуть бути предметом розгляду в суді.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
25. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просить скасувати його рішення, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
26. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір, який виник між сторонами, не підсудний адміністративному суду, є безпідставними.
27. Позивач зауважує, що відповідно до статті 149-1 Конституції України та статті 21 Закону України «Про Конституційний Суд України» виключно відповідач наділений компетенцією звільнити суддю КСУ, проте розгляд спору, предметом якого є рішення про звільнення, жодним законом до його юрисдикції не віднесено.
28. Позивач доводить, що в спірних правовідносинах КСУ по відношенню до ОСОБА_1 є роботодавцем - суб`єктом владних повноважень, водночас оскаржувана постанова є актом індивідуальної дії, що безпосередньо стосується прав та інтересів ОСОБА_1 .
29. З урахуванням викладеного позивач уважає, що цей спір підсудний адміністративному суду.
30. Позивач також зазначає, що після прийняття судом першої інстанції рішення по суті спору КСУ прийняв рішення від 02 грудня 2019 року №11-рп/2019 щодо офіційного тлумачення положень статті 151-2 Конституції України, відповідно до якого положення вказаної статті треба розуміти так, що рішення КСУ, безвідносно до їхньої юридичної форми, ухвалені з питань його виключних конституційних повноважень, не можуть бути оскаржені.
31. Позивач наполягає на тому, що вказаним рішенням КСУ по-іншому розтлумачив конституційне право особи на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України, безпідставно звузивши його.
32. При цьому, відходячи від правових позицій, висловлених у рішеннях Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року у справі №6-зп, від 14 грудня 2011 року №19 р/п, КСУ не навів передбачених у статті 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» підстав для зміни юридичної позиції.
33. Беручи до уваги викладене, позивач уважає, що перегляд постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року необхідно здійснювати з урахуванням тієї юридичної ситуації, що існувала на момент прийняття рішення судом першої інстанції.
34. Відповідач проти касаційної скарги заперечив. У відзиві на касаційну скаргу зазначив, що судом апеляційної інстанції повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, і правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим підстав для скасування його рішення немає.
35. Відповідач доводить, що рішення КСУ, ухвалені з питань його виключних конституційних повноважень, до яких відносяться, у тому числі питання звільнення суддів КСУ, є остаточними та не можуть бути оскаржені.
36. З урахуванням викладеного відповідач уважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що оскаржуване рішення не може бути предметом судового контролю національного суду будь-якої юрисдикції.
37. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
38. Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
39. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
40. Згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
41. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
42. Положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
43. Згідно з пунктами 1 - 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
44. Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
45. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
46. Положеннями пунктів 1-2 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
47. Згідно з частиною першою статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
48. Відповідно до статті 149-1 Конституції України підставами для звільнення судді Конституційного Суду України із посади є, зокрема, вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Суду або виявило його невідповідність займаній посаді. Рішення про звільнення із посади судді Конституційного Суду України Суд ухвалює щонайменше двома третинами від його конституційного складу.
49. Згідно із статтею 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) офіційне тлумачення Конституції України 3) здійснення інших повноважень, передбачених Конституцією України. Питання, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, розглядаються за конституційними поданнями: Президента України; щонайменше сорока п`яти народних депутатів України; Верховного Суду; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
50. Статтею 151-2 Конституції України передбачено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
51. У рішенні Конституційного Суду України від 02 грудня 2019 року у справі №1-182/2019(4165/19) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 151-2 Конституції України Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті порушеного у конституційному поданні питання положення статті 151-2 Конституції України слід розуміти так, що рішення Конституційного Суду України безвідносно до їх юридичної форми, ухвалені з питань його виключних конституційних повноважень, не можуть бути оскаржені.
52. Відповідно до статті 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII (далі - Закон №2136-VIII) Конституційний Суд України (далі - Конституційний Суд) є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
53. Статтею 2 Закону №2136-VIII передбачено, що Конституційний Суд здійснює свою діяльність на засадах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків.
54. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 21 Закону №2136-VIII підставами для звільнення судді Конституційного Суду із посади є вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду або виявило його невідповідність займаній посаді. Питання про звільнення Судді із посади за такою підставою Суд розглядає на спеціальному пленарному засіданні за наявності висновку постійної комісії з питань регламенту та етики Суду.
55. Відповідно до частин першої-другої статті 39 Закону №2136-VIII для вирішення питань, пов`язаних з організаційною діяльністю Суду, скликаються спеціальні пленарні засідання Суду та засідання Суду. Виключно на спеціальних пленарних засіданнях Суду здійснюється ухвалення рішення про звільнення Судді із посади відповідно до статті 21 цього Закону.
56. Частиною п`ятою статті 39 Закону №2136-VIII передбачено, що рішення спеціального пленарного засідання, засідання ухвалює більшість суддів Конституційного Суду, які беруть у ньому участь, крім випадків, визначених цим Законом, у формі постанови.
57. Згідно з частинами першою, другою статті 83 Закону №2136-VIII суд ухвалює рішення, надає висновки, постановляє ухвали, видає забезпечувальні накази. Акти з питань, не пов`язаних із конституційним провадженням, Суд ухвалює у формі постанови.
58. Відповідно до пункту 1 параграфу 13 Регламенту Конституційного Суду України, затвердженого постановою КСУ від 22 лютого 2018 року №1-пс/2018 (далі - Регламент), у разі надходження до Суду звернення про вчинення Суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом Судді або виявило його невідповідність займаній посаді, Суд на спеціальному пленарному засіданні ухвалює постанову про розгляд цього звернення постійною комісією з питань регламенту та етики Суду.
59. Пунктом 3 параграфу 13 Регламенту передбачено, що за результатами розгляду звернення постійна комісія з питань регламенту та етики Суду у строк, визначений Судом, готує висновок, у якому зазначає про наявність чи відсутність підстав для звільнення Судді із посади, та направляє його Голові Суду, а у разі його відсутності - заступнику Голови Суду або Судді, який виконує обов`язки Голови Суду, для розгляду на спеціальному пленарному засіданні Суду. Не пізніше сьомого робочого дня з дня отримання висновку Голова Суду, а у разі його відсутності - заступник Голови Суду або Суддя, який виконує обов`язки Голови Суду, скликає спеціальне пленарне засідання Суду.
60. Відповідно до пункту 5 параграфу 13 Регламенту, якщо Суд визнає в діях Судді наявність істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом Судді або виявило його невідповідність займаній посаді, Суд щонайменше двома третинами від його конституційного складу ухвалює рішення про звільнення Судді із посади.
61. Згідно з пунктом 2 параграфу 27 Регламенту на спеціальних пленарних засіданнях Суду здійснюється: 1) обрання Голови Суду, заступника Голови Суду; 2) складання новопризначеними суддями Конституційного Суду присяги; 3) ухвалення рішення про надання згоди на затримання, утримування під вартою чи арешт Судді; 4) винесення попередження Судді про необхідність усунення обставин, що свідчать про порушення ним вимог щодо несумісності; 5) ухвалення рішення про звільнення Судді із посади відповідно до статті 21 Закону; 6) ухвалення Регламенту та внесення змін до нього; 7) затвердження персонального складу сенатів Конституційного Суду; 8) утворення колегій суддів Конституційного Суду, затвердження їх персональних складів.
VI. Позиція Верховного Суду
62. Із викладених положень КАС України випливає, що до юрисдикції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
63. Водночас юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції КСУ.
64. Визначаючись, чи поширюється на цей спір юрисдикція адміністративних судів, Суд виходить з такого.
65. Зі змісту положень статті 147 Конституції України, статті 1 Закону № 2136-VIII випливає, що КСУ є самостійним, незалежним колегіальним органом конституційної юрисдикції з виключними конституційними повноваженнями, завданням якого є забезпечення верховенства Конституції України.
66. Аналізуючи положення пункту 3 частини першої статті 150 Конституції України у взаємозв`язку з положеннями частини третьої статті 149-1 Конституції України, Суд дійшов висновку, що звільнення із посади судді КСУ з підстав, передбачених частиною другою статті 149-1 Конституції України, належить до повноважень КСУ та є його виключними конституційними повноваженнями.
67. Такі повноваження КСУ реалізовуються шляхом ухвалення щонайменше двома третинами від його конституційного складу на спеціальному пленарному засіданні рішення у формі постанови.
68. У Рішенні Конституційного Суду України від 02 грудня 2019 року у справі №1-182/2019(4165/19) КСУ зазначив, що рішення, ухвалені ним у межах виключних конституційних повноважень, є обов`язковими для усіх органів публічної влади, їх посадових осіб. Конституція України не наділяє будь-який інший орган публічної влади повноваженнями щодо обрання Голови Конституційного Суду України, позбавлення судді Конституційного Суду України недоторканності та звільнення його із посади, а також не встановлює можливості делегувати повноваження іншим органам публічної влади. Отже, <…> звільнення із посади судді Конституційного Суду України з підстав, передбачених частиною другою статті 149-1 Конституції України, належить до повноважень Конституційного Суду України як єдиного уповноваженого Основним Законом України органу на прийняття рішень із зазначених питань. Рішення органу конституційної юрисдикції, безвідносно до їх юридичної форми, є результатом реалізації КСУ виключних конституційних повноважень, тому вони є обов`язковими і не можуть бути оскаржені.
69. Ураховуючи викладене, КСУ у вказаному рішенні дійшов висновку, що відповідно до приписів статті 151-2 Конституції України не можуть бути оскаржені будь-які рішення Конституційного Суду України незалежно від їх юридичної форми (виду), ухвалені ним як з питань, пов`язаних зі здійсненням ним конституційного провадження, так і питань, пов`язаних із забезпеченням належної організації діяльності Конституційного Суду України та реалізацією конституційно-правових гарантій незалежності і недоторканності суддів Конституційного Суду України. Це зумовлюється особливим конституційним статусом Конституційного Суду України, юридичною природою його рішень, а також надзвичайною важливістю покладених на нього функцій та завдань, пов`язаних із забезпеченням верховенства Конституції України. Однак Конституційний Суд України може переглянути індивідуальні акти, ухвалені ним з підстав, передбачених частиною другою статті 149-1 Конституції України. Такий перегляд має здійснюватися з дотриманням вимог, установлених частиною третьою статті 149-1 Конституції України для ухвалення таких актів.
70. Суд зазначає, що офіційне тлумачення КСУ положення статті 151-2 Конституції України, сформульоване у його рішенні від 02 грудня 2019 року у справі №1-182/2019(4165/19), виходячи з положень частини другої статті 147 Конституції України, є обов`язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз`ясняються.
71. Застосовуючи указане рішення КСУ до обставин цієї справи, Суд дійшов висновку, що позивачем оскаржується рішення (дії) КСУ, що є формою реалізації КСУ виключних конституційних повноважень, яке відповідно до статті 151-2 Конституції України не може бути оскарженим до суду у системі судоустрою України.
72. Доводи позивача про те, що цей спір з огляду на положення пункту 17 частини першої статті 4 та пункту 2 частини першої статті 19 КАС України є спором про проходження публічної служби зазначених висновків Суду не спростовують і не дають підстави вважати, що спір між позивачем і відповідачем підсудний адміністративному суду.
73. Правовий статус судді КСУ та професійного судді, який здійснює правосуддя в суді, що належить до системи судоустрою України, не є тотожним. Для суддів КСУ передбачений відмінний порядок і підстави їхнього призначення на посаду та звільнення із посади, у зв`язку з чим визначений у КАС України порядок оскарження рішень, що стосується кар`єри професійного судді, не може бути застосований до судді КСУ.
74. Про те, що законодавець не передбачив ані права, ані процесуальної можливості для оскарження рішень КСУ, ухвалених ним із підстав, передбачених частиною другою статті 149-1 Конституції України, у порядку адміністративного судочинства свідчить також відсутність у КАС України положень, які б визначали особливості розгляду таких спорів.
75. Суд зазначає, що рішення з питань кар`єри професійних суддів загальної юрисдикції, з огляду на положення статті 22 КАС України, вирішуються Верховним Судом як судом першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених статтею 266 КАС України.
76. Очевидно, що у разі, коли б юрисдикція адміністративного суду поширювалася на спори щодо звільнення суддів КСУ останній був би включений до переліку органів, рішення якого оскаржуються до Верховного Суду як суду першої інстанції. Проте КСУ як орган державної влади, акти якого можуть бути оскаржені, у тому числі з питань звільнення суддів КСУ, у КАС України не визначений.
77. Таким чином, беручи до уваги особливий правовий статус КСУ та суддів КСУ, що покликаний забезпечити їхню незалежність, єдиною формою оскарження індивідуальних актів КСУ, ухвалених ним із підстав, передбачених частиною другою статті 149-1 Конституції України, є їхній перегляд за ініціативою позивача на спеціальному пленарному засіданні КСУ.
78. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях, які стосувалися порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий суд), сформував правову позицію, відповідно до якої право на доступ до суду як елемент права на суд відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ за своєю природою потребує регулювання з боку держави, яке може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб. Установлюючи такі правила, Договірні держави користуються певною свободою розсуду. Хоча остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції залишається за Судом, до його завдань не входить заміна оцінки національних органів влади будь-якою іншою оцінкою того, що може бути кращою стратегією у цій сфері. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо немає розумної пропорційності між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (пункти 39- 41 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2018 року у справі «Абрамова проти України», заява № 41988/08).
79. В аспекті викладеного Суд зазначає, що Конституцією України та законами України не передбачено права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження індивідуального акту КСУ, що стосується питань кар`єри судді КСУ. Водночас Суд зазначає, що такий акт КСУ може бути переглянутий самим КСУ.
80. Таким чином, позивач має доступ до альтернативного провадження у КСУ, здатного вирішити такий спір і забезпечити йому гарантії, співмірні з установленими у статті 55 Конституції України та в статті 6 Конвенції.
81. Беручи до уваги викладене, Суд уважає, що обмеження на доступ до суду загальної юрисдикції, яких зазнав позивач, не становлять порушень статті 55 Конституції України та статті 6 Конвенції.
82. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач заявив вимоги, які не належать до юрисдикції адміністративних судів.
83. Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують цих висновків.
84. Відповідно до положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
85. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
86. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
87. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки суду апеляційної інстанції в цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні.
88. Щодо заявленого позивачем клопотання про передачу справи №640/8752/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то необхідно зазначити, що за правилами частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
89. Водночас відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
90. Ураховуючи, що в касаційній скарзі відсутні посилання скаржника на судові рішення Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах, Суд не знаходить правових підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
91. Суд також уважає, що характер спірних правовідносин у цій справі не свідчить про наявність у ній виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, у зв`язку з чим Суд також не знаходить підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України.
VII. Судові витрати
92. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
93. Керуючись статтями 3 341 343 346 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
94. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
95. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року у справі №640/8752/19 залишити без змін.
96. Судові витрати не розподіляються.
97. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко