Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 641/1933/19

провадження № 61-20231св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Пікула Вікторія Юріївна,

боржник - Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області)

Пікули В. Ю.

Скарга мотивована тим, що на примусовому виконанні ВПВР ГТУЮ у Харківській області перебувало виконавче провадження № 50089623 з виконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова

від 31 липня 2015 року у справі № 641/2934/15-ц, зміненого рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2015 року, щодо зобов`язання Комінтернівського ВДВС ХМУЮ, правонаступником якого є Міжрайонний ВДВС по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області, повернути ОСОБА_1 , як переможцю електронних торгів грошові кошти в розмірі 386 174,05 грн, перераховані ним 17 лютого 2015 рок на депозитний рахунок Комінтернівського ВДВС ХМУЮ за придбання квартири АДРЕСА_1 .

Зазначав, що судами неодноразово визнавалася незаконною бездіяльність державного виконавця з виконання вказаного вище виконавчого листа, однак незважаючи на те, що боржник рішення суду не виконав, державний виконавець Пікула В. Ю. 20 лютого 2019 року прийняла постанову про закінчення виконавчого провадження пункту 11 частини першої

статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Посилаючись на незаконність дій державного виконавця щодо прийняття постанови від 20 лютого 2019 року, ОСОБА_1 просив її скасувати та зобов`язати державного виконавця, у провадженні якого перебуває або перебуватиме виконавче провадження за виконавчим листом

№ 641/2934/15-ц, виданим 22 січня 2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова, вжити всіх належних передбачених статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною першою статті 3, частиною другою статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» примусових заходів задля виконання рішення

у справі № 641/2934/15-ц.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 липня

2019 року у складі судді Колодяжної І. М. скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця

від 20 лютого 2019 року за виконавчим провадженням № 50089623 про закінчення виконавчого провадження.

Зобов`язано державного виконавця, в провадженні якого перебуває або перебуватиме виконавче провадження за виконавчим листом

№ 641/2934/15-ц, виданим 22 січня 2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова, вжити всіх належних передбачених статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною першою

статті 3, частиною другою статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» примусових заходів задля виконання рішення у справі № 641/2934/15-ц.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що під час виконання виконавчого провадження за виконавчим листом

№ 641/2934/15-ц державним виконавцем не вчинені дії щодо витребування інформації про наявні у боржника рахунки в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, така бездіяльність державного виконавця суперечить вимогам статей

48, 52 Закону України «Про виконавче провадження» та підлягає визнанню неправомірною, а постанова від 20 лютого 2019 року скасуванню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ВП ВР УДВС ГТУЮ у Харківській області задоволено. Ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 липня

2019 року скасовано і прийнято нову постанову про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що дії державного виконавця з прийняття оскаржуваної постанови від 20 лютого 2019 року про закінчення виконавчого провадження узгоджуються із вимогами Закону України «Про виконавче провадження», а тому відсутні підстави для визнання таких дій протиправними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» може мати місце лише у разі повторного невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, однак таке рішення може бути виконано без участі боржника, а тому державний виконавець повинен був вжити заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. Суд апеляційної інстанції помилкового не застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», статтями 3, 4 якого передбачено здійснення виконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі невиконання рішення суду протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 10 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 31 липня

2015 року у справі № 641/2934/15-ц визнано недійсними електронні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1 , які були проведені державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України 13 лютого 2015 року, а також протокол № 49660, застосовано реституцію у вигляді повернення ОСОБА_1 грошових коштів від продажу квартири, що надійшли на депозитний рахунок Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада

2015 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова

від 31 липня 2015 року змінено. Зобов`язано Комінтернівський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 386 174,05 грн, перераховані ним 17 лютого 2015 року на депозитний рахунок Комінтернівського відділу державної виконавчої слжуби Харківського міського управління юстиції за придбання квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

На підставі зазначеного судового рішення 22 січня 2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова було видано виконавчий лист № 641/2934/15-ц, який 26 січня 2016 року разом із заявою про відкриття виконавчого провадження подано ОСОБА_1 до ВПВР УДВС ГТУЮ

у Харківській області.

Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області від 03 лютого 2016 року відкрито виконавче провадження № 50089623.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 27 серпня 2018 року, з урахуванням постанови Верховного Суду від 12 грудня 2018 року, визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області Пікули В. Ю. щодо невиконання у передбачений частиною другою статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» строк виконавчого листа № 641/2934/15-ц, виданого Комінтернівським районним судом м. Харкова 22 січня 2016 року на підставі рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 31 липня 2015 року, а також зобовязано державного виконавця здійснити всі необхідні та достатні дії для примусового виконання у повному обсязі рішення суду.

22 грудня 2018 року державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області винесено постанову про накладення на Міжрайонний ВДВС по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області штрафу у розмірі 5 100 грн.

12 лютого 2019 року державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області винесено ще одну постанову про накладення на Міжрайонний ВДВС по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області штрафу у розмірі 10 200 грн.

20 лютого 2019 року державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області було направлено до Слобідського відділу поліції ГУ НП у Харківській області повідомлення про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами Міжрайонного ВДВС по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області щодо невиконання рішення Комінтернівського районного суду у справі

№ 641/2934/15-ц.

20 лютого 2019 року державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 641/2934/15-ц на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби органи державної виконавчої служби дозволяли, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням пункту 1 статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно вимог статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до положень пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження підлягає закінченню в разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьоюстатті 63 цього Закону.

За змістом частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження

Таким чином, відповідно до положень наведеної норми права повторне невиконання боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду. Водночас, у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до змісту рішення суду у цій справі боржника - Комінтернівський ВДВС ХМУЮ зобов`язано повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 386 174,05 грн, однак судове рішення залишається невиконаним.

Встановивши, що боржник не виконує судове рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець не обґрунтував, чому це рішення суду не може бути виконане без участі боржника, отже закриття виконавчого провадження є передчасним.

Матеріали справи не містять доказів вжиття державним виконавцем усіх необхідних заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до примусового виконання рішення, хоча повторне невиконання боржником рішення, яке може бути виконане без його участі, зобов`язує вжити зазначених заходів поряд із повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафів та надіслання подання про вчинення злочину) не є належними та достатніми заходами виконання судового рішення. Накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

Відповідно до частини першої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

При цьому державний виконавець у межах наданих йому Законом України «Про виконавче провадження» та статтею 435 ЦПК України повноважень, у разі неможливості виконання судового рішення, не позбавлений права звертатися до суду про зміну способу та порядку його виконання.

Верховний Суд врахував правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2018 року у справі № 923/182/13-г та у постанові від 30 серпня 2018 року у справі № 916/4106/14, відповідно до змісту яких та обставина, що саме боржник відповідно до судового рішення зобов`язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки хоч і зобов`язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов`язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судами обставини невиконання його у добровільному порядку та вчинення перешкод у його виконанні.

Суд апеляційної інстанції зазначеного висновку Верховного Суду не врахував, дійшовши висновку про те, що постанова державного виконавця

від 20 лютого 2019 року винесена з додержанням вимог Закону України «Про виконавче провадження», не врахував змісту абзацу 1 частини третьої статті 63 цього Закону, яким не передбачено закінчення виконавчого провадження у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, не мотивував свого висновку про неможливість виконання судового рішення без участі боржника, а тому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.

У рішенні «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (№ 1) від 27 серпня 1991 року). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року (980_086), серія А, № 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

У справі «Глоба проти України» Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином встановлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Суд враховує, що обов`язковим елементом примусового виконання судового рішення є стадія, коли боржник вправі виконати таке судове рішення, що набрало законної сили, у добровільному порядку у спосіб, що відповідає змісту рішення, але за волею та за участі боржника. Таким правом боржник у зазначеному провадженні не скористався, що виключає наявність підстав для висновку про добросовісність та правомірність його дій.

З огляду на викладене, враховуючи, що обставин, за яких прийняте у цій справі рішення не може бути виконано без участі боржника не встановлено, Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки суду першої про наявність підстав для задоволення скарги, визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця від 20 лютого 2019 року про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої

статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та зобов`язання державного виконавця вжити усіх належних заходів задля виконання рішення у справі № 641/2934/15-ц.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року скасувати і залишити в силі ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова

від 22 липня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович