№ 640/9507/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року

м. Київ

справа № 640/9507/19

адміністративне провадження № К/9901/13322/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/9507/19

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправними дій, визнання протиправними та нечинними окремих пунктів додатків до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених постановою від 13 листопада 2018 року №120, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернулася до суду з цим позовом, у якому просила:

1.1. визнати протиправними дії Національного банку України щодо обробки інформації про кредитну операцію за кредитним договором №1001273364101 від 21.03.2019 на суму 190000,00 грн, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк», передбаченої пунктами (№ за порядком) 1-38 частини 1 «Реквізити повідомлення (запиту) про боржника (фізична особа), пунктами (№ за порядком) 1-24 частини 3 «Реквізити повідомлення (запиту) про забезпечення за кредитною операцією боржника (фізична, юридична особа)» (стосовно фізичних осіб), пунктами (№ за порядком) 1-69 частини 4 «Реквізити повідомлення (запиту) про кредитні операції боржника (фізична особа, юридична особа) (стосовно фізичних осіб)» Додатку 7 до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 13.11.2018 №120 «Про затвердження Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України»;

1.2. визнати протиправними та нечинними:

- пункти (№ за порядком) 1-38 частини 1 «Реквізити повідомлення (запиту) про боржника (фізична особа), пункти (№ за порядком) 1-24 частини 3 «Реквізити повідомлення (запиту) про забезпечення за кредитною операцією боржника (фізична, юридична особа)» (стосовно фізичних осіб), пункти (№ за порядком) 1-69 частини 4 «Реквізити повідомлення (запиту) про кредитні операції боржника (фізична особа, юридична особа) (стосовно фізичних осіб)» Додатку 7 до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 13.11.2018 №120 «Про затвердження Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України», - у частині обробки Національним банком України інформації про кредитні операції банку з боржником - фізичною особою, за якими на звітну дату загальна сума всіх вимог банку та наданих банком фінансових зобов`язань, була меншою за 100 розмірів мінімальних заробітних плат;

- пункти (№ за порядком) 6-9, 15-36 частини 1 «Реквізити повідомлення (запиту) про боржника (фізична особа), пункти 2, 4 , 7-24 частини 3 «Реквізити повідомлення (запиту) про забезпечення за кредитною операцією боржника (фізична, юридична особа)» (стосовно фізичних осіб), пункти 2-3, 11-14, 21-22, 24-36, 39-40, 47-49, 56, 58-69 частини 4 «Реквізити повідомлення (запиту) про кредитні операції боржника (фізична особа, юридична особа) (стосовно фізичних осіб)» Додатку 7 до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 13.11.2018 №120 «Про затвердження Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України», - у частині обробки Національним банком України інформації про кредитні операції банку з боржником - фізичною особою, за якими на звітну дату загальна сума всіх вимог банку та наданих банком фінансових зобов`язань, була рівною або більшою за 100 розмірів мінімальних заробітних плат;

- пункт 2 Правил формування реквізитів повідомлень об`єктів customerPp «Інформація про боржника (фізична особа)» customerLp «Інформація про боржника - юридичну особу та власників його істотної участі» pledge «Дані про забезпечення за кредитною операцією боржника (фізична, юридична особи) credit «Дані про кредитні операції боржника (фізичні, юридичні особи)», затверджених Постановою Правління Національного банку України від 13.11.2018 №120 «Про затвердження Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України», яким передбачено, що дані про кредитні операції з боржниками включаються до повідомлень, якщо на звітну дату загальна сума всіх вимог банку та наданих банком фінансових зобов`язань щодо одного боржника становить 50 тис. грн. і більше, та відображаються до повного погашення, - у частині включення банками до повідомлень (які подаються до Національного банку України) даних про кредитні операції з боржниками, якщо на звітну дату загальна сума всіх вимог банку та наданих банком фінансових зобов`язань щодо одного боржника є меншою 100 розмірів мінімальних заробітних плат.

1.3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Національним банком України під час прийняття оскаржуваних положень обмежено конституційне право на приватність. Позивач зазначає, що у Національного банку України відсутні повноваження на врегулювання питання, які стосуються реалізації конституційного права на приватність і відповідно до Конституції України мають встановлюватись виключно законами. Також, позивачем наголошено на тому, що оскаржувані приписи Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 13.11.2018 №120, суперечать положенням Закону України «Про захист персональних даних» (ч. 5 ст.6, ч. 6 ст. 6, абз. 1 ч. 3 ст. 6) та Закону України «Про банки і банківську діяльність» (ч. 2 ст. 67-1), який чітко визначає суб`єктів щодо яких збирається інформація та вичерпний перелік інформації про позичальників (у тому числі їхні персональні дані), яку Національний банк України має право збирати.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2.1. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року, у задоволені позовних вимог відмовлено.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач діяв у межах наданих останньому повноважень.

ІІІ. Касаційне оскарження

3. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернулася із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

4. Підставою звернення з касаційною скаргою позивач зазначила пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Між ОСОБА_1 та АТ «ПУМБ» укладено кредитний договір від 21.03.2019 №1001273364101 на суму 190000,00 грн.

6. АТ «ПУМБ» на виконання Правил №120 передало до Національного банку України значний обсяг інформації, що включає персональні дані позивача.

7. Позивач, вважаючи вказані дії та окремі пункти Правил №120 протиправними, звернулася до суду з цим позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

8. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

9. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

10. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

11. Повноваження Національного банку України (надалі-НБУ) визначені Законом України від 20 травня 1999року N 679-XIV "Про Національний банк України" (далі - Закон № 679).

12. Згідно зі статтею 6 цього Закону основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України, а пунктами 5, 8 та 14 статті 7 Закону N 679 визначено, що НБУ організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу: здійснює банківське регулювання та нагляд; здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за байками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.

13. Здійснення НБУ функцій банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків (в межах та порядку, передбачених законодавством України) визначено статтею 55 Закону № 679, а згідно зі статтею 67 цього Закону з метою виконання наглядових та регулятивних функцій НБУ визначає форми звітності та порядок її складання, які є обов`язковими до виконання усіма суб`єктами господарювання, у тому числі для банків, розташованих на території України (резидентів і нерезидентів), банківських об`єднань, - для складання грошово-кредитної і банківської статистики. Саме НБУ встановлює для банків форми звітності та методику її складання (стаття 69 Закону № 679).

14. На підставі частини першої статті 56 Закону № 679 НБУ має повноваження видавати нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління НБУ. Нормативно-правові акти НБУ підлягають обов`язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.

15. Постанова НБУ, яка є предметом оскарження у даній справі, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14 червня 2005 за N 653/10933.

16. Відповідно до статті 13 Декрету від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютною регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ N 15-93) Кабінет Міністрів України визначив НБУ головним органом валютного контролю.

17. Правила організації статистичної звітності №120 (надалі Правила №120) прийнято на виконання та у відповідності до Закону: статей 7, 15, 56, 67 Закону № 679, статті 69 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (далі -Закон про банки), Закону України «Про державну статистику» з метою забезпечення виконання Національним банком своїх функцій: забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення ефективної реалізації грошово- кредитної політики та регуляторних і наглядових функцій.

18. Статтею 7 Закону № 679 визначено, що Національний банк організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної звітності, здійснює банківське регулювання та нагляд тощо.

19. Відповідно до статті 55 Закону № 679, Національний банк здійснює функції банківського регулювання та нагляду на індивідуальній і консолідованій основі за діяльністю банків у межах і порядку, передбачених законодавством України. Головна мета банківського регулювання та нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів банків.

20. Стаття 57 Закону № 679 визначає, що для здійснення своїх функцій Національний банк має право безоплатно одержувати від банків інформацію про їх діяльність і пояснення стосовно отриманої інформації та проведених операцій.

21. Статтею 67 Закону № 679 установлено право Національного банку з метою виконання регулятивних і наглядових функцій визначати форми звітності (у тому числі консолідованої), порядок її складання та подання до Національного банку, які є обов`язковими до виконання усіма суб`єктами господарювання, в тому числі банками.

22. При цьому, банк згідно зі статтею 69 Закону про банки зобов`язаний подавати Національному банку фінансову та статистичну звітність щодо роботи банку, його операцій, ліквідності, платоспроможності, прибутковості, а також інформацію афілійованих осіб банку з метою оцінки фінансового стану банку.

23. Статтею 56 Закону про Національний банк, визначено правовий статус актів Національного банку України, а саме: Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

24. Відповідно до статті 15 Закону про Національний банк, до повноважень Правління Національного банку, зокрема, належить видавати нормативно-правові акти.

25. Відповідно до частини четвертої статті 56 Закону про Національний банк, нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом`якшують або скасовують відповідальність.

26. Порядок підготовки, прийняття та реєстрації нормативно-правових актів Національного банку України з питань, віднесених Законом України «Про Національний банк України» та іншими законами до його повноважень, на час прийняття оскаржуваного нормативно-правового акту, визначала Інструкція про порядок видання нормативно-правових актів Національного банку України, затверджена постановою Правління Національного банку України від 13.10.2016 № 332-рш (далі -Інструкція № 332-рш).

VI. Позиція Верховного Суду

27. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. Підставою звернення з касаційною скаргою зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

30. Предметом оскарження у цій справі є дії відповідача, які полягають у тому, що АТ «ПУМБ» на виконання Правил №120 передало до Національного банку України значний обсяг інформації, що включає персональні дані позивача. Також позивач оскаржує окремі пункти Правил №120 та зазначає, що під час прийняття оскаржуваних положень обмежено конституційне право на приватність. Позивач вважає, що у Національного банку України відсутні повноваження на врегулювання питання, які стосуються реалізації конституційного права на приватність і відповідно до Конституції України мають встановлюватись виключно законами. Також, на її думку, оскаржувані приписи Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 13.11.2018 №120, суперечать положенням Закону України «Про захист персональних даних» (ч. 5 ст.6, ч. 6 ст. 6, абз. 1 ч. 3 ст. 6) та Закону України «Про банки і банківську діяльність» (ч. 2 ст. 67-1), який чітко визначає суб`єктів щодо яких збирається інформація та вичерпний перелік інформації про позичальників (у тому числі їхні персональні дані), яку Національний банк України має право збирати.

31. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.

32. Виходячи з норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, та враховуючи, що відповідно до статті 13 Декрету від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютною регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ № 15-93) Кабінет Міністрів України визначив НБУ головним органом валютного контролю, Верховний Суд акцентує, що до повноважень НБУ належить здійснення валютного контролю, зокрема шляхом встановлення відповідних форм звітності для банків.

33. Стаття 57 Закону України «Про Національний банк України» визначає, що для здійснення своїх функцій Національний банк має право безоплатно одержувати від банків інформацію про їх діяльність і пояснення стосовно отриманої інформації та проведених операцій.

34. Статтею 67 цього Закону установлено право Національного банку України з метою виконання регулятивних і наглядових функцій визначати форми звітності (у тому числі консолідованої), порядок її складання та подання до Національного банку, які є обов`язковими до виконання усіма суб`єктами господарювання, в тому числі банками.

35. При цьому згідно зі статтею 69 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов`язаний подавати Національному банку України фінансову та статистичну звітність щодо роботи банку, його операцій, ліквідності, платоспроможності, прибутковості, а також інформацію афілійованих осіб банку з метою оцінки фінансового стану банку.

36. Отже, Національний банк має право встановлювати для банків форми звітності, періодичність, методику та строки її подання. При цьому, законодавство не обмежує Національний банк щодо обсягів та рівня деталізації такої звітності, що вірно було встановлено судом першої інстанції.

37. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що Національним банком у повній мірі дотримано порядок підготовки, прийняття та реєстрації Правил №120.

38. Отже, Правила організації статистичної звітності №120 в цілому прийнято в межах повноважень Національного банку України, для цілей банківського регулювання і нагляду, з метою забезпечення виконання Національним банком України регулятивних та наглядових функцій. При цьому, Національний банк України діяв у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

39. За вказаних обставин Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність та помилковість доводів позивача про протиправність оскаржуваного нормативно-правового акту з тих підстав, що Правління Національного банку України при прийнятті зазначених положень, які передбачають обмеження конституційного права на приватність, вийшло за межі повноважень та діяло в спосіб, що суперечить вимогам Конституції.

40. Щодо решти доводів позивача Верховний Суд зазначає таке.

41. Суди попередніх інстанцій установили, що, підписуючи заяву №14001273364101 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, позивач надала згоду на обробку її персональних даних.

42. Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.

43. Обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.

44. Так, в п.8.8 Договору, з умовами якого погодилась позивач зазначено: Укладенням цього Договору Клієнт у письмовому вигляді, шляхом підписання Заяви на приєднання до Договору, дає безумовну згоду Банку:

8.8.1. На розкриття, поширення, розповсюдження, передачу в будь-який спосіб інформації, що містить банківську таємницю та/або персональні дані, в тому числі наданої Клієнтом в зв`язку з укладанням та в процесі виконання цього Договору (в тому числі інформації, вказаної в Заяві на приєднання до Договору та/ або в Анкеті Клієнта): - органам, які відповідно до законодавства здійснюють перевірку діяльності Банку, Національному банку України, державним, судовим, правоохоронним, податковим органам, іншим фізичним та юридичним особам з метою виконання вимог чинного законодавства України, цього Договору та інших договорів, укладених Банком, в тому числі з метою забезпечення реалізації податкових відносин і відносин в сферах бухгалтерського обліку, фінансових послуг, захисту Банком своїх прав та законних інтересів в судових та інших правоохоронних органах, а також особам, які перебувають з Клієнтом в сімейних, родинних, трудових відносинах, в тому числі надання Банком роботодавцеві Клієнта інформації про відкриті поточні рахунки Клієнта для виплат заробітної плати та інших платежів.

45. З огляду на це Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що положення Правил організації статистичної звітності № 120 не суперечать положенням Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про захист персональних даних», а статистична звітність, в тому числі інформація щодо кредитних операцій боржників, подається банками до Національного банку України на виконання вимог Закону України «Про банки та банківську діяльність» і оброблення зазначеної інформації Національним банком України здійснюється для конкретних і законних цілей визначених Законом про Національний банк.

46. Крім цього, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність посилання позивача на невідповідність оскаржуваних положень Правил №120 приписам ч. 2 ст. 67-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», з огляду на наступне.

47. Відповідно до частини другої статті 67-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк подає до Кредитного реєстру інформацію про здійснені ним щодо боржника кредитні операції, зазначені у частині першій статті 49 цього Закону, якщо сума заборгованості (за основною сумою та відсотками) за такими кредитними операціями дорівнює або перевищує 100 розмірів мінімальних заробітних плат (або еквівалент цієї суми в іноземній валюті за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на перший робочий день місяця, наступного за звітним). Інформація про кредитні операції банків, щодо яких Національним банком України прийнято рішення про віднесення їх до категорії неплатоспроможних або про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію, подається до Кредитного реєстру Фондом гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо або уповноваженою особою Фонду у разі делегування їй повноважень.

48. Отже, останні встановлюють обов`язок для банку щодо подання до Кредитного реєстру інформації про здійснені ним щодо боржника кредитні операції (еквівалент 100 розмірів мінімальних заробітних плат). Натомість, враховуючи заявлений предмет позову, вказані положення не суперечать оскаржуваним, оскільки регулюють зовсім інше коло правовідносин.

49. Також безпідставними є твердження апелянта про невиконання Національним банком вимог подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 18.10.2017 №1-2315/17-73, оскільки суди встановили, що про результати розгляду подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 18.10.2017 №1-2315/17-73 Національним банком України було повідомлено Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини листом від 14.11.2017 №18-0006/77260 та в подальшому на адресу Національного банку України від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зауважень не надходило.

50. З урахуванням означеного Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірні дії та положення Правил №120 відповідають визначеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям, а тому вони є правомірними.

51. Отже, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

52. За цих обставин Верховний Суд констатує правильність висновку судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

53. Отже, Верховний Суд резюмує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із дотримання норм матеріального та процесуального права.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

54. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

55. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

56. Крім цього, у контексті оцінки решти доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

57. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об?єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

58. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

59. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

60. Таким чином, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 3 341 344 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О.В. Калашнікова