№ 640/9007/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2025 року

м. Київ

справа № 640/9007/22

адміністративне провадження № К/990/14635/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвоката Дяченко Марина Ігорівна

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року (головуючий суддя - Дудін С.О.)

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року (головуючий суддя - Кобаль М.І., судді: Бужак Н.П., Костюк Л.О.)

у справі № 640/9007/22

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України та Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області

про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС) та Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), у якому просить:

- визнати протиправними дії - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області та зобов`язати скасувати висновок від 03 вересня 2021 року про розгляд матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянці Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Висновок);

- визнати протиправним та зобов`язати ДМС України скасувати пункт 4 Наказу ДМС України від 07 вересня 2021 року № 141 «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання» (далі - Наказ № 141);

- зобов`язати ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні особі без громадянства ОСОБА_1 з урахуванням правової оцінки та висновків, наданих судом.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у вересні 2021 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, через дев`ятнадцять років з дня видачі, встановило порушення вимог Закону України від 07 червня 2001 року № 2491-III «Про імміграцію» (далі - Закон № 2491-III) в частині процедури оформлення посвідки на постійне проживання позивачки та скасувало її. На думку позивачки, посвідка на проживання була видана їй правомірно як дочці службовця миротворчого контингенту Збройних Сил України ОСОБА_1 .

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року, в задоволені позовних вимог відмовлено.

4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, представник позивачки звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, прийнявши нове рішення про задоволення позовних вимог. Також просив стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5954,40 грн.

5. Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою позивачки.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. 09 жовтня 2002 року ОСОБА_1 , як дочці службовця миротворчого контингенту Збройних Сил України ОСОБА_1 , було надано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 , надано статус особи без громадянства.

7. 20 серпня 2004 року позивачці була видана тимчасова посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 взамін попередньої посвідки.

8. 20 грудня 2013 року ОСОБА_1 була видана посвідка особи без громадянства для виїзду за кордон № НОМЕР_3 , яка була дійсна до 20 грудня 2016 року.

9. ОСОБА_1 разом із родиною звернулася до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини із листом, у якому просила забезпечити її право на отримання посвідки на постійне проживання нового зразка та здійснити документування її посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон.

10. Вказаний лист був переданий Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини для розгляду ДМС України.

11. Листом від 14 травня 2021 року № 8.1-3536/2-21 ДМС України повідомила Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, що позивачка є близькою родичкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та була документована разом з ним тимчасовою посвідкою на постійне проживання. У вказаному листі контролюючий орган зазначив, що ОСОБА_1 (позивачка) з питань обміну тимчасової посвідки на постійне проживання до територіального органу ДМС за місцем свого проживання, та до ДМС України не зверталась.

12. Оскільки із фактів, викладених у їх зверненні, не встановлено підстав для отримання у 2004 році тимчасових посвідок на постійне місце проживання, відповідно до вимог статті 11 Закону № 2491-III або відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону № 2491-III, ДМС України розпочато перевірку законності отримання позивачкою документів, а також щодо наявності правових підстав для їх обміну.

13. Листом від 17 травня 2022 року № 13990.4/Х-4579.3/21/28.2 Уповноважений Верховної Ради з прав людини повідомив позивачці, що ДМС України не встановлено підстав для отримання нею у 2004 році тимчасової посвідки на постійне проживання відповідно до вимог статті 11 Закону № 2491-III.

14. Також, позивачка разом із родиною, звернулася до Президента України із листом, у якому просила забезпечити її право на отримання посвідки на постійне проживання нового зразка та здійснити документування її посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон.

15. Листом від 09 червня 2021 року № 22/028216-23 Департамент з питань звернення громадян Офісу Президента України направив вказане колективне звернення на розгляд за належністю до ДМС України.

16. 03 вересня 2021 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було складено висновок про розгляд матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянці Республіки Ірак ОСОБА_1 .

17. У Висновку відповідач зазначив, що ним було здійснено розгляд матеріалів справи про документування ОСОБА_1 тимчасовою посвідкою на постійне проживання та посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон. Крім того, були розглянуті та проаналізовані документи, надіслані листом Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України від 28 серпня 2021 року № 8.1-3368/8-21.

18. Так, у особовій справі позивачки знаходиться рукописна, не завірена з оригіналом копія листа від 16 вересня 2002 року № 2/1/5-28569 без зазначення адресата із позначкою про підпис цього листа т.в.о. начальника Управління ОСОБА_1 такого змісту: «У зв`язку із оперативною необхідністю просимо Вашого сприяння в оформленні « Посвідчення особи без громадянства » та «Посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон» наступним гр. Іраку, зокрема, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ». У Висновку вказано, що нормативно-правовими актами України ніколи не було передбачено такий документ, який би мав назву «Посвідчення особи без громадянства».

19. Також, у матеріалах особової справи родини ОСОБА_1 , сформованої відділом ПР та МР УАСМ ГУ МВС України у м. Києві, зберігається заява-анкета про надання дозволу на постійне проживання в Україні із позначкою «до вх. 2731 від 17 вересня 2002 року» без дати у графі подачі документів та за відсутності у відповідних графах заяви підпису заявника та посадової особи, яка здійснила прийом цих заяв у громадян Республіки Іраку, як від осіб без громадянства. При цьому, до вказаних заяв-анкет долучені копії сторінок паспортів громадян Іраку із персональними даними заявників.

20. Відповідно до нотаріально завірених перекладів сторінок цих паспортів від 26 серпня 2021 року, здійснених ДМС, за власною ініціативою, установлено, що копія паспортів не містить такої складової власного імені як « ОСОБА_1 », тобто інформація, що прізвище заявників, зазначена у посвідках, є хибною та не відповідає дійсності.

21. Так, особа, яка назвалася « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », згідно з перекладом паспортного документа має персональні дані « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1.».

22. При оформленні документів особі з прізвищем « ОСОБА_1 » її персональні данні постійно варіювалися, зокрема, відбувалася зміна порядку написання слів у повному імені, зміна літер у складових частинах повного імені, збільшення або зменшення кількості складових слів повного імені, зміна дати народження, проте заходи щодо встановлення тотожності особи за фотозображенням або іншими способами не проводилися. Зазначене свідчить про те, що заявниця була обізнана про невідповідність інформації, зазначеній у її паспортних документах та отриманій посвідці, а відтак не мала жодних легітимних очікувань щодо захисту свого права.

23. Так, у Висновку зазначено, що у справі відсутні документи, які б підтверджували підстави для отримання дозволу на імміграцію або посвідки на постійне проживання позивачці. Ігноруючи вказані вимоги імміграційного законодавства, без проведення будь-яких перевірок даних заявників на наявність підстав для відмови у залишенні на постійне проживання, передбачених статтею 10 Закону № 2491-III без прийняття рішення або іншого підсумкового документу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було видано тимчасову посвідку на постійне проживання, датовану 09 жовтня 2002 року серії НОМЕР_4 .

24. У подальшому, на підставі копії листа від 16 вересня 2002 року щодо оформлення громадянам Іраку посвідчень особи без громадянства для виїзду кордон, без проведення перевірок, передбачених Правилами оформлення видачі посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, затвердженими наказом МВС України від 15 лютого 1998 року № 97 ДСК (службового користування, що діяли на момент оформлення), та без прийняття відповідного рішення, що приймалося керівником уповноваженого органу оформлено та видано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон.

25. У липні 2004 року Управлінням ГП та ІС ГУ МВС України у м. Києві прийнято заяву-анкету на обмін посвідки на постійне проживання на підставі копії аналогічного листа (орган не зазначено) без реквізитів і оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянам Іраку.

26. Відповідно, станом на момент звернення з даним позовом до суду, позивачка, яка є громадянкою Іраку, має посвідку на постійне проживання, видану 20 серпня 2004 року серії НОМЕР_5 , у якої у графі громадянство було зазначено «особа без громадянства» на персональні дані « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

27. Листом Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС Україні запит Управління ГРФО ГУМВС України у м. Києві від 03 грудня 2007 року № 11/1 щодо статусу іноземців, яким було видано посвідки на постійне проживання в Україні за клопотанням СБУ, у зв`язку із службовою необхідністю, повідомлялося, що відповідно до діючого законодавства України їх не можна вважати особами, імміграція яких становить державний інтерес для України, також вони не підпадають під дію Прикінцевих положень Закону № 2491-III, також немає інших підстав вважати їх документування законним з огляду на вимоги статті 4 Закону № 2491-III. Тобто, факт видачі таких документів є грубим порушенням імміграційного законодавства України.

28. У Висновку також відповідачем зазначено, що в ході перевірки матеріалів справи про оформлення посвідок на постійне проживання родині громадян Іраку ОСОБА_1 , у тому числі і як особам без громадянства, установлено, що вони оформленні з порушенням вимог законодавства, та підлягають скасуванню на підставі пункту 73 Порядку оформлення.

29. Крім того, під час розгляду звернення позивачки, ДМС у підсистемі «Облік іноземців і біженців» Єдиний інформаційної аналітичній системі управління міграційними процесами було виявлено ознаки схожості її фотозображення з фотозображенням особи, яка отримала в Україні статус особи, яка потребує додаткового захисту, та документована посвідченнями згідно наданого статусу, з установчими даними громадянки Республіки Ірак ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

30. Враховуючи викладене, керуючись пунктами 3.1, 3.2 Меморандуму про співробітництво, зокрема, з питань проведення експертизи, експертних та наукових досліджень, пов`язаних з попередженням, виявленням, підробкою документів, що підтверджують громадянство, посвідчують особу чи її спеціальний статус, або документів, що стали підставою для їх видачі, укладеного 23 грудня 2019 року між Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України та Державною міграційною службою України, ДМС було надіслано лист від 06 липня 2021 року №8.1-5352/2-21 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України з проханням здійснити дослідження та надати інформацію: чи є однією і тією ж самою особою особа, фотозображення якої міститься на заяві-анкеті від 12 червня 2014 року про видачу/обмін посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, що знаходиться у Єдиний інформації аналітичній системі управління міграційними процесами, - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення особи НОМЕР_6 та особи, фотозображення якої містяться у копії заяви-анкети на постійне проживання в Україні, копії паспорта НОМЕР_7 , копії посвідчення на постійне проживання серії НОМЕР_5 , копії посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон серії НОМЕР_8 , оформлених на ім`я особи без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

31. У відповіді на зазначений лист, ДМС Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 29 липня 2020 року №9350-21-2, зазначено, що на основі проведених досліджень з ідентифікації особи за ознаками зовнішності можна стверджувати, що особа, фотозображення якої міститься на заяві-анкеті від 12 червня 2014 року про видачу/обмін посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, що знаходиться у Єдиній інформаційної аналітичній системі управління міграційними процесами, - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення особи НОМЕР_6 особа, - фотозображення якої містяться у копії заяви-анкети на постійне проживання в Україні (до вх. 2731 від 17 вересня 2002 року), копії паспорта НОМЕР_7 , копії посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_5 , копії посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон серії НОМЕР_8 , оформлених на ім`я особи без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є однією і тією ж особою.

32. У висновку ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області зазначило, що 12 вересня 2012 року ДМС України було прийнято рішення про визнання громадянки Республіки Ірак ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою, яка потребує додаткового захисту. На підставі вказаного рішення ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримала посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту серії СР 000154 від 25 червня 2014 року дійсне до 12 вересня 2017 року.

33. Станом на момент звернення з даним позовом до суду, оригінал паспорта громадянки Республіки Ірак ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зберігається у Центральному міжрегіональному управлінні ДМС у м. Києві та Київській області. Таким чином, громадянка Республіки Ірак ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважається такою, що безстроково на законних підставах перебуває на території України, та для підтвердження цього факту їй необхідно звернутися до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою щодо обміну посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, серії НОМЕР_9 від 25 червня 2014 року.

34. Згідно з довідкою відділу та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 19 серпня 2021 року установлено, що під час оформлення посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту Республіки Ірак ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адресу свого місця проживання у м. Києві не зареєструвала.

35. Разом з тим, при подачі заяви для отримання посвідчення вказала, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Особа із даними « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . У колективній заяві родини, яка зареєстрована в ДМС 15 червня 2021 року за вхідним №КО-5278-21, зазначено вищевказану адресу ( АДРЕСА_2 ) для листування із « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ». На вказану адресу була направлена відповідь на зазначене звернення від 08 липня 2021 року №KO-5278-21/8.1/2509-21, проте вона була повернута ДМС із рукописною позначкою на конверті, проставленою МСП 601 «не проживає».

36. У Висновку відповідач зазначив, що в ході перевірки встановлено, що рішення про документування громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (у дійсності громадянка Республіки Ірак - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) посвідками на постійне проживання від 09 жовтня 2002 року серії НОМЕР_1 , від 20 серпня 2004 року серії НОМЕР_5 (отриманої у порядку обміну), прийняте з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим, відповідно до абзацу третього пункту 73 Порядку оформлення повинні бути визнанні недійсними наказом Голови ДМС України.

37. На підставі Висновку, ДМС України було прийнято наказ № 141 від 07 вересня 2021 року, пунктом 4 якого визначено визнати недійсними та такими, що підлягають вилучення та знищенню, посвідки на постійне проживання від 09 жовтня 2002 року серії НОМЕР_1 та від 20 серпня 2004 року серії НОМЕР_5 .

38. Позивачка, вважаючи протиправними Висновок та Наказ № 141, звернулася з даним позовом до суду, за захистом порушених прав та законних інтересів.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

39. Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшли висновку, що ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження надання їй дозволу на імміграцію, що виключає законність видачі посвідки на постійне проживання. Матеріали справи не містять, а скаржником не надано до судів першої та апеляційної інстанцій належних доказів видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на імміграцію.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

40. Касаційне провадження за скаргою позивача відкрито на підстав пунктів 1, 3 частини четвертої статі 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

41. У касаційній скарзі представник позивачки зазначає про незастосування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування статті 12 Закону України «Про імміграцію», викладених у справах № 820/1608/17 (постанова від 03 серпня 2018 року), № 640/13572/20 (постанова від 10 червня 2022 року).

42. Також у касаційній скарзі наголошено на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах щодо можливості скасування вже виданої посвідки на постійне проживання без скасування дозволу на імміграцію та щодо можливості скасування посвідки на постійне проживання без доказів порушень міграційного законодавства та вчинення тих чи інших протиправних дій з боку іноземця. Зокрема, представник позивачки вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах:

- абзацу 2 частини двадцять другої статті 4, частини двадцять третьої статті 4, частини дев`ятнадцятої статті 5 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI), як реалізації права, визначеного відповідно до статті 6-1 Закону № 3773-VI;

- пункту 4.5 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 липня 2013 року № 681;

- пункту 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання;

- пунктів 22-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983.

43. ДМС України подала відзив на касаційну скаргу позивачки, просила оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення. У відзиві зазначено, що позивачка з питань обміну тимчасової посвідки на постійне проживання до територіального органу ДМС за місцем свого проживання та до ДМС України у встановленому законом порядку не зверталась. Із вказаними зверненнями позивачка зверталась лише до Уповноваженого з прав людини та Президента України, усі вказані звернення були направлені на розгляд за належністю до ДМС. Також у відзиві наголошено, що рішення про документування позивачки (у дійсності - громадянки Республіки Ірак ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) посвідками на постійне проживання від 09 жовтня 2002 серії НОМЕР_1 , від 20 серпня 2004 серії КИ № НОМЕР_5 (отриманої в порядку обміну) прийняте з порушенням вимог законодавства у зв`язку із чим, відповідно до абзацу 3 пункту 73 Порядку оформлення № 321 повинні бути визнані недійсними наказом Голови ДМС України.

44. ДМС України були подані додаткові пояснення, в яких вказано про неможливість застосування до спірних правовідносин правових висновків Верховного Суду, викладених у справах № 820/1608/17, № 640/13572/20, які зазначені у касаційній скарзі, оскільки правовідносини, що в них склались не є подібними до спірних.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

45. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

46. Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

47. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року не відповідає вимогам статті 242 КАС України з огляду на таке.

48. Предметом спору у справі, що розглядається, є дії органу міграційної служби щодо перегляду підстав для видачі особі без громадянства посвідки на постійне проживання та рішення про визнання такої посвідки недійсною.

49. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо законності дій та рішення органу міграційної служби.

50. Колегія суддів Верховного Суду вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасним з огляду на таке.

51. З матеріалів справи вбачається, що у 2001 році батько позивачки - ОСОБА_1 прибув на територію України, 19 квітня 2002 року йому видано тимчасову посвідку на проживання серії НОМЕР_10 з терміном дії до 18 квітня 2004 року.

52. 05 серпня 2003 року батьку позивачки було видано тимчасову посвідку на постійне проживання на території України серії НОМЕР_11 , строк дії - безстроково. Підстава - Закон України «Про імміграцію».

53. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_12 від 23 вересня 2004 року № 4 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу з 22 вересня 2004 року перекладачем відділення радіорозвідки розвідувальної роти управління 7 окремої механізованої бригади українського миротворчого контингенту у республіці Ірак відповідно до Закону України від 23 квітня 1999 року № 613-XIV «Про участь України у міжнародних миротворчих операціях» та Указу Президента України від 02 червня 2003 року «Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в республіці Ірак»

54. Згідно із витягом з протоколу № 4 від 17 січня 2005 року атестаційної комісії в/ч НОМЕР_12 працівник Збройних сил України ОСОБА_1 визнаний таким, що приймав участь у бойових діях та забезпеченні бойової діяльності контингенту. Відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветерана війни, гарантії їх соціального захисту» та постанови кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2004 року № 1471 «Про внесення доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63» має право на пільги, як учасник бойових дій.

55. Таким чином, батько позивачки іммігрував до України, працював перекладачем відділення радіорозвідки розвідувальної роти управління 7 окремої механізованої бригади українського миротворчого контингенту у республіці Ірак, є учасником бойових дій та на законних підставах проживав на території України з 2002 року.

56. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачка разом із своїм батьком отримала статус особи без громадянства та 09 жовтня 2002 року була документована тимчасовою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 .

57. На час отримання позивачкою та її батьком посвідки на постійне проживання (09 жовтня 2002 року) діяв Закон України від 04 лютого 1994 року № 3929-XII «Про правовий статус іноземців» (далі - Закон № 3929-XII).

58. Відповідно до статті 3 Закону № 3929-XII іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він:

- має в Україні законне джерело існування;

- перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України;

- перебуває на утриманні громадянина України;

- має на своєму утриманні громадянина України;

- в інших передбачених законами України випадках.

Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов`язаних з імміграцією іноземців, визначається Законом України «Про імміграцію».

59. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України від 07 червня 2001 року № 2491-III «Про імміграцію» (далі - Закон № 2491-III).

60. Статтею 1 Закону № 2491-III (в редакції на час отримання позивачкою посвідки на постійне проживання) визначено, що іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - це рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

61. Частиною четвертою статті 11 Закону № 2491-III визначено, що особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

62. 20 серпня 2004 року Управлінням ГП та ІС ГУ МВС України у м. Києві здійснено обмін наявної у позивачки посвідки на нову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_5 з терміном дії - безстроково на підставі Закону України «Про імміграцію».

63. На час отримання позивачкою безстрокової посвідки на постійне проживання механізм видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну, ведення обліку посвідок і забезпечення зберігання їх бланків визначав Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі - Порядок № 1983).

64. Відповідно до пункту 4 Порядку № 1983 для оформлення посвідки подаються:

- заява встановленого Державним департаментом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб зразка;

- копія паспортного документа з імміграційною візою;

- копія рішення про надання дозволу на імміграцію;

- квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати.

65. Отже, без подання документів, визначених наведеною вище нормою, зокрема без дозволу на імміграцію, отримання посвідки на постійне проживання на території України неможлива.

66. Таким чином, позивачка як дочка службовця миротворчого контингенту Збройних Сил України іммігрувала разом із батьком до України, отримала статус особи без громадянства, а з 2004 року було документована безстроковою посвідкою на постійне проживання на території України.

67. 20 грудня 2013 року позивачці видана посвідка особи без громадянства для виїзду за кордон № НОМЕР_3 яка була дійсна до 20 грудня 2016 року.

68. У квітні 2021 році позивачка звернулась до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини із заявою про отримання посвідки на постійне проживання із безконтактним електронним носієм. Ця заява була направлена за належністю до Державної міграційної служби України.

69. Однак, відповідач не здійснив обмін, а прийняв Спірний наказ щодо недійсності посвідки позивачки на постійне проживання в Україні, оскільки під час перевірки виявлено відсутність у особовій справі позивачки документів, які б підтверджували підстави для отримання нею дозволу на імміграцію. А тому відповідачі дійшли висновку, що рішення про документування громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідками на постійне проживання від 09 жовтня 2002 року серії НОМЕР_1 , від 20 серпня 2004 року серії КИ НОМЕР_5 (отриманої у порядку обміну), прийняте з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим, відповідно до абзацу третього пункту 73 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 (далі - Порядок № 321), повинні бути визнанні недійсними наказом Голови ДМС України.

70. Згідно із пунктом 1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

71. Пунктом 3 Порядку № 321 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території.

72. Згідно із пунктом 64 Порядку № 321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію";

2) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

3) в інших випадках, передбачених законом.

73. Пунктом 73 Порядку № 321 передбачено, що у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку.

За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС.

На підставі висновку посвідки, видані з порушенням вимог законодавства, визнаються недійсними за наказом ДМС.

Повідомлення про визнання наказом ДМС посвідки недійсною видається територіальним органом ДМС, визначеним у наказі ДМС, іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається їм рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його отримання від ДМС.

Іноземець або особа без громадянства, щодо яких прийнято рішення про визнання посвідки недійсною, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та в разі відсутності підстав для подальшого тимчасового перебування на території України на законних підставах зобов`язані виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання повідомлення про це.

74. Отже, міграційний орган може як скасувати посвідку, так і визнати її недійсною, при цьому, скасування відбувається разом із скасуванням дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію", про що зазначив Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2018 року (справа № 820/1608/17) а у разі визнанні посвідки недійсною - Порядок № 321 зобов`язує суб`єкта владних повноважень встановити наявність чи відсутність підстав для подальшого тимчасового перебування особи на території України на законних підставах.

75. Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій зазначили, що матеріали справи не містять доказів видачі позивачці дозволу на імміграцію, а під час розгляду справи позивачкою не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження надання їй дозволу на імміграцію.

76. Однак, колегія суддів Верховного Суду зауважує, що посвідки на постійне проживання видаються суб`єктами владних повноважень за результатом опрацювання та перевірки поданої заяви та документів. Окрім того, необхідно враховувати, що частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

77. Отже, в даному випадку насамперед у органу міграційної служби виникає обов`язок доказування щодо правомірності своїх дій та рішення, оскільки з 2002 року суб`єкт владних повноважень не виявляв відсутності у позивачки дозволу на імміграцію в Україну, а у 2021 році такий дозвіл зник, враховуючи, що протягом цього часу позивачка неодноразово зверталась до органу міграційної служби та отримувала інші документи.

78. Таким чином, враховуючи тривалий строк перебування особи без громадянства на території України на підставі дозволу на імміграцію, орган міграційної служби, визнаючи недійсною безстрокову посвідку на постійне проживання, фактично здійснив скасування дозволу на імміграцію.

79. Відповідно до статті 12 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

80. Верховний Суд не одноразово у своїх рішеннях (постанова від 13 листопада 2019 року у справі № 815/3651/17, від 13 червня 2019 року у справі № 825/2971/14, від 10 червня 2022 року у справі № 640/13572/20) зазначав, що статтею 12 Закону № 2491-III встановлений перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону № 2491-III.

81. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили, які конкретні протиправні дії позивачки спричинили скасування дозволу на імміграцію за замовчуванням та оформлення їй у 2004 році міграційним органом безстрокової посвідки на постійне проживання на території України із порушенням вимог законодавства.

82. Колегія суддів зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень.

83. Цей обов`язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

84. Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16 квітня 2020 року № 495/5105/17, постанова від 13 березня 2020 року № 805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

85. У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду.

86. Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.

87. Верховний Суд зазначає, що порушення встановленої законодавством процедури ухвалення рішення може бути підставою для скасування цього рішення, якщо допущене порушення вплинуло або могло вплинути на його правильність.

88. Згідно із пунктами 22-24 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", яке з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є іммігрант, проводяться перевірки відсутності підстав, за яких відповідно до частин другої і третьої статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" виїзд з України не дозволяється.

Про прийняте рішення протягом п`яти календарних днів письмово повідомляється ініціаторам скасування дозволу на імміграцію.

Копії рішень про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй.

Інформація щодо рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання надається Держприкордонслужбі в порядку, визначеному законодавством.

89. У постанові від 04 вересня 2020 року у справі №120/1859/19-а Верховний Суд вказав, що відповідно до пункту 23 Порядку № 1983, територіальні органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізують свої повноваження шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається питання. Отже, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

90. Враховуючи, що у даній справі дозвіл на імміграцію був скасований суб`єктом владних повноважень за замовчуванням, а посвідка на постійне проживання була визнана недійсною, у відповідача, згідно із вимогами пункту 73 Порядку № 321, все одно виникає обов`язок встановити наявність/відсутність підстав для подальшого тимчасового перебування особи на території України на законних підставах, здійснити всебічну перевірку обставин, за якими особа 19 років перебувала на території України на підставі документу, що був виданий цим же відповідачем. Встановлення цих обставин є неможливим, на думку колегії суддів Верховного Суду, без отримання пояснень від іммігранта.

91. Велика Палата Верховного Суду у справі № 912/2797/21 (постанова від 05 липня 2023 року) зазначила, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

92. Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржуване рішення, не надали оцінки тому, чи використав відповідач надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям частини другої статті 2 КАС України, не перевірили чи вживалися відповідачем заходи на виконання пункту 23 Порядку № 1983 чи пункту 73 Порядку № 321.

93. Верховний Суд наголошує, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

94. Неправильно застосувавши норми пункту 23 Порядку № 1983, пункту 73 Порядку № 321, не застосувавши висновки Верховного Суду, суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки чи вплинула указана обставина на ефективність засобів юридичного захисту, наданих законодавством позивачу, як іммігранту, у цій процедурі, виходячи з принципу гласності прийняття рішень, відповідно до якого особа, стосовно якої приймається рішення, має право бути вислуханою, наводити доводи та докази на їх підтвердження. Зокрема, суди не переконались у тому, чи мала позивачка процесуальні можливості особисто або через уповноваженого представника приймати участь у цій процедурі, надати відповідачу свої пояснення або докази на спростування, викладених у Висновку.

95. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів.

96. Окрім того, суди попередніх інстанцій не надали оцінки тій обставині, що позивачка є дочкою учасника бойових дій та має відповідні пільги та привілеї відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветерана війни, гарантії їх соціального захисту».

97. Також судами першої та апеляційної інстанції не надано оцінку доводу позивачки та її представника (про що вони наголошували і у позові, і в апеляційній та касаційних скаргах) про наявність постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року у справі № 826/26493/15 (вступила в законну силу 20 жовтня 2016 року). Вказаним судовим рішенням встановлено, що підставами для видачі батьку позивачки посвідок на постійне проживання з безстроковим терміном дії слугували довідки, складені за підписами посадових осіб Служби безпеки України, в яких в якості підстави для видачі таких посвідок вказано про «оперативну необхідність», відтак, їх видача відбулася відповідно до вимог Закону України «Про імміграцію».

98. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

99. Також Верховний Суд зазначає, що однією з підстав для відкриття касаційного провадження стала вимога скаржника щодо необхідності формування висновку про застосування абзацу 2 частини двадцять другої статті 4, частини двадцять третьої статті 4, частини дев`ятнадцятої статті 5 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» як реалізації права, визначеного відповідно до статті 6-1 Закону № 3773-VI; пункту 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання. Проте, вказані правові норми не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки були прийняті після виникнення спірних правовідносин: позивачка іммігрувала в Україну у 2002 році, а отримала безстрокову посвідку на постійне проживання у 2004 році, тобто до прийняття вказаних норм. Щодо Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 липня 2013 року № 681, який визначав, зокрема, процедуру розгляду заяв для обміну посвідки на постійне проживання, то вказаний порядок втратив чинність 10 червня 2019 року, а позивачка звернулась щодо обміну посвідки у 2021 році.

100. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

101. Згідно частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

102. З огляду на викладене, а також ураховуючи той факт, що судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх не встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

103. Суду першої інстанції під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 КАС України принципу верховенства права, а також прийняти рішення та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

104. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 344 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Дяченко Марина Ігорівна, задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у справі № 640/9007/22 скасувати.

Справу № 640/9007/22 направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

М.В. Білак

В.Е. Мацедонська

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду