ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року

Київ

справа №640/9044/19

адміністративне провадження №К/9901/24057/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до заступника Генерального прокурора України Столярчука Юрія Васильовича про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2019 року (суддя Маруліна Л. О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року (судді: Беспалова О. О, Ключкович В. Ю., Парінов А. Б.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до заступника Генерального прокурора України Столярчука Ю.В., в якому просив визнати протиправними дії посадової особи суб`єкта владних повноважень - заступника Генерального прокурора України Столярчука Ю.В., які полягають у висуненні державному контролюючому органу вимоги щодо вчинення певних дій, а саме - вирішення питання про організацію і проведення дотримання земельного законодавства в ході будівництва індивідуального житлового будинку шляхом підписання та надіслання виконувачу обов`язків Голови Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру Цвяху О.М. листа №17/1/5-34844-15 від 09 листопада 2016 року, у якому міститься така вимога «...з метою всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, керуючись статтей 2 9 36 93 КПК України, статті 188 Земельного кодексу України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, статтей 5, 6, 9, 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель від 19 червня 2003 року, Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, прошу вас організувати проведення державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель перевірки в частині дотримання посадовими особами КВ «Пуща Водиця», державного управління справами, Київської міської ради (далі - КМДА), а також ОСОБА_1 земельного законодавства під час будівництва індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 та інших споруд, які належать до нього, а також встановлення паркану навколо частини земельної ділянки площею 1,0457 га. У разі необхідності будь-якого організаційного сприяння проведенню перевірки та/або надання державним інспекторам документів, потрібних для її об`єктивного завершення, прошу повідомити про це додатково». На дослідження в ході перевірки прокурором поставлено десять питань, зміст яких відображено в названому листі.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 06 червня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за вказаним позовом.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірні правовідносини стосуються діяльності відповідача, яка регламентована нормами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), тому цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Провадження в суді касаційної інстанції.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвали ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року та направити адміністративну справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скаржник вважає, що спір у справі є публічно-правовим та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Позиція інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу Генеральна прокуратура України просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки порядок оскарження дій відповідача у цій справі регламентовано приписами кримінально-процесуального закону.

Позиція Верховного Суду.

Частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У відповідності до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zаndv. Аustria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК).

Завданнями кримінального провадження відповідно до частини першої статті 2 КПК є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно з вимогами частини першої статті 4 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.

Пунктами 10 та 19 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого Законом України про кримінальну відповідальність; сторони кримінального провадження - з боку обвинувачення: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники;

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування встановлено статтями 303 314 - 316 КПК.

У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз`яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

Підставою для звернення позивача з цим позовом до суду стали дії заступника Генерального прокурора України Столярчука Ю.В. а саме, вимога висунута виконуючому обов`язки Голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Цвяху О.М. щодо проведення перевірки дотримання земельного законодавства в ході будівництва індивідуального житлового будинку, в рамках кримінального провадження №42015000000001998 від 25 вересня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прокурори під час вчинення діянь, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, зокрема й при вирішенні питань щодо доручення здійснення досудового розслідування іншому слідчому підрозділу в межах одного органу та про визначення групи прокурорів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а отже, оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК.

Аналогічний правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/2004/18.

Посилання скаржника на неможливість оскаржити дії відповідача в кримінальному провадженні судом до уваги не приймаються, оскільки спірні правовідносини стосується збирання доказів. Сторони в кримінальному провадженні не позбавлені права доводити суду допустимість та належність доказів, в тому числі і таких про, які йдеться у цій справі.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, правильно застосували норми матеріального й процесуального права та обґрунтовано дійшли висновку про непоширення юрисдикції адміністративного суду на позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Наведені в касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи не спростовують висновків судів про непоширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржені судові рішення відсутні.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 341 344 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов