Постанова
Іменем України
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 640/9459/18
провадження № 61-6188св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Харківська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2019 року в складі судді Чередник В. Є. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Колтунової А. І., Бровченка І. О., Бурлаки І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Харківської міської ради та просив:
визнати протиправним та скасувати рішення 31 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 26 лютого 2014 року № 1477/14 в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0, 1000 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати незаконним і скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:009:0011 площею 0, 1000 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 ;
скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:009:0011 площею 0, 1000 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтував тим, що 29 квітня 2004 року він уклав з ОСОБА_3 нотаріально посвідчений договір дарування житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_3 передала, а він прийняв у власність житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 ). Для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд у 1959 році була надана земельна ділянка площею 1005 кв. м.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2007 року за ОСОБА_4 було визнано право власності на зазначений житловий будинок в порядку спадкування за законом після смерті його дружини ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
09 січня 2008 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу, за умовами якого продав останній житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 06 травня 2008 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Руденко О. Є., право власності на вказаний житловий будинок перейшло від ОСОБА_5 до ОСОБА_2 .
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2009 року скасовано за нововиявленими обставинами рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2007 року, яким за ОСОБА_4 було визнано право власності на спірний житловий будинок в порядку спадкування за законом.
Рішенням Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 26 лютого 2014 року № 1477/14 земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:009:0011 площею 0,1000 га передано у власність ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Приймаючи дане рішення, Харківська міська рада виходила з того, що будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування якого приватизувалася земельна ділянка, перебуває у власності ОСОБА_2 .
Проте рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01 липня 2014 року, яке набрало законної сили, вищезазначений житловий будинок витребувано у ОСОБА_2 на його користь.
Тим самим встановлено, що спірний будинок належав йому на праві власності на підставі договору дарування житлового будинку від 29 квітня 2004 року, отже ОСОБА_2 не мав права приватизовувати земельну ділянку для обслуговування цього будинку, так як він йому не належав.
Оскільки у Харківської міської ради були відсутні правові підстави для прийняття рішення про передачу у власність ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належні та допустимі докази на підтвердження його права власності або користування спірною земельною ділянкою. Харківська міська рада такого рішення не приймала. З огляду на зазначене, права позивача при прийнятті Харківською міською радою рішення про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки порушені не були.
Постановою Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2019 року змінено, викладено мотивувальну частку рішення в редакції постанови апеляційного суду.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 , набувши право власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, не оформив право користування земельною ділянкою площею 1005 кв. м, на якій розташована вказана нерухомість, відтак до нього перейшло право користування частиною земельної ділянки, на якій розміщений житловий будинок АДРЕСА_1 та яка необхідна для обслуговування будинку та надвірних споруд.
На момент прийняття Харківською міською радою оскаржуваного рішення про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки в провадженні суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування будинку з чужого незаконного володіння, отже Харківська міська рада не дотрималась у повній мірі вимог закону при прийнятті вищевказаного рішення .
Обраний ОСОБА_1 спосіб захисту шляхом визнання протиправним рішення 31 сесії 6 скликання Харківської міської ради в частині передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки не призведе до поновлення його прав, оскільки знесення житлового будинку, який належав йому на праві власності, та анулювання державної реєстрації на зазначену будівлю унеможливлює надання у користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для обслуговування належної йому на праві власності житлової будівлі.
Вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку та її державної реєстрації є похідними від вимог про скасування рішення Харківської міської ради щодо надання ОСОБА_2 земельної ділянки, у зв`язку з чим відсутні підстави для їх задоволення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суди неправильно застосували норми матеріального права за обставин, коли відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Крім того посилався на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначав, що рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 липня 2014 року про витребування у ОСОБА_2 на його користь спірного будинку набрало законної сили, однак не було виконане у зв'язку з незаконними діями ОСОБА_2 , який під час перегляду вказаного рішення в апеляційному порядку розібрав належний йому будинок, анулював його державну реєстрацію та побудував новий.
На момент прийняття Харківською міською радою рішення про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_2 в провадженні судів перебували справи про витребування будинку, який розташований на вказаній земельній ділянці, з чужого незаконного володіння, та про виселення ОСОБА_2 з вказаного житла.
Апеляційний суд встановив порушення прав, свобод та законних інтересів позивача, однак безпідставно відмовив у задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Івано-Франківського міського суду.
22 травня 2020 року справа № 640/9459/18 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_2 та Харківська міська рада направили відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності, виданого рішенням виконкому Великоданилівської селищної ради депутатів трудящихся від 21 березня 1959 року.
На підставі договору дарування, посвідченого Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою 24 лютого 1990 року, реєстраційний № 2-1460, право власності на цей будинок набула ОСОБА_3
29 квітня 2004 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_7 , який діяв від імені малолітнього сина ОСОБА_1 , договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_3 передала в дар, а ОСОБА_1 прийняв житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 1 вказаного договору на земельній ділянці площею 1005,00 кв. м розташований жилий будинок літ. «А-1», шлакобетонний, житловою площею 18,9 кв. м, з надвірними будівлями: сараї літ. «Б», «В», льох літ. «Г», вбиральня літ. «Д», огорожа № 1-5.
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 20 листопада 2007 року право власності на спірний житловий будинок в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , було визнано за ОСОБА_4 .
На підставі договору купівлі-продажу від 09 січня 2008 року, реєстраційний № 40, ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 житловий будинок АДРЕСА_1 .
06 травня 2008 року ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі- продажу, реєстраційний № 2879, за умовами якого ОСОБА_5 передала, а ОСОБА_2 прийняв у власність житловий будинок АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 1 зазначеного договору ОСОБА_5 продала ОСОБА_2 житловий будинок загальною площею 56,5 кв. м, житловою площею 27,8 кв. м, надвірні будівлі та споруди: сарай літ. «Б», вбиральню літ. «Д», огорожу № 1,2,4,5, розташовані на земельній ділянці площею 1005,00 кв. м.
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 18 березня 2009 року рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 листопада 2007 року, яким було визнано за ОСОБА_4 право власності на спірний житловий будинок в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , було скасоване за нововиявленими обставинами, оскільки на час смерті ОСОБА_3 не була власником спірного житлового будинку і він належав на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 29 квітня 2004 року.
24 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Харківською міської ради із заявою про передачу йому у приватну власність земельної ділянки площею 0, 1000 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передачу в оренду земельної ділянки площею 0,0021 га на АДРЕСА_1 .
Рішенням 31 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 26 лютого 2014 року № 1477/14 зазначена земельна ділянка для обслуговування житлового будинку була передана у власність ОСОБА_2 .
У травні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив витребувати будинок АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 жовтня 2013 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до статті 388 ЦК України витребувати майно у іншої особи може лише його власник. ОСОБА_1 не є власником спірного будинку, оскільки не набув право власності на нього у встановленому законом порядку.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 лютого 2014 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 жовтня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що 29 квітня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , який діяв в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , було укладено договір дарування спірного будинку. Оскільки відповідно до статті 722 ЦК України для виникнення права власності за договором дарування достатньо факту прийняття дарунку обдарованим і виникнення права власності на підставі договору дарування не пов`язане з реєстрацією в органах БТІ, помилковими є висновки судів про те, що ОСОБА_1 не набув право власності на спірну нерухомість у встановленому законом порядку.
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 01 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 жовтня 2014 року, задоволено позов ОСОБА_1 та витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 є належним власником житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , спірна нерухомість вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом. Підставою вибуття нерухомого майна з володіння ОСОБА_1 стало рішення суду від 20 листопада 2007 року про визнання права власності на це майно за чоловіком померлої ОСОБА_3 , яке в подальшому було скасовано 28 квітня 2009 року. Вказані обставини свідчать про те, що речове право обдарованого ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом витребування майна у набувача цього нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.
Зазначене судове рішення не було виконано, оскільки згідно довідки директора комунального підприємства Харківського міського бюро технічної інвентаризації від 02 серпня 2014 року житловий будинок «А-1», сарай літ. «Б» та вбиральня літ. «Д» знесені.
Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень № 16179785 від 01 жовтня 2014 року анульовано державну реєстрацію права власності на житловий будинок літ. «А-1» з надвірними будівлями АДРЕСА_1 у зв`язку зі знищенням об`єкта нерухомого майна.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що Харківська міська рада у повному обсязі не дотрималась вимог закону при передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки, однак скасування рішення Харківської міської ради в цій частині не призведе до поновлення порушених прав ОСОБА_1 , оскільки знесення житлового будинку, який належав позивачу на праві власності, унеможливлює надання йому у користування спірної земельної ділянки для обслуговування належної йому на праві власності житлової будівлі.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Позивач самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Частиною першою статті 377 ЦК України та частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, без зміни її цільового використання в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Частиною другою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено судами, у травні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування будинку АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 червня 2013 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 16 жовтня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Проте ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 лютого 2014 року вищевказані судові рішення були скасовані та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Будучи обізнаним про зазначене рішення суду касаційної інстанції, 24 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Харківської міської ради із заявою про передачу йому у приватну власність земельної ділянки площею 0, 1000 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передачу в оренду земельної ділянки площею 0,0021 га на АДРЕСА_1 та рішенням 31 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 26 лютого 2014 року № 1477/14 зазначена земельна ділянка для обслуговування житлового будинку була передана у власність ОСОБА_2 .
Відтак звернення ОСОБА_2 до Харківської міської ради із заявою про передачу йому у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку під час перебування в провадженні суду спору щодо витребування цього будинку з його незаконного володіння свідчить про явно недобросовісну поведінку ОСОБА_2 .
З урахуванням тієї обставини, що ОСОБА_1 в установленому законом порядку набув право власності на будинок АДРЕСА_1 29 квітня 2004 року, тобто на момент прийняття Харківською міською радою оскаржуваного рішення від 26 лютого 2014 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 позивач був власником розташованого на цій земельній ділянці будинку з надвірними будівлями, а ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку для обслуговування будинку, який був витребуваний з його незаконного володіння, обґрунтованими є доводи ОСОБА_1 про порушення його прав та інтересів внаслідок прийняття Харківською міською радою оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 349 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.
Як встановлено судами, житловий будинок АДРЕСА_1 , розташований на спірній земельній ділянці, незаконно вибув з володіння ОСОБА_1 та в подальшому рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01 липня 2014 року був витребуваний на його користь з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 .
Незважаючи на вказану обставину, після ухвалення Київським районним судом м. Харкова вищевказаного рішення, спірний будинок було знесено, про що свідчить довідка директора комунального підприємства Харківського міського бюро технічної інвентаризації від 02 серпня 2014 року.
Достовірно знаючи про наявність спору щодо вказаного будинку, під час перебування справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння в суді апеляційної інстанції, 29 вересня 2014 року представник ОСОБА_2 звернувся до Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області із заявою про погашення права власності та рішенням про державну реєстрацію прав та обтяжень № 16179785 від 01 жовтня 2014 року було анульовано державну реєстрацію права власності на житловий будинок літ. «А-1» з надвірними будівлями АДРЕСА_1 у зв`язку зі знищенням об`єкта нерухомого майна.
З урахуванням наведеного, обставина знесення належного ОСОБА_1 будинку на момент розгляду справи судом та внесення про це відповідного запису до державного реєстру на підставі заяви ОСОБА_2 , який не був його власником, не є підставою для відмови в задоволенні вимог про визнання протиправним та скасування рішення Харківської міської ради від 26 лютого 2014 року.
Схожі висновки щодо захисту прав належного власника нерухомого майна, яке було знищене, викладені у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 138/1735/20 (провадження № 61-7244св21).
Щодо заяви Харківської міської ради про застосування позовної давності колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
У своїх поясненнях ОСОБА_1 зазначав, що про існування оспорюваного рішення Харківської міської ради йому стало відомо у 2018 році. З урахуванням тієї обставини, що матеріали справи не містять належних доказів на спростування цього, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 звернувся до суду з пропуском позовної давності.
Оскільки вимоги про скасування свідоцтва про право власності та рішення про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 є похідними від вимог про скасування рішення Харківської міської ради, вони також підлягають задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак судами порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення 31 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 26 лютого 2014 року № 1477/14 в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0, 1000 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0, 1000 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6310136600:14:009:0011, за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0, 1000 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6310136600:14:009:0011, за адресою: АДРЕСА_1 .
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська СуддіС. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов